Рішення

від 14.03.2023 по справі 905/1035/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.03.2023р. Справа №905/1035/22

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали справи

за позовом: Фізичної особи-підприємця Чикової Катерини Юріївни, смт. Слобожанське, Дніпропетровська область

до відповідача: Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 м.Маріуполь», м. Маріуполь, Донецька область

про стягнення 22 961,48грн

без виклику учасників справи,

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Фізичної особи-підприємця Чикова Катерина Юріївна смт. Слобожанське, Дніпропетровська область звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 м. Маріуполь», м.Маріуполь Донецької області, про стягнення 22961,48грн., з яких: 7625,54грн. пеня, 13532,14грн. інфляційні втрати, 1803,80грн. - 3% річних (приймаючи до уваги прийняття ухвалою суду від 13.01.2023 до розгляду остаточних вимог позивача).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором №27 від 03.02.2022 щодо своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою господарського суду від 13.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1035/22; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк до 03.02.2023 (враховуючи час пересилання засобами зв`язку) для подання через канцелярію суду відзиву на позов.

07.02.2023 на електрону адресу суду від представника позивача надійшла заява б/н від 06.02.2023 про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

У зв`язку з тим, що остання відома адреса місцезнаходження відповідача знаходиться на тимчасово окупованій території, відділення поштового зв`язку там тимчасово не функціонують та послуги поштового зв`язку не надаються, Господарський суд Донецької області не мав можливості направити кореспонденцію засобами поштового зв`язку на адресу відповідача у м. Маріуполь.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 13.01.2023 надіслана електронною поштою на відомі електронні адреси учасників справи, а саме: позивачу - katyachikova0512@gmail.com, sdu1355@gmail.com, відповідачу - cpmsd-4@ukr.net та на електрону адресу, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - azovcenter@ukr.net.

Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (п. 18 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Частиною 1 статті 10 вказаного Закону встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Офіційна електронна адреса відповідно до підпункту 5.8 розділу I Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 це: сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.

З огляду на наведені приписи законодавства, суд приходить до висновку, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронна адреса Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 м.Маріуполь» - azovcenter@ukr.net. є офіційною електронною адресою відповідача у розумінні законодавства, в тому числі Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Як вбачається із автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду", ухвала суду про порушення провадження у справі була доставлена 13.01.2023 на електронні скриньки відповідача - azovcenter4@ukr.net та cpmsd-4@ukr.net, що підтверджується Довідкою Господарського суду Донецької області про доставку електронного листа.

Таким чином, надсилання процесуального документа в електронній формі на офіційну електронну адресу учасника справи є належним повідомленням такого учасника про хід справи.

В той же час судом були вжиті також додаткові заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи за його участю шляхом направлення телефонограми за номером телефону, який вказаний позивачем у позові та Єдиному державному реєстрі, однак зв`язок не був встановлений, а також шляхом розміщення двох оголошень в мережі Інтернет в розділі "Повідомлення учасникам судового процесу" на сторінці Господарського суду Донецької області на офіційному веб-порталі "Судова влада України".

Відповідно до частини другої статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» з моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення (ухвалу).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

При цьому, в ухвалі про відкриття провадження було зазначено, що інформацію щодо руху справи можна отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою (з посиланням на адресу сайту).

На виконання приписів чинних нормативно-правових актів всі процесуальні документи оприлюднюються в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Таким чином, сторони у справі не були позбавлені можливості своєчасно ознайомитись з відповідним процесуальними документами в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Отже, судом були вжиті всі можливі заходи для повідомлення відповідача справи про розгляд справи в суді за його участю.

Станом на 30.03.2023 відповідач відзив на позовну заяву не направив, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомив, клопотання не заявляв. Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на викладення позиції зі спору.

Згідно з частиною дев`ятою статті 165 ГПК України та та частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Станом на 30.03.2023 клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надходило. За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, суд розглядає справу в порядку частини 8 статті 252 ГПК України за наявними в ній матеріалами без проведення судового засідання.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 8 Конституції України, закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Крім того, згідно п.7 ч.1 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства, зокрема, є розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, продовження воєнного стану до 20.05.2023, відповідно продовжено особливий режим роботи Господарського суду Донецької області, тому справа розглянута у розумний строк.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд ВСТАНОВИВ:

03.02.2022 між Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 м.Маріуполь (далі - покупець) та Фізичною особою-підприємцем Чиковою Катериною Юріївною (далі - постачальник) було укладений договір №27 (далі - договір), за п.1.1. постачальник передає у власність покупцю а покупець оплачує вартість товару, що визначений в асортименті та за ціною (далі - товар) яка зазначена у специфікації.

Відповідно до п. 3.1. та 3.2. договору ціна договору становить всього 145821,01грн. без ПДВ. Ціна цього договору не може змінюватися за виключенням випадку передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» або у випадку зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків.

У п. 4.3. договору сторони дійшли згоди, що покупець повинен сплатити за поставлений товар не пізніше 30 календарних днів з дати поставки товару продавцем, але у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 3 днів з дати отримання покупцем бюджетного призначення на свій реєстраційний рахунок.

За умовами п. 4.4. договору датою оплати є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п.5.2. договору приймання-передавання товару по кількості та асортименту проводиться покупцем (або його представником) в день прийняття, що підтверджується підписанням матеріально-відповідальними особами постачальника та покупця, видаткової накладної.

Згідно п.6.4 договору постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар.

У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань щодо оплати товару покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми невчасно здійсненого платежу (п. 7.2. договору).

Відповідно до п. 10.1. договору він набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2022 року, а в частині фінансових зобов`язань - до повного їх виконання. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місця під час дії договору.

У виконання п.1.1. договору сторони у якості Додатку 1 до договору уклали Специфікацію, у якій погодили найменування товару, його кількість, вартість кожної одиниці товару, загальну вартість товару у розмірі 145821,01грн без ПДВ.

Договір №12 від 03.02.2022 та Додаток до нього підписані представниками сторін без зауважень, підписи скріплені їх печатками.

Матеріалами справи підтверджується, що у виконання договору відповідно до видаткової накладної №76 від 17.02.2022 позивач поставив товар відповідачу загальною вартістю 80095,58грн. Видаткова накладна підписана обома сторонами та скріплена печаткою відповідача.

В матеріалах справи також наявний рахунок на оплату №76 від 17.02.2022 на суму 80095,58грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з вимогою №1 від 13.11.22 виконати зобов`язання за спірним договором, у відповідь на яку у листі від 15.12.2022 №25 відповідач посилаючись на п. 8 договору №27 від 03.02.2022 та лист торгово-промислової палати №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 стверджував про неможливість виконання зобов`язань за договором через настання форс-мажорних обставин пов`язаних з введенням воєнного стану в Україні.

Водночас, я к вбачається з матеріалів справи, відповідачем був повністю сплачений отриманий товар вже після направлення позивачем позову до суду, однак до відкриття провадження по справі, у підтвердження чого суду позивачем надана платіжна інструкція №205 від 27.12.2022.

В свою чергу, неналежне виконання відповідачем умов договору щодо строків оплати поставленого товару стало підставою для звернення позивача до суду с позовом з остаточними вимогами про стягнення 7625,54грн. пені, 13532,14грн. інфляційних втрат, 1803,80грн. - 3% річних.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.73 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 ЦК України, ст.174 ГК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як вже встановлено судом, між позивачем та відповідачем був укладений договір №27 від 03.02.2022.

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги зазначений договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з надання послуг з приймання платежів.

Проаналізувавши вищезазначений договір, судом встановлено, що останній за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої ст.691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору у позивача виник обов`язок поставити товар, а у відповідача прийняти його та своєчасно та в повному обсязі оплатити.

Як вже встановлено судом вище, виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором підтверджується видатковою накладною №76 від 17.02.2022. Тобто продаж товару загальною вартістю 80095,58грн фактично відбувся.

Підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За змістом статті 252 ЦК України вбачається, що строк визначається, зокрема, днями, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Враховуючи статтю 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, при визначенні строку (терміну) виконання зобов`язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов`язання.

У п. 4.3. договору встановлений наступний строк оплати товару - не пізніше 30 календарних днів з дати поставки товару продавцем, але у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 3 днів з дати отримання покупцем бюджетного призначення на свій реєстраційний рахунок.

Позивач у позовній заяві стверджує, що відповідно до загальнодоступної інформації в мережі Інтернет вбачається надходження грошових коштів в розмірі більше ніж 10млн. грн. на рахунки відповідача у період з 24.02.2022 по 19.12.2022. В підтвердження вказаного до позовної заяви додано роздруківки з веб-порталу https:www.007.org.ua про проведення трансакцій.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України, які б підтверджували затримку бюджетного фінансування, за умовами п. 4.3. договору граничній строк оплати товару настав 19.03.2022, а вже з 20.03.2022 почалося прострочення виконання вказаного зобов`язання.

Водночас вся сума боргу була оплачена платіжним дорученням №205 від 27.12.2022 в повному розмірі під час дії воєнного стану.

В зв`язку з несвоєчасною оплатою вартості отриманого товару позивачем також заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 7625,54грн., інфляцію у розмірі 13532,14грн. та 3% річних у розмірі 1803,80грн.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

У пункті 7.2. договору сторони дійшли згоди, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань щодо оплати товару покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми невчасно здійсненого платежу

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до розрахунку, заявлена до стягнення пеня нарахована за період з 20.03.2022 по 19.09.2022 на суму боргу 80095,58грн.

Перевіривши розрахунок пені в межах заявленого позивачем періоду, правові підстави, порядок її нарахування, суд дійшов висновку, що період обраний позивачем правомірно та розрахунок є арифметично вірним, з огляду на що вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі 7625,54грн.

Розглядаючи вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 1803,80грн., суд зазначає наступне.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Проценти, передбачені статті 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних негативних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним узятих за договором зобов`язань.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Так, за умовами п.11.2 укладеного договору сторони в добровільному порядку, без заперечень та зауважень погодили, що відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим договором становить 0.1 (нуль цілих одна десята) процента річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим договором.

Слід відзначити, що відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Тобто у даному випадку сторони у добровільному порядку погодили інший розмір процентів річних ніж встановлений ч. 2 статті 625 ЦК України.

Відповідно до розрахунку, позивач здійснює нарахування 3% річних за період з 20.03.2022 по 18.12.2022 на суму заборгованості 80095,58грн. у розмірі 1803,80грн.

Суд за наслідками перевірки здійсненого позивачем розрахунку річних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи "ЛІГА Закон" (в межах обраного позивачем періоду) встановив, що розрахунок позивача є арифметично вірним, у зв`язку з чим вимоги в цій частині у розмірі 1803,80грн є обґрунтованими та правомірними.

Розглянувши також заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати у розмірі 13532,14грн, суд зазначає наступне.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

При цьому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 по справі №910/13071/19 дійшов висновків, що при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Оскільки на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, Об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Заявлені до стягнення інфляційні втрати нараховані позивачем на заборгованість у розмірі 80095,58грн. із застосуванням індексів інфляції з квітня 2022 по листопад 2022, враховуючи вищевикладене, період нарахування є правомірним, а відтак вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00грн.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч.1, 3 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

На виконання вказаної норми разом з позовною заявою представником позивача, адвокатом Слєповим Д. Ю., суду був наданий попередній (орієнтовний) детальний розрахунок судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Так, до вказаного розрахунку включені наступні витрати: судовий збір - 2481грн, витрати на професійну правничу допомогу - 25000грн.

07.02.2023 на електрону адресу суду від представника позивача - адвоката Слєпова Д. Ю. надійшла заява б/н від 06.02.2023 про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якої остаточно просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000грн.

За приписами частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатом може бути фізична особа, яка склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

За приписами частин 1, 4 статті 60 ГПК України, допустимим доказами повноважень представника є довіреність або ордер, виданий відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, в підтвердження надання адвокатських послуг позивачем було надано суду: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3002 від 10.09.2008 на ім`я Слєпова Дмитра Юрійовича, посвідчення адвоката від 10.09.2008, ордер серія АН №1101732 від 24.12.2022, договір №2022/11/11-1 про надання правничої (правової) допомоги від 11.11.2022, акт № 1/12 прийому-передачі наданих послуг від 24.12.2022, рахунок-фактуру №33 від 24.12.2022 на суму 25000,00грн., платіжну інструкцію №7 від 02.02.2023 на суму 25000,00грн.

З наданої позивачем копії договору про надання правничої (правової) допомоги №2022/11/11-1 від від 11.11.2022 вбачається, що зазначений договір укладений між фізичною особою-підприємцем Чиковою К.Ю. (замовник) та Адвокатським об`єднанням «ХАУБЕРК» в особі заступника Голови Слєпова Д.Ю. (виконавець).

Відповідно до п.1.1. договору №2022/11/11-1 адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати правничу, юридичну допомогу (консультації) в обсязі та на умовах, передбачених цим договором з питань пов`язаних з господарською діяльністю підприємства, а також по справам віднесеним до юрисдикції господарських, адміністративних судів, судів загальної юрисдикції, кримінальних провадженням в яких замовник виступає стороною або стосується його майна, порушених прав тощо, а замовник виступає зобов`язаний оплатити гонорар (замовлення) у порядку та строки обумовлені сторонами.

Згідно п.4.1. договору №2022/11/11-1 вартість послуг що надається замовнику за цим договором складається з гонорару у розмірі 25000,00грн. та витрат на виконання доручення.

Договір підписано та скріплено печатками обох сторін без зауважень.

Статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання наведених вимог суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

У даній справі відповідач не звернувся до суду із заявою про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, відтак, підстав для зменшення суми судових витрат у суду немає.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2020 року у справі №922/2685/19.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі № 912/1025/20).

Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Представника позивача у заяві б/н від 06.02.2023 просить суд остаточно стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00грн.

За змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Таким чином, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження обсягу отриманих послуг на професійну правничу допомогу на підставі договору про надання правової допомоги №2022/11/11-1 від 11.11.2022, між замовником (ФОП Чикова К. Ю.) та виконавцем (Адвокатське об`єднанням «ХАУБЕРК») був підписаний Акт прийому-передачі наданих послуг №1/12 від 24.12.2022 на суму 25000,00грн., відповідно до якого виконавцем були виконані наступні роботи: «Правовий супровід поточної господарської діяльності, щодо стягнення заборгованості за договором №27 від 03.02.2022 та штрафних санкцій в результаті його неналежного виконання, а саме: Аналіз документів, визначення можливих перспектив вирішення спору, розробка правової позиції для захисту прав та інтересів замовника у судовій справі; підготовка заяви, виготовлення додатків до неї». Акт підписаний представниками сторін: заступником Голови Адвокатського об`єднання «ХАУБЕРК» та позивачем, скріплений підписами сторін та печаткою адвокатського об`єднання.

Водночас в акті не наведено даних щодо кількості годин, які адвокат витратив для надання правової допомоги позивачу в межах розгляду даної справи та деталізації вартості кожної послуги з огляду на витрачений адвокатом час.

Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, однак суд має оцінити рівень адвокатських витрат з урахуванням того, чи є їх сума обґрунтованою.

З матеріалів справи вбачається, що адвокатом Слеповим Д.Ю. було підготовлено та підписано позовну заяву, а також розрахунки пені, річних та інфляційних, заява про усунення недоліків позовної заяви та заява про відшкодування судових витрат.

Суд беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з такого.

Суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №27 від 03.02.2022 в частині своєчасної оплати поставленого товару за однією видатковою накладною, що стало підставою для нарахування інфляційних, пені та 3% річних.

Тобто, даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, спір відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договірних зобов`язань. У спорах такого характеру судова практика є сталою.

Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Тобто, для Адвокатського об`єднання дана справа є звичайним розрахунковим спором, з огляду на що суд вважає, що підготовка позовної заяви до розгляду в суді не потребувала значних затрат часу, великого обсягу юридичної і технічної роботи (до матеріалів позову додана не велика кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час). Розрахунки заявлених до стягнення відсотків річних, пені та інфляційних не є складними, розраховані у зв`язку з простроченням одного платежу.

З огляду на зазначене, керуючись критерієм розумності розміру адвокатських витрат, з урахуванням обставин справи, співвідношення до розміру заявлених вимог, за висновком суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 8000грн. відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру у даній категорії спору для кваліфікованого юриста, іншу частину гонорару адвокату в цій частині послуг у розмірі 17000грн нестиме позивач.

Згідно з ч.4 ст.129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статями 12, 46, 73, 74-79, 86, 91, 129, 236-238 ГПК України, господарський суд, -

В И Р I Ш И В:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Чикової Катерини Юріївни, смт. Слобожанське, Дніпропетровська область до Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 м. Маріуполь» м.Маріуполь, Донецька область, про стягнення пені у розмірі 7625,54грн, інфляційних втрат у розмірі 13532,14грн, 3% річних у розмірі 1803,80грн - задовольнити.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4 м. Маріуполь» (87517, Донецька область, місто Маріуполь, пр-т Нахімова, будинок 35; код ЄДРПОУ 37885278) на користь Фізичної особи-підприємця Чикової Катерини Юріївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) пеню у розмірі 7625,54грн, інфляційні втрати у розмірі 13532,14грн, 3% річних у розмірі 1803,80грн, судовий збір у розмірі 2481,00грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 ГПК України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.03.2023.

Суддя Ю.В. Макарова