Постанова

від 05.04.2023 по справі 200/3075/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2023 року справа №200/3075/22

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року у справі № 200/3075/22 (головуючий І інстанції Троянова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дій по не зарахуванню періоду роботи позивача з 10.10.1986 по 31.12.1998 рік до трудового стажу;

- зобов`язати відповідача зарахувати період роботи позивача з 10.10.1986 по 31.12.1998 рік до трудового стажу;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з додаванням періоду роботи з 10.10.1986 по 31.12.1998 рік з дати призначення пенсії, а саме з 28.08.2018 року;

-стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3500 грн.

В обгрунтування позову зазначила, що перебуває на обліку відповідача як отримувач пенсії з 28.08.2018 року.

При призначенні пенсії період роботи з 10.10.1986 по 31.12.1998 року не зараховано до трудового стажу через відсутність сторінок трудової книжки з записом про звільнення з підприємства ВАТ «Шахта ім. Абакумова».

Дії відповідача по не зарахуванню спірного періоду роботи є протиправними.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 10.10.1986 по 31.12.1998 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 28.08.2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу період роботи з 10.10.1986 по 31.12.1998 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги .

Пенсійним органом правильно не зараховано до страхового стажу спірний період роботи позивача, оскільки трудова книжка не містить запису про звільнення з підприємства ВАТ Шахта ім. Є.Т. Абакумова, а уточнюючу довідку позивач не надавала.

Суд першої інстанції, стягуючи на користь позивача витрати на правничу допомогу не врахував складність справи, витрачений адвокатом час.

Суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, без врахування положень Закону № 1058 про заборону використання коштів ПФУ на цілі, не передбачені цим Законом.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 ), є внутрішньо переміщеною особою (довідка від 05 вересня 2018 року № 0000610076) та перебуває на обліку відповідача як отримувач пенсії за віком, що не є спірною обставиною.

На звернення позивача з питань пенсійного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано відповідь листом від 15.11.2021 року № 18065-18369/Б-15/8-0500/21, відповідно до якої з 28.08.2018 року позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058.

Відповідно до наданих документів та даних персоніфікованого обліку пенсію обчислено з урахуванням страхового стажу 27 років 04 місяці 09 днів, який зараховано по 01.05.2015 року.

Період роботи з 10.10.1986 по 31.12.1998 року не зараховано до трудового стажу через відсутність сторінок трудової книжки з записом про звільнення з підприємства ВАТ «Шахта ім. Є.Т. Абакумова».

Період роботи з 01.01.1999 року зараховано до страхового стажу на підставі даних персоніфікованого обліку.

Для зарахування періоду роботи з 10.10.1986 по 31.12.1998 року рекомендовано надати уточнюючу довідку відповідно до вимог Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Як свідчать трудові книжки від 06.06.1977 року та від 01.09.2003 року ОСОБА_1 працювала на Шахті ім. Є.Т. Абакумова виробничого об`єднання «Донецьквугілля» у період з 10.10.1986 по 18.12.2003 року, а саме:

- на підставі наказу №742/к від 10.10.1986 року прийнято по переводу інспектором кадрів (запис 10);

- на підставі наказу № 604к від 01.10.1993 року переведено старшим інспектором відділу кадрів (запис 13 продовжено у трудовій книжці від 01.09.2003 року);

- на підставі наказу №136к від 01.09.2003 року переведено архіваріусом (запис 15);

- на підставі наказу №192к від 18.12.2003 року звільнено на підставі ст. 36 КЗпП України за власним бажанням (запис 16).

В матеріалах справи наявний розрахунок стажу позивача, наданий Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідно до якого до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 10.10.1986 по 31.12.1998 року включно.

Період роботи з 01.01.1999 по 18.12.2003 року зараховано відповідачем на підставі відомостей персоніфікованого обліку.

Як свідчать відомості довідки форми ОК-5 у період з 01.01.1999 по 18.12.2003 року за позивача сплачено страхові внески роботодавцем - Державним відкритим акціонерним товариством «Шахта ім. Є.Т. Абакумова» - дочірнім підприємством Державної холдингової компанії «Донвугілля», відособленим підрозділом «Шахта ім. Є.Т. Абакумова» Державного підприємства «Донецьквугілля», Відособленим підрозділом Шахтоуправління ім. О.О. Скочинського Державного підприємства Донецьквугілля» (в порядку черговості).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що трудова книжка позивача містить всі необхідні відомості про її роботу у спірний період, тому у відповідача були відсутні підстави для незарахування спірних періодів до страхового стажу позивача.

Оцінка суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637) визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110 (далі Інструкція № 58) встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

На підставі пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового (пільгового) стажу і на отримання пенсії з їх врахуванням.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, тому відсутні підстави для неврахування спірних періодів до страхового (пільгового) стажу позивача.

Як свідчать матеріали справи, підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 10.10.1986 по 31.12.1998 року пенсійним органом визначена відсутність сторінок трудової книжки з записом про звільнення з підприємства ВАТ «Шахта ім. Е.Т. Абакумова».

Як свідчать відомості довідки форми ОК-5 у період з 01.01.1999 по 18.12.2003 року страхувальником позивача, який сплачував страхові внески, було Державне відкрите акціонерне товариство «Шахта ім. Є.Т. Абакумова» з кодом ЄДРПОУ 00174817.

Отже, період роботи позивача з 10.10.1986 по 18.12.2003 року є безперервним, тому запис про звільнення позивача з підприємства ВАТ «Шахта ім. Є.Т. Абакумова» у період з 10.10.1986 по 31.12.1998 року відсутній.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправне незарахування відповідачем до страхового стажу позивача спірних періодів її роботи та зобов`язав пенсійний орган здійснити перерахунок пенсії позивача з 28.08.2018 року, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 10.10.1986 по 31.12.1998 року.

Щодо стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, за результатами розгляду справи, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Вказана правова позиція також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.03.2019 року по справі № 826/7778/17.

На підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача надано: договір про надання правової допомоги № 63 від 23 грудня 2021 року, укладений між сторонами ОСОБА_1 (клієнт) та Каратиш Юлією Валеріївною (адвокат), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №5676 від 27 листопада 2019 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 23.12.2021 року, довідку про сплату послуг адвоката від 23.12.2021 року.

Відповідно до п. 1.1 договору про надання правової допомоги № 63 від 23 грудня 2021 року його предметом є, зокрема, надання консультацій з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права; організація ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом; надання клієнту правової допомоги щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи).

Згідно п. 3.2 вищевказаного договору за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату винагороду у розмірі 3500 грн.

Відповідно до довідки про сплату послуг адвоката, у відповідності до п. 3.2 Договору про надання правової допомоги № 63 від 23.12.2021 року, ОСОБА_1 здійснила оплату послуг адвокату за надання правової допомоги у розмірі 3500 грн.

Оскільки предмет спору в цій справі не є складним, містить один типовий епізод спірних правовідносин, справа не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, судова практика з зазначених правовідносин є сталою, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Щодо доводів апелянта про безпідставне стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, оскільки позовні вимоги задоволені, судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань пенсійного органу судові витрати, понесені позивачем.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року у справі № 200/3075/22 залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2022 року у справі № 200/3075/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 05 квітня 2023 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 05 квітня 2023 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв