Постанова

від 04.04.2023 по справі 904/9431/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/9431/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Краснов Є.В., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

позивача: не з`явився

відповідача: Вітко О.Ю. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Реймс Транспорт"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023

та рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2022

у справі № 904/9431/21

за позовом Державного підприємства "Східний гірничо - збагачувальний комбінат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реймс Транспорт"

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 262 348,87 грн

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Східний гірничо - збагачувальний комбінат" (далі -ДП "Східний гірничо - збагачувальний комбінат", позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реймс Транспорт" (далі - ТОВ "Реймс Транспорт", відповідач) про стягнення 682 350,74 грн штрафу та 579 998,13 грн пені.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині своєчасної поставки товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.08.2022 (суддя Чинчин О.В.), залишеним без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 (колегія суддів: Демидова А.М. - головуючий, Ходаківська І.П., Корсак В.А.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 300 000 пені та 400 000 штрафу. В іншій частині позову відмовлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.12.2020 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір № 848/13/449В про закупівлю товару (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений у п. 1.2 Договору (теплообмінники, кондиціонери повітря, холодильне обладнання та фільтрувальні пристрої, код 4251 (за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною Договору), а покупець - прийняти та оплатити такий товар.

Ціна Договору відповідно до специфікації № 1 становить 3 411 753,72 грн (п. 3.1 Договору).

Покупець здійснює оплату отриманого товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів (п. 4.2 Договору), а поставка товару здійснюється одноразово протягом 90-то календарних днів після підписання Договору (п. 5.1 Договору).

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі затримки поставки товару у строки, передбачені цим Договором, покупець має право на стягнення з постачальника штрафу у розмірі 20 % від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару та пені у розмірі 0,5 відсотка від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару за кожен день прострочення.

Позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 18/2278 від 09.04.2021, в якій зазначив, що за умовами Договору кінцевою датою поставки товару є 03.03.2021, проте станом на 06.04.2021 поставка товару не здійснена, у зв`язку з чим у позивача з`явились підстави для нарахування штрафу 20 % та пені у розмірі 20 % від суми Договору. Враховуючи викладене, позивач вимагав сплатити штрафні санкції у розмірі 1 262 348,87 грн, з яких 579 998,13 грн - штраф, 682 350,74 грн - пеня.

У відповідь на претензію відповідач листом від 11.05.2021 № 2021-05/11 повідомив, що скористався визначеним ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом зупинення виконання свого зобов`язання з поставки товару за Договором, що свідчить про відсутність у позивача права на стягнення з відповідача передбачених п. 7.2 Договору пені та штрафу.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій констатували, що відповідач поставив позивачу товар із порушенням строку, встановленого в Договорі. При цьому суди відхилили посилання відповідача на зупинення ним поставки товару відповідно до пункту 3 статті 538 ЦК України з тих підстав, що внаслідок систематичного порушення позивачем зобов`язань перед відповідачем за іншими укладеними між сторонами договорами існували очевидні підстави вважати, що позивач не виконає свого обов`язку щодо своєчасної оплати товару за Договором. Суди зазначили, що сам по собі факт несвоєчасної або неповної оплати позивачем наданих відповідачем послуг у рамках інших договорів не є тією обставиною, яка б, виходячи з фактичних обставин справи, надавала відповідачу право, в розумінні ст. 538 ЦК України, зупинити виконання взятого на себе зобов`язання з поставки товару.

Разом із цим, врахувавши ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань, період прострочення виконання основного зобов`язання, суди скористались своїм правом на зменшення розміру пені та штрафу.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позову, прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Касаційна скарга обґрунтована наступним.

Суди неправильно застосували приписи частини 3 статті 538 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду у постановах від 31.10.2019 у справі №904/5340/18, від 25.06.2019 у справі №922/2302/18, від 29.05.2018 у справі №910/23003/16, внаслідок чого дійшли помилкових висновків про те, що сам по собі факт несвоєчасної чи неповної оплати позивачем послуг у рамках інших договорів не є підставою, яка б надавала відповідачу право на зупинення поставки товару за Договором.

Разом з тим відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 3 статті 538 ЦК України у подібних правовідносинах про те, що порушення зобов`язань з оплати (прострочення оплати) в рамках інших договорів є також обставиною, яка б надавала іншій стороні право зупинити виконання зобов`язання з поставки товару за договором.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 30.03.2023.

Відповідач також подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 ГПК України для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки питання можливості зупинення виконання зустрічного зобов`язання з підстав існування заборгованості контрагента в межах інших існуючих між сторонами зобов`язань становить виключну правову проблему.

Відповідно до положень наведеної норми процесуального права суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі №906/677/19).

Однак заявлене відповідачем клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підстав для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені в касаційні скарзі та клопотанні питання можуть бути вирішені під час розгляду цієї справи Верховним Судом відповідно до його повноважень у залежності від установлених обставин справи.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника відповідача, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

У касаційній скарзі відповідач стверджує про неправильне застосування судами частини 3 статті 538 ЦК України, зазначаючи, що неналежне виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем за іншими договорами дало відповідачу обґрунтовані підстави вважати, що позивач не виконає свого обов`язку за Договором у встановлений строк, внаслідок чого відповідач зупинив поставку товару за Договором.

Верховний Суд не погоджується з такими доводами скаржника з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Оскільки договір поставки має двосторонній характер, тобто певні обов`язки покладаються як на одну, так і на іншу сторону, то у такому зобов`язанні кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором. З точки зору виконання такі зобов`язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов`язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов`язку. Виконання зустрічних зобов`язань передбачає виконання кожною із сторін свого обов`язку у порядку, встановленому в даному випадку договором поставки. Якщо ж одна із сторін зобов`язання не виконує свого обов`язку у порядку і строки, встановлені договором, то відповідно друга сторона має право або зупинити виконання свого обов`язку, або відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Частиною 2 статті 613 ЦК України передбачено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Таким чином, виконання зобов`язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо останній не вчинив дій, необхідних для виконання. Тобто в такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором, необхідних дій.

Так, за умовами Договору поставка товару мала бути здійснена відповідачем (продавцем) протягом 90-то календарних днів після підписання Договору, тоді як позивач (покупець) мав здійснити оплату отриманого товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів. Отже, у даному випадку виконанню покупцем свого обов`язку оплатити товар передує обов`язок постачальника поставити цей товар, а не навпаки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що останнім днем поставки товару за Договором було 03.03.2021, однак станом на 06.04.2021 поставка товару відповідачем не здійснена, у зв`язку з чим нарахування позивачем штрафних санкцій, передбачених пунктом 7.2 Договору, суди обґрунтовано визнали правомірним.

Доводи скаржника про неправильне застосування судами приписів частини 3 статті 538 ЦК України наведені без урахування норм частини 7 статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Отже, з огляду на імперативну вимогу частини 7 статті 193 Господарського кодексу України обставина невиконання або неналежного виконання позивачем своїх зобов`язань за іншими договорами у будь-якому випадку не свідчить про прострочення кредитора за спірним Договором та, відповідно, не обумовлює правомірність дій відповідача із зупинення виконання зобов`язання з поставки товару за цим Договором.

Ураховуючи положення чинного законодавства та установлені судами обставини доведення позивачем факту порушення відповідачем строку поставки товару та відсутність прострочення позивача саме за спірним Договором, як передумови для реалізації відповідачем права на зупинення виконання зустрічного зобов`язання, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову.

Згідно з частинами 1 - 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Верховний Суд констатує, що доводи скаржника за своїм змістом є лише формою незгоди із рішеннями судів попередніх інстанцій та по суті зводяться до вільного тлумачення позивачем норм чинного законодавства, однак вони не містять у собі питань права чи правозастосування, які впливають на результат вирішення цього спору, а відтак і не потребують втручання Верховного Суду.

За таких обставин підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Верховний Суд також відхиляє посилання скаржника (в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України) на неврахування судами правових висновків Верховного Суду в постановах від 31.10.2019 у справі №904/5340/18, від 25.06.2019 у справі №922/2302/18, від 29.05.2018 у справі №910/23003/16, які зроблені судом касаційної інстанції за інших встановлених судами фактичних обставин. Так, у наведених справах мали місце правовідносини, у яких покупець мав заборгованість перед постачальником в рамках одного і того ж договору, що і стало підставою для висновку судів про правомірність застосування останнім права на зупинення виконання зустрічного зобов`язання.

Відповідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушень судом норм процесуального права, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень у касаційному провадженні, яке відкрито з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також не має.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Реймс Транспорт" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2022 у справі № 904/9431/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Краснов Є.В.

Случ О.В.