Рішення

від 29.03.2023 по справі 509/3334/22

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/3334/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Кочко В.К.

за участю секретаря судового засідання - Савченко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Держбуд» про визнання недійсним договору, стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору пайової участі в будівництві від 06 квітня 2013 року № 2-06/2023, укладений між сторонами та стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 364 078,70 грн., з яких 72 740,00 грн. - кошти сплачені за Договором пайової участі в будівництві від 06 квітня 2013 року № 2-06/2013; 9 430,00 грн. - кошти сплачені за Договором пайової участі в будівництві від 06 квітня 2013 року № 2-06/2013; 9 430,00 грн. - кошти сплачені за Договором пайової участі в будівництві від 06 квітня 2013 року № 2-06/2013; 9 430,00 грн. - кошти сплачені за Договором пайової участі в будівництві від 06 квітня 2013 року № 2-06/2013; 161 941,06 грн. - інфляційні збитки; 20 994,01 грн. - інфляційні збитки; 20 963,83 грн. - інфляційні збитки; 20 963,83 грн. - інфляційні збитки; 20 405,06 грн. - 3% річних; 2 618,96 грн. - 3% річних; 2 594,15 грн. - 3% річних; 2 567,80 грн. - 3% річних; 10 000,00 грн. - моральна шкода.

В обґрунтування позову зазначає, що 06.04.2013 року між ним та ТОВ «ДЕРЖБУД» було укладено Договір пайової участі в будівництві № 2-06/2023, на підставі якого відповідач зобов`язується збудувати та передати позивачеві у власність об`єкт пайового будівництва, тобто безумовне майнове право на квартиру будівельного номеру 6/ АДРЕСА_1 (згідно Генерального плану масиву), що має бути збудований на земельній ділянці за адресою: ділянка № НОМЕР_1 , масив № НОМЕР_2 , Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, а позивач зобов`язується прийняти пай і сплатити підприємству ціну визначену договором. Строк здачі в експлуатацію згідно пункту 1.3 Договору № 2-06/2023 4 квартал 2014 року.

Позивач сплатив на користь відповідача 101 030,00 грн., натомість відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, багатоквартирний будинок на земельній ділянці не збудований, хоча кошти від позивача були отримані.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду було задоволено позов Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області до ТОВ «ДЕРЖБУД» та зупинено будівельні роботи ТОВ «ДЕРЖБУД». Проте кошти відповідач отримував як вказує позивач саме для фінансування будівництва, проте на меті мав заволодіння цими коштами, адже в іншому разі договір би не був підписаний. Такими протиправними діями відповідач заподіяв ОСОБА_1 моральні й душевні страждання, пов`язані з недійсністю правочину, неотримання матеріальних благ на які він розраховував при підписанні договору, та при внесенні грошових коштів, а тому вважає, що відповідачем завдано йому моральну шкоду, яку також просить стягнути.

Позивач в судове засідання не з`явився, 14.02.2023 року представником позивача адвокатом Шахновським О.О. подано до суду заяву про розгляд справи без участі позивача. В заяві представник позивача вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив справу розглядати за його відсутності. Не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі.

В судове засідання відповідач повторно не з`явився, був повідомлений належним чином, про місце дату та час судового засідання, поштова кореспонденція направлялася судом за адресою зареєстрованого місцезнаходження відповідача. Відзиву до суду відповідачем не надано, причини неявки суду невідомі.

Суд ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, оскільки позивач проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

У відповідності до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; не з`явився в судове засідання без поважних причин та не повідомив про причини неявки; не подав відзив, а позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з`явилися у судове засідання.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.

06 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ДЕРЖБУД» укладено Договір пайової участі в будівництві № 2-06/2023, далі Договір № 2-06/2023, на підставі якого відповідач зобов`язується збудувати та передати позивачеві у власність об`єкт пайового будівництва, тобто, безумовне майнове право на квартиру АДРЕСА_2 (згідно Генерального плану масиву), що має бути збудований на земельній ділянці за адресою: ділянка АДРЕСА_3 , а позивач зобов`язується прийняти пай і сплатити підприємству ціну, визначену Договором № 2-06/2023.

Позивач в свою чергу, як Учасник пайового будівництва за Договором № 2-06/2023 зобов`язався сплатити у порядку та у строки, встановлені цим Договором, ціну і прийняти у власність об`єкт пайового будівництва (квартиру).

Строк здачі в експлуатацію згідно пункту 1.3 Договору № 2-06/2023 4 квартал 2014 року.

Згідно пунктів 1.5, 2.1-2.4 Договору № 2-06/2023 позивач сплатив на користь відповідача 72 740,00 грн. (квитанція № 2 від 06.04.2013), 9 430,00 грн. (квитанція № 1 від 10.05.2013) та 9 430,00 грн. (квитанція № 1 від 11.06.2013), 9 430,00 грн. (квитанція від 15.07.2013), всього 101030,00 грн.

Натомість, відповідач свої зобов`язання за Договором № 2-06/2023 належним чином не виконав, багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_4 (згідно Генерального плану масиву), що має бути збудований на земельній ділянці за адресою: ділянка № НОМЕР_1 , масив № НОМЕР_2 , Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області не збудував.

Згідно відомостей, розміщених на офіційному сайті Державної архітектурно-будівельної інспекції України, встановлено, що відповідач подав до ІДАБК Одеської області Декларацію про початок будівельних робіт серії ОД № 08212142846 щодо здійснення будівництва групи садових будинків ( АДРЕСА_5 (за межами населеного пункту).

Що стосується багатоквартирного житлового будинку, який є об`єктом будівництва за Договором № 2-06/2023, його будівництво не тільки не ведеться, але й на даний момент навіть не отримані необхідні документи для будівництва зазначеного будинку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року по справі № 815/5436/13-а за позовом Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області до ТОВ «ДЕРЖБУД» про застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) та зобов`язання вчинити дії встановлено, що Територіальним управлінням Держгірпромнагляду в Одеській області проведено плановий захід ТОВ «ДЕРЖБУД» з питань дотримання вимог законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки на будівельному об`єкті «Сонячний» в с. Чорноморка, Овідіопольського району, Одеської області. Зазначено перевіркою встановлено 20 порушень нормативно-правових актів з охорони праці, з яких 15 створюють загрозу життю та здоров`ю людей. Внаслідок чого судом було задоволено позов Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області до ТОВ «ДЕРЖБУД» та зупинено будівельні роботи ТОВ «ДЕРЖБУД».

Згідно інформації, розміщеної на сайті: http://ndiop.kiev.ua/dozvil/search.htm, анульовано дозвіл ТОВ «ДЕРЖБУД» на зведення, монтаж та демонтаж будинків, споруд, а також відновлення та зміцнення їх аварійних частин (код: 68).

Дозвіл анульовано з причини виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб`єктом господарської діяльності для одержання дозволу.

Інформація щодо всіх виданих та анульованих дозволів, що міститься на цьому сайті, є офіційною інформацією, яку безпосередньо надають (вводять) Держгірпромнагляду та його територіальні органи, як відповідальні за видачу дозволів.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб`єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Згідно статті 1 цього закону інвестиції інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Крім того, статтею 4 закону про інвестиційну діяльність встановлено обмеження щодо здійснення інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об`єктів визначаються виключно законами. Статтю 4 закону доповнено частиною третьою згідно із Законом № 3201-IV від 15 грудня 2005 року; в редакції Закону № 2367-VI від 29 червня 2010 року; із змінами, внесеними згідно із законом № 3461-VI від 02 червня 2011 року.

Зазначенні обмеження набрали чинності 14 січня 2006 року.

Таким чином, ТОВ «ДЕРЖБУД» повинно було здійснювати залучення належних позивачеві коштів для фінансування об`єкту будівництва виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій (тобто, через посередництво фінансової установи (управителя), яка має ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб).

Згідно відомостей оприлюднених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань «ДЕРЖБУД» фінансовою установою не являється і не має відповідної ліцензії для надання фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Однак, незважаючи на це, відповідач фактично залучив кошти позивача для фінансування будівництва, тобто, отримав його грошові кошти в управління, надавши таким чином послугу, що може надаватися тільки фінансовою установою.

З огляду на це, зміст Договору № 2-06/2023, за яким відповідач залучив належні позивачеві кошти для фінансування будівництва житлового будинку безпосередньо, тобто без посередництва фінансової установи (як це вимагається законодавством), суперечить змісту статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», що також підтверджується листом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 03 квітня 2006 року № 11/8-375, згідно якого: «законодавством заборонено залучення коштів населення та підприємств на будівництво житла безпосередньо будівельними організаціями і може здійснюватися виключно через фінансові установи при наявності дозволу на здійснення фінансової діяльності».

Згідно Листа Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 02 березня 2007 року №8/8-163 використання інших механізмів залучення коштів фізичних і юридичних осіб з метою інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва законодавством не передбачено.

В листі Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 21 вересня 2006 року № 11/2-901 зазначено, що з моменту набрання чинностіЗаконом Українивід 15грудня 2005року №3201-ІV (14 січня 2006 року) забудовники позбавлені права безпосередньо залучати кошти на будівництво житла від фізичних та юридичних осіб. Про неможливість залучення коштів фізичних осіб для фінансування житлового будівництва свідчать також Листи Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг України.

В листі від 19 жовтня 2006 року № 10429/07-11 зазначено, що нові інвестиційні договори щодо фінансування об`єктів житлового будівництва, спорудження яких здійснюється з використанням коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, не можуть укладатися з набранням чинності 14 січня 2006 року норми частини третьої статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», внесеної Законом України від 15 грудня 2005 року № 3201-ІV, відповідно до якої об`єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об`єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об`єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Отже, залучення ТОВ «ДЕРЖБУД» належних ОСОБА_1 коштів для фінансування будівництва будинку могло здійснювати виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, через випуск безпроцентних (цільових) облігацій (тобто, з посередництвом фінансових установ).

Договір № 2-06/2023 між сторонами, як вже було зазначено, був укладений 06.04.2013року, тобто, в період, коли вже набула чинності та діяла стаття 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами визначаються Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 року № 978-ІV.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю`фінансування будівництва - це використання управителем отриманих в управління коштів на спорудження об`єктів будівництва за умовами договору. Управителем є фінансова установа яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством та отримала в установленому порядку дозвіл/ліцензію. Установниками управління майном є особа, яка передає майно управителю в довірчу власність на підставі договору управління майном.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року №2664-ІІІ фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Стаття 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» містить перелік послуг, які вважаються фінансовими. До зазначеного переліку, в тому числі, належать послуги щодо довірчого управління фінансовими активами. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, відповідно до статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Крім того, стаття 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює, що здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.

Таким чином, ТОВ «ДЕРЖБУД» повинно було здійснювати залучення належних позивачеві коштів для фінансування об`єкту будівництва виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій(тобто, через посередництво фінансової установи (управителя), яка має ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб).

Як вже зазначалось, ТОВ «ДЕРЖБУД» фінансовою установою не являється і не має відповідної ліцензії для надання фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Однак, незважаючи на це, відповідач фактично залучив кошти позивача для фінансування будівництва, тобто, отримав його грошові кошти в управління, надавши таким чином послугу, що може надаватися тільки фінансовою установою.

З огляду на це, зміст Договору № 2-06/2023, за яким відповідач залучив належні позивачеві кошти для фінансування будівництва житлового будинку безпосередньо, тобто без посередництва фінансової установи (як це вимагається законодавством), суперечить змісту стаття 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», статтям 1, 4 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Таким чином, відповідач усвідомлював та мав усвідомлювати про наявну заборону щодо залучення грошових коштів позивача для фінансування будівництва, проте маючи на меті заволодіння належними позивачу грошовими коштами, приховав цей факт від позивача, тому що за умови повідомлення позивачу цих обставин, останній би не уклав з відповідачем Договір № 2-06/2023 та не сплатив грошові кошти.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставами для визнання правочину недійсним.

Статтею 227 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений ним без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Стаття 230 Цивільного кодексу України встановлює правові наслідки вчинення правочину під впливом обману.

Так, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Таким чином, замовчування відповідачем про існування обмежень щодо можливості залучення коштів позивача для фінансування будівництва житла, є обманом та підставою для визнання Договору недійсним, оскільки позивач правомірно розраховував на добросовісність відповідача та відсутність правових обмежень щодо вчинення правочину, а за умови повідомлення її про такі обмеження, то він би не уклав оспорюваний Договір з відповідачем.

З огляду викладеного, суд дійшов висновку, що укладений сторонами Договір № 2-06/2023 є недійсним на підставі статей 203, 215, 227, 230 Цивільного кодексу України, тому що зміст Договору № 2-06/2023 суперечить положенням статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) та внаслідок обману, а саме замовчування відповідачем обставин, що перешкоджають вчиненню оспорюваного правочину.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

На підставі викладеного, враховуючи, що оспорюваний Договір укладено внаслідок обману, а саме замовчування відповідачем обставин, що перешкоджають вчиненню цього правочину, оспорюваний Договір є недійсним, а відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки, повернувши йому проведену передплату в сумі 101 030,00 грн.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлені загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Так, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Відповідно до частини 1 статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Частиною 2 статті 1214 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Враховуючи, що ані оспорюваним Договором, ані нормами ч. 2 ст.536, ст.1214 Цивільного кодексу України невизначено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, суд вважає обґрунтованим застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, відповідно до розрахунку ціни позову з відповідача підлягають стягненню 224 862,73 грн. - інфляційних збитків та 28 185,97 грн. - 3% річних відповідно.

Розрахунки, надані позивачем проведено арифметично правильно та стороною відповідача не ставилися під сумнів.

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 22 закону про захист прав споживачів визначено, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Частиною 2 статті 216 Цивільного кодексу встановлено, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Частиною 2 статті 227 Цивільного кодексу України встановлено, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Таким чином, враховуючи, що своїми протиправними діями відповідач заподіяв моральні й душевні страждання, пов`язані з недійсністю правочину, неотримання матеріальних благ, на які позивач розраховував в момент укладання Договору № 2-06/2023, необхідність винаймати житло та додатково витрачати кошти, відповідачем завдано позивачу моральної шкоди, настання якої викликано протиправними діями відповідача згідно ст. 23 Цивільного кодексу України.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд приймає до уваги характер правопорушення, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, його наміри щодо ухилення від відповідальності та з урахуванням розумності, справедливості та адекватності.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Враховуючи викладене, суд вважає, обґрунтованою вимогу про стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10 000,00 гривень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені ним і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав.

Оскільки позовні вимоги задоволенні у повному обсязі, то з відповідача слід стягнути судовий збір в розмірі 3 640,78 грн. на користь держави.

Керуючись ст.ст. 258,259,263,264,265,267,271-273,280 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним Договір пайової участі в будівництві від 06 квітня 2013 року № 2-06/2023, укладений між ТОВ «ДЕРЖБУД» та ОСОБА_1 , та застосувати наслідки недійсності правочину.

Стягнути з ТОВ «ДЕРЖБУД» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 364 078,70 грн., з яких 72 740,00 грн. - кошти сплачені за Договором пайової участі в будівництві від 06 квітня 2013 року № 2-06/2013; 9 430,00 грн. - кошти сплачені за Договором пайової участі в будівництві від 06 квітня 2013 року № 2-06/2013; 9 430,00 грн. - кошти сплачені за Договором пайової участі в будівництві від 06 квітня 2013 року № 2-06/2013; 9 430,00 грн. - кошти сплачені за Договором пайової участі в будівництві від 06 квітня 2013 року № 2-06/2013; 161 941,06 грн. - інфляційні збитки; 20 994,01 грн. - інфляційні збитки; 20 963,83 грн. - інфляційні збитки; 20 963,83 грн. - інфляційні збитки; 20 405,06 грн. - 3% річних; 2 618,96 грн. - 3% річних; 2 594,15 грн. - 3% річних; 2 567,80 грн. - 3% річних; 10 000,00 грн. - моральна шкода.

Стягнути з ТОВ «ДЕРЖБУД» на користь держави судовий збір в розмірі 3640,78 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі якщо повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, строк на подання заяви про його перегляд може бути поновлено, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити рішення суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: Кочко В.К.