Постанова

від 04.04.2023 по справі 624/390/17

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 624/390/17 Номер провадження 22-ц/814/1292/23Головуючий у 1-й інстанції Єрьоміна О.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року м.Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Лобов О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Насінневе»

на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 27 січня 2021 року, постановлене суддею Єрьоміною О.В. (повний текст складено 05 лютого 2021 року),

по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Насінневе» (далі ПрАТ «Насінневе») про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

27.06.2017 ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ПрАТ «Насінневе», у якому просить:

- визнати недійсним договір оренди землі №б/н від 15.05.2012, зареєстрований відділом Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.09.2012 за №632318404001144;

- зобов`язати повернути земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,87 га, кадастровий №6323184000:02:000:0228, яка розташована на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області, що належить ОСОБА_1 згідно державного акту на право приватної власності серія І-ХР №014994, виданого на підставі рішення Парасковіївської сільської ради народних депутатів №48 від 17.12.2001, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №4 від 21.03.2002.

В обґрунтування вимог позову зазначає, що є власником указаної земельної ділянки, яка перебуває у безпідставному користуванні відповідача.

12.04.2017 вона звернулася до ПрАТ «Насінневе» із заявою щодо правових підстав використання підприємством належної їй землі та 06.06.2017 отримала від підприємства копію договору оренди землі №б/н від 15.05.2012, зареєстрованого Відділом Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.09.2012 за №632318404001144. Однак підпис в договорі та додатках до нього (в актах прийому-передачі земельної ділянки та визначення її меж в натурі) виконано не нею, що свідчить про відсутність волевиявлення останньої на укладення цього правочину. Враховуючи викладене, з метою захисту порушеного права власності, просить вимоги позову задовольнити.

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 27.01.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

У задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним договору оренди землі №б/н від 15.05.2012, укладеного між ОСОБА_1 та ПрАТ «Насінневе», який зареєстрований Відділом Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.09.2012 за №632318404001144 - відмовлено.

Зобов`язано ПрАТ «Насінневе» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,87 га, кадастровий №6323184000:02:000:0228, яка розташована на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області, яка належить останній на підставі державного акту на право приватної власності серії І-ХР № 014994, який виданий на підставі рішення Парасковіївської сільської ради народних депутатів №48 від 17.12.2001, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №4 від 21.03.2002.

Стягнуто з відповідача ПрАТ «Насінневе» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивач не підписувала договір оренди землі, її волевиявлення на укладення оспорюваного правочину було відсутнє, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи. Таким чином оскаржуваний правочин є неукладеним, а тому у визнанні його недійсним слід відмовити.

Ураховуючи, що позивач, є власником земельної ділянки, нею заявлено вимогу про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, щодо повернення спірної земельної ділянки, суд дійшов висновку, що земельна ділянка підлягає поверненню, що призведе до ефективного захисту порушених прав позивача.

Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності, районний суд виходив із того, що до суду позивач звернулася 27.06.2017, а додаткова угода до договору оренди землі укладалася між сторонами 23.11.2014, тобто із цього часу позивач дізнався про наявність основного договору, а тому строк позовної давності нею не пропущений.

Із рішенням районного суду не погодився відповідач ПрАТ «Насінневе» та оскаржив його в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з`ясування, просить рішення районного суду скасувати й ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Зазначає, що позовна заява не відповідає вимог ст.ст.175,177 ЦПК України, оскільки позивачем не в повному обсязі сплачено судових збір, що є підставою залишення його без руху та, у разі не усунення таких недоліків,залишення позову без розгляду в порядку ч.13 ст.187 цього Кодексу. При постановлення судового рішення по суті спору питання достягнення судового збору судом першої інстанції також не вирішувалося.

Вважає, що районний суд порушив норми ч.ч.1,3 ст.93 ЦПК України, залишивши без уваги запитання відповідача наведені ним у відзиві на позов.

Також судом не враховано, що позивач визнала той факт, що особисто підписала додаткову угоду до договору оренди землі від 15.05.2012, не заперечує проти її укладення та своїм волевиявленням підтвердила виконання договору оренди землі, який на думку відповідача, не може бути неукладеним.

При постановленні судового рішення районний не врахував, що із 2012 року позивач особисто чи через своїх родичів щороку зверталася до товариства із заявою про виплату орендної плати, розмір якої за період із 16.11.2012 по 27.06.2016 склав 30342,20 грн.

Указує на порушення ст.ст.12,13,43,49,84,182,183 ЦПК України, оскільки суд прийняв до уваги висновок судово-почеркознавчої експертизи №27033 від 28.03.2019, складений експертом із порушенням абз.2 п.1.1. Інструкції №53/5 від 08.10.1998, а саме на підставі двох, а не семи однакових за юридичною силою примірників договору оренди.

Доводить презумпцію правомірності примірників оскаржуваного правочину, які зберігаються у Парасковіївській сільській раді та відділі Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області.

Просить врахувати позицію Верховного Суду у справах №390/34/17 від 10.04.2019, №450/2286/16-ц від 07.10.2020 щодо застосування доктрини «заборона суперечливої поведінки» стосовно позиції позивача.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18.06.2021 відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ПрАТ «Насінневе» на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 27.01.2021; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду із повідомленням сторін, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 12.07.2021.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05.09.2022 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду із повідомленням сторін.

03.04.2023 до Полтавського апеляційного суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи без участі його представника. Доводи апеляційної скарги підтримує та наполягає на її задоволенні.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи в порядку ч.13 ст.128 ЦПК України, що з огляду на положення ч.2 ст.372 цього Кодексу, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 4,87 га, розташованої на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно державного акту на право власності на землю серія І-ХР 014994, виданого на підставі рішення Парасковіївської сільської ради народних депутатів Кегичівського району №48 від 17.12.2001./а.с.10 т.1/.

Згідно договору оренди землі від 15.05.2012 ОСОБА_1 передала в оренду ПрАТ «Насінневе» земельну ділянку загальною площею 4,87 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області. Договір укладено на 10 років. Вказаний договір було зареєстровано у відділі Держгеокадастру у Кегичівському районі Харківської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.09.2012 №632318404001144./а.с.4-5 т.1/

На підставі Акту передачі-прийому земельних ділянок ОСОБА_1 передала ПрАТ «Насінневе» земельну ділянку площею 4,87 га для сільськогосподарського використання, що розташована на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області./а.с.6-8 т.1/.

Відповідно до копії Додаткової угоди до Договору оренди землі №б/н від 15.05.2012, укладеної 23.11.2014 ОСОБА_1 підписана додаткова угода зі змінами./а.с.148 т.1/.

Згідно довідки наданої ПрАТ «Насінневе» ОСОБА_1 нараховано та виплачено орендну плату по договору оренди землі від 15.05.2012 за період із 16.11.2012 по 27.06.2016 в сумі 30342,20 грн./а.с.149 т.1/.

Згідно Висновку судово-почеркознавчої експертизи №27033 від 28.03.2019 підписи у двох примірниках договору оренди землі №б/н від 15.05.2012; у двох примірниках акту передачі-прийому земельних ділянок; у двох примірниках акту визначення меж земельної ділянки в натурі; у договорі оренди землі №б/н від 15.05.2012 - виконані не ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні вимог позову в частині визнання договору оренди землі недійсним, районний суд виходив із підстав доведеності належними доказами відсутності волевиявлення позивача на його укладення. Тому такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а правочин, який не вчинено не може бути визнаний недійсним.

Вимоги про усунення перешкод у користуванні належного позивачу майна, зокрема щодо повернення спірної земельної ділянки позивачем заявлено, а оскільки договір є неукладеним, земельна ділянка підлягає поверненню і в цьому випадку, враховуючи, що справа знаходиться у судах з червня 2017 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що це призведе до ефективного захисту порушених прав позивача.

Апеляційний суд, переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, із такими висновками суду першої інстанції не погоджується з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини згідно вимог ст.ст.229-233 ЦК України. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким,що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, у якій йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14Закону України«Про орендуземлі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини першої статті 15Закону України«Про орендуземлі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах закону, якщо договір оренди хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Наведене відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №227/3760/19 від 26.10.2022, яка є обов`язковою для врахування.

Таким чином суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

У справі, що розглядається,позивачка звернулася з вимогами про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки, обґрунтовуючи порушене право тим, що вона не підписувала такий договір, а його умови не погоджувала.

За встановленими у справі обставинами, оспорюваний договір ОСОБА_1 не підписувала та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджувала. Разом із тим, матеріалами справи підтверджено, що сторонами такий договір фактично виконувався, а саме, орендар використовував земельну ділянку за цільовим призначенням, а орендодавець отримував оренду плату за її використання, що виключає підстави кваліфікувати оскаржуваний правочин, як неукладений.

Презумпція правомірності такого правочину позивачем не спростована, а наявність волевиявлення орендодавця на вчинення правочину відповідно до його суттєвих умов, підтверджується тривалим його виконанням, як способом волевиявлення, а тому відсутніми є підстави визнання його недійсним та повернення спірної земельної ділянки.

Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог ст.ст.93, 175,177,187 ЦПК України, колегія суддів до уваги не приймає, як такі, що в силу ч.3 ст.376 цього Кодексу не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню із постановленням нового про відмову в задоволенні позову.

Згідно ст.141 ЦПК України, стягнути із позивача на користь відповідача судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 960,00 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 п.п.3,4, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Насінневе» задовольнити частково.

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 27 січня 2021 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Насінневе» про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Насінневе» судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 960,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04.04.2023.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.А. Лобов