Постанова

від 29.03.2023 по справі 904/4013/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/4013/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2022 (колегія суддів: Дармін М. О., Орєшкіна Е. В., Іванов О. Г.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2021 та 23.08.2022 (суддя Фещенко Ю. В.) у справі

за позовом фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича до Криворізької міської ради про тлумачення умов договору оренди земельної ділянки,

за участю представників:

позивача - Лісовий Д. О., Бутко О. О.,

відповідача - Люта О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Фізична особа-підприємець Штефан Владислав Олександрович (далі - ФОП Штефан В. О.) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Криворізької міської ради, в якій просив:

- розтлумачити пункти 6, 12, 21 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007 № 141, який зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.03.2008 за № 040810800141;

- врахувати статтю 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в разі необхідності вийти за межі позовних вимог та визначити у своєму рішенні інший спосіб захисту прав, який не буде суперечити закону та відповідатиме інтересам позивача.

2. 21.10.2020 від позивача надійшла уточнена позовна заява (вх. суду № 49672/20 від 21.10.2020), в якій він просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та:

- розтлумачити, чи застосовується пункт 36 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007 № 141 при настанні обставин, зазначених у пункті 12 договору, тобто при перегляді розміру та суми орендної плати та у випадку зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) базової вартості 1 м2 земель міста;

- визнати пункт 12 договору оренди земельної ділянки у частині "без внесення змін до цього договору" недійсним.

3. У підготовчому засіданні 23.12.2020 протокольною ухвалою було прийнято до розгляду заяву про зміну предмета позову, якою є уточнена позовна заява від 21.10.2020, крім вимоги щодо визнання недійсним пункту 12 договору, оскільки в цій частині заяви одночасно змінюються предмет і підстави позову, що є порушенням частини 3 статті 46 ГПК України, отже, в цій частині заява не була прийнята судом до розгляду.

Суд першої інстанції зазначив, що первісні вимоги позивача стосувалися тлумачення умов договору. Заявою (уточненою позовною заявою) від 21.10.2020 позивач додав до своїх позовних вимог додаткову нову вимогу - про визнання пункту 12 договору недійсним. Таким чином, було змінено предмет позову. В той же час підстави для тлумачення умов договору та для визнання його недійсними є різними, як наслідок, в даному випадку в частині визнання пункту 12 договору недійсним були змінені й підстави позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

4. 29.12.2007 між Криворізькою міською радою та ФОП Штефаном В. О. укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.03.2008 за № 040810800141, відповідно до умов пункту 1 якого орендодавець на підставі рішення міської ради від 28.11.2007 № 2026 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення автостоянки, яка знаходиться на вул. Качалова у Саксаганському районі м. Кривого Рогу.

5. Згідно з пунктами 10, 11 договору розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв`язку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог чинного законодавства. Орендар самостійно зобов`язується щорічно відповідно до інформації Держкомзему про коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, опублікованої в засобах масової інформації, здійснювати індексацію грошової оцінки земельної ділянки. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до договору. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством за затвердженою Кабінетом Міністрів України формою, що заповнюється під час укладання або зміни умов договору чи продовження його дії.

6. У пункті 12 договору сторони погодили, що розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору у разі:

- зміни умов господарювання, передбачених договором (включно зі зміною мети використання або цільового призначення земельної ділянки);

- зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 м2 земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами;

- в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором.

7. Згідно з пунктом 36 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

8. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2021 позов задоволено частково, розтлумачено пункт 36 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007 таким чином: "при настанні обставин, зазначених у пункті 12 договору, зокрема, у разі зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 м2 земель міста, пункт 36 договору не застосовується, а саме: розмір та сума орендної плати переглядається тобто змінюється (зменшується/збільшується) автоматично без внесення змін до договору, за наявності підстав зазначених у пункті 12 договору". В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

9. Господарський суд виходив з того, що оскільки в пункті 12 договору сторони погодили, що розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору, то при настанні обставин, зазначених у пункті 12 договору, зокрема, у разі зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 м2 земель міста, пункт 36 договору не застосовується, а саме: розмір та сума орендної плати переглядається, тобто змінюється (зменшується/збільшується) автоматично без внесення змін до договору, за наявності підстав, зазначених у пункті 12 договору.

10. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.09.2021 протокольну ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 в частині неприйняття до розгляду пункту 4 прохальної частини уточненої позовної заяви від 21.10.2020 (визнання пункту 12 договору недійсним) - скасовано; справу в цій частині направлено до Господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду.

11. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.08.2022 у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним пункту 12 договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007 № 141 відмовлено в повному обсязі.

12. Судове рішення обґрунтовано тим, що договір оренди земельної ділянки площею 0,2912 га, кадастровий номер: 1211000000:06:134:0057, було укладено на підставі рішення міської ради від 28.11.2007 № 2026. З огляду на досягнення сторонами згоди з усіх умов договору та його підписання, з грудня 2007 року розпочато виконання взятих на себе орендодавцем та орендарем узгоджених зобов`язань за договором, зокрема, орендодавець передав в користування орендарю земельну ділянку, а орендар сплачував орендодавцю орендну плату. Відтак, умови договору, в тому числі й пункту 12, узгоджені позивачем на час його укладення, а саме: погодженням правочину та його підписанням Криворізька міська рада та ФОП Штефан В.О. підтвердили якість й однозначність намірів орендодавця і орендаря, чіткість змісту правочину, волевиявлення сторін, обсяг їх прав і обов`язків. Тобто сторони досягли однозначної й зрозумілої для кожної з них домовленості, сформульованої у пункті 12 договору, і позивач протягом дії спірного договору не скористався своїм правом на внесення змін до нього шляхом укладення додаткової угоди.

13. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2022 рішення суду першої інстанції від 08.04.2021 та від 23.08.2022 залишено без змін.

Короткий зміст касаційної скарги

14. ФОП Штефан В. О. у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

15. Скарга з посиланням на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України мотивована неправильним застосуванням та порушенням норм права, зокрема, статей 6, 9, 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 14 Закону України "Про оренду землі", а також ухваленням судових рішень без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах.

16. Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 13 Типового договору оренди землі, а також наголошує на необґрунтованому відхиленні клопотання про відкладення розгляду справи.

17. Водночас у касаційній скарзі позивач заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України, мотивуючи його необхідністю забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики в частині застосування умов Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі", письмової форми погодженого розрахунку розміру орендної плати, яка визначена постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 № 1724 "Деякі питання оренди земель" (далі - Постанова № 1724) та додатків № 1, № 2 до цієї постанови, а також зазначаючи про необхідність врегулювання конфлікту між положеннями статей 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України (щодо свободи договору) та приписами статей 23, 30 Закону України "Про оренду землі" (щодо перегляду розміру орендної плати) та іншими нормами законодавства.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

18. Криворізька міська рада у відзиві просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, судові рішення попередніх судових інстанцій залишити без змін, наголошуючи на їх законності та обґрунтованості.

Позиція Верховного Суду

19. Господарський суд Дніпропетровської області від 08.04.2021, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з такого. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

20. Згідно з пунктом 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

21. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

22. Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

23. Згідно зі статтею 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

24. Статтею 213 ЦК України встановлено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

25. Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні способи, що мають застосовуватися для тлумачення на трьох його рівнях:

Перший рівень тлумачення - за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів (абзац перший частини третьої статті 213 ЦК України).

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також, з чого вони виходили при його виконанні (абзац перший частини третьої статті 213 ЦК України).

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення (частина четверта статті 213 ЦК України).

26. Відповідно до пункту 36 спірного договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

27. Суд зазначив, що вказаний пункт є загальним для спірного договору, однак умови договору містять спеціальні умови щодо порядку внесення змін стосовно окремих його питань за умови настання перелічених в договорі умов (пункти 7, 10, 12 договору). Отже, такі умови є спеціальними та у випадку настання обставин, наведених в таких пунктах договору, підлягають застосуванню саме такі окремі пункти договору.

28. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про наведене вище тлумачення пункту 36 договору.

29. Господарський суд Дніпропетровської області від 23.08.2022, ухвалюючи рішення про відмову в позові в частині вимоги про визнання недійсним пункту 12 договору оренди земельної ділянки, виходив з такого.

30. Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

31. Зміст принципу свободи договору розкривається в статті 627 ЦК України. Він є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб`єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно на свій розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

32. Враховуючи викладене, наявність укладеного між позивачем та відповідачем оскаржуваного договору свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі.

33. Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга) тощо.

34. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

35. Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

36. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

37. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

38. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

39. Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі.

40. Згідно зі статтею 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

41. Частинами першою-третьою статті 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

42. Таким чином, згідно з наведеними нормами права, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

43. Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

44. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення міської ради від 28.11.2007 № 2026 між позивачем та відповідачем 29.12.2007 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,2912 га; кадастровий номер земельної ділянки: 1211000000:06:134:0057.

45. З огляду на досягнення сторонами згоди з усіх умов договору та його підписання, з грудня 2007 року орендодавцем та орендарем розпочато виконання взятих на себе узгоджених зобов`язань за договором, зокрема, орендодавець передав в користування орендарю земельну ділянку, а орендар сплачував орендодавцю орендну плату.

46. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, з огляду на що, укладаючи договір оренди земельної ділянки та закріплюючи за ФОП Штефаном В. О. обов`язок зі сплати орендної плати, сторони пунктом 12 договору погодили умову, яка визначає, що у разі зміни (збільшення або зменшення) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 м2 земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору.

47. У відповідності до приписів статті 203 ЦК України під час підписання договору сторони виявляють власне волевиявлення та вільну внутрішню волю щодо розуміння та встановлення умов договору в тій редакції, в якій вони викладені, про що свідчать підписи сторін у договорі.

48. А відтак, умови договору, в тому числі й пункту 12, узгоджені позивачем на час його укладення, а саме: погодженням правочину та його підписанням Криворізька міська рада та ФОП Штефан В. О. підтвердили якість й однозначність намірів орендодавця і орендаря, чіткість змісту правочину, волевиявлення сторін, обсяг їх прав і обов`язків.

49. Так, за спільною згодою сторін правочину, у пункті 12 договору визначено порядок і спосіб перегляду розміру та суми орендної плати у конкретно визначених випадках без внесення змін у договір оренди земельної ділянки. Погоджуючись саме з такою редакцією пункту 12 договору, шляхом його власноручного підписання, позивач виявив свій намір виконувати орендні зобов`язання саме в такий порядок і спосіб.

Отже, сторони досягли однозначної й зрозумілої для кожної з них домовленості, сформульованої у пункті 12 договору.

Крім того, позивач протягом дії спірного договору не скористався своїм правом на внесення змін до нього шляхом укладення додаткової угоди.

50. Отже, оскільки установлені фактичні обставини цієї справи свідчать, що сторони договору оренди самостійно погодили оспорювану редакцію договору, і на укладення цього договору у відповідній редакції була воля позивача, господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю.

При цьому суд встановив, що умови пункту 12 договору не суперечать вимогам законодавства.

51. Апеляційний господарський суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій у наведених вище рішеннях.

52. Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

53. Зі змісту пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

54. У справі № 910/16771/19, на постанову Верховного Суду від 03.11.2020 міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання укладеним договору оренди землі.

Позовна заява обґрунтовувалася порушенням радою як орендодавцем процедури укладення договору оренди земельної ділянки шляхом невчинення належних дій щодо узгодження розбіжностей у тексті договору, недотримання законодавчо визначених строків переддоговірної процедури. Зокрема, позивач вказував, що викладені у протоколі розбіжностей пропозиції підприємства є прийнятими радою, оскільки відповідач не передав спір на врегулювання до суду в установлений законом строк.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції та зазначив про неврахування судом апеляційної інстанції викладеного у постановах Верховного Суду правового висновку про необхідність застосування положень статей 179, 181, 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до спірних (подібних) правовідносин, пов`язаних з укладенням договору оренди земельної ділянки комунальної власності.

Верховний Суд наголосив, що висновок суду попередньої інстанції про те, що земельні відносини, які виникли між сторонами, не підлягають правовому регулюванню положеннями ГК України, оскільки такі відносини є переддоговірними, передчасний та зроблений всупереч правовим позиціям Верховного Суду.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що на порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України суд апеляційної інстанції належним чином не спростував доводи скаржника щодо відсутності в матеріалах справи доказів про прийняття радою рішення про затвердження зразка договору оренди землі, яким би було конкретизовано умови Типового договору оренди землі, затвердженого Кабінетом Міністрів України, як наслідок, достовірно не встановивши факту прийняття радою відповідного рішення та не дослідивши всі зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов передчасного висновку про відповідність усіх пунктів договору, щодо яких між сторонами виникли розбіжності, пунктам зразка договору оренди землі, затвердженому рішенням відповідача.

55. Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняються від правовідносин в указаній вище справі. При цьому справи відрізняються предметами та підставами позовів, змістом правовідносин, фактично-доказовою базою (обставинами справи та зібраними у них доказами), а також регулюються різними нормами чинного законодавства.

56. Посилаючись на наявність підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, ФОП Штефан В. О. вказав на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування пункту 13 Типового договору оренди землі (у редакції, чинній на час укладення спірного договору оренди), щодо тлумачення умов спірного договору та щодо визнання недійсними певних положень спірного договору.

У касаційній скарзі позивач зазначив, що пункт 12 договору оренди земельної ділянки, який містить умову, що розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до договору, не відповідає положенням пункту 13 типового договору оренди землі, який у редакції на час укладення спірного договору оренди передбачав, що розмір орендної плати переглядається з визначеною сторонами періодичністю.

На думку позивача, відповідач незаконно змінив суть пункту 13 Типового договору оренди землі, який встановлював періодичність перегляду розміру орендної плати, виклавши його у редакції пункту 12 договору оренди земельної ділянки, адже сторони не мають право змінювати порядок внесення змін до договору оренди землі.

57. Колегія суддів зазначає, що у справі № 904/2581/19 розглядався позов ФОП Штефана В. О. до Криворізької міської ради про тлумачення умов договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007 № 140, зокрема, і пункту 12 договору (подібного за змістом до пункту 12 договору оренди у цій справі, що розглядається).

Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19 відхилив посилання скаржника на невідповідність пункту 12 договору оренди земельної ділянки положенням пункту 13 Типового договору оренди землі з огляду на те, що за правилами частини четвертої статті 179 ГК України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди земельної ділянки) при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі Типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, коли сторони не можуть відступати від змісту Типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Суд у цій справі також констатував, що, конкретизуючи умови типового договору оренди землі, сторони дійшли взаємної згоди (без зауважень та заперечень) щодо порядку та способу перегляду розміру та суми орендної плати при настанні певних обставин без внесення змін у договір, що закріпили у пункті 12 договору оренди земельної ділянки. Вказаний пункт договору під час дії правочину сторонами не змінювався у порядку, визначеному пунктом 36 договору оренди, і в судовому порядку недійсним не визнавався, що свідчить про взаємну згоду сторін із умовами цього пункту.

Зазначені висновки також врахував Верховний Суд, розглядаючи справу № 904/6676/20 за позовом ФОП Штефана В. О. до Криворізької міської ради про визнання недійсним пункту 12 договору оренди земельної ділянки від 14.08.2009 в частині "без внесення змін до цього договору".

58. Таким чином, підстава оскарження, передбачена у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України не підтвердилася.

59. У касаційній скарзі ФОП Штефан В. О. зазначає про необґрунтоване відхилення судом першої інстанції його клопотання про відкладення розгляду справи, що, на думку скаржника, призвело до обмеження позивача у доступі до правосуддя.

60. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду першої інстанції від 11.08.2022 було відмовлено у задоволення клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання, оскільки вказані обставини вже були підставою для відкладення підготовчого засідання з 19.07.2022 на 11.08.2022 та наданий судом позивачу строк у понад три тижні суд вважає достатнім для отримання постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 904/6676/20. Більше того, копія вказаної постанови наявна в матеріалах справи, що розглядається, отже, позивач не був позбавлений можливості ознайомитися з матеріалами справи та отримати повний текст вказаної постанови за ці три тижні між засіданнями. Також під час розгляду чергового клопотання позивача про відкладення розгляду справи судом враховано надмірну тривалість підготовчого провадження у даній справі.

Цією ж ухвалою підготовче провадження було закрито та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 23.08.2022; повідомлено учасників справи, що судове засідання відбудеться в режимі відеоконференції 23.08.2022 о 14:15 год у приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області в залі судових засідань № 1-102. Вказаною ухвалою забезпечено участь представників позивача та відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon", а також роз`яснено представникам позивача та відповідача, що для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції останні зобов`язані зайти та авторизуватися в системі відеоконференцзв`язку за 10 хвилин до часу судового засідання; активувати технічні засоби (мікрофон, навушники, камеру) та перевірити їх працездатність шляхом тестування за допомогою системи відеоконференцзв`язку; очікувати запрошення секретаря судового засідання до участі в судовому засіданні.

Судове засідання 11.08.2022 за клопотанням позивача і відповідача проводилося в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EasyCon".

Від позивача за допомогою засобів електронного зв`язку надійшло клопотання (вх. суду № 27661/22 від 23.08.2022), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на те, що за повідомленням Головного управління розвідки Міністерства оборони України у період з 23.08.2022 по 25.08.2022 має місце підвищена загроза ракетних ударів та інших провокацій з боку агресора, а тому громадян просять бути дуже обережними та не ігнорувати сигнали про повітряну тривогу. У клопотанні позивач наголосив на бажанні взяти участь у судовому засіданні та надати особисті пояснення з приводу позовних вимог.

Від позивача за допомогою засобів електронного зв`язку надійшли письмові пояснення (вх. суду № 27648/22 від 23.08.2022), в яких він просить суд врахувати вказані пояснення та задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі, посилаючись на таке:

- з огляду на взаємозв`язок абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК України, статті 9 ЦК України та статті 792 ЦК України сторони у договорі оренди землі не можуть відступити від положень спеціального законодавства, яке в даному випадку врегульовано положеннями Закону України "Про оренду землі" та статті 14 Закону України "Про оренду землі";

- саме Законом України "Про оренду землі" конкретизовано і більш детально врегульовано земельні правовідносини у сфері оренди землі, яким і передбачено, що сторони земельних правовідносин застосовують Типовий договір оренди землі, який у даному випадку розроблений і затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220;

- з урахуванням вказаного слід дійти висновку, що при розгляді даної справи неможливо опиратись на позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 31.05.2022 у справі № 904/6676/20, а суд має надати оцінку доводам і позиції позивача у справі з урахуванням даних письмових пояснень та з урахуванням його посилань на положення частини третьої статті 6 ЦК України, статті 9 ЦК України та статті 792 ЦК України, на які не було посилань ні у позовній заяві у даній справі, ні у позовній заяві у справі № 904/6676/20, та щодо яких Верховний Суд не робив жодних правових висновків.

У судове засідання 23.08.2022, яке відбулось в режимі відеоконференції, з`явився представник відповідача; представник позивача не з`явився, під час спроби з`єднатися з позивачем в системі відеоконференцзв`язку "EаsyCon" відповіді отримано не було, з`єднання було відхилено. Секретар судового засідання зателефонував представнику позивача - Лісному Д. О на мобільний телефон НОМЕР_1 , який відмовився підключитися у системі відеоконференцзв`язку "EаsyCon" та зазначив, що наполягає на задоволені клопотання про відкладення розгляду справи.

61. Розглядаючи клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд зазначив, що відсутні підстави для його задоволення, оскільки: позивачу було надано можливість та запропоновано підключитися за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon", однак позивач такою можливістю не скористався; місцезнаходженням як позивача, так і відповідача є м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, в якому з початку військової агресії не велися активні бойові дії, ситуація протягом всього часу воєнного стану в Україні є контрольованою Збройними Силами України; представник відповідача взяв участь у судовому засіданні 23.08.2022 в режимі відеоконференції з м. Кривого Рогу (в якому перебувають як позивач, так і його представник) та повідомив суд, що ситуація у місті станом на 23.08.2022 є спокійною, сигналів повітряної тривоги перед початком судового засідання не лунало; клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не містить жодної інформації щодо неможливості взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; за майже два тижні у позивача була можливість надати повноваження іншому представнику, навіть якщо представник, який брав участь у розгляді справи, не має можливості забезпечити явку у судове засідання.

Суд також зазначив, що:

- як вбачається з поданого позивачем 23.08.2022 клопотання про відкладення розгляду справи, а також з протоколу судового засідання 11.08.2022, позивач обізнаний про день, час та місце даного судового засідання, оскільки брав участь у засідання 11.08.2022, та дата судового засідання 23.08.2022 була узгоджена судом як з позивачем, так і з відповідачем;

- відповідно до частини третьої статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

- у даному випадку причину неявки позивача - "повідомленням Головного управління розвідки Міністерства оборони України, що у період з 23.08.2022 по 25.08.2022 має місце підвищена загроза ракетних ударів та інших провокацій з боку агресора", суд визнає неповажною, оскільки воєнний стан в Україні триває вже шість місяців і в кожен день цього періоду існує загроза ракетних ударів, при цьому органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану;

- відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

62. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що твердження скаржника про необґрунтоване відхилення судом першої інстанції його клопотання про відкладення розгляду справи є помилковим.

63. При цьому посилання ФОП Штефана В. О. на постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справах № 260/4504/20 та № 140/8301/21 є недоречним з огляду на таке.

64. У справі № 260/4504/20 розглядався позов про визнання протиправним та скасування рішення щодо коригування митної вартості та картки відмови. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. При цьому суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, оскільки витребувані апеляційним судом документи на офіційну електронну адресу апеляційного адміністративного суду не надходили. Крім цього, суд апеляційної інстанції вважав, що представнику позивача було надано достатньо часу для подання документів, які витребовувалися у судовому засіданні, а тому вказане клопотання розцінено судом як затягування розгляду справи представником позивача.

Верховний Суд, скасовуючи постанову та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зазначив, що, за загальним правилом, при вирішенні питання щодо можливості відкладення розгляду справи в період дії воєнного стану на підставі поданої учасниками судового процесу заяви суд залежно від інтенсивності бойових дій на певній території, загальної воєнної ситуації як в країні, так і в певному регіоні, де знаходиться суд, або учасник справи (його представник), поведінки суб`єктів владних повноважень, що мають компетенцію в сфері повідомлень щодо ризиків перебування на певній території (об`єкті нерухомості) та ін. має дотримуватися балансу між безпекою суддів, працівників апарату, учасників справи та дотриманням процесуальних прав учасників справи і засад судочинства. При цьому врахуванню підлягають попередня поведінка учасника справи, можливість розгляду справи за відсутності представників сторін, можливість прибути у судове засідання та скористатися правом участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд звернув увагу, що ненадання відповідних доказів до суду апеляційної інстанції слугувало підставою для відмови у позові, тобто безпосередня участь у судовому засіданні представника позивача, якого було зобов`язано подати відповідні докази, впливала на результат розгляду справи. При цьому за реалізації представником позивача права на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції останній не зміг би забезпечити подання оригіналу платіжного доручення, обов`язок щодо подання якого визначив самостійно апеляційний суд у попередньому судовому засіданні.

При цьому судом не встановлено підстав вважати, що своїми діями чи недобросовісною поведінкою останній намагався затягнути розгляд справи, чим би сприяв порушенню розумних строків розгляду справи. Так, представник позивача на виконання вимог суду апеляційної інстанції помилково надіслав копії витребуваних документів в електронному вигляді не за офіційною адресою апеляційного адміністративного суду, а за електронною адресою, з якої надходили повістки. Про факт надіслання було зазначено у клопотанні про відкладення судового розгляду.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що у суду попередньої інстанції були підстави для відкладення розгляду справи.

65. У справі № 140/8301/21 розглядався позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Верховний Суд скасував постанову апеляційного адміністративного суду, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому зазначив, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову 02 березня 2022 року без участі сторін, які виявили бажання бути присутніми в судовому засіданні, в період дії правового режиму воєнного стану, розуміючи певні об`єктивні ускладнені обставини щодо можливості сторін прибути до суду (наприклад: призов на військову службу, переїзд до іншого міста, затори тощо), з метою забезпечення права учасників справи брати участь у судовому процесі, мав здійснити певні процесуальні дії для забезпечення справедливого судового розгляду.

Верховний Суд наголосив, що в матеріалах справи відсутній процесуальний документ (протокол, ухвала), який би підтверджував те, що 23.02.2022 відбулося судове засідання, в межах якого суд апеляційної інстанції ухвалив відкласти розгляд справи на 02.03.2022, а відповідно до пункту 3 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

66. Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняються від правовідносин в указаних вище справах. При цьому справи відрізняються предметами та підставами позовів, змістом правовідносин, фактично-доказовою базою (обставинами справи та зібраними у них доказами), а також регулюються різними нормами чинного законодавства.

67. Водночас у справі № 260/4504/20 Верховним Судом наголошено на неправомірній відмові у задоволенні клопотання про відкладення справи, так як безпосередня участь у судовому засіданні представника позивача впливала на результат розгляду справи, оскільки останнього було зобов`язано подати відповідні докази, які він помилково направив на іншу електронну адресу, про що зазначив у своєму клопотанні. У справі, яка розглядається, обґрунтування відмови суду в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи було іншим, як іншими були і підстави такого клопотання, а також обставини, за яких суд відмовив у його задоволенні.

68. Щодо клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає таке.

69. Клопотання позивача мотивовано необхідністю забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики в частині обов`язкового застосування умов Типового договору оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 "Про затвердження Типового договору оренди землі" та неможливості відступу від типової форми з огляду на положення абзацу 2 частини третьої статті 6, статей 9, 792 ЦК України та статті 14 Закону України "Про оренду землі", а також необхідністю врегулювання конфлікту між положеннями статей 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України (щодо свободи договору) із положеннями статті 14 Закону України "Про оренду землі" та постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220 (щодо Типової форми договору оренди землі).

70. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначена у частині п`ятій статті 302 ГПК України та передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

71. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

72. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний засвідчує той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі № 906/677/19).

73. Клопотання скаржника не містить належного обґрунтування щодо існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не доведена відсутність сталої судової практики у відповідних питаннях та наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників, не зазначено про існування різних позицій у застосуванні норм права.

74. З огляду на те, що аргументи та доводи, викладені у клопотанні ФОП Штефана В. О., не відповідають критеріям, визначеним у частині п`ятій статті 302 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення такого клопотання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

75. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

76. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга).

77. З огляду на викладене постанова апеляційної інстанції та рішення першої інстанції залишаються без змін.

Судові витрати

78. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Штефана Владислава Олександровича залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2022 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2021 та 23.08.2022 у справі № 904/4013/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач