Рішення

від 17.03.2023 по справі 911/2202/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2023 р.,

м. Київ

Справа № 911/2202/22

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Смоляк М.Д., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Корса» (49021, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Берегова, буд. 204-А, код ЄДРПОУ 33005110)

до Дочірнього підприємства «Ейвон косметікс Юкрейн» (08325, Київська обл., Бориспільський р-н, село Щасливе, вулиця Харківське шосе, будинок 5, код ЄДРПОУ 24924140)

про стягнення пені, відсотків річних, інфляційних втрат від прострочення оплати,

за участю представників:

позивача: Омелян Ігор Володимирович;

відповідача: Гутнік Ірина Володимирівна,

ВСТАНОВИВ:

Процесуальний перебіг розгляду справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Корса" до Дочірнього підприємства "Ейвон косметікс Юкрейн" про стягнення пені, відсотків річних, інфляційних втрат від прострочення оплати.

Ухвалою господарського суду від 14.11.2022 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Проведення підготовчого засідання призначено на 19.12.2022 на 14:45.

В судовому засіданні відповідач надав відзив, який прийнятий судом та долучений до матеріалів справи. Так, суд у судовому засіданні в порядку п. 12 ч. 2 ст. 182 ГПК України встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив до наступного судового засідання. З цих підстав, суд в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав підготовче засідання на 17.01.2023 на 14:40.

У судовому засіданні 17.01.2023 були присутні представники позивача та відповідача. До Господарського суду Київської області надійшла відповідь на відзив, які прийнята судом та долучена до матеріалів справи. Так, суд у судовому засіданні у порядку п. 12 ч. 2 ст. 182 ГПК України встановив відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до наступного судового засідання. З цих підстав, суд в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав підготовче засідання на 13.02.2023 на 17:30.

До суду 13.02.2023 було подано заперечення на відповідь на відзив. Тож, у засіданні 13.02.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 14.03.2023.

У засіданні 14.03.2023 суд заслухав вступне слово учасників справи. У засіданні на стадії дослідження доказів оголошено перерву до 17.03.2023.

До суду у судове засідання 17.03.2023 з`явились представники позивача та відповідача. Заслухавши заключні виступи учасників справи, судом прийнято рішення у справі.

Обставини правовідносин, позиції сторін

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача:

- 138584,80 грн пені нарахованої за період з 23.11.2021 по 04.04.2022 за несвоєчасне проведення оплати за послуги надані в межах договору №01/07/19 від 19.07.2019;

- 43962,94 грн трьох відсотків річних, нарахованих за період з 23.11.2021 по 16.08.2022 за несвоєчасне проведення оплати за цим же договором;

- 424945,19 грн інфляційних втрат від прострочення оплати за цим же договором за період з 01.11.2021 по серпень 2022 року включно.

До матеріалів справи долучено договір № 01/07/19 про надання послуг від 19.07.2019 відповідно до преамбули якого ДП "Ейвон косметікс Юкрейн" виступало в цих відносинах як замовник, а ТОВ "Корса", як виконавець. В силу пункту 1.1 цього договору замовник доручає (надає завдання), а виконавець бере на себе зобов`язання протягом строку дії договору надавати комплекс послуг щодо приймання, зберігання, обробки, стікерування, пакування наборів та відвантаження продукції замовника у відповідності з повідомленнями замовника, а замовник зобов`язується оплачувати надані послуги на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.3 договору визначено, що послуги за договором надаються у складському приміщенні, що розташоване за адресою: місто Дніпро, вулиця Кринична, 30. Перелік послуг що надаються за договором наведено в п. 1.4 Договору. Згідно п. 1.10 договору зобов`язання виконавця за цим договором виникають з моменту його укладення. Виконання послуг за цим договором підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг, які підписуються сторонами щомісяця, вказано у пункті 3.1 договору. В таких актах зазначається період надання послуг, вартість послуг, кількість одиниць товару відвантаженого виконавцем за звітний період. Пунктом 3.2 визначено, що виконавець зобов`язується щомісяця, не пізніше 5 (п`ятого) числа місяця, що слідує за звітним періодом передавати замовнику в двох примірниках оригінал акту приймання-передачі наданих послуг, наданих протягом звітного періоду, рахунок-фактуру.

Між сторонами 27.05.2021 укладено додаткову угоду №5 до договору № 01/07/19 про надання послуг, згідно якої сторони погодили продовжити дію договору та домовились викласти пункт 8.1 в наступній редакції: "Цей Договір вступає в силу з 01 липня 2019 року та діє до 31 липня 2021 року включно, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх завершення між сторонами".

Позивач вказував на те, що він уже звертався до Господарського суду Київської області з позовною заявою про стягнення заборгованості, пені і трьох відсотків річних розрахованих станом на день подання позову. Рішенням Господарського суду Київської області від 05.07.2022 у справі № 911/3458/21 позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 2003305,01 грн основного боргу, 45719,26 грн пені, 8068,11 грн 3% річних, 30856,38 грн витрат по сплаті судового збору та 46119,14 витрат на правову допомогу.

ТОВ "Корса" повідомило суд, що 17.08.2022 відповідач перерахував позивачу суму боргу, пеню та відсотки річні, що визначені судом у рішенні № 911/3458/21. На підтвердження цього подано копії платіжних доручень № 3216 та № 2290 від 17.08.2022.

Позивач звертав увагу суду на ту обставину, що у відзиві в межах справи № 911/3458/21 відповідач визнав існування боргу з оплати послуг позивача за липень 2021 року в розмірі 2003305,01 грн та сам вказав, що підписав акт звірки взаєморозрахунків від 31.07.2021. Копія вказаного акту подана до суду разом з позовною заявою. Позивач заявив свої вимоги щодо стягнення пені, відсотків та інфляційних за весь період невиконання зобов`язання з оплати основного боргу, який не було заявлено в межах справи № 911/3458/21.

В той же час відповідач у відзиві не погодився з наявністю в нього боргу весь цей період та вказав, що позов безпідставний та має ознаки зловживання позивачем права на його пред`явлення. Відповідач вважає, що обов`язок щодо сплати вартості наданих у липні 2021 року послуг виник лише на підставі рішення суду, адже до нього позивач не виконав обов`язку не сформував та не підписав належним чином акт приймання-передачі послуг за липень 2021, не направив його для підписання відповідачу. Відповідач наполягав, що прострочення оплати за договором щодо наданих у липні 2021 року послуг є винятковим випадком та таке прострочення виникло саме з вини та внаслідок суперечливих, необґрунтованих дій позивача, який завищив розмір наданих послуг та вимагав до стягнення більшу суму ніж та, що врешті була остаточно визначена судом.

Позивач у відповіді на відзив підкреслив, що суд визнав правомірним стягнення з відповідача пені за актом приймання-передачі послуг № 3216 від 31.07.2021 і самостійно обрахував таку пеню у розмірі 45719,26 грн. Для з`ясування кількості днів протягом якого тривало прострочення згідно рішенням суду, що входило в межі вимог позивача у справі № 911/3458/21 представник позивача надав зворотній розрахунок, використовуючи формулу: дні = сума_пені / [сума_боргу х (облікова_ставка_НБУ х 2) / 365]. З цією формули, за словами позивача, можна з`ясувати тривалість прострочення, а саме 49 днів. За схожою формулою позивач намагався визначити кількість днів, за якими судом було стягнуто три відсотки річних (дні = сума_відсотків_річних / (сума_боргу х (3% / 365)), та прийшов до висновку, що судом і відсотки річні нараховані за період, що також становить 49 днів. Таким чином періодом прострочення, за словами позивача, почався з 05.10.2021 та тривав по 22.11.2021 включно. На підставі цього позивачем визначається 05.10.2021 як день, з якого можуть нараховуватися інфляційні, а пеня і 3% річних мають обчислюватися з урахуванням вже задоволених судом позовних вимог, заявлених позивачем відповідно до позовної заяви від 22.11.2021, копію якої також надано до суду для долучення до матеріалів справи.

Відповідач в свою чергу продовжив наполягати на тому, що вимоги позивача у справі безпідставно завищені та не можуть бути задоволені. Крім іншого відповідач зазначив про те, що існують підстави для зменшення пені, інфляційних та відсотків річних. Про таке зменшення на сто відсотків відповідач і просив суд у відзиві, а у разі часткового задоволення позову відповідач просив суд стягнути не більше 5 тисяч гривень.

Передусім відповідач звертав увагу суду на ступінь виконання зобов`язання вказав, що воно виконане повністю. Відповідач зазначив, що причиною неналежного виконання вимог позивача стало первинне необгрунтоване завищення позивачем обсягу наданих послуг та відповідно і їх вартості. Відповідач посилався на непропорційність розміру стягуваних сум, коли пеня, проценти та інфляційні становлять третину загальної суми заборгованості, тож така сума санкцій, на думку відповідача, не відповідає розміру заборгованості за липень 2021 року. За переконанням відповідача, за умов якби позивач не мав завищених вимог, слідував правилам звичайної ділової поведінки, то він би додатково зберіг судовий збір та витрати на правову допомогу сплачену при поданні цього та первинного позову на загальну суму 376018,19 грн.

Додатково відповідач звертав увагу суду на те, що внаслідок девальвації гривні значною мірою постраждало підприємство. Окрім іншого, відповідач надав до суду докази здійснення ним благодійної допомоги, що також має слугувати підставою для зменшення розміру нарахованих позивачем та заявлених у позові вимог. Відповідач вказував на обставину погіршення майнового стану підприємстав через війну на території України внаслідок вторгнення держави-агресора. На цих доводах в загальному і будувалася позиція відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Висновки господарського суду

Суд перевірив твердження сторін та встановив, що Господарським судом Київської області дійсно розглядалася справа щодо правовідносин сторін, що виникли на підставі цього ж договору. Судом також виявлено, що в межах справи № 911/3458/21 розглядався також і зустрічний позов ДП "Ейвон косметікс Юкрейн" до ТОВ "Корса", де відповідач просив суд стягнути з позивача 1944064,86 грн вартості неповернутої тари (палет) та 500000,00 грн. штраф згідно п. 8.4 договору. Враховуючи, що договором не передбачено зобов`язань виконавця щодо зберігання та повернення палет, а п. 8.4 договору стосується виключно відповідальності за порушення графіку вивезення товару, суд констатував у рішенні, що відсутні підстави стягнення з виконавця вартості неповернутої багаторазової тари (палет) та штрафу. Тому такі вимоги за зустрічним позовом залишились без задоволення.

В першу чергу суд відхиляє доводи відповідача щодо безпідставності та завищеності розміру позовних вимог, з якими звертався позивач в межах іншої справи. Така обставина досліджувалась судом в іншому складі і відповідні висновки покладені в основу результату розгляду справи. Окрім іншого, вбачається, що відповідачем також заявлялися вимоги, які залишені судом без задоволення такі вимоги відповідача визнані судом безпідставиними в повній мірі, в той час, як вимоги позивача все ж частково задоволені судом.

З приводу тверджень відповідача, що позивач міг би уникнути додаткових витрат на правову допомогу та судовий збір у разі, якби ним не були завищені такі вимоги у іншій справі суд вказує на те, що розподіл судових витрат, їх обґрунтований розмір та інше визначається судом після розгляду справи по суті. Розмір витрат позивача, що пов`язані з поданням позову в межах іншої справи не становить наслідків для цієї справи. Пропорційність, доведеність, дійсність цих витрат визначалась іншим складом суду, і як наслідок всі витрати сторін як позивача так і відповідача були розподілені судом між сторонами пропорційно до розміру задоволених вимог.

Судовий збір у цій справі, інші пов`язані з розглядом справи витрати сторін, зокрема, витрати на правову допомогу позивача і відповідача, також будуть розподілятися за наслідками розгляду всіх заявлених вимог, дотримуючись відповідного механізму визначеного ГПК України. Стверджуючи про додаткові витрати позивача, яких на думку позивача можна було б уникнути (судовий збір та витрати на адвоката), відповідач залишає поза увагою суду аналогічні за характером витрати відповідача, які по суті є зустрічними витратами, доцільність та наявність підстав для їх відшкодування знову ж таки має вирішуватися судом.

Суд розглянув і інші заперечення відповідача та вважає за необхідне зазначити про те, що обов`язок виконання зобов`язань, який визначений рішенням, виник не в момент прийняття судового рішення, а в момент настання строку платежу за таким зобов`язанням, оскільки судом, окрім основної заборгованості також стягнуто пеню та 3% річних, які можуть покладатися на сторону лише у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання. Частина, яка була необгрунтована залишена судом без задоволення, що не має наслідком звільнення відповідача від інших зобов`язань за договором, а строки виконання цих зобов`язань не зупиняються, не припиняються і не перериваються, оскільки ні законом, ні договором не визначено подібних умов. Договором також не встановлено часових обмежень у здійсненні заявлених у позові нарахувань.

Відповідач звертав увагу на ступінь виконання основного зобов`язання та нарахованих рішенням відсотків річних та пені вони повністю відшкодовані. Суд бере до уваги цю обставину та вказує, що вона дійсно впливає на обсяг можливого до нарахування позивачем періоду стягнення вимог за порушення грошового зобов`язання, оскільки момент повного погашення основного зобов`язання вже настав, то позивач не матиме можливості здійснити додаткові нарахуванням поза межами цього періоду. Водночас, позивач не заявляє вимог, що виходять за його межі. Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення інфляційних, відсотків, пені в порядку визначеному законом, що розраховується від суми, що еквівалентна сумі визначеній судом як розмір основної заборгованості за укладеним між сторонами договором. За наслідком ретельного дослідження судом позовних вимог та розрахунків позивача встановлено, що позивачем визначено період у який тривало прострочення наступним чином: від моменту з якого стягується пеня та відсотки річні в межах справи № 911/3458/21 і до моменту сплати відповідачем основного боргу. Тож суд суд не вбачає в таких діях позивача жодних зловживань.

Суд також не вбачає непропорційності чи невідповідності заявлених до стягнення вимог. Як видно з позовної заяви, позивач при визначенні суми боргу повністю дотримується формул здійснення нарахувань пені, інфляційних та процентів річних, всі показники, що вносяться в формулу є коректними та підставними. Розмір пені, інфляційних та процентів напряму залежить від періоду прострочення, тож чим цей період довший тим більший розмір нарахувань може бути заявлений до стягнення. Це мав би врахувати відповідач, відтягуючи момент оплати визнаної ним частини основного боргу, розуміючи наслідки прострочення у правовідносинах з контрагентом-позивачем. В той же час відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом, яким залишений без задоводення і поніс додаткові витрати на правову допомогу та судовий збір, що не міг бути відшкодований стороні.

З приводу обставини девальвації гривні ця ж сама обставина в такій самій мірі впливала і на позивача, а відтак це знецінило розмір основного боргу, який все ж було оплачено відповідачем з значним простроченням, що певною мірою впливає на підставність нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних. Також, суд не вбачає у веденні відповідачем благодійної діяльності підстав для звільнення його від обов`язку встановленого договором та законом за період в який тривало порушення основного зобов`язання, позаяк, більшість свідомого населення України у такий складний для країни час безкорисливо займається аналогічною діяльністю.

Важливо звернути увагу на пункт 3.3 договору № 01/07/19 від 01.07.2019, за яким рішенням у справі з відповідача стягувалась заборгованість, де вказано наступне: замовник (відповідач в справі) зобов`язується впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання від виконавця акту приймання-передачі наданих послуг підписати його у випадку відсутності, зауважень щодо наданих послуг та направити один примірник виконавцеві. Сторони погоджуються з тим, що інформація, зазначена в Акті приймання - передачі повинна відповідати інформації, що міститься в системі замовника "Конкорд" або іншим додатковим завданням щодо формування замовлень та/або наборів. У випадку, якщо замовник не погоджується з даними, наведеними в акті приймання-передачі, то він направляє мотивовану відмову від підписання Акту приймання-передачі наданих послуг або підписує Акт приймання передачі в частині, з якою він згоден, та має право вимагати проведення звірки даних. Пунктом 2.3.8 договору визначено, що замовник зобов`язується здійснювати розрахунки за належним чином надані послуги в строк та на умовах, що визначені цим договором.

В контексті наведених положень договору відповідач міг підписати та оплатити наданий акт лише в тій частині, що ним визнавалась, яка в підсумку і була присуджена до стягнення судом. Вказаних дій він не здійснив навіть визнавши в ході розгляду справи № 911/3458/21 частину вимог позивача. Відтак, всі негативні наслідки для відповідача, які настали у зв`язку з цим є лише прямими наслідками його дій спрямованих на ухиляння та відтермінування виконання грошового зобов`язання перед позивачем. Відтак, будь-які посилання відповідача на добросовісність своїх дій судом оцінюються критично.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Рішення суду, який розглядав справу № 911/3458/21 встановлює обставини, що впливають на оцінку доказів у даній справі, фактів, що мають преюдиціальне значення. Оскільки позов у наведеній справі задоволено частково кожна зі сторін спору посилається на частину судового рішення, яка відтворює саме її бачення щодо наявності обставин на користь того чи іншого доводу. Суд самостійно вивчив положення договору та висновки суду у рішенні у справі № 911/3458/21 з урахуванням акцентів кожної зі сторін викладених у заявах, відзивах, поясненнях у судових засіданнях, та прийняв їх до уваги при прийнятті цього рішення.

Також за наявних у справі матеріалів, зокрема копій заяв по суті спору, що подавалися цими ж сторонами у справі № 911/3458/21, судом було встановлено коректність визначення періодів, що можуть заявлятися позивачем при поданні позову з такими вимогами. Суд першої інстанції не має повноважень переоцінювати обставини, що вже встановлені іншим складом суду в іншій справі. Окрім іншого, сторони спору повністю погодились з рішенням у справі № 911/3458/21, про що свідчить його виконання у повній мірі.

Слід зазначити, що в силу частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також в контексті цієї справи є важливим положення частини 1 цієї ж статті ГПК України, де вказано, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відтак, у відповідності до положень цієї статті ЦК України, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача три відсотки річних та інфляційні за прострочення оплати основного боргу, яка відбулась лише 17.08.2022.

Розмір основної заборгованості визначений відповідачем у тій мірі, яка повністю сходиться з сумою, що визначена господарським судом в межах справи № 911/3458/21. Судом встановлено, що вимоги позивача також співпадають з висновками суду у справі № 911/3458/21, адже дійсно, строк оплати за надані за договором послуги сплив 04.10.2021. Починаючи з 05.10.2021 почалось прострочення.

Оскільки рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/3458/21 три відсотки річні стягнуті за період з 05.10.2021 по 22.11.2021, то позивач правомірно звернувся з вимогою про стягнення трьох відсотків річних у відповідності до статті 625 ЦК України в період, що почався 23.11.2021 і тривав до дня, що передує дню остаточної сплати боргу відповідачем, тобто по 16.08.2022. Судом перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних та встановлено його арифметичну правильність. Відтак, вимога про стягнення трьох відсотків річних на суму 43962,94 грн підлягає повному задоволенню.

Позивач зазначав, що індекс інфляції розраховувався ним з місяця наступного за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж по серпень 2022 року. Судом приймається ця позиція позивача, розрахунок визнається судом правильним та таким, що повністю відповідає обставинам, що склалися між сторонами у відносинах за договором №01/07/19 від 19.07.2019. Ця вимога позивача повністю задовольняється судом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як вже було встановлено господарським судом в межах справи № 911/3458/21, що відповідає умовам договору, копія якого наявна у справі № 911/2202/22, відповідно до підпункту 2.2.3 пункту 2.2 договору у випадку прострочення оплати послуг виконавця згідно цього договору більш ніж на 5 (п`ять) робочих днів, виконавець має право стягнути за весь термін прострочення пеню у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення, та яка буде нараховуватись на суму прострочених платежів за кожен день прострочення.

Зважаючи на узгоджені сторонами договору надання послуг положення суд вважає за необхідне прийняти до уваги твердження позивача та вирішити питання про стягнення пені за договором. Перш за все, суд акцентує увагу на тому, що у відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Дослідивши в сукупності розрахунки позивача в цій справі та долучені сторонами матеріали зі справи № 911/3458/21, суд встановив, що в межах іншої справи (№ 911/3458/21) позивач звертався з вимогою про стягнення пені починаючи з 05.10.2021. Таким чином встановлений статтею 232 ГК України шестимісячний строк на який може бути нарахована пені закінчився 04.04.2022. В своїх розрахунках позивач, очевидно дотримуючись цих положень, нараховує пеню в період з 23.11.2021 по 04.04.2022, що не входить в період, який був заявлений до стягнення у справі № 911/3458/21 (з 05.10.2021 по 22.11.2021).

Розрахунок пені позивача, здійснений у відповідності до формули, перевірений судом та визнаний правильним. Така вимога позивача є повністю підставною та підлягає задоволенню у розмірі 138 584,80 грн.

Розглядаючи клопотання відповідача в частині зменшення розміру відсотків річних та інфляційних слід зазначити, що суд в цій частині позбавлений можливості задовольнити його, оскільки не вбачає підстав для звільнення від цих визначених законом нарахувань, що є обов`язковими за наявності вимоги кредитора. Суд вказує, що відповідно до постанови Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Визначені ч.2 ст. 625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Дійсно, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

В той же час, переходячи до розгляду клопотання відповідача в частині зменшення розміру пені, суд вважає за можливе прийняти доводи відповідача та врахувати, що наведені обставини збройної агресії дійсно вплинули на діяльність підприємства відповідача, призвели до фінансових труднощів та дійсно є такими, що можуть реально слугувати підставами для задоволення цього клопотання.

Відповідно до положень статті 233 ГК України, відповідно до якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

В силу частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 2 статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків пов`язаних з простроченням оплати.

Суд також зауважує, що відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Водночас, зважаючи на те, що факт прострочення оплати вже був до настання обставин непереборної сили, які дійсно призвели до ускладнення фінансового становища відповідача, а також враховуючи факт добровільного виконання рішення суду, суд вважає за можливе задовольнити це клопотання лише частково. Судом також враховано дії відповідача щодо намагання уникнути виконання грошового зобов`язання за договором та відтермінувати його виконання до моменту набрання рішенням суду законної сили. Також судом враховано, що розгляд справи затягнувся в часі поза волею сторін процесу, як наслідок збройної агресії проти України. З цих підстав суд вважає за можливе, враховуючи клопотання відповідача, зменшити з цих підстав розмір штрафних санкцій на 20 %. Таким чином розмір пені, що стягується з відповідача цим рішенням становить 110867,84 грн, що є збалансованим та розумним з точки зору інтересів і дій обох сторін.

Підсумки розгляду справи, розподіл судових витрат

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки доведений позивачем та можливий до стягнення розмір штрафних санкцій є більшим ніж той, який в підсумку стягується з відповідача через задоволення судом клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд вважає за можливе покласти на відповідача судові витрати позивача за вимогами, які правомірно були заявлені позивачем. Тож судовий збір має відшкодовуватися відповідачем в співвідношенні до визнаних доведеними позовних вимог, не враховуючи зменшення розміру штрафних санкцій застосованих судом. Відтак, суд вважає за можливе стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 9112,39 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Представник позивача, адвокат Омелян І.В., вказав, що за надання позивачеві правничої допомоги за договором № 10/10-22 від 10.10.2022 розмір гонорару становить 100000,00 грн. Копія вказаного договору додана до позовної заяви. Вказані кошти повністю сплачені позивачем авансовим платежем, на підтвердження чого подано паперову копію платіжного доручення № 6101 від 24.10.2022.

На стадії судових дебатів представником позивача подано заяву про приєднання розрахунку до матеріалів справи, яка задоволене судом. Тож матеріали справи містять остаточний розрахунок часу затраченого представником позивача, адвокатом Омеляном І.В., на стадії підготовки справи до розгляду та на стадії судового розгляду справи.

Відповідачем було подано до суду заперечення щодо розміру заявлених позивачем витрат на правову допомогу, зокрема з підстав їх неспівмірності.

Розглянувши надані позивачем докази понесення витрат на правову допомогу суд вважає, що такий розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним з ціною позову та фактичними обставинами справи. Перш за все суд повідомляє позивача, що покладення на відповідача витрат позивача на правничу допомогу у такому обсязі стане надмірним та неспівставним тягарем з грошовим еквівалентом порушених ним зобов`язань та нарахованих додатково санкцій, відсотків та інфляційних.

Суд не може погодитися з тим, що підготовка позову у цій справі навіть в сукупності з супроводом справи у суді може оцінюватися у 100000,00 грн. Така справа є типова і не вимагає нестандартного підходу для належного здійснення адвокатом своїх обов`язків за договором про надання правової допомоги. Важливим є те, що справа, що розглядається як з боку позивача так і з боку відповідача повністю базується на результатах розгляду іншої справи. Тож в процесі розгляду справи № 911/3458/21 сторони вже мали б з`ясувати всі істотні обставини. Єдине, чим відрізняється дана справа від справи № 911/3458/21 це періодом нарахування трьох відсотків річних та додатковою вимогою про нарахування інфляційних втрат, розмір яких встановлюється за формулою, що більшою мірою складається з вхідних даних, що з`ясовуються при розгляді вимоги про стягнення трьох відсотків річних.

Те ж стосується аналізу судової практики, яка в цій категорії справ є незмінною та узгодженою протягом десятиліть. Докази у справі не вимагають надзвичайно складного способу їх дослідження. Значний об`єм доказів у цій справі, що надавався адвокатами, як з однієї так і з іншої сторони, є поданням одних і тих же доказів, що і в справі № 911/3458/21, а також доказів, які не носять характеру необхідних для розгляду справи вцілому та носили виключно інформативний характер.

При визначенні належного до стягнення розміру витрат позивача на правову допомогу судом також враховано, що з огляду на дії сторін у судовому процесі, зокрема високий професіоналізм представників обох сторін процесу в доведенні своїх позицій у судових засіданнях суд констатує, що дана справа для обох сторін носить принциповий характер та є вкрай важливою не дивлячись на вкрай просту категорію спору. Таким чином задля досягнення справедливого відшкодування витрат позивача на правову допомогу, що будуть співмірні з ціною позову, складністю справи, фактичними обставинами справи, які грунтуються на рішенні у справі № 911/3458/21, що не підлягає переоцінці та важливості справи для сторони процесу, суд вважає за можливе частково задовольнити заяву позивача та стягнути з відповідача частину заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Ейвон косметікс Юкрейн» (08325, Київська обл., Бориспільський р-н, село Щасливе, вулиця Харківське шосе, будинок 5, код ЄДРПОУ 24924140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корса» (49021, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Берегова, буд. 204-А, код ЄДРПОУ 33005110) 110867,84 грн пені, 43962,94 грн 3% річних, 424945,19 грн втрат від інфляції, 9112,39 грн витрат зі сплати судового збору та 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 06.04.2023

Суддя А.Ф. Черногуз