Рішення

від 28.03.2023 по справі 917/1209/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2023 Справа № 917/1209/22

Господарський суд Полтавської області у складі судді Дмитра Сіроша, за участю секретаря судового засідання Людмили Бойченко, розглянув у порядку загального позовного провадження справу за позовом

Селянського (фермерського) господарства "Колос", вул. Гагаріна, 7, смт Семенівка, Семенівський район, Полтавська область, 38200

до Семенівської селищної ради, вул. Незалежності, буд. 44, смт Семенівка, Кременчуцький район, Полтавська область, 38200

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Миколи Зайченка

Обставини справи: Селянське (фермерське) господарства "Колос" звернулося з позовом до Семенівської селищної ради про визнання права постійного користування на земельні ділянки площею 5 га та площею 45 га, на які виданий Державний акт на право постійного користування землею серії ІІІ - ПЛ № 014501, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що громадянину ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку площею 5 га та площею 45 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею. Проте незважаючи на наявність державного акту на право постійного користування землею, відповідач не визнає права постійного користування на зазначені земельні ділянки за Селянським (фермерським) господарством "Колос".

Позивач вважає, що в цьому випадку порушено право СФГ "Колос" а саме право на постійне користування землею, яке підлягає захисту в судовому порядку.

09.11.2022 від відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 8506), у якому проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Згідно з наказом від 05.10.2015 № 2305/0/75-15-СГ Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області передало в оренду земельну ділянку кадастровим номером 5324581200:00:002:0007 площею 5 га громадянину ОСОБА_1 .

09.10.2015 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та громадянин ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 5324581200:00:002:0007.

Також, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, згідно з наказом від 06.12.2017 № 1664-СГ передало в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 5324581200:00:002:0009, площею 45 га громадянину ОСОБА_1 .

07.12.2017 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та громадянин ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5324581200:00:002:0009.

Викладене, на думку відповідача, свідчить про те, що Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області припинило право постійного користування спірними земельними ділянками та передало їх в оренду громадянину ОСОБА_1 .

В подальшому, право власності на спірні земельні ділянки перейшло до Семенівської селищної ради разом із обтяженням права власності у вигляді права оренди ОСОБА_1 на них.

Витяги із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно свідчать про те, що спірні земельні ділянки належать до комунальної власності Семенівської селищної ради та перебувають в оренді громадянина ОСОБА_1 .

Водночас, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не містить інформації про існування права постійного користування спірними земельними ділянками.

У відзиві заявлено клопотання про застосування позовної давності.

Відповідач стверджує, що позивач міг та повинен був довідатися про порушення свого права після смерті засновника СФГ "Колос" - ОСОБА_2 , який мав право постійного користування земельними ділянками площею 45 га та площею 5 га.

Водночас, позивач звернувся до суду лише 30.09.2022.

Отже, як вважає відповідач, позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду, що також є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, тому просить суд застосувати позовну давність.

18.11.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 8875), у якій заперечує проти доводів відповідача стосовно того, що право постійного користування є припиненим зі смертю засновника ОСОБА_2 , оскільки відповідно до позиції Великої Палати Верховного суду, викладеної в постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначено, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства фермерського господарства) до фермерського господарства переходять права володіння, користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Крім того, позивач заперечує проти застосування позовної давності, вважає, що строк позовної давності не пропущено, оскільки 15.09.2022 СФГ «Колос» звернулось до Семенівської селищної ради за дозволом на розроблення технічної документації із землеустрою, проте відповідач проігнорував звернення, що стало підставою для звернення до суду.

02.02.2023 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 1367), а саме: належним чином завірених копій рішення чотирнадцятої сесії Семенівської районної ради від 26.12.1996 (зміни в землекористуванні, розширення) щодо передачі в постійне користування земельної ділянки загальною площею 50 га (5 гектарів та 45 гектарів) для ведення фермерського господарства, матеріалів технічного звіту - акту про встановлення меж в натурі, викопіровки з перерозподілу земельних ділянок, рішення Семенівського районного суду Полтавської області щодо визнання прав засновника від 01.12.2022; відповіді на адвокатський запит № 01-17/1 від 02.01.2023.

Суд задовольнив зазначене клопотання.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.10.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі, призначив підготовче засідання на 15 год 30 хв 08.11.2022.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 08.11.2022 суд продовжив строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 15 год 00 хв 21.12.2022.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16.02..2023 суд закрив підготовче провадження у справі 917/1209/22, призначив справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 16:00 28.03.2023.

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про термін виготовлення повного рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Рішенням сьомої сесії Семенівської районної ради народних депутатів Семенівського району Полтавської області від 16.08.1995 земельну ділянку площею 5 гектарів передано громадянину ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства з правом постійного користування.

Відповідно до змін в землекористуванні (чотирнадцята сесія Семенівської районної ради від 26.12.1996) передано громадянину ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства з правом постійного користування 45 гектарів землі.

На підставі зазначених рішень отримано Державний акт на право постійного користування землею серії III -ПЛ № 014501.

07.07.1997 створено Селянське (фермерське) господарство «КОЛОС» (СФГ «КОЛОС»), головою якого став ОСОБА_2 (Розпорядження Семенівської районної державної адміністрації від 07.07.1997 року, реєстраційний номер 183 від 07.07.1997).

Згідно з пунктом 1.4 Статуту СФГ «КОЛОС» має 50 га згідно з Державним актом на право постійного користування.

Пунктом 1.8 Статуту визначено в статусі члена господарства ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 , засновник та перший голова СФГ «КОЛОС», помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 03.02.2015, відповідно був виключений із членів господарства у зв`язку зі смертю, головою СФГ «КОЛОС» став його син ОСОБА_1 (Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 05.09.2022), який продовжив діяльність СФГ «КОЛОС» на земельних ділянках загальною площею 50 га, що закріпленні за господарством на праві постійного користування відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії III-ПЛ №014501.

15.09.2022 СФГ «КОЛОС» звернулось до Семенівської селищної ради Семенівського району Полтавської області із заявою про надання у постійне користування та дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 5 га та 45 га для ведення фермерського господарства, місце розташування на території Семенівського району Полтавської області, які знаходяться в фактичному користування господарства відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії III -ПЛ № 014501.

Проте, як зазначає позивач, відповідач проігнорував вказане звернення, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позову, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацу 2 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Згідно з приписами статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Відповідно до частини 1 статті 13 та частини 1 статті 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним кодексом України, Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно - правовими актами України.

Згідно з частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно з частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент створення ФГ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного убачається, що на момент надання права постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 , земельні ділянки на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єкту - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-ХІІ "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення ФГ, який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на момент створення СФГ "КОЛОС", передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ, як юридичної особи.

Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто, Закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого СФГ.

19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-ІV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-ІV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону № 937-ІV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

На момент створення СФГ "КОЛОС", можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства була безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) на праві постійного користування засновнику СФГ земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Для забезпечення єдності судової практики щодо питання права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц виклала правову позицію, відповідно до якої право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять права володіння, користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, також відступила від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц, від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, та зазначила, що у разі смерті громадянина засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Водночас, згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2002, тобто після державної реєстрації ФГ (підпункт 7.2 цієї постанови)) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України у редакції, яка діяла з 01.01.2002 (момент набрання ним чинності) до 22.09.2005, встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, у правовідносинах щодо земельних ділянок, які були надані засновнику СФГ "КОЛОС", їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц).

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто інші юридичні факти не можуть розглядатися як підстава припинення права користування зазначеною земельною ділянкою.

Відповідно до приписів частини 1 статті 27 Земельного кодексу України, яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статями 31 і 32 цього Кодексу.

Матеріали справи не місять доказів припинення права постійного користування земельними ділянкам в порядку статті 141 Земельного кодексу України.

Також, не надано доказів визнання недійсним рішення сьомої сесії Семенівської районної ради народних депутатів Семенівського району Полтавської області від 16.08.1995 та рішення чотирнадцятої сесії Семенівської районної ради від 26.12.1996 про надання громадянину ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства з правом постійного користування земельної ділянки загальною площею 50 гектарів.

Ураховуючи те, що з моменту реєстрації СФГ "КОЛОС" право постійного користування земельною ділянкою переходить від засновника до СФГ "КОЛОС" (ідентифікаційний код юридичної особи: 24831237) Селянське фермерське господарство має право постійного користування земельною ділянкою площею 5 га та земельною ділянкою 45 га, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії III-ПЛ № 014501, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42.

Згідно з частиною 3 статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства, фермерського господарства, є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом із легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14.10.2010 (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно з приписами статей 92, 125 Земельного кодексу України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

Отже, право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законом порядку до 1 січня 2002 року, не скасовується та не обмежується.

Відповідно до законодавства України постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 50 га, право користування на яку оформлено Державним актом на право постійного користування землею серії III-ПЛ № 014501, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42, на сьогодні є Селянське (фермерське) господарство "КОЛОС".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та доведення позивачем наявності у Селянського (Фермерського) господарства "КОЛОС" права постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення площею 5 га та 45 га для ведення фермерського господарства, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії III-ПЛ № 014501, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42.

Отже, позов підлягає задоволенню.

Водночас, суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві, як такі, що не знайшли свого підтвердження та спростовані викладеними нормативними посиланнями та встановленими обставинами справи.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 1 статті 252 Цивільного кодексу України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як убачається з матеріалів справи 15.09.2022 СФГ «КОЛОС» звернулось до Семенівської селищної ради Семенівського району Полтавської області із заявою про надання у постійне користування та дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 5 га та 45 га для ведення фермерського господарства, місце розташування на території Семенівського району Полтавської області, які знаходяться у фактичному користування господарства відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії III-ПЛ № 014501.

Проте відповідач проігнорував звернення, чим порушив права позивача.

До суду з цим позовом позивач звернувся 30.09.2022.

Отже, в межах трирічного строку позовної давності.

Твердження відповідача про те, що позивач міг та повинен був довідатися про порушення свого права після смерті засновника Селянського (фермерського) господарства "Колос" - ОСОБА_1., який мав право постійного користування земельними ділянками площею 45 га та площею 5 га суд відхиляє, оскільки з моменту реєстрації СФГ "КОЛОС" право постійного користування земельною ділянкою переходить від засновника до СФГ "КОЛОС". Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц виклала правову позицію, відповідно до якої право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232 - 233, 237 - 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати право постійного користування за Селянським (фермерським) господарством «КОЛОС» (вул. Гагаріна, 7, смт Семенівка, Семенівський район, Полтавська область, 38200, код ЄДРПОУ 24831237) на земельну ділянки площею 5 га та земельну ділянку площею 45 га, на які виданий Державний акт на право постійного користування землею серії III-ПЛ №014501, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42.

Стягнути з Семенівської селищної ради (вул. Незалежності, буд. 44, смт Семенівка, Кременчуцький район, Полтавська область, 38200, код ЄДРПОУ 22538295) на користь Селянського (фермерського) господарства "Колос", вул. Гагаріна, 7, смт Семенівка, Семенівський район, Полтавська область, 38200, код ЄДРПОУ 24831237) 2 481,00 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 05.04.2023.

Суддя Дмитро СІРОШ