Рішення

від 06.04.2023 по справі 910/2692/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.04.2023Справа № 910/2692/23

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу 910/2692/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОХЕМ УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКШ ГРУП"

про стягнення 488 877,98 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "БІОХЕМ УКРАЇНА" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКШ ГРУП" про стягнення 488 877,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором купівлі-продажу № БС-30-4380119 від 24.01.2019, внаслідок чого виникла заборгованість за поставлений товар у сумі 205790,00 грн. Крім того, за прострочення платежів за договором нараховані пеня в сумі 262 729,00 грн та інфляційні витрати - 20 358,78 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, в ухвалі суд визнав дану справу малозначною та ухвалив розгляд справи здійснювати без виклику представників сторін.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Василя Стуса, буд. 35-37, м. Київ, 03142.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового у зв`язку з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "адресат відсутній за вказаною адресою" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом також враховано, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 22.02.2023 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Станом на день винесення рішення відзив від відповідача не надійшов.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

24.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Біохем Україна" (за договором - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП Омега Трейд", що 30.11.2022 змінило своє найменування на ТОВ "ЛУКШ ГРУП", (за договором - Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № БС-30-4380119 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити на умовах, вказаних в даному Договорі, кормові добавки, премікси, комбікорми та кормові матеріали (далі - Товар), одиниця виміру, кількість, асортимент, ціна якого вказується в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Сума договору складається з суми вартості партій Товару, поставлених Продавцем протягом строку дії даного Договору. Покупець зобов`язується сплатити вартість Товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця, вказаний в даному Договорі або у рахунку фактурі протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати поставки відповідної партії Товару. Датою поставки партії Товару є дата підписання Сторонами видаткової накладної на відповідну партію Товару (п.2.3, 2.4 Договору).

У розділі 4 Договору сторони погодили "Порядок поставки та передачі товару" на умовах СРТ згідно Інкотермс 2010. За попередньою домовленістю Сторін, передача товару Покупцю здійснюється одним із передбачених у даному Договорі способами:

- автотранспортною компанією або організацією зв`язку (визначається за попередньою домовленістю) за рахунок Покупця;

- автотранспортною компанією або організацією зв`язку (визначається за попередньою домовленістю) за рахунок Продавця;

- транспортування на склад Покупцю транспортом Продавця;

- транспортування на склад Покупцю транспортом Покупця.

Відповідно до п. 4.2. Договору, якщо передача та поставка товару здійснюється автотранспортною компанією або організацією зв`язку, то обов`язок передати Товар Покупцю вважається виконаним в момент передачі Товару автотранспортній компанії або організації зв`язку для доставки Покупцю. Датою отримання (поставки) товару в цьому випадку являється дата фактичного отримання Товару Покупцем.

Відповідно до п. 4.3. Договору, якщо передача та поставка товару здійснюється транспортом Продавця, обов`язок передати Товар Покупцю вважається виконаним в момент вивантаження Товару з транспорту Продавця. Датою отримання (поставки) товару в цьому випадку являться дата підписання сторонами товарно-транспортної або видаткової накладної.

Відповідно до п. 4.4. Договору, якщо передача та поставка товару здійснюється транспортом Покупця (самовивозом), то обов`язок передати Товар Покупцю вважається виконаним в момент передачі йому Товару. Передачею Товару в такому випадку вважається складання та підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка свідчить про фактичне отримання Товару Покупцем. Датою отримання (поставки) товару в цьому випадку являється дата підписання сторонами видаткової накладної.

Продавець разом з Товаром передає Покупцю оригінали таких документів: рахунок-фактура, товарно-транспортна накладна на Товар, настанова по використанню, видаткова накладна (два екземпляра), сертифікат аналізів (якості), додатково додається Ветеринарне свідоцтво Форма № 2, а Покупець передає оригінал належно оформленої довіреності (п.4.7 Договору).

Договір набирає чинності та вступає в дію в момент підписання його Сторонами та діє до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Якщо одна зі Сторін за 30 календарних днів до моменту закінчення терміну дії даного Договору не виявила бажання розірвати його, Договір вважається пролонгованим (продовженим) на кожний наступний календарний рік на умовах, викладених уданому Договорі. При цьому, сторони погодили, що положення даного пункту є достатньою правовою підставою пролонгації строку дії Договору та укладення додаткових угод або інших документів для такої пролонгації не потребується (п. 9.1. Договору).

Сторонами у справі не надано до матеріалів справи доказів розірвання або припинення договорів, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що він є чинними.

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного правочину позивач у період з 24.01.2019 по 01.09.2022 згідно з видатковими накладними, перелік яких наведений у позовній заяві та належним чином засвідчені копії додані до матеріалів справи, передав відповідачу товару на загальну суму 4 466 221,00 грн.

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, сплативши 4 260 431,00 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача, наданою 27.12.2022 АТ «ОТП Банк» за вих. № 70-1-1/2301.

Отже, сума заборгованості відповідача за поставлений товар становить 205 790,00 грн, що виникла за товар, поставлений за видатковими накладними: № 2035 від 21.12.2021, № 2058 від 28.12.2021, № 29 від 11.01.2022, № 120 від 31.01.2022, № 217 від 17.02.2022, №451 від 16.05.2022, №918 від 08.08.2022, № 953 від 16.08.2022, № 1030 від 01.09.2022.

Таким чином, неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором купівлі-продажу № БС-30-4380119 від 24.10.2019 щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару стало підставою для звернення позивача до суду для захисту свого порушеного права шляхом стягнення з відповідача заборгованості в сумі 205 790,00 грн та нарахованих за прострочення сплати платежів пені в сумі в сумі 262 729,00 грн та інфляційні витрати - 20 358,78 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов`язань за договором здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, на загальну суму 4 466 221,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене та виходячи з норми ст.692 ЦК України, строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч договору своє зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, здійснивши часткову оплату товару в сумі 4 260 431,00 грн.

У зв`язку з викладеним у відповідача виникла заборгованість з оплати поставленого за видатковими накладними: № 2035 від 21.12.2021, № 2058 від 28.12.2021, № 29 від 11.01.2022, № 120 від 31.01.2022, № 217 від 17.02.2022, №451 від 16.05.2022, №918 від 08.08.2022, № 953 від 16.08.2022, № 1030 від 01.09.2022 товару у розмірі 205 790,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідно до п. 2.4. договору строк оплати вартості поставленого товару настав, а доказів повної оплати товару станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 205 790,00 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.1 договору сторони передбачили, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі 0,5 відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується така пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, у п. 6.1., 6.8. договору сторони також домовилися, що нарахування пені починається з дати порушення грошового зобов`язання та закінчується фактичним його виконанням. Положення ГК України щодо припинення нарахування пені по закінченню шестимісячного строку з моменту порушення зобов`язання до даного договору не застосовуються.

Здійснивши перевірку наведених позивачем у позовній заяві розрахунків пені окремо за кожною видатковою накладною у межах заявлених позивачем періодів, суд дійшов висновку, що вони є арифметично невірними, оскільки в порушення приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та умов п. 6.1. договору пеня нарахована без урахування подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

З розрахунком суду, проведеним за кожною видатковою накладною з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, загальний розмір пені становить 61 483,75 грн.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Здійснивши перевірку наведених позивачем у позовній заяві розрахунків інфляційних втрат окремо за кожною видатковою накладною у межах заявлених позивачем періодів, суд дійшов висновку про те, що вони є арифметично невірними, зокрема, під час розрахунків індексів інфляції позивачем неправильно було визначено індекс інфляції за січень 2023 року, який становить 100,8%, а не 101,3%, як зазначено позивачем.

Крім того, за видатковими за видатковими накладними № 2058 від 28.12.2021, № 29 від 11.01.2022, № 120 від 31.01.2022, № 217 від 17.02.2022 неправильно обраховані періоди, за якими підлягає нарахуванню індекс інфляції, враховуючи рекомендації Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наведених у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р.

Отже, за розрахунком суду проведеним за кожною видатковою накладною з урахуванням рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наведених у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., загальний розмір інфляційних втарт становить 34402,23 грн.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України).

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягають задоволенню повністю в сумі 20358,78 грн, визначеній позивачем у позові.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не надав контррозрахунків заявлених до стягнення сум.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 129, 237-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУКШ ГРУП" (03142, м. Київ, вул. Василя Стуса, 35-37; ідентифікаційний код 40762835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОХЕМ УКРАЇНА" (03061, м. Київ, вул. Михайла Донця, 2А, оф. 1043; ідентифікаційний код 37866538) заборгованість в сумі 205 790,00 грн, пеню - 61 483 грн 75 коп., інфляційних втрат - 20 358 грн 78 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 4314 грн 49 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 06.04.2023.

Суддя А.І. Привалов