Рішення

від 22.03.2023 по справі 910/8078/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.03.2023Справа № 910/8078/22Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське автотранспортне підприємство "УКРПРОДКОНТРАКТ" (02140, м. Київ, вул. Ревуцького, 56, код ЄДРПОУ 05415608)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОКОН" (01103, м. Київ, вул. Вишні Остапа, 5-А, код ЄДРПОУ 31865298)

про розірвання договору та стягнення 1 126 896,76 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Амосов Д.Б.

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київське автотранспортне підприємство "УКРПРОДКОНТРАКТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОКОН" про розірвання договору № 1412/21 від 14.12.2021 та стягнення 1 126 896,76 грн заборгованості, зокрема, 1 016 602,37 грн безпідставно набутих коштів та 110 294,39 грн пені.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.08.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

19.09.2022 від позивача засобами поштового зв`язку через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/8078/22 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.10.2022.

24.10.2022 від відповідача через систему електронний суд надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання для ознайомлення з матеріалами справи та надання відзиву на позовну заяву, також про продовження процесуального строку у справі на подання відзиву на позовну заяву.

У засідання суду 26.10.2022 з`явився громадянин ОСОБА_1 . У якості доказів на здійснення представництва інтересів позивача, надав лише оригінал довіреності. Проте, суд зазначає, що дана довіреність не є належним та допустимим доказом здійснення представництва інтересів позивача, оскільки останній не є адвокатом, а документів в порядку само представництва суду не надано.

Отже, громадянин ОСОБА_1 наразі може бути присутній у даному судовому засіданні без права на надання будь-яких пояснень.

Представник відповідача підтримав клопотання про відкладення підготовчого засідання для ознайомлення з матеріалами справи та надання відзиву на позовну заяву, також про продовження процесуального строку у справі на подання відзиву на позовну заяву, просив його задовольнити.

Суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні даного клопотання представника відповідача про продовження процесуального строку у справі на подання відзиву на позовну заяву, у зв`язку з відсутністю підстав, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Учасники судового процесу участь своїх представників у засідання суду 09.11.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2022 відкладено підготовче засідання на 23.11.2022.

21.11.2022 на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, у зв`язку тим, що представник відповідача з поважних причин не має можливості взяти в ньому участь, оскільки перебуває на лікування з діагнозом «пневмонія», що підтверджується довідкою з ТОВ «Медичний центр «Добробут-поліклініка» від 13.11.2022.

Розглянувши клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОКОН", суд відмовляє у його задоволенні, оскільки нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника. Разом з тим, суд звертає увагу на ту обставину, що відповідач не позбавлений права направити всі необхідні докази в обґрунтування своєї правової позиції засобами поштового або електронного зв`язку.

Сторони участь своїх представників у засідання суду 23.11.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 25.01.2023.

25.01.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи та пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 відкладено судове засідання на 01.03.2023.

Судові засідання Господарського суду міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., призначені на 01.03.2023, знято з розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста від 15.02.2023 судове засідання призначено на 15.03.2023.

У судовому засіданні 15.03.2023 судом на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України оголошено перерву на 22.03.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 22.03.2023 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач участь свого представника у засіданні суду 22.03.2023 не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

22.03.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київське автотранспортне підприємство "УКРПРОДКОНТРАКТ" (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НЕОКОН» (далі - відповідач, виконавець) був укладений договір № 1412/21, предметом якого є здійснення виконавцем доставки та монтажу на об`єкті Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське автотранспортне підприємство "УКРПРОДКОНТРАКТ", як замовника за договором засобів ідентифікації (п.1.1. договору).

Відповідно до п.3 додатку № 1 до договору № 1412/21 від 14.12.2021 та п. 2.1. договору виконавець приступає до виконання своїх обов`язків з наступного робочого дня з дати зарахування коштів обов`язкового авансового платежу від замовника на поточний рахунок виконавця, визначеного п.3.3.1. договору та п. 5.1. цього додатку, та виконує їх у строк, не більше ніж 90 робочих днів з дати перерахування авансового платежу замовником.

Згідно з п. 4 додатку № 1 до договору № 1412/21 від 14.12.2021 загальна вартість продукції, за цим додатком становить 1 016 602,37 грн, в тому числі ПДВ (20%) 169 433 грн 73 коп.

Сторони домовились, що розрахунки за цим додатком проводяться у національній валюті України (гривні) у наступному порядку:

- замовник сплачує 100% вартості робіт згідно з п 4. цього додатку протягом 5 банківських днів, після підписання уповноваженими представниками сторін цього додатку та на підставі отриманого рахунку, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця в сумі 1 016 602,37 грн, в тому числі ПДВ (20%) 169 433 грн. 73 коп. При збільшенні офіційного курсу євро Національного банку України більше, ніж на 2%, загальна вартість робіт за цим додатком на дату проведення розрахунку збільшується в такій же пропорції (п.5, 5.1. додатку № 1 до договору № 1412/21 від 14.12.2021).

Відповідно до п.5.3. договору за несвоєчасне виконання робіт виконавець сплачує замовнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних чи несвоєчасно виконаних робіт за кожний день прострочення виконання зобов`язання.

Даний договір вступає в дію з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2021 включно, однак до повного виконання сторонам усіх зобов`язань взятих на себе згідно з додатками до договору (п.8.1. договору).

Позивач у позовній заяві зазначає, що 22.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Київське автотранспортне підприємство "УКРПРОДКОНТРАКТ" здійснило передплату у повній відповідності з умовами договору у загальній сумі 1 016 602,37 грн з урахуванням ПДВ, але відповідач не виконав свої зобов`язання за договором і не здійснив поставку засобів ідентифікації, хоча за умовами договору строк поставки вийшов ще 31 травня 2022 року, а отже, на дату подання позовної заяви відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань за договором на 81 календарний день.

06 червня 2022 року листом № 274 позивач звернувся до ТОВ «НЕОКОН» та запропонував достроково припинити дію договору, з поверненням позивачу 100% передплати, у свою чергу, враховуючи економічні обставини, повідомивши про свою готовність добровільно відмовитись від стягнення ТОВ «НЕОКОН», за умови прийняття такої пропозиції Товаристом з обмеженою відповідальністю "Київське автотранспортне підприємство "УКРПРОДКОНТРАКТ", передбачених договором штрафних санкцій.

20 липня 2022 року листом №13 Товариство з обмеженою відповідальністю «НЕОКОН» надало відповідь та повідомило про відхилення пропозиції позивача з посиланням на нібито «настання форс-мажорних обставин» та заявило про готовність виконати зобов`язання за договором протягом 80 робочих днів.

21.07.2022 листом №278 позивач надав відповідь на лист відповідача та вимагав повернути протягом семи днів фактично здійснену передплату.

Позивач у позовній заяві зазначає, що абсолютно неприйнятним є заявлений ТОВ «НЕОКОН» в листі № 13 від 20.07.2022 року новий строк виконання робіт (80 робочих днів), що є фактично сумірним до обумовленого договором (90 робочих днів) щодо доставки та монтажу продукції, що свідчить про те, що вже станом навіть на 24.02.2022 року не було жодних шансів на виконання зобов`язань в обумовлений договором строк, оскільки з дати отримання передплати (21.12.2021 року) ТОВ «НЕОКОН» вже повинно було б принаймні здійснити низку заходів для виконання зобов`язання, зокрема, замовити продукцію у Франції та фактично оплатити роботу французького підрядника.

За таких обставин позивач звернувся до господарського суду з вимогою розірвати укладений між позивачем та відповідачем договір № 1412/21 від 14.12.2021, стягнути з відповідача на користь позивача 1 016 602,37 грн безпідставно набутих коштів та пеню в розмірі 110 294,39 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 статті 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 907 Цивільного кодексу України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Позивач також просить суд стягнути із відповідача суму безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 1 016 602,37 грн.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем обґрунтовується вимога про стягнення передплати у розмірі 1 016 602,37 грн, саме як безпідставно набутих коштів відповідачем.

Проте суд дійшов висновку про неможливість застосування ст. 1212 ЦК України, на підставі якої позивач обґрунтовує позовні вимоги, в частині стягнення 1 016 602,37 грн заявлених вимог, оскільки з аналізу приписів ст. 1212 ЦК України вбачається, що норми зазначеної статті звужують застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, так як отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Конструкція статті 1212 ЦК свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

В даній справі судом встановлена наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем. З огляду на це положення, встановлені в ст. 1212 ЦК України, до спірних правовідносин сторін в частині стягнення 1 016 602,37 грн заявлених вимог, застосуванню не підлягають, оскільки грошові кошти в розмірі 1 016 602,37 грн набуті відповідачем за достатніх правових підстав, тобто, на підставі договору № 1412/21 від 14.12.2021, дія якого в установленому порядку на час розгляду спору не припинена.

Як встановлено судом вище, 22.12.2021 на виконання умов договору позивач здійснив передплату в 100% розмірі, що підтверджується платіжним дорученням №1739 від 22.12.2021 на суму 1 016 602,37 грн.

Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

При цьому у частині 2 статті 693 ЦК України закріплена норма, згідно з якою якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Суд зазначає, що строк дії договору № 1412/21 від 14.12.2021 не закінчився, оскільки відповідно до п.8.1. договору даний договір вступає в дію з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2021 включно, однак до повного виконання сторонам усіх зобов`язань взятих на себе згідно з додатками до договору.

Судом встановлено, що позивачем листом № 274 від 10.06.2022, серед іншого, запропоновано відповідачу припинити дію договору за взаємною згодою сторін.

Крім того, позивач 21.07.2022 звернувся до відповідача з вимогою про розірвання договору та повернення передплати №278, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Київське автотранспортне підприємство "УКРПРОДКОНТРАКТ" зазначило, що у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором, позивач вважає договір №1412/21 від 14.12.2021 розірваним, про що і сповістив відповідача даною вимогою. Докази надсилання міститься в матеріалах справи.

Посилання відповідача у листі №13 від 20 липня 2022 року на форс-мажорні обставини у зв`язку з введенням в Україні військового стану з 24.02.2022 року, суд оцінює критично, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/ імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Суд зазначає, що Торгово - промислова палата України листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчила форс-мажорні обставини, зокрема, обставини, які розпочалися з 24 лютого 2022 та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/або іншим зобов`язанням, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів та виконання відповідно до яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Відповідно до ч. 4 ст. 79 Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 сторона, яка не виконує свого зобов`язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання. Якщо інша сторона не отримала це повідомлення протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо стороні, яка не виконує свого зобов`язання, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.

Судом встановлено, що умовами договору №1412/21 від 14.12.2021 не передбачена можливість відтермінування/звільнення від виконання зобов`язань за договором у разі настання форс-мажорних обставин на період їх дії, а отже відповідач є таким, що порушив виконання зобов`язання за договором щодо своєчасної поставки товару позивачу. Факт прострочення виконання зобов`язання не заперечується відповідачем.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача щодо повернення відповідачем попередньої оплати в розмірі 1 016 602,37 грн.

Позивач також просить суд стягнути із відповідача пеню в розмірі 110 294,39 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність у вигляді пені за невиконання умов договору щодо несвоєчасного виконання робіт передбачена сторонами пунктом 5.3. договору, відповідно до якого за несвоєчасне виконання робіт виконавець сплачує замовнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних чи несвоєчасно виконаних робіт за кожний день прострочення виконання зобов`язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Перевіривши розрахунок пені в розмірі 110 294,39 грн, судом встановлено, що зазначений розрахунок є арифметично вірним.

Отже, враховуючи вищевикладене, до стягнення з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 110 294,39 грн, а тому позов підлягає задоволенню.

Також позивач просить суд розірвати договір №1412/21 від 14.12.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київське автотранспортне підприємство "УКРПРОДКОНТРАКТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НЕОКОН"

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано Главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено Главою 20 Господарського кодексу України

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, розірвання договору.

В силу приписів ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до положень статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до п. 8.2. договору одностороння відмова від виконання зобов`язань, прийнятих за договором, та дострокове припинення цього договору не допускається, окрім як у випадках, коли це прямо передбачено чинним законодавством України чи за спільною письмовою згодою сторін про що уповноваженими представниками сторін підписується додаткова угода до цього договору про даний намір.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем листом № 274 від 10.06.2022, серед іншого, запропоновано відповідачу припинити дію договору за взаємною згодою сторін.

Крім того, позивач 21.07.2022 звернувся до відповідача з вимогою про розірвання договору та повернення передплати №278, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Київське автотранспортне підприємство "УКРПРОДКОНТРАКТ" зазначило, що у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором, позивач вважає договір №1412/21 від 14.12.2021 розірваним, про що і сповістив відповідача даною вимогою. Докази надсилання міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Отже, з огляду на недосягнення сторонами згоди щодо підстав розірвання договору, позивачем спір переданий на вирішення суду.

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Оцінка порушення умов договору, як істотне, повинна здійснюватись судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, а саме істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що сталися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Обґрунтування істотності (значної міри) порушення умов договору відповідачем і підлягає дослідженню і оцінці в межах цієї справи.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу суддівського розсуду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Наведена правова позиція щодо застосування норм ст. 651 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 30.01.2018 у справі № 908/491/17.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 924/522/17.

Судом встановлено, що на даний час позивач втратив інтерес до виконання договору та суд вважає, що порушення умов договору відповідачем було істотним.

Судом на підставі наявних у справі доказів встановлено, а відповідачем не спростовано факт істотного порушення останнім умов договору, а відтак, і свідчить про наявність передбачених ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України підстав для розірвання договору.

Крім того, судом встановлено, що строк дії договору № 1412/21 від 14.12.2021 не закінчився, оскільки відповідно до п.8.1. договору даний договір вступає в дію з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2021 включно, однак до повного виконання сторонам усіх зобов`язань взятих на себе згідно з додатками до договору.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором № 1412/21 від 14.12.2021, позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору, а тому позовні вимоги позивача про розірвання договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, позов підлягає \ задоволенню.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 24.03.2023 року до 31.03.2023 року включно на лікарняному, суд здійснює процесуальну дію у перший робочий день після виходу з лікарняного - 03.04.2023 року.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕОКОН" (01103, м. Київ, вул. Вишні Остапа, 5-А, код ЄДРПОУ 31865298) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське автотранспортне підприємство "УКРПРОДКОНТРАКТ" (02140, м. Київ, вул. Ревуцького, 56, код ЄДРПОУ 05415608) неповернену передоплату у розмірі 1 016 602 (один мільйон шістнадцять тисяч шістсот дві) грн 37 коп., пеню у розмірі 110 294 (сто десять тисяч двісті дев`яносто чотири) грн 39 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 16 903 (шістнадцять тисяч дев`ятсот три) грн 45 коп.

3. Розірвати договір №1412/21 від 14.12.2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київське автотранспортне підприємство "УКРПРОДКОНТРАКТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НЕОКОН".

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 03.04.2023

Суддя І.О. Андреїшина