Постанова

від 28.03.2023 по справі 346/278/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/278/22

Провадження № 22-ц/4808/151/23

Головуючий у 1 інстанції Беркещук Б. Б.

Суддя-доповідач Мальцева

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мальцевої Є.Є.,

суддів Баркова В.М., Девляшевського А.В.,

секретар Возняк В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Романишин Дмитро Михайлович, на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Коломийського ліцею № 5 імені Т.Г. Шевченка Коломийської міської ради про визнання відсторонення від роботи незаконним і зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Коломийського ліцею № 5 імені Т.Г. Шевченка Коломийської міської ради, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ Коломийського ліцею № 5 імені Т.Г. Шевченка № 287-к від 05.10.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та стягнути невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Позов обґрунтований тим, що позивач працює вчителем фізичної культури у Раківчицькій філії Коломийського ліцею № 5 імені Т.Г. Шевченка. Відповідачем грубо порушено його право на працю, яке полягало в постійному незаконному вимаганні на роботі медичної інформації щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та обмеження його прав щодо повноцінної роботи.

Так, 05 листопада 2021 року йому директором ліцею було вручено наказ Коломийського ліцею № 5 імені Т.Г. Шевченка № 287-к від 05.10.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », яким позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. В наказі також зазначається, що його буде допущено до роботи після надання документу про щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень. Підставою наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 05.11.2021 Дата ознайомлення ОСОБА_1 з наказом відсутня.

Позивач вважає такий наказ незаконним з наступних підстав.

Фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковому профілактичним щепленням».

Відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом МОЗ України 16.09.2011 № 595 щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими у встановленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 із зазначенням певних дат як то 05.11.2021 чи то 08.11.2021 є незаконним.

Також позивач посилається на ст.19 Конституції України, ст.286 ЦК України, які захищають право на таємницю про стан здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при медичному обстеженні.

ОСОБА_1 зазначає, що оскільки його право на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, то в даному випадку ефективним способом порушеного права буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу суму невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Коломийського ліцею № 5 імені Т.Г. Шевченка Коломийської міської ради про визнання відсторонення від роботи незаконним і зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач є вчителем державного навчального закладу, не пройшов обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача зобов`язаний був, відповідно до діючого законодавства, відсторонити позивача від роботи. Суд вважає, що рішення відповідача про відсторонення позивача від роботи є обґрунтованим, містить належні посилання на норми чинного законодавства, що дають підстави для відсторонення позивача від роботи. Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею. Підстави для задоволення похідної вимоги про виплату невиплаченої заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи у зв`язку із цим відсутні.

Не погодившись з таким рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Романишин Д.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі на підставах, зазначених у позовній заяві. Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, зазначеним у позовній заяві.

Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Романишина Д.М., які просили скаргу задовольнити, пояснення директора Коломийського ліцею № 5 імені Т.Г. Шевченка Коломийської міської Якубовської О.Я., яка просила залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.

Судом встановлено, що наказом №133-од від 11.10.2021 р. Коломийського ліцею №5 імені Т.Г.Шевченка Коломийської міської ради "Про попередження працівників, щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, працівників закладу освіти попереджено щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, а у разі наявності протипоказів до проведення профілактичного щеплення, затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 року № 595, рекомендовано звернутися до сімейного лікаря щодо надання рекомендацій (а.с. 38). Згідно з аркушем ознайомлення з даним наказом вчителя фізичної культури і трудового навчання позивача ОСОБА_1 також ознайомлено з вищевказаним наказом 11.10.2021р., про що свідчить його підпис (а.с. 39), повідомленням № 146/02-08 від 05.11.2021 р. про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (а.с. 37).

Наказом Коломийського ліцею № 5 імені Т. Г. Шевченка Коломийської міської ради «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » № 287-к від 05.11.2021р. (наказом №347-к від 31.12.2021 року виправлено помилково вказану дату в наказі №287-к а.с.55), позивача відсторонено від роботи з 08.11.2021 року у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на строк до здійснення вказаного щеплення, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (а.с.18).

Наказ винесений на підставі ст.46 КЗпП України, ч. 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 постанови КМ України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» зі змінами, наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Про відмову ОСОБА_1 ознайомитися з наказом про відсторонення від роботи №287 від 05.11.2022 року складено акт 05.11.2021 р. (а.с.41).

Як розтлумачив Верховний Суд у своїй постанові від 01 березня 2023 року в справі № 697/2309/21 (провадження № 61-5833св22), кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивач могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та позивача.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що його відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 є незаконним та таким, що порушує його право на працю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що наказ про відсторонення позивача від роботи не містить жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення позивачу дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтвердила, що єдиною підставою для відсторонення позивача від роботи було виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.

Разом з тим, сторони визнали, що до дня відсторонення позивача навчання в ліцеї вже відбувалося дистанційно, та предмет, який викладав позивач, дозволяв продовжувати навчання в такому режимі й надалі.

Міркування відповідача під час розгляду апеляційної скарги, що навчання в дистанційному режимі за даною дисципліною не є достатньо результативним, не дає належної якості навчання дітей, тому такого режиму необхідно уникати, носить оціночний, суб`єктивний характер, нічим об`єктивно не підтверджено.

За таких обставин суд зробив помилковий висновок, що порушення права позивача на працю відсутнє, про правомірність і законність його відсторонення від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про незаконність відсторонення позивача від роботи, також підлягають задоволенню його позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Заробітна плата це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу (частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 цього Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Представник відповідача не оспорювала розрахунок середньоденного заробітку позивача, виконаний Управлінням освіти Коломийської міської ради.

Так, з довідки Управління освіти від 08 серпня 2022 року вбачається, що середньомісячна заробітна плата позивача, виходячи за останні два повні календарні місяці роботи, складає 13299 грн 81 коп, а середньоденна 633,32 грн (а.с. 61).

Позивач допущений до роботи з 01 березня 2022 року.

Таким чином, з роботодавця на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислення якого розпочинається з дня його відсторонення з 08 листопада 2021 року і по 28.02.2022 року тобто за 78 робочих днів, і який складає без урахуванняподатків іобов`язкових платежів 49398 грн 96 коп. (633,32 грн х 78 робочих днів).

Доводи апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржене судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову про визнання наказу про відсторонення незаконним та стягнення середньомісячного заробітку за вимушений прогул.

Керуючись ст. 255, 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківськоїобласті від13жовтня 2022року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Коломийського ліцею №5 ім.Т.Г.Шевченка №287-к від 05.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », стягнути з Коломийського ліцею № 5 імені Т.Г. Шевченка Коломийської міської ради (код ЄДРПОУ 20560971) на користь ОСОБА_1 невиплачену за період з 08.11.2021 року по 28.02.2022 року заробітну плату в розмірі 49398 (сорок дев`ять тисяч триста дев`яносто вісім) грн 96 коп без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають вирахуванню з заробітної плати.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 04 квітня 2023 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М. Барков

В.А.Девляшевський