Рішення

від 29.03.2023 по справі 530/125/22

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/125/22

2/530/20/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

29.03.2023 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бибика В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 до Селянсько-фермерського господарства "Фаворит", місце знаходження: с.Шилівка, Полтавського району, Полтавської області, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , жителька с. Власівка Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_3 , житель с. Шилівка Полтавського району Полтавської області про стягнення заборгованості за договором оренди землі та розірвання договору оренди землі,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

10 лютого 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до Селянсько-фермерського господарства "Фаворит" про стягнення заборгованості за договором оренди землі та розірвання договору оренди землі.

З позову ОСОБА_1 вбачається, що позивач просить стягнути з СФГ "Фаворит" на її користь заборгованість по договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5321387800:00:034:0014 у сумі 19014,75 грн., розірвати договір оренди від 10.01.2017 року земельної ділянки площею 3,1901 га, з кадастровим номером 5321387800:00:034:0014, розташованої на території Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області ,що укладений між СФГ "Фаворит" та ОСОБА_2 та скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки з одночасним припиненням права користування на земельну ділянку площею 3,1901 га з кадастровим номером 5321387800:00:034:0014.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи справа передана на розгляд судді Должко С.Р..

Ухвалою судді від 11.03.2022 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

08.06.2022 року відповідачем подано відзив на позов, у якому зазначено, що 10.01.2017 року між ОСОБА_2 та Селянсько-фермерськогогосподарства "Фаворит"в особіголови товариства МінченкаВ.А.був укладенийдоговір орендиземлі зкадастровим №5321387800:00:034:0014,загальною площею3,1901га,строком орендина 7років,тобто до2024року.Позивачем вдоказ наявностіза неюправо власності наземельну ділянкунадано копіюдоговору міниземельними ділянкамиукладений 13.03.2020року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .У вересні2021року ОСОБА_1 зверталася іззаявою-запитомв якійпросила надатиінформацію порозрахункам згіднодоговору оренди від10.01.2017року за2020-2021роки,на що їйбула наданавідповідь про наданнядокументів напідтвердження прийняттяспадщини абодоговору придбанняу володінняземлі.Про наявністьправа власностіза позивачемвідповідач дізнався зкопії позовноїзаяви та додатківдо неї.Оскільки позивачне надаладокументи напідтвердження прававласності на земельнуділянку ,тому відповідачне мав можливостісплачувати оренднуплату .Увідповідача відсутнясистематичність невиплатиорендної платияк івідсутня обставинаістотного порушенняумов договоруоренди землі.Уклавши в березні2020року договірміни,позивач ненамагалася сповіститиорендаря проперехід прававласності наземельну ділянкуза неюта необхідністьукласти новийдоговір орендиземлі,або укластидодаткову угоду додоговору оренди землі.Так інадавала належні засвідченідокументи впідтвердження переходу прававласності наземельну ділянкуза неюта державноїреєстрації прававласності.Таким чиному відповідачавідсутні обставиниза якиминим порушенозобов`язання повиплаті орендноїплати запорушення умовдоговору оренди,відсутня винау орендаря.Враховуючи вищевикладенепросив відмовитив задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 до Селянсько-фермерського господарства "Фаворит" про стягнення заборгованості за договором оренди землі та розірвання договору оренди землі відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 10.06.2022 року залучено до участів справів якостітретіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , жительку с. Власівка Полтавського району Полтавської області та ОСОБА_3 , жителя с. Шилівка Полтавського району Полтавської області (а.с.47).

20.09.2022 року представником позивача адвокатом Бибиком В.А. надано письмові пояснення до відзиву з яких вбачається, що звертаючись із позовом до суду позивач визначав підставу для розірвання договору оренди землі від 10.01.2017 року як систематична несплата орендної плати ( 2 і більше разів).Заперечуючи щодо вказаної обставини відповідач стверджує, що відсутня систематичність несплати орендної плати. Як на підставу своїх заперечень відповідач приєднує до матеріалів справи довідку № 31 від 02.06.2022 року згідно якої ОСОБА_3 нарахована і виплачена орендна плата за земельну ділянку з кадастровим номером 5321387800:00:034:0014 за 2017 рік в розмірі 10558,00 грн.. Також вказана обставина підтверджується податковим розрахунком сум доходу нарахованого на користь фізичних осіб і сум отриманих з них податку за 4 квартал 2017 року. Вказану обставину не заперечує і сам позивач. Згідно п.11 договору орендна плата вноситься на протязі року, але не пізніше 31 грудня.. Матеріали справи не містять інформації щодо виплати орендної плати за 2018,2019,2020,2021 роки. Позивач ОСОБА_1 стверджує, що вона не отримувала орендну плату за період перебування ділянки в її власності тобто із 13.03.2020 року по даний час, вказану обставину визнає і відповідач, що він не здійснював ОСОБА_1 відповідних виплат за 2020 і 2021 роки. ОСОБА_1 зверталась до відповідача із заявою від 02.09.2021 року як власник ділянки щодо надання інформації щодо проведених виплат СФГ "Фаворит" по орендній платі за період із 2020 по 2021 роки включно. Таким чином уже у вересні 2021 року відповідач достеменно володів інформацією, що власником спірної земельної ділянки є саме ОСОБА_1 та мав можливість до 31.12.2021 року здійснити виплати орендної плати за 2021 рік, так і за попередні роки. Відповідач посилається на те, що позивач не намагалась сповістити орендаря про перехід права власності на земельну ділянку та необхідність укласти новий договір або додаткову угоду. Однак відповідач не зазначає, що оскільки він не володів відповідною інформацією про нового співвласника, він продовжував проводити виплати власнику ділянки ОСОБА_3 . Відповідач СФГ "Фаворит" ухилявся від виконання договору оренди землі від 10.01.2017 року за період з 2018,2019,2020,2021 року, а тому позивач вважає що позовні вимоги підлягаю задоволенню.

21.09.2022 року позивачем ОСОБА_1 подано заяву про збільшення розміру позовних вимог з якої вбачається, що СФГ "Фаворит" після укладення договору оренди землі від 10.01.2017 року здійснило виплату орендної плати за 2017 рік в розмірі 10558 грн., докази виплати орендної плати за 2017,2019,2020,2021 роки відсутні тому позивач ОСОБА_1 просить стягти з СФГ "Фаворит" на її користь заборгованість з орендної плати по договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5321387800:00:034:0014 у сумі 40130,75 грн (а.с.91-92).

Ухвалою суду від 03.11.2022 року призначено по справі судовий розгляд (а.с.112).

11.01.2023 року відповідачем СФГ "Фаворит" надано суду заперечення на заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по орендній платі в якому відповідач посилається на те, що позивачем не надано доказів як то копій договору міни від 13.05.2017 року на підставі якого власником землі став ОСОБА_3 , через 4 місяці від укладення договору оренди 10.01.2017 року право власності замість ОСОБА_2 виникає у ОСОБА_3 хоча оплата проводилася вже потім саме ОСОБА_3 .. Докази оплати ОСОБА_3 орендної плати за періоди 2017-2019 роки, що підтверджується довідками № 31,32,33 від 02.06.2022 року та податковими розрахунками. Вважає розрахунок богу в розмірі 292 дні за 2020 рік та 2021 рік в сумі 40130,75 грн. котрий заявляє позивач є безпідставними та необгрунтованими, а збільшення позовних вимог за періоди з 2018 р. є неправомірним, відповідач просить відмовити в задоволенні збільшених та первісних позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі (а.с.132-134).

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, з`явився її представник адвокат Бибик В.А. в режимі відеоконференції позовні вимоги з урахуванням їх збільшення підтримав та просив їх задовільнити.

Відповідач представник СФГ "Фаворит" в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у відповідності до вимог ст. ст. 129-131 ЦПК України, за останньою відомою судові юридичною адресою, що підтверджується рекомендованими повідомленнями судових повісток на 29.03.2023 року о 14 год. 20 хвилин. Причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не з`явилися ,належним чином повідомлені, заперечень проти позову не надали.

Згідно зіст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і він не з"явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи в порядку спрощеного позовного провадження, що відповідає положенням ст.ст.191ч. 2,281 ЦПК України.

Частиною першоюстатті 44 ЦПК Українивстановлений обов"язок учасників судового процесу та їхніх представників добросовісно користуватися процесуальними правами. В свою чергу судом вжито усіх заходів, передбачених процесуальним законодавством для інформування відповідача про розгляд справи. Згідно електронного сайту Зіньківського районного суду Полтавської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначенні судові засідання.

В зв`язку із викладеним та беручи до уваги вищевикладене суд встановив, що відповідач належним чином був повідомлений, в судове засідання двічі не з"явився знаючи про те, що в Зіньківському районному суді знаходиться цивільна справа стягнення заборгованості за договором оренди землі та розірвання договору оренди землі.

Судова повістка надсилалась відповідачу в порядку, передбаченому п. 4 ч. 8ст. 128 ЦПК України, на адресу місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, суд вважає за можливе у відповідності до ч. 4 ст.223ЦПК України постановити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

В порядкуст.280 ЦПК України, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, на підставі наявних у справі доказів та неявки відповідача в судове засідання без поважних причин, хоча відповідач був повідомлений про дату та час судового засідання належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розглядйого справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Заслухавши представника позивача, який підтримав позовні вимоги з урахуванням їх збільшення та дослідивши наявні матеріали справи, суд знаходить, що заявлені вимоги з урахуванням їх збільшення обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по даний час.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддівУкраїнивирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідност. 10-13 ЦПК України- суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Статтею 18 ЦПК Українивстановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до вимогст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 Про судове рішення у цивільній справі, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов`язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 євласником земельноїділянки площею3,1901га,з кадастровимномером 5321387800:00:034:0014з цільовимпризначенням дляведення товарногосільськогосподарського виробництваза адресою: Полтавськаобласть,Зіньківський район,Шилівська сільськарада напідставі договоруміни від13.03.2020р.посвідченого приватнимнотаріусом Зіньківськогорайонного нотаріальногоокругу Полтавськоїобласті ГлушенкоВ.В.. Вказана земельна ділянказнаходиться вкористуванні відповідачаСелянсько-фермерськогогосподарства «Фаворит»,код ЄДРПОУ30937261згідно договору орендивід 10.01.2017р.(надаліДоговір).Строк діїдоговору складає 7років до10.01.2024р. Згідно п. 9 Договору передбачено, що орендна плата вноситься у формі та розмірі 10% від грошової оцінки землі, що на момент укладання договору становить 10563,75 грн. на рік.

Згідно п.11 Договору, орендна плата вноситься у такі строки на протязі року, але не пізніше 31 грудня.

З моменту набуття права власності на вказану земельну ділянку, а саме із 13.03.2020 року по даний час ОСОБА_1 взагалі не отримувала орендну плату по договору оренди землі. Крім того попередній власник ОСОБА_3 також не отримував орендну плату за останні три роки.

У зв`язку із зазначеним 02.09.2021 року ОСОБА_1 було подано заяву на адресу орендара СФГ Фаворит з приводу надання інформації щодо проведених розрахунків і виплат орендної плати по належній їй земельній ділянці з кадастровим номером 5321387800:00:034:0014 за період з 2020 -2021 роки.

Згідно листа СФГ «Фаворит» від 30.02.2021 р. ОСОБА_1 не було надано жодної інформації фінансового характеру щодо проведення з нею розрахунків.

Таким чином позивачу, як власнику земельної ділянки було не виплачено орендну плату за період із моменту набуття права власності, а саме із 13.03.2020 року по даний час згідно розрахунку, що складає 19014,75 грн., оскільки попереднім власникам не було проведено виплат орендної плати за 2018, 2019 роки, тому орендна плата за цей період складає 21116 грн., що разом становить 40130 грн. 75 коп. та підлягає примусовому стягненню в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст. 148- 1 Земельного кодексу України передбачено, що до особи , яка набула право власності на земельну ділянку, щ0 перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.Договір оренди землі ( у редакції Закону, чинного на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації ( ст.14,18,20 Закону).

Крім того відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Тобто обов`язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідному документі при укладенні правочину.

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто волевиявлення учасника правочину має бути :1) вільним ( формуватися за відсутності тиску на психіку або особистість фізичної особи тощо, в умовах, за яких особа може належним чином оцінити ситуацію ,визначити для себе мету правочину, отримати уявлення про його характеристику тощо); 2) таким, що відповідає внутрішній волі (намірам) суб`єктів правочину . Тому у разі коли воля суб`єкта правочину формувалася не вільно і (або) не відповідала його волевиявленню, правочин визнається недійсним.

Відповідно до ст.1,15,21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю цеплатіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно ст.ст. 24,25 Закону України "Про оренду землі" право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати кореспондується обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Відповідно до ч.1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбаченихстаттями 24і25цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначенихЗемельним кодексом Українита іншими законами України.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зокрема ст.1 Першого протоколу до неї (1952 року), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У відповідності до ст. 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності . Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать ,зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном ,не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.

Враховуючи п.19 коментованої постанови, застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду ( постанова від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16), задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року у справі №127/17971/15-ц, відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і фактичним володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Тобто згідно із вимогами зазначених статей та частини третьої статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Зі змісту ст.210 ЦК України вбачається, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однією із загальних засад державної реєстрації прав є обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. (ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

В ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Державна реєстрація прав є обов`язковою, оскільки відповідно до ст.331, 334 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом частини 1 статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

З наведених положень Закону вбачається, що в разі ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Частиною 3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому п.п. «а» п.2 ч.б ст.37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 12.12.2011 № 3502/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 12.12.2011 за № 1429/20167, для внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили.

Статтею 1 та ч.1 ст.3 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Пунктом Д ч.1 ст.141 ЗК України передбачено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати

Згідно п.1 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання,я кщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно із вимогами ч. ч. 1, 2ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановленихдоговором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вонарозраховувала при укладенні договору.

Сплата Орендарем орендної плати у встановленому розмірі та строки є істотною умовою Договору оренди землі відповідно дост.15 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно достатті 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями24і25цьогоЗаконута умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначенихЗемельним кодексом Українита іншими законами України.

Згідно до статті 653ЦПК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

У пункті «д» частини першоїстатті 141 ЗК Українивизначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно зі статтями13,15,21 Закону України «Про оренду землі»основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Наведені положення закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положенняЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другоїстатті 651 ЦК України.

Стаття 611 ЦК Українипередбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК Україниналежать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження №61- 41932сво18) згідно якої, підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).

Як було встановлено в судовому засіданні несплата орендної плати, в даному випадку за період з 2018 по 2021 рік, дає всі підстави вбачати систематичність невиконання умов укладеного Договору оренди землі навіть після переходу права власності до іншої особи. На час звернення до суду з цим позовом позивач стверджувала, що вона не отримувала орендної плати.З довідки № 31 від 02.06.2022 року та № 33 від 02.06.2022 року згідно яких ОСОБА_3 начебто нарахована та виплачена орендна плата за 2018 рік та 2019 рік, не підтверджує, що ОСОБА_3 дійсно отримав орендну плату за ці роки, платіжні доручення ( касові видаткові ордери) в матеріалах справи відсутні, додаткова угода по зміні власника між сторонами не укладалася. Таким чином наявна систематична несплата орендної плати, що є підставою для розірвання договору оренди землі, оскільки протягом 2018-2021 років відповідач не сплачував орендну плату за спірним договором оренди землі ні ОСОБА_3 , ні новому власнику ОСОБА_1 ..

Згідно зі статтями13,15,21 Закону України «Про оренду землі»основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної платиу встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Згідно з частиною другоюстатті 651 ЦК Українидоговір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 611 ЦК Українипередбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першоїстатті 3 ЦК Україниналежать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору. Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди земліє систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зістаттею 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також відповідно достатті 125 ЗК Україниправо власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Позивач набула права власності на земельну ділянку 13.03.2020 року (після державної реєстрації договору міни земельної ділянки), а отже, суд вважає, що саме з 13.03.2020 року у позивача виникло право вимагати у відповідача сплати орендної плати.

Зі змістуст.210 ЦК Українивбачається, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно дост.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однією із загальних засад державної реєстрації прав є обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цьогоЗакону, виникають з моменту такої реєстрації. (ст.3Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Вст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Державна реєстрація прав є обов`язковою, оскільки відповідно до ст.331,334 ЦК Українита ст.3Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом частини 1статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

З наведених положень Закону вбачається, що в разі ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Враховуючи дострокове розірвання договору оренди землі від 10.01.2017 року, рішення про державну реєстрацію іншого речового права права оренди земельної ділянки площею 3,1901 га з кадастровим номером 5321387800:00:034:0014 підлягає скасуванню.

Частиною 3ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»визначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому п.п. «а» п.2 ч.бст.37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженогонаказом Міністерства юстиції від 12.12.2011 № 3502/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 12.12.2011 за № 1429/20167, для внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили.

Згідно з приписами статті 76 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 84 ЦПК України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Як унормовано приписами частини другої статті 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Із огляду на наведені вище обгрунтування позов у заявленій вимозі з урахуванням збільшення позовних вимог підлягає повному задоволенню, а доводи сторони відповідача визначаються судом непереконливими та неспроможніми в силу їх недоведності належними та допустимими засобами доказування. Із огляду на це, суд окремо зауважує на тому, що орендна плата по договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5321387800:00:034:0014 не сплачена за період з 2018 -2021 року, підтверджуючих відомостей про сплату орендної плати ОСОБА_3 чи ОСОБА_1 відповідач не надав, що підтверджується матеріалами справи дослідженими в судовому засіданні, що являє собою систематичну несплату орендної плати та є підставою для розірвання договору оренди землі.

Також, суд зауважає, що право позивача на майно у виді орендної плати також захищається та практично гарантується ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки така виплата є прибутком для позивача, яка випливає із нерухомої власності у виді земельної ділянки, і ця виплата передбачена добровільно укладеним між сторонами спору договором оренди земельної ділянки (п.42,45,46,57 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1989 року у справі «Мелахер та інші проти Австрії» (Mellacher and Others v. Austria), заяви №№ 10522/83; 11011/84; 11070/84).

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з урахування його збільшення.

Позивачем по справі було понесено судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2977 грн. 20 коп. (а.с.1). Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

На підставівикладеного такеруючись ст.ст.1,2,13,15,21,32Законом УкраїниПро орендуземлі ,ст.ст.5,26Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень",ст.141, 148- 1 Земельного кодексу України, ст. 203,210,319,611,627,631,638 ЦК України ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,137,141,210, 217-246, 263-268, 354,430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 до Селянсько-фермерського господарства "Фаворит", місце знаходження: с.Шилівка, Полтавського району, Полтавської області, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , жителька с. Власівка Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_3 , житель с. Шилівка Полтавського району Полтавської області про стягнення заборгованості за договором оренди землі та розірвання договору оренди землі з урахуванням їх збільшення задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Селянсько-фермерського господарства "Фаворит", місце знаходження: с.Шилівка, Полтавського району, Полтавської області, код ЄДРПОУ 30937261 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_1 заборгованість по договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5321387800:00:034:0014 у сумі 40130 ( сорок тисяч сто тридцять) грн. 00 коп.

Договір оренди від 10.01.2017 року земельної ділянки площею 3,1901 га ,з кадастровим номером 5321387800:00:034:0014, розташованої на території Шилівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області ,що укладений між Селянсько-фермерським господарством "Фаворит",( код ЄДРПОУ 30937261) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителькою с. Власівка Полтавського району Полтавської області, ІПН НОМЕР_2 розірвати.

Скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, з одночасним припиненням права користування на земельну ділянку площею 3,1901 га з кадастровим номером 5321387800:00:034:0014.

Стягнути з Селянсько-фермерськогогосподарства "Фаворит",місце знаходження:с.Шилівка,Полтавського району,Полтавської області,код ЄДРПОУ30937261 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят сім ) гривні 20 копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко