Постанова

від 31.03.2023 по справі 640/8090/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2023 року

м. Київ

справа № 640/8090/19

касаційне провадження № К/9901/24927/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року (головуючий суддя - Келеберда В.І.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року (головуючий суддя - Файдюк В.В.; судді - Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.)

у справі № 640/8090/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеканал Мега»

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Телеканал Мега» (далі - ТОВ «Телеканал Мега», позивач, платник, товариство) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 лютого 2019 року № 0066140301, № 0067140301, № 0068140301 та рішення від 19 лютого 2019 року № 0002884208.

В обґрунтування позовних вимог платник зазначив, що висновки акта перевірки, на підставі якого прийнято спірні податкові повідомлення-рішення та рішення, не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності позивача та спростовуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, позов задоволено.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач помилково кваліфікував наявну у платника заборгованість у розмірі 228 276 043,69 грн, як безповоротну фінансову допомогу, що призвело до безпідставного зменшення позивачу суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток та збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток. Зазначили, що застосування до платника відповідальності за порушення строків реєстрації зведеної податкової накладної на підставі статті 201 Податкового кодексу України суперечить приписам податкового законодавства. Надаючи оцінки правомірності рішення відповідача, яким застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску за лютий 2018 року у сумі 30 283,11 грн, суди зауважили, що позивач своєчасно виконав свої зобов`язання зі сплати єдиного внеску шляхом вчинення дій від його імені повіреним на підставі договору доручення, тому підстави для застосування штрафних санкцій та нарахування пені відсутні.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що судами не надано оцінки доводам контролюючого органу про ненадання до перевірки ухвал Господарського суду м. Києва від 11 березня 2019 року та від 29 липня 2019 року про затвердження Мирової угоди у справі № 910/11932/18. Наголошує, що судові інстанції не перевірили факт наявності порушення платником вимог податкового законодавства щодо строків реєстрації податкових накладних та дійшли помилкового висновку про своєчасну сплату позивачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою від 23 грудня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві.

Разом з касаційною скаргою податковим органом заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ГУ ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві, у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

27 січня 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судовими інстанціями норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Телеканал Мега» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 15 січня 2019 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 15 січня 2019 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено акт від 22 січня 2019 року № 19/1-26-15-14-03-01-20043821.

Перевіркою встановлено порушення, зокрема:

підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункту 5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20, (далі - П(С)БО 11), пункту 5, пункту 7 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, (далі - П(С)БО 15), що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 187 017 686,00 грн;

підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, пункту 5 П(С)БО 11, пункту 5, пункту 7 П(С)БО 15, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 7 484 426,00 грн;

пункту 120-1.1 статті 120-1, пункту 201.10 статті 201 ПК України у зв`язку з порушенням термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за період з 31 грудня 2017 року по 31 серпня 2018 року;

пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо несвоєчасної сплати єдиного соціального внеску за лютий 2018 року.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення та рішення від 19 лютого 2019 року:

№ 0066140301, яким платнику зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 187 017 686,00 грн;

№ 0067140301, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 9 283 130,00 грн, з яких 7 426 504,00 грн за основним платежем та 1 856 626,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0068140301, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10 %, що становить 7 951,78 грн за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних, визначених статтею 201 ПК України;

№ 0002884208, яким нараховано штраф за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 6 359,45 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

За приписами пункту 5 П(С)БО 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Пунктом 7 П(С)БО 15 визначено, що визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо.

До складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі).

До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції», що діє в інтересах та за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду «Третій венчурний фонд-промислові інвестиції» недиверсифікованого виду закритого типу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції» (далі - ТОВ «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції») укладено договір про порядок погашення боргу від 22 грудня 2016 року.

Відповідно до умов договору про порядок погашення боргу від 22 грудня 2016 року позивач зобов`язався сплатити TOB «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції» борг у сумі 228 276 043,69 грн не пізніше 30 червня 2018 року.

Фактично товариством сплачено на користь ТОВ «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції» 15 000,00 грн. Заборгованість станом на 30 червня 2018 року склала 228 261 043,69 грн.

Відповідач вважає, що кошти у розмірі 228 276 043,69 грн є безповоротною фінансовою допомогою. Таких висновків податковий орган дійшов, взявши до уваги ухвалу Господарського суду м. Києва від 03 жовтня 2018 року у справі № 910/11932/18, якою відкрито провадження про визнання позивача банкрутом, що свідчить про неможливість повернення боргу, а також дані зведеного акта інвентаризації майна ТОВ «Телеканал Мега» від 30 листопада 2018 року, з якого вбачається, що у платника недостатньо коштів для погашення заборгованості.

Підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Таким чином, безповоротна фінансова - це, зокрема, сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

Частинами першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За правилами частини першої статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 260 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням того, що на момент проведення перевірки строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за договором від 22 грудня 2016 року не сплинув, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач безпідставно кваліфікує кредиторську заборгованість платника у розмірі 228 276 043,69 грн, як безповоротну фінансову допомогу.

На користь такого висновку свідчать і ухвали Господарського суду м. Києва від 11 березня 2019 року та від 29 липня 2019 року у справі № 910/11932/18 про затвердження Мирової угоди, якими підтверджена заборгованість позивача перед ТОВ «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції» та закрито справу про банкрутство.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що податкові повідомлення-рішення від 19 лютого 2019 року № 0066140301 та № 0067140301 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо рішення від 19 лютого 2019 року № 0002884208, яким до позивача застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску за лютий 2018 року у сумі 30 283,11 грн, граничний термін сплати за яким настав 20 березня 2018 року, Суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Указана норма не визначає, що сплата єдиного внеску віднесена до виключної компетенції страхувальника (у даному випадку - позивача), та не містить прямої заборони на виконання зазначеного обов`язку іншою особою.

Судами встановлено, що станом на 28 лютого 2018 року позивач не мав можливості перерахувати кошти на сплату єдиного соціального внеску з власного рахунку, оскільки кошти платника були арештовані, що підтверджується постановою від 24 січня 2018 року ВП № 55582248.

Відповідно до частин першої, третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237). Представництво виникає на підставі зокрема договору (частина третя статті 237).

Частиною першою статті 1000 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Відповідно до статті 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Судами встановлено, що в даному випадку сплата єдиного внеску відбулася на підставі Додаткової угоди № 2 від 27 лютого 2018 року до Договору доручення № 29/01- 2018 Tовариством з обмеженою відповідальністю «ПАТІССОН» 28 лютого 2018 року від імені і за рахунок позивача, що підтверджено платіжним дорученням № 83 від 28 лютого 2018 року в розмірі 41 882,41 грн.

При цьому, у призначенні платежу в платіжному дорученні вказано, що сплата коштів здійснюється TOB «Телеканал Мега».

Отже, в даному випадку Tовариство з обмеженою відповідальністю «ПАТІССОН», перераховуючи єдиний соціальний внесок, діяло як повірений від імені позивача.

Таким чином, з наведеного вбачається, що позивач доклав усіх зусиль для виконання своїх зобов`язань зі сплати єдиного внеску, зокрема, шляхом вчинення дій від його імені повіреним на підставі договору доручення.

Натомість, контролюючим органом зарахування вказаного платежу було здійснено лише 30 березня 2018 року.

Сама лише обставина, що відповідні перерахування власних коштів платника єдиного внеску відбулись не з його власного рахунку, в умовах неможливості використання власних рахунків платника, не свідчить про порушення платником вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Наведене підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21 грудня 2018 року у справі № 805/1429/17-а.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що обов`язок позивача щодо своєчасної сплати єдиного соціального внеску виконано ним належним чином, що свідчить про протиправність рішення відповідача від 19 лютого 2019 року № 0002884208.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 19 лютого 2019 року №0068140301, яким до платника застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних, визначених статтею 201 ПК України, Суд зазначає наступне.

Скасовуючи назване податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо протиправності застосування до позивача фінансових санкцій за порушення позивачем пункту 120-1.1 статті 120-1, пункту 201.10 статті 201 ПК України, з огляду на те, що пунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України передбачена відповідальність за недотримання платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної або розрахунку коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та не передбачена відповідальність за порушення граничних строків реєстрації зведених податкових накладних, які в даному випадку реєстрував позивач, оскільки граничні строки для реєстрації таких податкових накладних визначені пунктом 199.1 статті 199 ПК України.

Разом з тим, судовими інстанції не було перевірено факту дійсної наявності порушення платником вимог податкового законодавства щодо строків реєстрації податкових накладних, в зв`язку із чим, Верховний Суд вважає передчасним висновок судів щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 19 лютого 2019 року №0068140301.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 19 лютого 2019 року №0068140301 підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність розглядуваної частини позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Водночас, Суд зауважує, що відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Враховуючи приписи названого Закону, справа № 640/8090/19 підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Замінити відповідача у справі - Головне управління ДФС у м. Києві його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 лютого 2019 року № 0068140301.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

В іншій частині Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 вересня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова