Рішення

від 04.04.2023 по справі 737/99/23

КУЛИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 737/99/23

Проваждення № 2/737/68/23

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 квітня 2023 року смт Куликівка

Куликівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого суддіКоренькова А.А. секретаря судового засіданняЧередниченка С.О.розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні за загальними правилами позовного провадження справу № 737/99/23за позовомОСОБА_1 до Куликівської селищної радипровизнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудамиучасники справи та представники:не з`явились

в с т а н о в и в :

17 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом в якому просить визнати за нею право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 .

Позов аргументований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 . ОСОБА_2 проживала разом з чоловіком ОСОБА_3 в колгоспному дворі за адресою: АДРЕСА_1 та були членами цього двору. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняла позивач. Правовстановлюючі документи на домоволодіння не оформлені. На даний час у позивача виникла потреба у виділенні часток в майні колгоспного двору, і зокрема у визнанні права власності на вищевказаний житловий будинок в порядку спадкування, а тому змушена звернутись до суду із вказаним позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 20.02.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Позивач в підготовче судове засідання не з`явилися, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач Куликівська селищна рада надала відзив на позовну заяву, в якому вказує про повне визнання позову, просить справу розглядати за відсутності представника Куликівської селищної ради.

Згідно ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Відповідно до ч. 3 ст. 200, ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за результатами підготовчого судового засідання за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши заяви по суті справи, письмові докази надані сторонами та матеріали спадкової справи № 149/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , які надав приватний нотаріус Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Пономаренко Є.П., суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а.с. 10).

На день смерті ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1

(а.с. 11)

Згідно технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами від 15 грудня 2022 року житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , був побудований в 1962 році (а.с. 23-25).

Згідно довідки Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 18.01.2023 року № 20 садиба за адресою: АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року мала статус колгоспного двору, постійно проживали та були зареєстровані: ОСОБА_3 - голова колгоспного двору, ОСОБА_2 - член колгоспного двору (а.с.17).

Пунктами 4 та 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (до 1 січня 2004 року), застосовуються норми, які діяли до набрання ним чинності.

Так, згідно п. 6 Постанови Пленуму ВСУ № 20 від 22.12.1995р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначено, що спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватись за нормами, що регулювали власність цього двору: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору; розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних; згідно ст. 4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Згідно статті 120 ЦК УРСР (1963 року), колгоспний двір це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і для сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

За нормами ст.ст. 120, 123 ЦК УРСР, які діяли до ведення в дію Закону України «Про власність», кожен з членів колгоспного двору мали рівне право на майно колгоспного двору. Тобто, після введення в дію Закону України «Про власність» з 15.04.1991 року у всіх членів колгоспного двору виникло право власності на все його майно в рівних частинах, в тому числі і на будинок з господарськими спорудами, які відносилися до цього колгоспного двору. Таким чином, всі члени колгоспного двору, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали рівні частки в домоволодінні з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , а саме по 1/2 частині.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої, крім іншого, входить право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_2 заповіт не склала (а.с.43).

Позивач прийняла спадщину після померлої матері, подавши відповідну заяву приватному нотаріусу Куликівського районного нотаріального округу Чернігівської області, на підставі якої було заведено спадкову справу №149/2019 (а.с. 44).

Чоловік померлої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 від прийняття спадщини після померлої дружини відмовився (а.с. 44 на звороті).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер (а.с.18).

Згідно «Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів», затверджених ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року №11215, визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі та відомостей щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладено саме на сільські ради.

Змістовний аналіз постанови Ради Міністрів УРСР від 11.03.1985 року за № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в УРСР», Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР від 31.01.1966, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР від 31.10.1975 та інших нормативних актів з цього приводу доводить, що записи у погосподарських книгах є особливою формою статистичного обліку і визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджували право приватної власності. Саме таке роз`яснення надав і Пленум ВССУ в своєму листі № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», вказуючи, що у п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах (п.3.1).

Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Відповідно до витягу з погосподарської книги № 5 за 1991-1995 роки, витягу з погосподарської книги №10 за 1996 - 2000 роки, погосподарської книги № 5 за 2001 - 2005 роки, погосподарської книги № 11 за 2011 - 2015 роки, погосподарської книги № 5 за 2016 2020 роки Ковчинської сільської ради, головою домогосподарства по АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 , до списку членів домогосподарства входила ОСОБА_2 (а.с. 62-78).

Згідно технічного паспорту, до домоволодіння по АДРЕСА_1 входять житловий будинок (літ. А-1, а-1, а1,а2) загальною площею 59,3 кв.м., житловою площею 32,4 кв.м., сарай (літ. Б-1,б-1, В-1, Г-1, Д-1,Е-1), погріб (літ.д), які були побудовані в період з 1962 по 19859 рік (а.с. 23-25).

Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» в Чернігівській області ліквідовано Куликівський район та одночасно утворено Чернігівський район (з адміністративним центром у місті Чернігів) у складі територій, в тому числі, Куликівської селищної територіальної громади, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

За життя померлі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не ввели вказаний вище будинок з надвірними будівлями та спорудами в експлуатацію та не оформили правовстановлюючі документи на нього. Згідно довідки КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» № 714 від 29.11.2021 року станом на 31 грудня 2012 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с. 21).

Відомостей щодо самочинного будівництва суду не надано.

Позивач є дочкою померлої ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_1 від 24.11.1961 та свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 (а.с. 9).

Позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Ковчинської сільської ради, Куликівського району, Чернігівської області, кадастрові номера 7422785500:02:002:0856, 7422785500:03:002:0856 та 7422785500:01:002:0856, які належали ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА №4346194, виданого Куликівською районною державною адміністрацією 27 квітня 2005 року.

Надані судом докази суперечностей не містять та оцінюються судом як достовірні.

Згідно зі ст.ст. 55, 124 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України, визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи зазначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ст. 1268 ЦК України)

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу відповідну заяву (ст. 1269 ЦК України)

Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом (ст. 1274 ЦК України)

Згідно ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого прав, а не підставою його виникнення.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до п. 6 вищевказаної Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані. Тобто, якщо будинок було побудовано в сільській місцевості, він не підлягав державній реєстрації та на нього не виготовлялась документація про право власності.

Відповідно до ст.ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19- 32/319, від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Згідно п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно п.п. 4.15, п. 4, глави 10 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Відповідно до п. 3, глави 7 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов`язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування» передбачено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положення ст. 392 ЦК України вказують, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, а також якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Таким чином, із вищевказаного вбачається, що позивач спадщину після померлої матері прийняла, а тому суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги.

Керуючись статтями ст. ст. 4, 12-13, 19, 81, 200, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Куликівської селищної ради визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами задовольнити повністю.

2. Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , яка зареєстрована та проживає АДРЕСА_2 ) право власності на 1/2 (одну другу) частину житлового будинку загальною площею 59,3 кв.м., житлова площа 32,4 кв.м., з надвірними будівлями та спорудами (означеними в плані технічного паспорту на будинок літерами: житловий будинок (літ. А-1, а-1, а1, а2), сарай (літ. Б-1, б-1, В-1, Г-1, Д-1, Е-1), погріб (літ. д) садиби АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду через Куликівський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

5. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

7. Повний текст рішення складений 04 квітня 2023 року.

Суддя А.А. Кореньков