Постанова

від 04.04.2023 по справі 190/1321/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2301/23 Справа № 190/1321/21 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

Головуючого судді Никифоряка Л.П.

Суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

за участі секретаря судового засідання Піменової М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Дніпро цивільну справу що виникла із земельних правовідносин запозовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Прогрес», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору державного реєстратора Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, в якій подано апеляційну скаргу Фермерським господарством «Прогрес» на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2022 року (головуючий у першій інстанції Кудрявцева Ю.В.),

В С Т А Н О В И В:

В позовіпред`явленому досуду 10вересня 2021року ОСОБА_1 виклала вимоги до Фермерського господарства«Прогрес» -Фермерське господарство про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 10 грудня 2015 року.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилаласьна те, що їй стало відомо про те, що належна їй на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку ІV-ДП 111031 від 17 січня 2002року земельна ділянка сільськогосподарського призначення, загальною площею 5,0303га, кадастровий номер 1224584800:01:001:0394 - Земельна ділянка передана в орендну Фермерському господарству на підставі договору оренди від 10 грудня 2015року, котрий вона не укладала і не підписувала.

В подальшому представник позивача адвокат Кудлай Максим Олексійович уточнив позовні вимоги та вимагав зобов`язати Фермерське господарство повернути ОСОБА_1 . Земельну ділянку та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 21 грудня 2015року за № 27299488 про реєстрацію договору оренди землі від 10 грудня 2015року посилаючись на те, що Фермерське господарство без відповідної правової підстави заволоділо Земельною ділянкою, з огляду на що, власник має право витребувати своє майно від незаконного володільця та саме у такий спосіб можна ефективно захистити права власника /а.с.25-30/.

Ухвалою П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2021 року уточнену позовну заяву прийнято до провадження; також залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору державного реєстратора Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2022 року уточнений позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач заперечувала факт укладання та підписання договору, а відповідач в ході судового розгляду не зміг належними і допустимими доказами спростувати обставини якими позивач обґрунтовувала позов та надати оригінал договору з підписом ОСОБА_1 .

Згідно висновків суду проведення державної реєстрації права оренди, само по собі, не є підставою для виникнення права користування Земельною ділянкою, та здійснено всупереч інтересам власника та без належних правових підстав.

На думку суду самовільне зайняття земельної ділянки порушує права ОСОБА_1 , ефективним способом захисту прав якої суд вбачав у зобов`язанні фактичного користувача повернути Земельну ділянку власнику і в скасуванні відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 21 грудня 2015року за № 27299488 про реєстрацію договору оренди землі від 10 грудня 2015року.

В апеляційній скарзі представник Фермерського господарства«Прогрес» вимагав скасувати рішення суду.

В обґрунтуванняскарги заявникпосилався нате,що висновки суду з приводу того, що ОСОБА_1 не знала про існування договору оренди і його не укладала, не відповідають обставинам справи, оскільки позивач з 2016року систематично отримувала орендну плату.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягала також в тому, що суд всю відповідальність за втрату оригіналу договору оренди поклав на відповідача та безпідставно вважав, що саме Фермерське господарство повинне довести обставини з приводу того, що договір було укладено.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, заявляв що обставини якими відповідач обґрунтовував свої апеляційні вимоги щодо виконання договору оренди не спростовують висновків суду.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, за відсутності позивача повідомленої про час та місце судового розгляду належним чином, також за відсутності представника Фермерського господарства, клопотання якої про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції було задоволено, однак повторно проведення такої відеоконференції через технічні несправності провести не було можливості, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Матеріали справи містять копію Договору оренди земельної ділянки від 10 грудня 2015року, яка виготовлена з реєстраційної справи котра міститься в Державному реєстрі речових прав в електронній формі /а.с.67-68/.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна Земельної ділянки станом на 30 серпня 2021року наявні відомості про право оренди строком на 49 років у Фермерського господарства на підставі Договору оренди від 10 грудня 2015року, орендодавець ОСОБА_1 /а.с.6/.

У даній справі судом призначалась судова почеркознавча експертиза, яка повернута експертом без виконання через ненадання оригіналу досліджуваного документу: Договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1224584800:01:001:0394 від 10 грудня 2015року /а.с.103-108, 116/.

Фермерським господарством надані Податкові розрахунки в яких йдеться про суми виплаченого доходу фізичним особам за податковими номерами за 4 квартал 2020року /а.с.129-133/, 4 квартал 2019року /а.с.134-138/, за 4 квартал 2018року /а.с.140-143/, 4 квартал 2017року /а.с.144-147/, 4 квартал 2016року /а.с.148-152/ - жоден з яких не містить підписів отримувачів; та платіжні доручення про перерахування орендної плати за земельний пай від Фермерського господарства отримувачу ОСОБА_1 за 2021рік /а.с.153/, за 2020рік /а.с.154/ та за 2019рік /а.с.155/.

Задовольняючи позов,суд першоїінстанції виходивз того,що позивач підтвердила своє право власності на Земельну ділянку, та в жодний спосіб не спростовані вимоги позивачки про відсутність її волевиявлення на укладення Договору оренди та відсутній самий договір укладений в письмовій формі з підписом орендодавця.

Перевірившиоскаржуване рішення апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права.

У даній справі позивач стверджувала про наявність перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своєю Земельною ділянкою, наявність зазначених обставин пов`язувала із інформацією в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивач стверджувала, що її Земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача Фермерського господарства без законних підстав.

Стаття 391 Цивільного кодексу України проголошує, що власникмайнамає право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаної норми права визначальним є саме встановлення обставин про належність позивачу права власності на Земельну ділянку, користування якою становить предмет спору.

В суді підтверджено, що право власності на Земельну ділянку належить та зареєстровано за ОСОБА_1 , та у даній справі сторони не заперечували обставин щодо належності Земельної ділянки на праві власності ОСОБА_1 , та з огляду на те, що не оскаржувались такі обставини і висновки суду, вони не можуть бути предметом перевірки апеляційного суду.

Отже щодо позивача ОСОБА_1 безспірнопідтверджені обставинипро належністьїй Земельноїділянки таспростована юридичнапрезумція прававласності іншихосіб на вказане майно.

Водночас підтверджено що в реєстрі міститься запис про перехід права користування Земельною ділянкою до Фермерського господарства, проте оригінал Договору оренди від 10 грудня 2015року не надано.

Ключові аргументи позивача, висунуті в позовній заяві про відсутність її волевиявлення на передачу Земельної ділянки в оренду Фермерському господарству не спростовано жодним чином. Також згідно відповіді експерта за відсутності оригіналу досліджуваного документу: Договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1224584800:01:001:0394 від 10 грудня 2015року проведення експертизи не представляється можливим.

Отож суд першої інстанції відреагував на аргументи заявниці стосовно достовірності та доказового значення копії електронної форми Договору оренди, який суд обґрунтовано вважав неналежним доказом.

Також обґрунтовано надав важливе значення тому аспекту, що були відсутні будь-які інші документальні докази, які би підтверджували спрямованість волі орендодавця на передачу належної їй Земельної ділянки в оренду Фермерському господарству на умовах Договору оренди від 10 грудня 2015року. За цих обставин обґрунтовано вважав, що Податкові розрахунки в яких йдеться про суми виплаченого доходу фізичним особам за податковими номерами за період з 2016 по 2020 роки та платіжні доручення про перерахування орендної плати за земельний пай від Фермерського господарства отримувачу ОСОБА_1 за періодз 2019рокупо 2021рікне охоплюютьсяпоняттям договіроренди,не являютьсясамим договоромта неє підтвердженняміснування домовленостіміж сторонамищодо істотнихумов договоруоренди земельноїділянки.

Водночас узгоджуються із чинним законодавством висновки суду першої інстанції з приводу того, що визнання недійсним Договору оренди як документа, який видано для підтвердження права користування Земельною ділянкою з боку Фермерського господарства, щодо якого відсутні докази з приводу його укладення, не захистить інтерес власника, і позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту та за конкретних обставин цієї справи не є ефективним способом захисту інтересів і права позивача, і не є необхідним для захисту права власності позивача.

Чинним законодавством України передбачене право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права та розпорядження своїм майном, з огляду на доведену неправомірність володіння цим майном з боку Фермерського господарства.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є його набувачем. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними та оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна

За змістом статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отож можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача відповідно статті 388 ЦК залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність.

У цьому аспекті, вирішуючи питання про витребування майна, вагомого правового значення набуває обставина щодо того як саме майно вибуло з володіння власника та з приводу добросовісності, насамперед, набувача цього майна, Фермерського господарства, яке не підтвердило існування правових підстав для користування Земельною ділянкою.

Заразом, за обставин встановлених у справі, ніщо не вказує на те, що власник ОСОБА_1 знала або могла знати про недобросовісну поведінку орендаря Фермерського господарства, з огляду на що воно не є добросовісним набувачем.

Стаття 330 ЦК України зазначає, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За конкретних обставин у цій справі суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна Земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею без прийняття ним відповідного рішення. Водночас, не підтверджено вираження волі власника ОСОБА_1 на передачу належної їй Земельної ділянки в користування Фермерському господарству, ніщо не вказує на те, що мало місце втілення волі власника в перехід такого права до відповідача.

Тож спірне майно вибуло з володіння власника не з її волі іншим шляхом що давало суду правові підстави для витребування такого майна.

За таких умов, за наявності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право оренди іншої особи Фермерського господарства на нерухоме майно Земельну ділянку власник, ОСОБА_1 , покладаючись на відомості зазначеного реєстру обґрунтовано стверджувала про існування перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірним майном та вимагала скасувати таку реєстрацію.

У такий спосіб судом було забезпечено справедливий баланс між усіма відповідними конкуруючими приватними інтересами, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий та за обставинами цієї справи дотримані всі три критерії, а отже порушення відсутнє.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Відповідач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Прогрес» залишити без задоволення.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 04 квітня 2023 року.

Судді: