Рішення

від 27.03.2023 по справі 908/1671/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/135/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2023 Справа № 908/1671/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Камаєвій О.М., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю МАНКІ БРАЗЕРЗ (69035 м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 11, оф. 7, ідентифікаційний код юридичної особи 43741413)

до відповідача: Приватного підприємства Енергія-Промсервіс (69035 м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 5, кв. 61, ідентифікаційний код юридичної особи 31522547)

про стягнення 111 709 грн 38 коп.

представники сторін

від позивача: Сухорукова Н.М., ордер серія АР № 1099149 від 13.10.2022

від відповідача: Булдигіна М.С., ордер серія АР № 1082990 від 21.12.2022

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю МАНКІ БРАЗЕРЗ звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватного підприємства Енерпгія-Промсервіс 61 903 грн 91 коп. заборгованості з орендної плати, 47 364 грн 42 коп. заборгованості з комунальних витрат, 1 384 грн 98 коп. пені, 124 грн. 53 коп. 3 % річних, 931 грн 54 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2022 позовну передано судді Дроздовій С.С., присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1671/22.

Ухвалою суду від 08.09.2022 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

19.09.2022 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю МАНКІ БРАЗЕРЗ надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 26.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1671/22, присвоєно справі номер провадження 27/135/22.

Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

До розгляду справи по суті, відповідач надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження із викликом сторін та відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 24.10.2022 ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочати розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 30.11.2022.

Ухвалою суду від 30.11.2022 відкладено підготовче провадження на 21.12.2022.

Ухвалою суду від 21.12.2022 в порядку ст. 177 ГПК України продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче провадження на 23.01.2023.

Ухвалою суду від 23.01.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 20.02.2023.

У судовому засіданні 20.02.2023 оголошено протокольну ухвалу про перерву в порядку статті 216 ч.2 ГПК України до 20.03.2023 о 10-00 год.

У судовому засіданні 20.03.2023 оголошено протокольну ухвалу про перерву до 27.03.2023 о 10-00 год.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

27.03.2023 представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги на підставах викладених у позовній заяві. Просив суд стягнути з відповідача 61 903 грн 91 коп. заборгованості з орендної плати, 47 364 грн 42 коп. заборгованості з комунальних витрат, 1 384 грн 98 коп. пені, 124 грн. 53 коп. 3 % річних, 931 грн 54 коп. інфляційних втрат. Позивач просив не розглядати заяви свідків.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.03.2023 заперечив проти задоволення позову, просив суд відмовити у його задоволенні.

В засіданні суду 27.03.2023 здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

У судовому засіданні 01.03.2023, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів ст. 218 ГПК України.

Судові дебати частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, заслухавши представників позивача та відповідача, суд

УСТАНОВИВ:

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

01.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю МАНКІ БРАЗЕРЗ (Орендар) та Приватним підприємством Енергія-Промсервіс (Суборендар) укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 01/804-2021.

Відповідно до п. 1.1 договору Орендар зобов`язується передати Суборендарю в тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення: першого поверху літ.А-5, об`єкт житлової нерухомості, а саме кабінет № 20,22,27 приміщення 2 (далі - Приміщення), розміщені за адресою: м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 37.

Згідно Акту приймання-передавання нежитлового приміщення від 01.04.2021 до договору суборенди нежитлового приміщення від 01 квітня 2021 р. № 01/04-2021, Орендар передав, а Суборендар прийняв визначене приміщення: частину нежитлового приміщення першого поверху літери А-5, об`єкт житлової нерухомості, а саме: кабінет № 20,22,27, загальною площею 74,1 кв.м. (далі-Приміщення), розміщені за адресою: Україна, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 37, приміщення 2.

Пунктом 3.1 договору суборенди встановлено, що строк оренди приміщення складає 12 місяців та починає перебіг з моменту передачі приміщення суборендарю за актом приймання-передачі та закінчується у дату повернення приміщення за актом приймання-передачі приміщення від суборендаря орендарю.

Відповідно до п. 4.1 договору орендної плати в цілому складає 84 000 (вісімдесят чотири тисячі) грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ за 12 місяців, яка сплачується щомісячно рівними частинами по 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп. (з урахуванням ПДВ) до 10 числа поточного місяця, за який проводиться розрахунок.

Згідно п. 4.2 договору, за умов інфляції орендна плата коригується на офіційно встановлений індекс інфляції, а саме розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за розрахунковий місяць на індекс інфляції за попередній місяць (наростаючим підсумком).

Пунктом 4.4 договору сторони узгодили, що незважаючи на те, що для зручності Суборендаря Орендар може до 10-го числа кожного відповідного місяця виставляти Суборендарю рахунок, Суборендар зобов`язаний сплачувати орендну плату не пізніше строку, зазначеного в даному Договорі незалежно від факту одержання Суборендарем таких рахунків.

Відповідно до п. 5.4.1 договору Суборендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату, забезпечувальний платіж, інші платежі, передбачені Договором.

Відповідно до п. 2.3 договору, повернення Приміщення Суборендарем Орендарю здійснюється на підставі акту прийому-передачі, що підписується сторонами. У випадку не підписання акту приймання-передачі однією зі сторін-договір вважається не розірваним, а приміщення вважається не переданим Орендарю. Орендна плата нараховується до моменту узгодження (підписання) акту приймання-передачі сторонами договору.

Станом на дату подання заяви позову приміщення Орендарю не повернуто згідно умов зазначених у Договорі.

За період січень серпень 2022 р. позивачем виставлено відповідачу рахунки для оплати суборенди на загальну суму 61 903 грн 91 коп.

Також за період з грудня 2021 року по серпень 2022 року позивачем виставлено відповідачу рахунки для оплати комунальних платежів на суму 47 364 грн 42 коп.

Відповідачем зазначені рахунки не оплачені, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Вирішуючи спір у цій справі по суті суд виходив з наступного.

Спірні правовідносини сторін є господарськими та врегульовані договором суборенди приміщення.

Згідно з ч. 1 ст. 283, ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. ч. 1 3 ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 4.7 договору, у разі необхідності визначення розміру орендної плати, а також інших платежів за даним договором, за певну кількість днів, розмір орендної плати, а також інших платежів за один день визначається шляхом ділення розміру орендної плати, а також інших платежів за відповідний місяць на кількість календарних днів у ньому.

Пунктом 11.1 договору суборенди встановлено, що даний договір набуває чинності, починаючи з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.03.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості з орендної плати за період з січня 2022 року по серпень 202 у розмірі 61 903 грн 91 коп.

Крім того, відповідач просив суд стягнути з відповідача 931 грн 54 коп. інфляційних втрат та 124 грн 53 коп. 3 % річних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Сплата відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в ухвалі від 12.03.2009 у справі № 6-9743сво08, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов`язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано. Стягненню з відповідача підлягає сума 3 % річних в розмірі 124 грн 53 коп. та сума втрат від інфляції в розмірі 931 грн 54 коп. в межах суми заявлених позовних вимог в цій частині.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1 384 грн 98 коп. пені.

Факт прострочення відповідачем зобов`язання з оплати орендних платежів за період з січня 2022 року по серпень 2022 року матеріалами справи доведено.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2 договору визначено, що у випадку несвоєчасної або не в повному обсязі оплати орендної плати, суборендар сплачує орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми прострочених платежів за кожний день прострочення.

Наданий розрахунок пені судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та встановлено, що розрахунок позивача є правильним, складеним відповідно до вимог чинного законодавства, вимоги про пені в розмірі 1 384 грн 98 коп. задовольняються судом.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 47 364 грн 42 коп. заборгованості з комунальних послуг.

Суд не знаходить законних підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення 47 364 грн 42 коп. заборгованості з комунальних послуг, оскільки позивачем не надано доказів в підтвердження нарахування комунальних послуг саме відповідачу за користування частиною нежитлового приміщення в м. Запоріжжя, пр. Незалежної України буд. 37, прим. 2 за визначений термін у позовній заяві та надання відповідачу відповідних рахунків, а також відсутні документальні докази, відповідно до яких заборгованість за комунальні платежі погашено позивачем самостійно.

Згідно до статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи відповідача про форс-мажорні обставини не приймаються судом, на підставі наступного.

Відповідно до ст. 617 ЦК України, а також ст. 218 ГК України передбачають можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Таким чином, вбачається, що сторона, яка зазнала впливу форс-мажору звільняється від відповідальності за невиконання та/або неналежне виконання своїх зобов`язань.

Частиною 2 статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Торгово-промисловою палатою України (ТПП) було оприлюднено лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), які є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Таким чином, введення воєнного стану на території України може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення умов договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Відповідачу, як стороні договірних відносин, яка посилається на воєнний стан та форс-мажорні обставини, необхідно довести зв`язок між невиконанням своїх зобов`язань та воєнними діями в Україні у поєднанні із умовами договірних зобов`язань.

Договір суборенди укладений між сторонами 01.04.2021, заборгованість по орендній платі виникла з січня 2022 року.

Таким чином, судом вбачається, що заборгованість відповідача виникла ще до запровадження в Україні воєнного стану.

Верховний Суд України у постанові від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України зазначив, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1195гс16.

14.01.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 9.4 договору у випадку якщо форс-мажорні обставини тривають більше шістдесяти днів, сторони можуть виступити з ініціативою про розірвання договору.

Як вбачається з наявних матеріалів, вперше відповідач звернувся до позивача з вимогою про дострокове розірвання договору на підставі п. 9.4 Договору лише 22.08.2022.

Позивач підтвердив, що до 22.08.2022 між позивачем та відповідачем тривали переговори щодо сплати заборгованості за період вказаний у позовній заяві, проте будь-яких звернень, у т.ч. письмових, щодо розірвання договору від відповідача до 22.08.2022 не надходило.

Позивач підтвердив та зазначив, що відповідач 17.08.2020 сплатив готівкою 4000 грн 00 коп. (про що у позовній заяві є дані, а у саме таблиці заборгованості за оренду приміщення) в рахунок погашення боргу. Проте, у відзиві такої інформації представником відповідача не надано, отже не прийнято до уваги факт оплати відповідачем заборгованості за Договором суборенди нежитлового приміщення № 01/04-2021.

Крім того, відповідач 15.03.2022 та 01.04.2022 на розрахунковий рахунок ТОВ «Манкі Бразерз» сплатив 1000 грн 00 коп. та 2179 грн 51 коп. відповідно, що підтверджує факт обізнаності відповідача про заборгованість та намагання сплатити виниклу заборгованість за договором.

Відповідачем у відзиві не надано жодних належних, достовірних та вірогідних доказів окрім численних посилань на введення воєнного стану на всій території України, копії листа (від 22.08.2022) щодо форс-мажору та припинення договору суборенди з доказами відправлення та листа ТПП України 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.

Відповідно до п. 9.3 договору, Сторона для якої настали форс-мажорні обставини, зобов`язана без необґрунтованих затримок повідомити у письмовій формі іншу сторону про їх настання або припинення. Факти, викладені в повідомленні про настання форс-мажорних обставин, підлягають підтвердженню Торгово-промисловою палатою України, сертифікат якої, після його отримання не пізніше 20 календарного дня з дати повідомлення про настання форс-мажорних обставин, також надсилаються Стороною, для якої настали форс-мажорні обставини іншій Стороні.

Тобто, в порушення п. 9.3 договору, до 22.08.2022 відповідач не повідомляв позивача про наявність особисто для його діяльності форс-мажорних обставин.

Відповідачу у листі від 08.09.2022 роз`яснено обов`язок сплатити заборгованість (у т.ч. яка виникла до введення воєнного стану на всій території України) та запропоновано узгодити дату та час підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщення (номер поштового відправлення 6903600707177 від 09.09.2022, яке було повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання.

Крім того, відповідачем не надано жодних належних, достовірних та вірогідних доказів відмови позивача від підписання акту приймання-передачі приміщення, проте надано копію листа, де чітко зазначено пропозицію узгодити дату та час підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщення.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання.

Так, відповідач частково, з порушенням строків встановлених договором сплатив заборгованість, що підтверджує продовження ним господарської діяльності та надходження на його рахунки коштів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість посилань відповідача на те, що пеня, 3% річні та інфляційні втрати мають бути нараховані лише за період до 24.02.2022.

Позивач і відповідач є суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики та надання розстрочки відповідачу може призвести до негативних наслідків для позивача.

До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов`язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 42 ГК України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Це означає, що за порушення договірних зобов`язань, та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство самостійно несе відповідальність, передбачену законодавством України.

Крім того, підприємництво є ініціативною діяльністю. Це означає, що зайняття підприємницькою діяльністю є добровільним вчинком. Жоден державний орган, недержавна організація, посадова особа не можуть примусити до зайняття підприємницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов`язань (наприклад, за договором, укладеним в процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов`язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

В матеріалах справи містяться заяви свідків нотаріально посвідчені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які додані до матеріалів справи відповідачем.

Суд має право зобов`язати учасника справи, який подав заяву свідка. Представник відповідача не просив суд у встановленому законом порядку викликати до суду свідків та допросити їх.

На підставі статті 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Заяви свідків не можуть бути підтверджені певними засобами доказування та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено: …Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Дослідивши наявні матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві позивач зазначив, що заява про стягнення витрат на правничу допомогу буде подана, в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю МАНКІ БРАЗЕРЗ, м. Запоріжжя до Приватного підприємства Енергія-Промсервіс, м. Запоріжжя задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства Енергія-Промсервіс (69035 м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 5, кв. 61, ідентифікаційний код юридичної особи 31522547) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МАНКІ БРАЗЕРЗ (69035 м. Запоріжжя, пр. Маяковського, буд. 11, оф. 7, ідентифікаційний код юридичної особи 43741413) 61 903 (шістдесят одна тисяча дев`ятсот три) грн 91 коп. заборгованості з орендної плати, 1 384 (одна тисяча триста вісімдесят чотири) грн. 98 коп. пені, 124 (сто двадцять чотири) грн 53 коп. 3 % річних, 931 (дев`ятсот тридцять одна) грн. 54 коп. інфляційних втрат, 1 429 (одна тисяча чотириста двадцять дев`ять) грн. 06 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення оформлено та підписано 05.04.2023.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.