Рішення

від 03.04.2023 по справі 308/12964/22

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/12964/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Данко В.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання Бокотей А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Ужгород в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Оноківська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області, ОСОБА_3 про знесення самочинно збудованого нерухомого майна

в с т а н о в и в:

І.Стислий виклад позицій учасників справи

1. до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , у якій позивач просить суд:

1.1. зобов`язати відповідача знести (демонтувати) за власний рахунок добудову до квартири АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1326124621248, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

2. Позовні вимоги обґрунтовані таким:

2.1. відповідач самочинно проводить добудову до першого поверху будинку, а саме зі сторони стіни належної їй квартири.

2.2. відповідач не подавав жодних повідомлень про початок підготовчих або будівельних робіт;

2.3. проектна документація відповідачем не затверджувалася і не розроблялася;

2.4. роботи, що проводяться відповідачем не зможуть забезпечити мінімальну різницю осідань фундаменту існуючого будинку, а відтак зможуть спричинити зниження експлуатаційних якостей будинку, що водночас створюватиме загрозу для життя та здоров`я його мешканців, у тому числі й позивача;

2.5. самочинність будівництва підтверджується тим, що земельна ділянка, на якій проводиться добудова відповідачу у власність чи користування не надавалася. Крім того, така земля фактично являється прибудинковою територією;

2.6. в результаті розміщення добудови на прибудинковій території будинку позивач позбавлена можливості не лише вільного доступу до подвір`я, але й обслуговування будинку шляхом проведення ремонтних робіт зовнішнього фасаду будівлі, покрівлі тощо;

2.7. відповідач не отримував містобудівні умови та обмеження для проведення будівельних робіт, що підтверджується листом Оноківської сільської ради від 02.09.2022 №1876/03-38. Вказане, на переконання представника позивача, не відповідає наказу Мінрегіонрозвитку №289 від 06.11.2017.

3. 06 грудня 2022 року до суду від представника відповідача надійшов відповідь на відзив, у якому він проти позову заперечив повністю.

4. Відзив обґрунтований таким:

4.1. земельна ділянка, на якій споруджено будівлю, не є прибудинковою, оскільки багатоквартирний будинок АДРЕСА_4 не має прибудинкової території;

4.2. позивач не надав жодних правовстановлюючих документів ні на ділянку, на якій здійснена забудова, ні на суміжну земельну ділянку;

4.3. представник відповідач наголошує на тому, що будівельні роботи проводяться на земельній ділянці, яка перебуває у власності третьої особи-2 ( ОСОБА_3 ). При цьому остання жодних заперечень з приводу здійснення відповідачем будівельних робіт не висловлювала. Поряд із цим, представник відповідача звертає увагу суду на вжиття відповідачем заходи щодо набуття права власності не згадану земельну ділянку.

4.4. На переконання представника відповідача, звернення позивача із цим позов суперечить приписам частини 7 статі 376 ЦК України, за змістом яких у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову лише за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

5. 09 січня 2023 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він позовні вимоги підтримав повністю.

6. Відповідь на відзив обґрунтована таким:

6.1. твердження представника відповідача про неналежність позивача є помилковим та спростовується роз`ясненнями постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» №6 від 30.03.2012, а також усталеною практикою суду касаційної інстанцією у спорах про знесення самочинного будівництва;

6.2. позивач є співвласником будинку, а тому наділена правом використовувати його прибудинкову територію для обслуговування, у тому числі для доступу до заднього подвір`я;

6.3. представник позивача не заперечує проти залучення співпозивача по справі;

6.4. перебування земельної ділянки у власності третьої особи не може обмежувати позивача у праві доступу до території, що необхідна для обслуговування будинку;

6.5. за обставин справи, що розглядається судом, знесення об`єкта самочинного будівництва є допустимим без попереднього винесення припису чи рішення суду про зобов`язання провести перебудову.

7. Треті особи своїм право на подання пояснень щодо позову або відзиву на позовну заяву не скористалися, що не перешкоджає розгляду та вирішенню справи по суті за наявними матеріалами.

8. У судове засідання позивач та її представник не з`явилися, належним чином повідомлені про час, дату і місце його проведення, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі.

9. У судове засідання інші учасники процесу не з`явилися, належним чином повідомлені про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не подали.

ІІ. Рух справи

10. Ухвалою від 30.09.2022 суддя залишив позовну заяву без руху.

11. Ухвалою від 14.10.2022 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

12. Ухвалою від 17.01.2023 суд задовольнив клопотання представника позивача та залучив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

13. Ухвалою від 14.03.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

14. Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

15. Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

16. Позивач є власником квартири АДРЕСА_5 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №3088369 від 29.04.2013.

17. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №303410537 від 23.06.2022 відповідач являється власником нерухомого майна, а саме - квартири АДРЕСА_3 .

18. Матеріалами справи підтверджується, що представник позивача звертався до Державної інспекції архітектури та містобудування України з приводу проведення позапланової перевірки об`єкту будівництва по АДРЕСА_4 . Водночас, як слідує із листа Державної інспекції архітектури та містобудування України б/н та б/д, під час воєнного стану підстави для проведення державного архітектурно-будівельного контролю в порядку проведення планових та позапланових перевірок відсутні.

19. Відповідно до листа Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області №1876/03-38 від 02.09.2022 відповідач не подавала до відділу містобудування та архітектури Оноківської сільської ради повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо будівництва прибудови до першого поверху будинку АДРЕСА_4 .

20. Крім того, зі змісту вказаного листа органу місцевого самоврядування слідує, що прибудинкова територія до будинку квартирного типу АДРЕСА_4 , не визначалася.

21. Факт проведення відповідачем будівельних робіт останньою не заперечується та підтверджується долученими представником позивача фотоматеріалами.

22. ОСОБА_3 є власником земельної ділянки за кадастровим номером 2124884801:02:001:0091 за адресою Закарпатська обл., Ужгородський р-н, с.Оноківці, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №305073703 від 15.07.2022.

23. Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернулася до суду з відповідним позовом.

ІV. Позиція суду

i.Щодо предмету доказування

24. Вирішуючи спір по суті, суд виходив із такого.

25. Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

26. Відповідно до частини першої статті 55 Основного Закону права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

27. За правилами частин першої-третьої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

28. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

29. У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.

30. Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

31. Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

32. У свою чергу, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (див. правові висновки Верховного Суду у постановах від 14.08.2018 у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).

33. Таким чином, судовому захисту підлягає виключно порушене право.

34. Не викликає сумнівів той факт, що підстави позовних вимог і заперечень проти них, на підтвердження яких сторони подають докази, обумовлюються предметом доказування, котрий, у свою чергу, є похідним та залежить від правового регулювання матеріальних відносин.

35. За обставин цієї справи представник позивача стверджує, що об`єкт самочинного будівництва розташований на прибудинковій території до будинку квартирного типу АДРЕСА_4 .

36. Натомість представник відповідача, не оспорюючи проведення будівельних робіт, висловлює заперечення щодо місця розташування об`єкта будівництва, вказуючи, що фактично відповідний об`єкт знаходиться на земельній ділянці, яка належить третій особі-2, тобто ОСОБА_3 .

37. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).

38. Із урахуванням викладеного суд зазначає про те, що позивач та її представник не надали документального підтвердження того, що добудова розміщена на прибудинковій території до будинку квартирного типу АДРЕСА_4 за вищезгаданою адресою.

39. Суд також зауважує, що представник позивача не вказує на те, що проведена відповідачем добудова знаходиться на будь-якій іншій земельній ділянці, відмінній від тієї, власником котрої являється третя особа-2.

40. У зв`язку з цим суд виходить із того, що в матеріалах справи відсутні докази на спростування цитованих заперечень відповідача про місце розташування добудови. При цьому слід звернути увагу на те, що від третьої особи-2 заперечень стосовно факту розміщення об`єкта будівництва саме на її земельній ділянці не надходило.

41. Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку про те, що представник позивача свої доводи стосовно дійсного місця розташування спірної добудови не підтвердив, тоді як твердження представника відповідача не спростував.

42. За наведених обставин суд констатує, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що здійснена відповідачем добудова знаходиться на земельній ділянці, щодо якої позивач має право власності чи користування.

43. У цьому контексті слід звернути увагу на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.08.2021 по справі №465/3228/17, згідно з якими право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу)».

44. У постанові Верховного Суду 06.10.2021 по справі №592/4105/16-ц суд касаційної інстанції вказав про те, що позивач, який не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки, на якій зведені спірні будівлі, зобов`язаний довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення таким будівництвом його прав, надавши відповідні докази.

45. Таким чином, у цій справі суд повинен, по-перше, перевірити, чи підпадає результат будівельних робіт, проведених відповідачем, під ознаки об`єкта самочинного будівництва та, по-друге, дослідити питання про наявність чи відсутність порушення прав позивача у зв`язку з проведенням відповідачем будівельних робіт.

ii.Щодо самочинності проведеної відповідачем добудови

46. Частиною 1 статті 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

47. Аналіз цитованої правової норми дає підстави для висновку про те, що об`єкт слід вважати самочинним будівництвом за наявності хоча б однієї з таких ознак:

47.1. він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети;

47.2. об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту;

47.3. об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

48. Слід зазначити, що в розумінні частини 1 статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

49. Відповідно до частини 7 статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

50. Суд наголошує на тому, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.

51. Положення аналізованої норми передбачають можливість зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову лише у разі: (1)істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2)істотного порушення будівельних норм і правил.

52. Натомість в інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1)якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2)без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3)належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

53. У такому разі правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).

54. У цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

55. Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, відображеними в постанові 29.01.2020 по справі №822/2149/18.

56. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності унормовано Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (далі Закон №3038-VI).

57. Пунктом 1 частини 1 статті 1 вказаного Закону України передбачено, що поняття «будівництво» охоплює собою нове будівництво, реконструкцію, реставрацію та капітальний ремонт об`єкта будівництва.

58. Статтею 26 Закону №3038-VI у релевантній редакції встановлено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

59. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина 1 статті 375 ЦК України).

60. Системний аналіз цитованого законодавства дозволяє стверджувати про те, що визначальним для проведення будівельних робіт являється наявність речового права на земельну ділянку, на якій проводитимуться такі роботи.

61. За обставин справи, що розглядається, суд з`ясував, що будівельні роботи, правомірність яких оспорюється позивачем, проводилися на ділянці, що належить третій особі-2, а не відповідачу.

62. Тобто відповідач не є власником земельної ділянки, де розміщений спірний об`єкт будівництва.

63. Резюмуючи, суд вказує про те, що право користування означеною земельною ділянкою у відповідача також відсутнє.

64. Згадана земельна ділянка відповідачу з метою здійснення забудови на договірній основі не передавалася.

65. Підсумовуючи викладене, суд доходить до переконання, що спірний об`єкт будівництва розташований на земельній ділянці, що відповідачу в установленому порядку для цієї забудови відведена не була. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

66. При цьому, як зазначається представником відповідача, перемовини із ОСОБА_3 щодо узаконення спірного об`єкта будівництва лише ведуться.

67. Вказане обумовлює висновок про те, що здійснюване відповідачем будівництво є самочинним у розумінні приписів статті 376 ЦК України.

68. Як наслідок, доводи представника позивача про те, що відповідач (а)здійснював будівельні документи за відсутності дозвільних документів; (б)не отримував містобудівні умови та обмеження; (в)не розробляв та не затверджував проектну документацію не потребують детального аналізу чи спростування, позаяк впливають лише на з`ясування самочинності будівництва, що вже було встановлено судом і без дослідження означених аргументів.

iii.Щодо наявності порушення прав позивача

69. Суд повторно наголошує на тому, що захисту в судовому порядку підлягає виключно порушене право.

70. Відтак саме по собі посилання на недотримання відповідачем законодавства у сфері містобудівної діяльності без доведення факту порушення прав не є підставою для задоволення позовних вимог про знесення самочинного будівництва, оскільки суд не повинен функціонально підміняти органи архітектурно-будівельного контролю.

71. Суд з`ясував, що здійснене відповідачем будівництво є самочинним, оскільки проведене на чужій земельній ділянці, яка відповідачу під забудову не відводилася.

72. Слід вказати про те, що в межах розгляду цієї справи не здобуто доказів на підтвердження того, що власниця земельної ділянки, де розміщений об`єкт спірного будівництва, висловлювала будь-яких заперечень стосовно будівельних робіт.

73. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

74. Тобто в розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

75. У вимірі обставин справи представник позивача, обґрунтовуючи наявність порушень прав останньої, стверджує про те, що:

75.1. в результаті розміщення добудови на прибудинковій території будинку позивач позбавлена можливості не лише вільного доступу до подвір`я, але й обслуговування будинку шляхом проведення ремонтних робіт зовнішнього фасаду будівлі, покрівлі тощо;

75.2. роботи, що проводяться відповідачем не зможуть забезпечити мінімальну різницю осідань фундаменту існуючого будинку, а відтак зможуть спричинити зниження експлуатаційних якостей будинку, що водночас створюватиме загрозу для життя та здоров`я його мешканців, у тому числі й позивача.

76. Із цього приводу суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи технічного характеру на підтвердження кількості квартир та їх взаємного розміщення. У зв`язку з цим суд критично оцінює посилання на те, що об`єкт самочинного будівництва унеможливлює чи значно ускладнює позивачу проведення ремонтних робіт зовнішнього фасаду будівлі, покрівлі тощо.

77. Також суд відхиляє аргументи представника позивача про те, що розміщення добудови позбавляє позивача можливості вільного доступу до подвір`я, зважаючи на те, що представник позивача не долучив будь-яких документів стосовно геометричної конфігурації об`єкта самочинного будівництва. Відтак у матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що параметри згаданого об`єкта унеможливлюють доступ до подвір`я.

78. Понад це, матеріали справи не містять будь-якого документального підтвердження того, що прохід у двір багатоквартирного будинку запроектований із тієї сторони, де наразі в натурі (на місцевості) розміщений об`єкт забудови.

79. На переконання суду, юридично неприйнятними є доводи представника позивача про те, що проведені відповідачем будівельні роботи не зможуть забезпечити мінімальну різницю осідань фундаменту існуючого будинку, а відтак зможуть спричинити зниження експлуатаційних якостей будинку, що водночас створюватиме загрозу для життя та здоров`я його мешканців, у тому числі й позивача, оскільки в цій частині міркування учасника процесу ґрунтуються виключно на припущеннях.

80. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

V. Висновки за результатами розгляду

81. Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

82. Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

83. Підсумовуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги слід залишити без задоволення.

VІ. Судові витрати

84. Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати у вигляді судового збору покладаються на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.Й. Данко