Рішення

від 04.04.2023 по справі 472/106/23

ВЕСЕЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 472/106/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2023 року смт. Веселинове

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Тустановського А.О.,

за участю секретаря Щербини О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Веселинове Миколаївської області матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

06 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги представник позивача ОСОБА_2 обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Степанівка Веселинівського району Миколаївської області помер батько позивача - ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшло право власності, зокрема на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 та на дві земельні ділянки: площею 0,25 га, надану для обслуговування індивідуального житлового будинку, та площею 0,22 га, передану для ведення особистого підсобного господарства, які розташовані на території с. Степанівка Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, право на які було посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серії МК № 1250 і серії МК № 1251, виданих 07 лютого 1995 року Миколаївською сільською радою Веселинівського району Миколаївської області.

Спадкодавець ОСОБА_3 залишив заповіт, посвідчений Миколаївською сільською радою Веселинівського району Миколаївської області 20.03.1995 року, зареєстрованого за р. № 33, за яким заповів земельну ділянку площею 6,35 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на користь позивача - свого сина ОСОБА_1 .

Позивач є єдиним спадкоємцем після смерті батька. А інша спадкоємець - дружина ОСОБА_4 , з якою він перебував у зареєстрованому шлюбі з 15 листопада 1933 року померла до його смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 . 23 жовтня 2001 року Веселинівською державною нотаріальною конторою Миколаївської області було заведено спадкову справу № 311/2001 від 23.10.2001 року після смерті батька ОСОБА_3 на підставі заяви позивача про прийняття спадщини. Позивач успадкував за заповітом земельну ділянку площею 6,35 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та отримав відповідне свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори 20.08.2002 року та зареєстрованого в реєстрі за № 688. На інше спадкове майно позивач має право в порядку спадкування за законом.

В липні 2020 року позивач звернувся до в.о. завідувача Веселинівської державної нотаріальної контори - завідувача Другої Вознесенської державної нотаріальної контори Онищенко Л.В. з питанням оформлення спадщини та отримання свідоцтв про право на спадщину на зазначене майно після смерті свого батька.

Разом з тим, отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на успадковані земельні ділянки та житловий будинок позивач не може у зв`язку з тим, що в обох державних актах на право приватної власності на землю серії МК № 1250 і серії МК № 1251, виданих 07 лютого 1995 року Миколаївською сільською радою Веселинівського району Миколаївської області існують незастережні виправлення, а саме - виправлення по батькові власника земельних ділянок, у зв`язку з чим нотаріусом було рекомендовано звернутися до суду за захистом свої спадкових прав. Також нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, який належав батькові позивача, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на це майно і відсутня інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на житловий будинок за спадкодавцем. У зв`язку з чим позивачеві також було рекомендовано звернутися до суду з питанням спадкування житлового будинку.

Просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Степанівка Веселинівського району Миколаївської області, на: земельну ділянку кадастровий номер 4821782500:05:002:0005, площею 0,2200 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку кадастровий номер 4821782500:05:002:0006, площею 0,2500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану по АДРЕСА_1 ; та на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 09.02.2023 року відкрито провадження у справі та справу призначено до підготовчого судового засідання. Зазначеною ухвалою за клопотанням представника позивача витребувано від державного нотаріуса Веселинівської державної нотаріальної контори Миколаївської області, обов`язки якого виконує завідувач Другої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області - Онищенко Л.В. копію спадкової справи № 311/2001 від 23 жовтня 2001 року, заведеної за фактом смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Степанівка Веселинівського району Миколаївської області.

Ухвалою суду від 23.03.2023 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просять їх задовольнити.

Представник відповідача Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області в судове засідання не з`явився, але до суду надійшла заява від головного спеціаліста - юрисконсульта Веселинівської селищної ради Стаднічук А.І. про визнання позовних вимог та про розгляд справи за відсутності представника.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні суду пояснила, що померлий ОСОБА_3 був її свекром, постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 , житловий будинок збудував самостійно, біля будинку є земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). В 1994 році дали йому пай (ділянку) під огороди. Правильно його по батькові було його « ОСОБА_3 », інших осіб з таким прізвищем і по батькові в селі не було.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні суду пояснила, що померлого батька позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 вона знала з 1949 року, його правильно по батькові « ОСОБА_3 ». В нього у власності був житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 . В той час, коли вона приїхали проживати до села, він там вже проживав та біля будинку йому надали земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, свідків, дослідивши матеріали справи та заяви сторін, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , смерть якого була зареєстрована 09 липня 2001 року Миколаївською сільською радою Веселинівського району Миколаївської області, про що в книзі реєстрації актів про смерть зроблено запис № 17, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 09.07.2001 року /а.с. 17/.

Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшло право власності, зокрема, на:

-житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 ;

-на дві земельні ділянки: площею 0,25 га, надану для обслуговування індивідуального житлового будинку та площею 0,22 га, передану для ведення особистого підсобного господарства, які розташовані на території с. Степанівка Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, право на які було посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серії МК № 1250 і серії МК № 1251, виданих 07 лютого 1995 року Миколаївською сільською радою Веселинівського району Миколаївської області.

Спадкодавець ОСОБА_3 залишив заповіт, посвідчений Миколаївською сільською радою Веселинівського району Миколаївської області 20.03.1995 року, зареєстрованого за р. № 33, за яким заповів земельну ділянку площею 6,35 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на користь позивача - свого сина ОСОБА_1 .

Позивач успадкував за заповітом земельну ділянку площею 6,35 га, розташовану на території Миколаївської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та отримав відповідне свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори 20.08.2002 року та зареєстрованого в реєстрі за № 688. На інше спадкове майно позивач має право в порядку спадкування за законом.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Оскільки ОСОБА_3 помер раніше ІНФОРМАЦІЯ_3 , при вирішенні спадкових відносин необхідно керуватися нормами діючого на той час законодавства, а саме нормами Цивільного кодексу УРСР.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Згідно ст. 527 ЦК УРСР спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Статтею 548 ЦК УРСР встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Статтею 553 ЦК УРСР встановлено, що спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.

Позивач є єдиним спадкоємцем після смерті батька. А інша спадкоємець - дружина ОСОБА_4 , з якою він перебував у зареєстрованому шлюбі з 15 листопада 1933 року, померла до його смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 .

23 жовтня 2001 року Веселинівською державною нотаріальною конторою Миколаївської області було заведено спадкову справу № 311/2001 від 23.10.2001 року після смерті батька ОСОБА_3 на підставі заяви позивача про прийняття спадщини.

В липні 2020 року позивачка звернулась до в.о. завідувача Веселинівської державної нотаріальної контори Онищенко Л.В. з питанням оформленням спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки та на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , але отримав відмову.

Як вбачається з довідки-роз`яснення завідувача Другої Вознесенської державної нотаріальної контори та в.о. завідувача Веселинівської державної нотаріальної контори від 24.07.2020 року за вих. № 291/01-16, нотаріус відмовила спадкоємцю у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, в якій зазначила, що отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на успадковані земельні ділянки позивач не може у зв`язку з тим, що в обох державних актах на право приватної власності на землю серії МК № 1250 і серії МК № 1251, виданих 07 лютого 1995 року Миколаївською сільською радою Веселинівського району Миколаївської області, існують незастережні виправлення, а саме - виправлення по батькові власника земельних ділянок. Також нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, який належав батькові позивача, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на це майно і відсутня інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на житловий будинок за спадкодавцем. У зв`язку з чим позивачеві також було рекомендовано звернутися до суду з питанням спадкування земельних ділянок та житлового будинку (а.с. 18).

Частинами 1 ст. 1297 та ст. 1298 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 2 ст. 49 ЗУ «Про нотаріат», нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону.

Згідно п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» N 7 від 30.05.2008 року, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

У правовстановлюючих документах на землю, а саме в обох державних актах на право приватної власності на землю серії МК № 1250 і серії МК № 1251, виданих 07 лютого 1995 року Миколаївською сільською радою Веселинівського району Миколаївської області, існують незастережні виправлення, а саме виправлення по батькові власника земельних ділянок, записано - « ОСОБА_3» (а.с. 24, 25).

Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, в розділі «Відомості про право власності/право постійного користування» прізвище, ім`я та по батькові власника земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4821782500:05:002:0005, площею 0,2200 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, значиться ОСОБА_3 (а.с. 52-54).

Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, в розділі «Відомості про право власності/право постійного користування» прізвище, ім`я та по батькові власника земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4821782500:05:002:0006, площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), значиться ОСОБА_3 (а.с. 55-57).

На підставі рішення виконкому Миколаївської сільської ради народних депутатів Веселинівського району Миколаївської області від 25 жовтня 1994 року № 37 «Про надання у приватну власність земельних ділянок», вирішено передати у приватну власність безкоштовно земельну ділянку для обслуговування індивідуального житлового будинку і видати державний акт на право приватної власності на землю, зокрема ОСОБА_3 (ім`я та по батькові не розшифровано). Крім того вирішено передати безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства і видати державний акт на право приватної власності на землю, зокрема ОСОБА_3 (а.с. 59).

Згідно листа Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області за вих № 05-03/1084 від 05 жовтня 2022 року зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проживав і був зареєстрований в АДРЕСА_1 . Разом з тим, в період з 1944 по 07.07.2001 року (по дань смерті) інші особи з відповідними ініціалами, окрім ОСОБА_3 на території Миколаївського старостинського округу не проживали. Згідно аналізу погосподарський книг Миколаївської сільської ради головою господарства за адресою: АДРЕСА_1 записано ОСОБА_3 (а.с.60).

Відповідно до свідоцтва про народження спадкодавця серії НОМЕР_2 виданого 20 травня 1955 року Веселинівським рай бюро ЗАГС, батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , записаний - ОСОБА_8 (а.с. 28).

Згідно з погосподарськими відомостями за період 1996 - 2005 роки по с. Степанівка Миколаївської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, відомості про батька позивача записано як « ОСОБА_3 . Тобто по батькові пишеться невірно, але прізвище, ім`я та дата народження записано вірно. Крім того записано відомості про смерть з посиланням на актовий запис № 17 від 09.07.2001 року, тобто про особу написану по батькові - « ОСОБА_3 » (а.с. 32-41).

Згідно с. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який зазначає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належними йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь - які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Правовідносини щодо будівництва житлових будинків і набуття прав на них до 05 серпня 1992 року регламентуються нормами ЦК УРСР 1963 року, який не ставив у залежність виникнення права власності на нерухоме майно від його державної реєстрації.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювався підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56 (далі - Інструкція про порядок реєстрації будинків і домоволодінь), Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстрованим в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

У пункті 1 цієї Інструкції передбачено, що реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих.

Під будинком, як об`єктом правової реєстрації, розуміється один будинок з приналежними до нього службовими будівлями та спорудами (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці, під самостійним порядковим номером по вулиці, провулку, площі (пункт 2 Інструкції).

За приписами п. 4 цієї Інструкції реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.

Не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані (пункт 6 Інструкції).

Листом № 10-1387/0/4-12 від 27.09.2012 «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування». Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ роз`яснив, що відповідно до статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно діючими нормативно - правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення (постанова від 13 червня 2012 р. № 6-54цс12)

Враховуючи наведені, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Згідно з пунктом 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на зазначений час, не пов`язувало виникнення право власності на житлові будинки з надвірними будівлями та спорудами з державною реєстрацією такого права.

Документом, що засвідчував факт існування об`єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.02.2020 по справі № 607/16873/18.

Судом встановлено, що відповідно до даних технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1 , виготовленого 26 березня 2020 року, інвентаризаційна справа № 2561, рік забудови житлового будинку - 1927 рік, а погосподарській будівлі і споруди добудовані починаючи від 1956 року по 1990 рік, таким чином всі нерухомі об`єкти не потребують введення їх в експлуатацію згідно наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України № 304 від 13.06.2012 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 2012 року за № 1132/21444.

У відповідності з довідкою-характеристикою від 26 березня 2020 року № 2-10, виданою КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації», право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 станом на 28 грудня 2012 року в КП ММБТІ не зареєстровано (а.с. 95).

Згідно інформації (архівного витягу) Архівного сектору Веселинівської райдержадміністрації Миколаївської області від 12 грудня 2019 року № 24/05-03 вбачається, що відповідно до рішення виконкому Миколаївської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області від 24 липня 2002 року № 40 «Про надання назви вулиці і номерів будинків в с. Степанівка», було присвоєно номер будинку такому жителю - « ОСОБА_1 » по АДРЕСА_1 (а.с. 50).

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Частиною 5 ст. 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності до ст. 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оцінивши вказані докази у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено, що померлий ОСОБА_3 набув право власності на дві земельні ділянки: кадастровий номер 4821782500:05:002:0005, площею 0,2200 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства; кадастровий номер 4821782500:05:002:0006, площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованих по АДРЕСА_1 ; а також набув у власність житловий будинок, розташований за адресою: по АДРЕСА_1 (на даний час Вознесенського району) Миколаївської області разом з господарськими будівлями і спорудами, та враховуючи те, що позивач прийняв спадщину після його смерті у встановленому законом порядку та неможливість оформлення ним своїх спадкових прав у нотаріуса,суд вбачає підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання за ним права власності на земельні ділянки та житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами у порядку спадкування за законом.

На підставі вищевказаного, керуючись ст.ст. 16, 1218, 1223, 1268-1270 ЦК України та ст.ст. 76, 263-265, 273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженцем села Степанівка Веселинівського району Миколаївської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , право власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Степанівка Веселинівського району Миколаївської області на:

-земельну ділянку кадастровий номер 4821782500:05:002:0005, площею 0,2200 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану по АДРЕСА_1 ;

-земельну ділянку кадастровий номер 4821782500:05:002:0006, площею 0,2500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану по АДРЕСА_1 ;

-житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено 04 квітня 2023 року.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області А.О. Тустановський