Постанова

від 21.03.2023 по справі 759/19408/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 759/19408/18

провадження № 22-ц/824/776/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.

при секретарі Кошель К. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВ Інвест» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Микитишин Оксани Миколаївни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 липня 2022 року в складі судді Журибеди О. М.,

встановив:

30.11.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВ Інвест» (далі - ТОВ «ВВ Інвест») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.02.2018 між ТОВ «ВВ Інвест» (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди № 37, яким регулюються правовідносини сторін, пов`язані із переданням орендодавцем орендареві житлового приміщення, що належить орендареві, на визначений цим договором строк та за встановлену цим договором плату.

Відповідно до п. 5.1 договору, за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю щомісячну орендну плату в розмірі 10 020 грн, в тому числі ПДВ, що становить в еквіваленті іноземної валюти 364 долари 29 центів по офіційному курсу встановленому Національним банком України на день укладення цього договору (2806,7223 грн за 1,0 долар США). Розмір щомісячної орендної плати, вказаний у цьому пункті, сплачується за повний календарний місяць користування об`єктом оренди.

За умовами цього договору, перший платіж складається з орендної плати за перший і останній місяці користування об`єктом оренди, який орендар зобов`язується перерахувати на розрахунковий рахунок орендодавця протягом двох банківських днів з дня укладення цього договору. Всі наступні платежі сплачуються орендарем в безготівковому порядку не пізніше 15 числа поточного місяця користування ( п. 5.2 договору).

Крім орендної плати за користування об`єктом відповідач, за тарифами компанії постачальника, компенсує орендодавцю, на підставі виставлених рахунків, фактичні витрати пов`язані з використанням електроенергії (з показників лічильника) та комунальні послуги згідно «Акту надання послуг» (п. 5.6. договору).

Згідно з п. 8.6 договору оренди, у разі порушення строків розрахунку, вказаних в договорі оренди, відповідач сплачує позивачу пеню з несплаченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки оплати.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, що підтверджується Актом приймання-передачі (надання в оренду) від 01.02.2018 до договору оренди.

В зв`язку з тим, що відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання по сплаті орендних платежів, позивач надіслав претензію від 24.05.2018 та претензію від 24.10.2018 з вимогою протягом 3 календарних днів з дати отримання сплатити заборгованість за договором оренди.

Відповідач вказані претензії отримав 25.05.2018 та 30.10.2018, але їх вимоги не виконав та не сплатив заборгованість за договором оренди.

Станом на 05 листопада 2018 року заборгованість відповідача по сплаті орендної плати за користування об`єктом та інших платежів за договором оренди становить 94 119,26 грн та складається з наступного: 79 582,90 грн - заборгованість по орендній платі; 3 268 грн - заборгованість по компенсації комунальних платежів; 6 198,25 грн - нарахована пеня; 670 грн - 3%; 2 375,73 грн - сума нарахованої інфляції.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором оренди №37 від 01.02.2018 в сумі 94 119,26 грн та витрати по сплаті судового збору.

22.02.2019 позивач подав заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, в якій зазначив, що 15.11.2018 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору оренди №37 від 01 лютого 2018 року, відповідно до якої дійшли взаємної згоди розірвати договір оренди з 15 листопада 2018 року. Згідно п. 3 додаткової угоди відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем по сплаті орендної плати та компенсації комунальних витрат в сумі 86 560,95 грн.

27.05.2019 позивач подав заяву про уточнення та збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути заборгованість за договором оренди в сумі 123 085,74 грн, яка складається з: 83 292,95 грн - заборгованість по орендній платі; 3 268 грн - заборгованість по компенсації комунальних платежів; 23 722,06 грн - нарахована пеня; 1 995 грн - 3%; 10 807,73 грн - сума нарахованої інфляції.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВВ Інвест» заборгованість за договором оренди №37 від 01.02.2018 в сумі 123 085,74 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

10.02.2020 ОСОБА_1 подав заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду задоволено. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року скасовано, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 липня 2022 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВВ Інвест» заборгованість за договором оренди №37 від 01.02.2018 в сумі 123 085,74 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

10.08.2022 представник ОСОБА_1 - адвокат Микитишин О. М. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 липня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Покласти на позивача судові витрати.

Свої доводи обґрунтовує тим, що матеріали справи не містять документу, на який суд першої інстанції посилається як на підтвердження виконання позивачем його зобов`язань, передбачених договором оренди з передавання відповідачу в оренду об`єкта. Документ, на який посилається суд, визначає повернення з оренди та стосується іншого договору.

Крім цього, наявні математичні невідповідності суми заборгованості, яка могла бути нарахована по орендній платі за період стягнення.

В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували розмір понесених позивачем витрат по сплаті комунальних послуг.

Нарахування пені, штрафних санкцій, інфляційних втрат виконано на завищені суми так званої заборгованості відповідача.

Судом першої інстанції не враховано клопотання відповідача про необхідність огляду оригіналів документів, копії яких надані позивачем на підтвердження своїх вимог, оскільки відповідач висловив сумнів у відповідності наданих копій оригіналам.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ "ВВ Інвест" - Івченко А. А. просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначив, що 15 листопада 2018 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди №37 від 01 лютого 2018 року, відповідно до умов якої сторони дійшли до взаємної згоди розірвати з 15 листопада 2018 року договір оренди №37 від 01 лютого 2018 року. Згідно п. 3 додаткової угоди відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем по оплаті орендної плати та компенсації комунальних витрат в сумі 86 560,95 грн.

Доводи відповідача, що позивачем невірно пораховано суму пені, штрафних санкцій та інфляційних витрат не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наданим детальним розрахунком, що міститься в матеріалах справи. Власного розрахунку відповідач суду не надавав.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Микитишин О. М. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Представник ТОВ "ВВ Інвест" - Івченко А. А. просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Додатково пояснив, що станом на 20.05.2019 розмір заборгованості відповідача по сплаті орендної плати за користування об`єктом оренди та інших платежів за договором оренди №37 від 01.02.2018 становить 109 178,50 грн та складається з наступного: 78467,10 грн - заборгованість по орендній платі та компенсації комунальних платежів; 23 433,55 грн - нарахована пеня; 1 975,00 грн - 3%; 5 302,85 грн - сума нарахованої інфляції.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 01 лютого 2018 року ТОВ «ВВ Інвест» (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) уклали договір оренди №37, за умовами якого в оренду передається житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 83,5 кв.м.

Сторони погодили, що за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю щомісячну орендну плату в розмірі 10 020 грн, в тому числі ПДВ, що становить в еквіваленті іноземної валюти 364 долари 29 центів по офіційному курсу встановленому Національним банком України на день укладення цього договору (2806,7223 грн за 1,0 долар США). Розмір щомісячної орендної плати, вказаний у цьому пункті, сплачується за повний календарний місяць користування об`єктом оренди ( п.5.1 договору).

За умовами цього договору, перший платіж складається з орендної плати за перший і останній місяці користування об`єктом оренди, який орендар зобов`язується перерахувати на розрахунковий рахунок орендодавця протягом двох банківських днів з дня укладення цього договору. Всі наступні платежі сплачуються орендарем в безготівковому порядку не пізніше 15 числа поточного місяця користування ( п. 5.2 договору).

Крім орендної плати орендар, за тарифами компанії постачальника, компенсує орендодавцю, на підставі виставлених рахунків, фактичні витрати, пов`язані з використанням електроенергії (з показників лічильника) та комунальні послуги згідно «Акту наданих послуг» (п. 5.6. договору).

01 лютого 2018 року сторони підписали Акт приймання-передачі (надання в оренду) до договору оренди №37 від 01 лютого 2018 року (а.с.130 т.1).

Надання до позовної заяви не акту прийому-передачі (надання в оренду) житлового приміщення, а акту прийому-передачі (повернення з оренди) житлового приміщення, який стосується іншого договору, що було встановлено в суді першої інстанції, було усунуто позивачем, проте помилково не взято до уваги судом першої інстанції.

За таких підстав доводи відповідача про недоведеність обставин отримання відповідачем майна в оренду та часу його отримання є необґрунтованими.

Судом встановлено, що 15 листопада 2018 року сторони уклали додаткову угоду №1 до договору оренди №37 від 01 лютого 2018 року, відповідно до якої дійшли взаємної згоди розірвати з 15 листопада 2018 року договір оренди №37 від 01 лютого 2018 року (а.с.31 т.1).

Сторони погодили, що станом на дату підписання даної додаткової угоди заборгованість орендаря перед орендодавцем по сплаті орендної плати та компенсації комунальних витрат становить 86 560,95 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушені зобов`язання за договором оренди, у зв`язку із чим виникла заборгованість по орендним платежам, яка станом на 20 травня 2019 року становить 86 560,95 грн , яка підлягає стягненню з урахуванням суми нарахованої пені -23 722,06 грн, 3% річних в сумі 1 995 грн та інфляційної складової - 10 807,73 грн відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України. Суд не прийняв доводи представника відповідача щодо відсутності доказів розміру заборгованості та розміру орендної плати, оскільки вважав, що вказані заперечення спростовуються матеріалами справи.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів виходить з наступного.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, а статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 759, частиною першою статті 761, частиною першою статті 762 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Положеннями частини першої статті 810 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Згідно з частиною третьою статті 815 ЦК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Положеннями статті 820 ЦК України встановлено, що розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла. Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла.

Статтею 821 ЦК України встановлено, що договір найму житла укладається на строк, встановлений договором.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що 01 лютого 2018 року між сторонами був укладений договір оренди житлового приміщення, квартира була передана відповідачу актом прийому-передачі від 01 лютого 2018 року, сторони визначили розмір та строк орендної плати.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

З наданих суду доказів вбачається, що відповідач належним чином свої зобов`язання за договором оренди житлового приміщення не виконував, орендну плату щомісячно не вносив, комунальні платежі не сплачував, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості з відповідача у примусовому порядку.

Під час розгляду справи відповідачем не було надано жодного доказу оплати ним щомісячного орендного платежу, а також компенсації орендодавцю фактичних витрат, пов`язаних з використанням електроенергії та комунальних послуг.

Позивач визнав, що відповідачем за період з 01.02.2018 по 20.05.2019 в рахунок сплати орендної плати сплачено 27 610 грн : 01.03.2018 в сумі 5 210 грн; 03.04.2018 в сумі 12 200 грн; 16.05.2018 в сумі 10 200 грн (а.с.7 т.2).

Відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що сума внесених ним платежів за орендну плату була більшою.

На спростування доводів апеляційної скарги та підтвердження розміру заборгованості по сплаті комунальних послуг позивачем, додатково до наданих суду першої інстанції рахунків на оплату, надано Акти надання послуг : №99 від 28.02.2018 на загальну суму 13 690,67 грн; №209 від 31.03.2018 на загальну суму 3 948,43 грн; №379 від 30.04.2018 на загальну суму 645,54 грн; №424 від 31.05.2018 на загальну суму 458,67 грн; №541 від 30.06.2018 на загальну суму 518,02 грн; №676 від 31.07.2018 на загальну суму 428,43 грн; №783 від 31.08.2018 на загальну суму 558,50 грн; №947 від 30.09.2018 на загальну суму 504,08 грн; №985 від 31.10.2018 на загальну суму 154,76 грн, які підписані ОСОБА_1 (а.с. 27-35 т.2).

З огляду на визнані позивачем суми внесених відповідачем платежів в рахунок заборгованості по орендній платі, позивачем надано розрахунок суми заборгованості по орендній платі та комунальним платежам за період з 01.02.2018 по 20.05.2019, яка становить 78 467,10 грн (а.с.7 т.2).

Відповідний розрахунок заборгованості надавався також суду першої інстанції, проте необґрунтовано не було взято до уваги.

Під час розгляду справи відповідачем не було надано доказів оплати ним комунальних послуг, якими він користувався, також не були спростовані надані позивачем докази у підтвердження розміру вказаних платежів з наведенням відповідних розрахунків, хоча колегія суддів надавала таку можливість представнику відповідача.

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Забезпечення виконання зобов`язання у вигляді неустойки (штрафу, пені) регулюється статтями 549-552 ЦК України та умовами договору.

Згідно зі частиною другою статті 551 ЦК України у випадку, коли предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.6 договору оренди сторони погодили, що у разі порушення строків розрахунків, вказаних у договорі, орендар сплачує орендодавцю пеню з несплаченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки оплати.

Відповідно до наданого суду апеляційної інстанції розрахунку пені (а.с. 68 т.2), з огляду на зменшений розмір заборгованості по орендній платі та комунальним платежам, сума пені становить 23 433,55 грн, яка обрахована відповідно до умов договору у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки по кожному місяцю, з урахуванням строку, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконано.

Вказаний розрахунок є правильним і не спростований відповідачем, хоча така можливість апеляційним судом надавалася.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень вищевказаних норм права, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних та встановленого індексу інфляції виступають способом захисту майнового права та інтересу.

Враховуючи, що відповідач умови договору не виконував належним чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстави для стягнення з відповідача трьох відсотків річних та індексу інфляції .

Відповідно до наданого суду розрахунку, 3% річних розраховано по формулі : сума боргу х 3% х кількість днів прострочення платежу : 365 : 100.

Під час апеляційного розгляду представником позивача зроблений такий розрахунок за період з 16.03.2018 по 20.05.2019 і розмір 3% річних становить 1 975 грн, що є правильним.

Вказаний розрахунок не був спростований представником відповідача.

З огляду на те, що грошове зобов`язання визначене у гривні, загальна сума заборгованості визначена також у національній валюті, а відтак несплата відповідачем щомісячного платежу, визначеного у гривні, призводила до знецінення грошової одиниці, тому на думку колегії суддів, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Інфляційні втрати обраховуються шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Враховуючи, що у заяві про уточнення та збільшення позовних вимог розрахунок інфляційних втрат також був виконаний виходячи із загальної суми заборгованості, що не ґрунтується за умовах договору, представником позивача під час апеляційного розгляду був наданий розрахунок інфляційних втрат по щомісячним платежам, і загальний розмір інфляційних втрат за період з 16.03.2018 по 20.05.2019 становить 5 302,85 грн, що є правильним.

Представником відповідача наданий розрахунок спростований не був.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції на вимогу відповідача не оглянув в судовому засіданні оригіналів документів, копії яких було надано позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог.

Вказане порушення було усунуто судом апеляційної інстанції, судом оглянуто за участю представника відповідача оригінали вказаних документів, з приводу достовірності яких жодних заперечень суду висловлено не було.

Колегія суддів вважає, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення лише з формальних міркувань.

Допущені судом першої інстанції порушення в частині неповного з`ясування обставин справи та перевірки наданих суду доказів, що призвело до помилкового визначення розміру заборгованості, є підставою для зміни удового рішення, шляхом зменшення суми, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 123 085,74 грн до 109 178,50 грн.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що рішення суду підлягає зміні, а розмір стягнених сум зменшенню, зміні підлягає і рішення суду в частині стягнення з відповідача сплаченого позивачем судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, шляхом зменшення суми стягнення з 1 762 грн до 1 562,89 грн.

З позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 312,95 грн, пропорційно до розміру задоволених апеляційних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Микитишин Оксани Миколаївни задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 липня 2022 року змінити.

Зменшити суму, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Інвест" з 123 085,74 грн до 109 178,50 грн, а суму судового збору з 1 762 грн до 1 562,89 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Інвест" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 312,95 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. А. Семенюк