Ухвала

від 29.03.2023 по справі 363/1102/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 363/1102/20 Головуючий у суді першої інстанції - Котлярова І.Ю.

Номер провадження № 22-ц/824/4430/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 березня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірпромбуд», Вишгородської районної державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ТОВ «Гірпромбуд», Вишгородської районної державної адміністрації про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання до вчинення дій, який мотивувала тим, що згідно наказу № 30/06-16 від 30 червня 2016 року, прийнятого на підставі протоколу зборів учасників ТОВ «Гірпромбуд» № 1 від 29 червня 2016 року, із 30 червня 2016 року вона була прийнята на роботу на посаду директора у ТОВ «Гірпромбуд», про що було внесено відповідні відомості про директора (керівника) та підписанта цього товариства до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вказувала, що контракт щодо виконання обов`язків директора ТОВ «Гірпромбуд» не підписувався, а був винесений наказ про прийняття на роботу і вона приступила до виконання обов`язків директора даного товариства.

У зв`язку із подальшою зміною місцезнаходження підприємства на нове з м. Івано-Франківськ, вул. Дудаева, 10 на м. Вишгород Київської області по вул. Фіалкова, 271 її трудова книжка із записом про прийняття на роботу директором ТОВ «Гірпромбуд» була втрачена.

Позивач вказувала, що у січні 2017 року було змінено склад учасників та місцезнаходження ТОВ «Гірпромбуд» на нове і її фактично було усунуто від виконання обов`язків директора, однак з посади директора товариства не звільнено з причин, що їй не відомі.

Позивач зазначила, що намагалась розшукати учасників товариства, щоб вирішити питання щодо її звільнення із посади директора, однак абсолютно безуспішно.

На момент звернення до суду із посади директора ТОВ «Гірпромбуд» позивач не звільнена, за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначена директором даного товариства.

Разом з тим, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, учасниками товариства є ОСОБА_4 (розмір частки в статутному фонді 50%) та ОСОБА_3 (розмір частки в статутному фонді 50%).

Так, 17 січня 2020 року на адреси обох учасників товариства, нею було надіслано письмову заяву від 17 січня 2020 року про звільнення її з роботи з посади директора з 05 лютого 2020 року за власним бажанням.

Того ж дня, було направлено повідомлення про скликання та проведення позачергових загальних зборів учасників товариства, яким повідомила ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , як учасників товариства, про скликання позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Гірпромбуд» на 21 лютого 2020 року за місцем реєстрації товариства ( АДРЕСА_1 ) із включенням до порядку денного питань про обрання голови та секретаря позачергових загальних зборів учасників товариства, про звільнення позивача з посади директора товариства згідно поданої заяви про звільнення за власним бажанням від 17 січня 2020 року, про обрання директора товариства.

Інформація про проведення загальних зборів учасників товариства 21 лютого 2020 року у позивача відсутня, про її звільнення з посади директора товариства згідно поданої заяви про звільнення за власним бажанням від 17 січня 2020 року не повідомлялось.

ОСОБА_1 зазначала, що за поточними відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вона все ще зазначена директором ТОВ «Гірпромбуд», а відтак вважає, що її заява про звільнення за власним бажанням залишилася не розглянутою.

На підставі викладеного позивачка звернулася до суду та просила визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Гірпромбуд» з 05 лютого 2020 року за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України; зобов`язати Вишгородську районну державну адміністрації внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, шляхом виключення відомостей про ОСОБА_1 , як директора (керівника) та підписанта ТОВ «Гірпромбуд», а також стягнути на її користь понесені судові витрати.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 07 вересня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої вважає таким, що не відповідає дійсності твердження суду, що невірна дата звільнення в повідомленні про скликання та проведення позачергових загальних зборів учасників перешкоджає встановленню яким саме числом все ж таки датована заява про звільнення позивача , оскільки до матеріалів справи долучено заяву про звільнення з вірною датою, вона також була додана й до повідомлення про скликання та проведення позачергових зборів. Відтак, заява про звільнення оформлена належним чином, а в повідомленні наявна описка в даті заяви про звільнення, що не спростовує факту повідомлення роботодавця про намір працівника припинити трудові відносини.

Апелянт наголошує, що трудовим законодавством передбачена можливість розірвання трудового договору за заявою працівника шляхом письмового попередження роботодавця за два тижні до дати такого розірвання та є беззаперечною, законною підставою для звільнення працівника з займаної посади та не потребує додаткового доказування.

В свою чергу повідомлення про скликання та проведення позачергових загальних зборів надсилається з урахуванням вимог Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та є окремим документом, який не є підставою для припинення трудових відносин товариства з працівником, а є способом дотримання норм щодо порядку обрання (призначення) виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю.

Вказує, що наявність чи відсутність вжитих заходів щодо звільнення позивача до 17 січня 2020 року та до моменту подання позовної заяви до суду першої інстанції не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо звільнення з посади директора, оскільки заява про звільнення з посади директора від 17 січня 2020 року є належним та допустимим доказом, який відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства та документом, який є підставою для припинення трудових відносин з урахуванням вимог законодавства про працю.

Звертає увагу, що до матеріалів справи було долучено копію статуту ТОВ «Гірпромбуд», оригінал якого знаходиться у відповідача-1, про що зазначалося у позовній заяві. Тобто отримати оригінал статуту ТОВ «Гірпромбуд» для надання належної якості копії вказаного статуту на розгляд суду є неможливим.

Враховуючи вище наведене, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким: визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Гірпромбуд» з 05 лютого 2020 року за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України; зобов`язати Вишгородську районну державну адміністрацію внести зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, шляхом виключення відомостей про ОСОБА_1 як директора (керівника) та підписанта ТО«óрпромбуд»; вирішити питання розподілу судових витрат.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що протоколом Загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Гірнафтопром» від 29 червня 2016 року № 1 було зокрема, змінено назву товариства з «Гірнафтопром» на «Гірпромбуд», внесено зміни та затверджено статут товариства у новій редакції, призначено на посаду директора товариства ОСОБА_5 з 30 червня 2016 року (а.с.149, т.2).

ОСОБА_5 згідно наказу від 30 червня 2016 року № 30/06-16 «Про призначення на посаду» на підставі протоколу № 1 від 29 червня 2016 року ТзОВ «Гірпромбуд» приступила до виконання обов`язків директора з 30 червня 2016 року (а.а.15, т.1).

З долученого до матеріалів справи копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 вбачається, що 14 вересня 2019 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було зареєстровано Івано-Франківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франкіській області шлюб та складено відповідний актовий запис № 2106. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_7 » (а.с.8, т.1).

В подальшому, 17 січня 2020 року на адреси обох учасників товариства, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , позивачем було надіслано письмову заяву від 17 січня 2020 року про звільнення її з роботи з посади директора з 05 лютого 2020 року за власним бажанням. Одночасно, було направлено повідомлення про скликання та проведення позачергових загальних зборів учасників товариства, яким повідомила ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , як учасників товариства про скликання позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Гірпромбуд» на 21 лютого 2020 року за місцем реєстрації товариства ( АДРЕСА_1 ) із включенням до порядку денного питань про обрання голови та секретаря позачергових загальних зборів учасників товариства, про звільнення позивача з посади директора товариства згідно поданої заяви про звільнення за власним бажанням від 13 січня 2020 року, про обрання директора товариства (а.с.16-22, т.1).

З долученої позивачем до матеріалів справи копії трудової книжки вбачається, що остання з 02 жовтня 2017 року прийнята на посаду спеціаліста відділу стягнення заборгованості ТОВ «Нью Файнес Сервіс» на підставі наказу № 111-к від 29 вересня 2017 року. Титульна сторінка трудової книжки заповнення 02 жовтня 2017 року (а.с.157-160, т.2).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 мотивував своє рішення тим, що суд позбавлений можливості дослідити Статут товариства, оскільки позивачем долучено до матеріалів справи його копію, яка є не читабельною та такою, що унеможливлює встановлення тих чи інших обставин, у тому числі щодо дотримання позивачем положень Статуту щодо скликання та проведення позачергових зборів учасників товариства, а також порядок звільнення директора товариства.

Судом також було зазначено, що заява позивача про її звільнення датована 17 січня 2020 року, в той же час в повідомленні про скликання та проведення позачергових загальних зборів учасників в порядку денному включено питання про звільнення ОСОБА_8 з посади директора товариства, згідно поданої заяви про звільнення за власним бажання від 13 січня 2020 року. Суд, надаючи оцінку заявам, вважає, що такі не можуть слугувати доказом звернення до роботодавця із заявою про звільнення, оскільки встановити яким числом все ж таки датована заява позивача про звільнення, суд не має можливості.

Також судом було вказано, що позивач будучи директором ТОВ «Гірпромбуд», жодних заходів для звільнення її з даного товариства починаючи з січня 2017 року до січня 2020 року не вживала, трудову книжку не затребувала, а виключно в березні в 2020 року звернулася до суду із позовної заявою. Позивачем не доведено жодними доказами підстави її звільнення саме з 05 лютого 2020 року, в той час як стверджує сама позивач, що її фактично було усунуто від виконання обов`язків директора у січні 2017 року.

Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі №910/7164/19).

Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною першою статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина перша статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до частин першої - третьої статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган попередивши власника письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №758/1861/18).

Встановлені обставини свідчать, що відповідно до статуту відповідача (підпункт ї) пункту 7.2) питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів, тому позивач як директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора (а.с.23-27, т.1).

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №758/1861/18).

Велика Палата Верховного Суду вирішувала спори за подібних правовідносин і визначала юрисдикцію спорів між директором (головою правління) товариства та самим товариством, зокрема у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20), де зазначалося, що даний вид спорів підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Правові висновки, наведені у цих постановах є достатньо чіткими, однозначними.

Також зазначена правова позиція викладена й в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №761/20061/21, провадження № 14-90цс22.

Практика Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикційності розгляду таких справ в порядку господарського судочинства є сталою і не потребує відступлення від таких правових висновків.

Указана вище правова позиція підлягає застосуванню і у даній справі, оскільки предметом спору у ній є звільнення позивача з посади директора товариства.

Відповідно до частин першої, другої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною четвертою статті 377 ЦПК України передбачено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частини першої статті 377 цього Кодексу, із роз`ясненням позивачу на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України права протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись ст. ст. 255, 256, 367, 374, 377 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 вересня 2022 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірпромбуд», Вишгородської районної державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання до вчинення дій - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції господарського суду та що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови вона може звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Текст постанови викладено 29 березня 2023 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв