Постанова

від 28.03.2023 по справі 903/382/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 903/382/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Керничного Н. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 (судді: Розізнана І. В. - головуючий, Філіпова Т. Л., Грязнов В. В.) і рішення Господарського суду Волинської області від 20.07.2022 (суддя Кравчук А. М.) у справі

за позовом Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Любомльської міської ради Волинської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ-РЕГІОН ПЛЮС"

про визнання недійсними результатів електронного аукціону, договору оренди та повернення майна,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У червні 2022 року керівник Ковельської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Волинської області в інтересах держави в особі Любомльської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ-РЕГІОН ПЛЮС" (далі - ТОВ "ВОЛИНЬ-РЕГІОН ПЛЮС") про визнання недійсними результатів електронного аукціону на право оренди єдиного майнового комплексу комунального підприємства, розташованого за адресою: м. Любомль, вул. Дружби, 3 та вул. 1-го Травня, 32, оформлених протоколом електронного аукціону від 15.12.2022, затверджених рішенням виконавчого комітету Любомльської міської ради від 24.12.2021 № 270; визнання недійсним договору оренди від 14.01.2022 № 1 єдиного майнового комплексу комунального підприємства, розташованого за адресою: м. Любомль, вул. Дружби, 3 та вул. 1-го Травня, 32, укладеного між Любомльською міською радою та ТОВ "ВОЛИНЬ-РЕГІОН ПЛЮС" (далі - договір оренди від 14.01.2022); зобов`язання ТОВ "ВОЛИНЬ-РЕГІОН ПЛЮС" повернути за актом прийому-передачі Любомльській міській раді об`єкт оренди - єдиний майновий комплекс комунального підприємства, що знаходиться за адресою: м. Любомль, вул. Дружби, 3 та вул. 1-го Травня, 32.

Позов обґрунтовано порушенням вимог закону при оголошенні та проведенні аукціону з оренди єдиного майнового комплексу та укладенні оспорюваного договору оренди за результатами такого аукціону.

1.2. Відповідач заперечив проти позову; у відзиві на позовну заяву просив відмовити у його задоволенні, наголошуючи, зокрема на тому, що прокурором не надано доказів, які свідчили би про наявність порушень, що могли вплинути саме на результат торгів; він не зазначає які інтереси держави у наведеному випадку порушені та на який розмір більших надходжень коштів до місцевого бюджету могла би розраховувати громада і чи є гарантованими такі надходження; спірний договір належно виконується сторонами, а позивач не довів наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання недійсним договору оренди.

1.3. ТОВ "ВОЛИНЬ-РЕГІОН ПЛЮС" подало до суду заяву про застосування позовної давності.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.07.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що незначні допущені позивачем під час підготовки та проведення спірного аукціону недоліки не позбавили права потенційних покупців на участь в аукціоні, жодним чином не вплинули на результати аукціону та сталися виключно у зв`язку із неналежною роботою саме органу публічної влади - Любомльської міської ради, яка відповідно до законодавства відповідає за надання достовірних даних щодо об`єкта нерухомого майна для проведення аукціону. Суд зазначив, що у наведеному випадку скасування аукціону і, як наслідок, позбавлення права користування відповідача майном, яке це товариство отримало в користування, пройшовши відповідну, встановлену законом, процедуру, є неправомірним.

Через необґрунтованість позову, суд дійшов висновку про те, що заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

2.2. З такими мотивами місцевого господарського суду про відмову у позові погодився суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.07.2022 у справі, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Скаржник вважає оскаржені судові рішення незаконними, необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню внаслідок неправильного застосування норм матеріального права; на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме (1) застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 304/284/18 щодо поняття належний відповідач; від 03.03.2020 у справі № 910/2022/19 щодо того, що відсутність усіх достовірних відомостей про об`єкт приватизації є порушенням принципу повного, своєчасного, достовірного інформування про об`єкт приватизації, що впливає на результати торгів; від 26.01.2022 у справі № 924/637/20 щодо можливості звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 щодо обов`язку органів місцевого самоврядування дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень; від 05.03.2020 у справі № 806/179/16 стосовно того, що порушення прав територіальної громади означає порушення права членів цих громад; (2) відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування норм права. При цьому скаржник посилається на те, що у цьому випадку перед судом постає питання застосування у спірних правовідносинах положень статті 191 Цивільного кодексу України, статей 62, 66, 283 Господарського кодексу України, статей 1, 3, 5, 6, 8, 12, 14 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; зазначає, що є необхідність надання Верховним Судом правового висновку щодо застосування норм права при визначенні поняття "єдиного майнового комплексу державного чи комунального підприємства"; віднесення та включення окремого індивідуального визначено нерухомого майна до складу "єдиного майнового комплексу державного чи комунального підприємства" у випадку відсутності відповідного державного чи комунального підприємства; надання в оренду окремого індивідуально визначеного нерухомого майна за процедурою та особливостями, які застосовуються при передачі в оренду "єдиного майнового комплексу державного чи комунального підприємства"; надання в оренду земельної ділянки комунальної власності, на якій розташовано нерухоме майно, що на праві приватної власності належить іншій особі, та наявність судового спору щодо законності набуття права власності на це майно.

3.2. ТОВ "ВОЛИНЬ-РЕГІОН ПЛЮС" у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначає, що рішення місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені в результаті повного дослідження наявних у справі доказів та є законними, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

3.3. Від прокурора надійшли додаткові пояснення у справі.

3.4. Водночас від ТОВ "ВОЛИНЬ-РЕГІОН ПЛЮС" надійшли заперечення щодо поданих додаткових пояснень.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. З метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 13.09.2011 між Любомльською міською радою та ТОВ "ЛЮБОМЛЬ-РИНОК" укладено договір оренди цілісного майнового комплексу комунального підприємства, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс ДКП "Любомль ринок", склад і вартість якого визначена відповідно до висновку про вартість об`єкта оцінки від 12.07.2011 нерухомого майна, розташованого за адресою: Волинська обл., м. Любомль, вул. 1-го Травня, 32, вул. Дружби, 3, вартість якого становить 494 030,00 грн.

Договір укладено строком на 10 років та діє з 01.10.2011 по 30.09.2021 включно (пункт 10.1 зазначеного договору).

Рішенням Любомльської міської ради від 18.01.2021 № 5/3 затверджено Переліки першого та другого типу об`єктів комунального майна Любомльської міської об`єднаної територіальної громади для передачі майна в оренду на аукціоні та без проведення аукціону (додатки № 1 та № 2 до вказаного рішення).

За змістом додатку № 1 Переліку першого типу об`єктів комунального майна Любомльської міської об`єднаної територіальної громади для передачі майна в оренду на аукціоні передбачено передати в оренду на аукціоні єдиний майновий комплекс за адресою: вул. Дружби, 3, у м. Любомль, за якою знаходиться речовий ринок.

Разом із тим суди установили, що в Переліку другого типу об`єктів комунального майна Любомльської міської об`єднаної територіальної громади для передачі майна в оренду без проведення аукціону (додаток № 2) нерухоме майно за адресою м. Любомль, вул. вул. 1-го Травня, 32, відсутнє.

Однак, як з`ясували попередні судові інстанції, спірний цілісний майновий комплекс, є єдиним на території Любомльської міської територіальної громади та включає в себе низку об`єктів, в тому числі і земельні ділянки за адресою вул. 1-го Травня, 32, про що свідчить інформація, викладена у листі Любомльської міської ради від 06.12.2021 № 1241; можливості передачі нерухомого майна, що знаходиться за адресою м. Любомль, вул. 1-го Травня, 32, окремо від спірного цілісного майнового комплексу прокурор не довів.

Рішеннями виконавчого комітету Любомльської міської ради від 14.09.2021 № 210 та від 28.09.2021 № 224 визначено додаткові умови оренди єдиного майнового комплексу комунального підприємства, а рішенням виконавчого комітету Любомльської міської ради від 14.09.2021 № 211 затверджено висновки про оцінку майна.

При цьому, як установили суди, ринкова вартість спірного об`єкта була визначена на підставі висновків про вартість об`єкта оцінки, зроблених підприємцем Романюком Ю. М. на замовлення Любомльської міської ради.

На підставі договору від 09.09.2021 № 30, приватний підприємець Городюк О. М. здійснив рецензію такого звіту, за результатами якої, зроблено висновок про те, що в цілому звіт відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинуло на достовірність оцінки; встановлено, що під час оцінки, результати якої викладено у вищевказаних звітах, методичні підходи, методи та оціночні процедури застосовано з врахуванням вимог Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав".

Також суди установили, що у матеріалах справи наявні інвентарні картки обліку основних засобів в бюджетних установах за 2013 рік.

У подальшому 15.09.2021 Любомльська міська рада оголосила аукціон на право оренди "Єдиного майнового комплексу комунального підприємства, що знаходиться за адресою: м. Любомль, вул. Дружби, 3 та вул. 1- го Травня, 32" (аукціон LLE001-UA-20210915-05492).

22.09.2021 між Любомльською міською радою та ТОВ "ЛЮБОМЛЬ-РИНОК" укладено додаткову угоду до договору оренди цілісного майнового комплексу комунального підприємства від 13.09.2011, якою, зокрема, пункт 10.1.1 договору доповнено таким змістом: "При проведенні аукціону з оренди єдиного майнового комплексу комунального підприємства, що знаходиться за адресою м. Любомль, вул. Дружби, 3, вул. 1-го Травня, 32, продовжити строк договору з 01.10.2021 до моменту укладення договору з переможцем аукціону".

Суди також установили, що аукціон, оголошений 15.09.2021, було відмінено Любомльською міською радою, а 30.09.2021 нею повторно оголошено аукціон на право оренди "Єдиного майнового комплексу комунального підприємства, що знаходиться за адресою: м. Любомль, вул. Дружби, 3 та вул. 1- го Травня, 32" (LLE001-UA-20210928-43538), який не відбувся у зв`язку з відмовою учасників, які подали найвищі цінові пропозиції, від підписання протоколу про результати аукціону (ТОВ "ГАЗ-ТРЕЙД ЛТД" - 350 704 грн, ТОВ "ЛЮБОМЛЬ-РИНОК" - 350 500 грн).

У подальшому рішенням Любомльської міської ради від 09.11.2021 № 244 затверджено текст оголошення про передачу в оренду "Єдиного майнового комплексу комунального підприємства, що знаходиться за адресою м. Любомль, вул. Дружби, 3 та вул. 1-го Травня, 32" із зниженням стартової ціни на 50 %, з якого вбачається, що в оренду передається єдиний майновий комплекс площею 81,99 м2.

Вказаний електронний аукціон (LLE001-UA-20211109-27877) відбувся 01.12.2021.

Згідно з протоколом електронного аукціону № LLE001-UA-20211109-27877, сформованого 15.12.2021, затвердженого рішенням виконавчого комітету Любомльської міської ради від 24.12.2021 № 270, переможцем аукціону стало ТОВ "ВОЛИНЬ-РЕГІОН ПЛЮС".

14.01.2022 між Любомльською міською радою та ТОВ "ЛЮБОМЛЬ-РИНОК" укладено додаткову угоду про розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу комунального підприємства від 13.09.2011, згідно з якою сторонами з 14.01.2022 припинено договір оренди від 13.09.2011 та в цей же день, 14.01.2022, між Любомльською міською радою та ТОВ "ЛЮБОМЛЬ-РИНОК" підписано акт приймання-передачі єдиного майнового комплексу комунального підприємства.

Разом із тим 14.01.2022 між Любомльською міською радою та ТОВ "ВОЛИНЬ-РЕГІОН ПЛЮС" укладено договір оренди єдиного майнового комплексу комунального підприємства.

Згідно з пунктом 11 розділу 1 строк договору 4 роки 11 місяців з моменту набрання чинності цим договором.

У пункті 12.1 цього договору визначено, що договір укладено на строк із 14.01.2022 по 14.12.2026.

14.01.2022 сторони підписали акт приймання-передачі в оренду майна єдиного майнового комплексу комунального підприємства, за яким орендар приймає в строкове платне користування єдиний майновий комплекс комунального підприємства, що розташований за адресою: м. Любомль, вул. 1-го Травня, 32 та вул. Дружби, 3, який належить до комунальної власності Любомльської міської ради і перебуває на балансі балансоутримувача, а саме: стіна на речовому ринку, туалет на речовому ринку площею 23,52 м2, благоустрій території на речовому ринку, земельна ділянка на речовому ринку площею 1,5455 га, кадастровий номер 0723310100:01:034:0089, павільйон на продовольчому ринку площею 52,8 м2, земельна ділянка на продовольчому ринку площею 0,0922 га, кадастровий номер 0723310100:01:000:1076, туалет на продовольчому ринку площею 5,7 м2, земельна ділянка на продовольчому ринку площею 0,01 га, кадастровий номер 0723310100:01:000:1075.

4.4. Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Любомльської міської ради до ТОВ "ВОЛИНЬ-РЕГІОН ПЛЮС", про визнання недійсними результатів електронного аукціону на право оренди єдиного майнового комплексу комунального підприємства, розташованого за адресою: м. Любомль, вул. Дружби, 3 та вул. 1-го Травня, 32, оформлених протоколом електронного аукціону від 15.12.2022, затверджених рішенням виконавчого комітету Любомльської міської ради від 24.12.2021 № 270; визнання недійсним договору оренди від 14.01.2022 вказаного єдиного майнового комплексу комунального підприємства, укладеного між Любомльською міською радою та ТОВ "ВОЛИНЬ-РЕГІОН ПЛЮС" за наслідками проведення електронного аукціону; та зобов`язання ТОВ "ВОЛИНЬ-РЕГІОН ПЛЮС" повернути за актом прийому-передачі Любомльській міській раді об`єкт оренди.

4.5. Місцевий господарський суд у задоволенні цих вимог відмовив за необґрунтованістю.

4.6. Переглядаючи справу в апеляційному порядку на підставі положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, попередні судові інстанції виходили із того, що процедура передачі державного майна в оренду регулюється Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІX, а також Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020 (далі - Порядок).

За змістом статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" етапність передачі в оренду державного та комунального майна передбачає: прийняття рішення щодо наміру передати майно в оренду; внесення інформації про потенційний об`єкт оренди до ЕТС (електронна торгова система); прийняття рішення про включення потенційного об`єкта оренди до одного із Переліків (Перелік об`єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні; Перелік об`єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду без проведення аукціону); опублікування інформації про потенційний об`єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передачу об`єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.

Особливості передачі в оренду комунального майна, передбачені цим Законом, додатково можуть визначатися рішенням представницьких органів місцевого самоврядування з урахуванням вимог і обмежень, передбачених цим Законом і Порядком.

За змістом статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу (єдиний майновий комплекс) - усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інші позначення та права, включаючи права на земельні ділянки.

Згідно з частиною 4 Перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що усі об`єкти оренди, які станом на дату введення в дію цього Закону перебували у переліках цілісних майнових комплексів підприємств та їх структурних підрозділів і нерухомого майна, що може бути передане в оренду згідно із Законом України "Про оренду державного та комунального майна", вважаються такими, щодо яких прийнято рішення про включення їх до Переліку першого типу.

Здійснюючи апеляційний розгляд справи, суд апеляційної інстанції зауважив, що станом на 13.09.2011 (дата укладення договору оренди між Любомльською міською радою та ТОВ "ЛЮБОМЛЬ-РИНОК") цілісний майновий комплекс був сформований та складався з об`єктів нерухомого майна, що знаходяться за адресою: Волинська обл., м. Любомль, вул. 1-го Травня, 32, вул. Дружби, 3. Разом із тим, у електронній торговій системі від початку оголошення аукціону та опублікування його на відповідному ресурсі лот містив назву "Єдиний майновий комплекс комунального підприємства, що знаходиться за адресою м. Любомль. вул. Дружби, 3, вул. 1-го Травня, 32" у розділі "Склад об`єкту" зазначено, що до складу єдиного майнового комплексу входять: стіна на речовому ринку, туалет на речовому ринку, благоустрій території на речовому ринку, скважина на речовому ринку, земельна ділянка на речовому ринку площею 1,5455 га, кадастровий номер 0723310100:01:034:0089, павільйон на продовольчому ринку, земельна ділянка на продовольчому ринку площею 0,0922 га, кадастровий номер 0723310100:01:000:1076, туалет на продовольчому ринку, земельна ділянка на продовольчому ринку площею 0,01 га, кадастровий номер 0723310100:01:000:1075.

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вартістю об`єкта оренди для цілей визначення стартової орендної плати є його балансова вартість станом на останнє число місяця, який передує даті визначення стартової орендної плати. Балансоутримувач потенційного об`єкта оренди обов`язково здійснює переоцінку такого об`єкта у разі, якщо: у об`єкта оренди відсутня балансова вартість; залишкова балансова вартість об`єкта оренди дорівнює нулю; залишкова балансова вартість об`єкта оренди становить менше 10 відсотків його первісної балансової вартості (балансової вартості за результатами останньої переоцінки).

Згідно з частиною 4 статті 8 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об`єкта оренди встановлюється на рівні його ринкової (оціночної) вартості, за умови наявності однієї з таких підстав: об`єктом оренди є єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства; об`єкт оренди пропонується для передачі в оренду без проведення аукціону; об`єкт оренди використовується на підставі договору оренди, укладеного без проведення аукціону або конкурсу, і орендар бажає продовжити договір оренди на новий строк.

У частині 5 статті 8 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (оціночна) вартість об`єкт оренди для цілей оренди визначається на замовлення балансоутримувача, крім випадку, передбаченого частиною 6 цієї статті.

Згідно з частиною 7 статті 8 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ринкова (оціночна) вартість об`єкта оренди визначається відповідно до Методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

У статті 12 цього ж Закону передбачено, що вимоги до змісту оголошення, порядку та строків його оприлюднення встановлюються Порядком передачі майна в оренду.

За змістом пункту 40 Порядку орендодавець оприлюднює в електронній торговій системі оголошення про передачу в оренду єдиного майнового комплексу у строк, визначений частиною 5 статті 14 Закону. Особливості оголошення про передачу в оренду єдиного майнового комплексу передбачені пунктом 55 цього Порядку.

В процесі розгляду спору попередні судові інстанції установили, що Любомльською міською радою не допущено порушень законодавства при визначені вартості об`єкта оренди; можливість збільшення ціни оренди ґрунтується на припущеннях прокурора та не доведена матеріалами справи. При цьому судами було враховано, що метою аукціону як способу реалізації є, передусім, відчуження майна за максимальною ціною, яку визначає ринок за умови прозорості та вільної конкуренції, тому початкову чи оціночну вартість майна можна розглядати лише як стартову ціну, яка із першим кроком аукціону втрачає своє значення; початкова вартість майна на аукціоні не впливає на кінцеву ціну реалізації майна, оскільки під час торгів вона може бути як зменшена, так і збільшена, тобто, ціна майна формується, виходячи зі стану майна, попиту та пропозиції, на які організатор аукціону не має жодного впливу. Ринкова ціна на майно формується в результаті об`єктивного торгу між двома чи більше учасниками, у зв`язку з чим може збільшуватися.

Водночас суди зазначили, що відомості про окремі будівлі (споруди, приміщення) єдиного майнового комплексу підприємства, земельні ділянки, які передаються в оренду, вказані в оголошенні в розділі "опис лоту № 1": у розділі "додаткові відомості" розміщено додаткові умови оренди єдиного майнового комплексу комунального підприємства, затверджені рішенням виконавчого комітету від 14.09.2021 № 210 зі змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету від 28.09.2021 № 224, як то збереження основних видів діяльності підприємства; дотримання вимог щодо експлуатації об`єкта; термін дії договору оренди; збереження та/або створення нових робочих місць; характеристика кожного окремого об`єкта оренди також висвітлена у висновках про вартість об`єкта, копії яких прикріплені до оголошення. Суди зауважили, що відсутність в оголошенні кількості та складу робочих місць цілісного майнового комплексу ніяким чином не вплинула на результати проведеного електронного аукціону.

Суди відхилили посилання прокурора на неправильне висвітлення інформації щодо площі цілісного майнового комплексу. Як установив суд апеляційної інстанції, в спірному оголошенні вказано площу цілісного майнового комплексу комунального підприємства, що знаходиться за адресою: м. Любомль. вул. Дружби, 3, вул. 1-го Травня, 32 - 81,99 м2, в той же час, в описі лоту вказано, що до складу єдиного майнового комплексу входять: стіна на речовому ринку, туалет на речовому ринку, благоустрій території на речовому ринку, скважина на речовому ринку, земельна ділянка на речовому ринку площею 1,5455 га, кадастровий номер 0723310100:01:034:0089, павільйон на продовольчому ринку, земельна ділянка на продовольчому ринку площею 0,0922 га, кадастровий номер 0723310100:01:000:1076, туалет на продовольчому ринку, земельна ділянка на продовольчому ринку площею 0,01 га, кадастровий номер 0723310100:01:000:1075. Отже, в оголошенні висвітлено інформацію щодо площі цілісного майнового комплексу, що передається в оренду, а зазначена в оголошенні інша площа об`єкта є опискою, допущеною позивачем. Також суд апеляційної інстанції зауважив, що до оголошення завантажена достатня кількість фотографій об`єктів, які входять до складу цілісного майнового комплексу, за якими можна здійснити ідентифікацію лоту.

Водночас попередні судові інстанції відхилили заперечення прокурора про відсутність в оголошенні про передачу єдиного майнового комплексу в оренду умов та інформації щодо можливості подальшого укладення договору купівлі-продажу, згідно з яким проводиться викуп орендарем оборотних матеріальних активів (засобів), оскільки пунктом 55 Порядку не передбачено обов`язку розміщення в оголошенні інформації про можливість укладення такого договору, а сам договір укладається разом з договором оренди.

Крім того, суди надали оцінку доводам прокурора щодо невідповідності строку оренди положенням законодавства та наголосили на можливості внесення відповідних змін у спірний договір, про що (продовження строку договору оренди на один місяць з метою дотримання вимог статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна") зазначала сама Любомльська міська рада у листі від 04.02.2022. Водночас можливість меншого строку договору оренди за заявою орендаря передбачена у пункті 53 Порядку.

Поза тим, суди попередніх інстанцій також установили, що спір про законність зареєстрованого за ТОВ "ЛЮБОМЛЬ-РИНОК" (попереднього орендаря цілісного майнового комплексу ринку) права власності на торговий павільйон, розташований за адресою: м.Любомль, вул. 1-го Травня, 32, наразі не вирішений, у зв`язку з чим заперечення прокурора в цій частині суди визнали необґрунтованими.

Також суди з`ясували, що страхова вартість об`єкта оренди дорівнює ринковій вартості об`єкта оренди, а тому жодних порушень при укладенні договору сторонами в цій частині допущено не було.

Таким чином, дослідивши обставини та наявні у ній докази, надавши оцінку усім доводам сторін, попередні судові інстанції установили, що допущені при проведенні спірного аукціону порушення є незначними, не позбавили права потенційних покупців на участь в аукціоні, ніяк не вплинули на результати аукціону та сталися виключно у зв`язку із неналежною роботою Любомльської міської ради; порушень в діях відповідача як переможця спірного аукціону попередні судові інстанції не установили як не установили і порушень прав та законних інтересів позивача.

Виходячи зі змісту рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція) вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У наведеній справі ЄСПЛ дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Пунктом 21 рішення ЄСПЛ у справі "Федоренко проти України" суд акцентує увагу на рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії", виходячи зі змісту пунктів 32- 35 якого, звертаючись із заявою до уповноважених органів та, виконуючи визначені чинним законодавством умови, та, дотримуючись відповідного порядку, відповідач мав право очікувати про набуття майнового права в значенні статті 1 Першого Протоколу Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

ЄСПЛ в рішенні "Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" також зазначив про те, що є неприпустимими визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав певні права від держави, та подальше позбавлення його цього права на підставі того, що державний орган порушив закон.

Так, ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986).

Відповідно до пункту 71 рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) від 20.10.2011 ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Суди установили, що організатором проведення спірного аукціону була Любомльська міська рада, тобто орган публічної влади і всі зазначені прокурором порушення, що визначені підставою позову, допущені саме нею; жодного порушення відповідачем вимог закону як на стадії проведення аукціону, так і підписання договору, прокурор не навів. Отже, відповідач, який діяв добросовісно, виконував всі передбачені законодавством дії щодо отримання через процедуру електронних торгів в оренду спірного майна не повинен нести відповідальність за помилки допущені публічним органом.

4.7. Як уже зазначалося, скаржник звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на судові рішення у справі, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних скаржником судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 304/284/18 щодо поняття належний відповідач, оскільки висновків щодо помилковості визначення прокурором сторін у справі чи неналежності відповідача суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові у справі, що розглядається, не робив. Суд визнав доведеними прокурором наявність підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Любомльської міської ради.

Також колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 910/2022/19, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій та зазначеній справі не є подібними з огляду на істотні відмінності у фактичних обставинах таких спорів, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору; різним є і нормативно-правове регулювання спорів. Спір у справі № 910/2022/19 стосувався продажу об`єкта малої приватизації, правовідносини сторін регулюються, зокрема, Законом України "Про приватизацію державного и комунального майна", Порядком проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 432. Натомість спір у цій справі, що розглядається, стосується набуття в оренду цілісного майнового комплексу комунального підприємства за процедурою електронного аукціону і спірні правовідносини регулюються, зокрема, Законом України "Про оренду державного та комунального майна", Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020. До того ж суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, під час вирішення спору у ній не встановили порушень, які би могли вплинути на результати проведеного аукціону.

Стосовно доводів скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 щодо обов`язку органів місцевого самоврядування дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень (стаття 19 Конституції України); від 05.03.2020 у справі № 806/179/16 стосовно того, що порушення прав територіальної громади означає порушення права членів цих громад (Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"), то колегія суддів їх теж не бере до уваги з огляду на те, що висновки судів у цих справах щодо застосування відповідних положень були зроблені з урахуванням конкретних обставин та наявних у таких справах і оцінених судами згідно з вимогами процесуального законодавства доказів, а отже, застосування судами зазначених норм у справах, на які посилається скаржник, залежало від встановлення певної сукупності фактів, які мають матеріально-правове значення для правильного вирішення спору у вказаних справах, тобто зазначені справи і ця справа, в якій подано касаційну скаргу, є відмінними за істотними правовими ознаками.

Разом із тим, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 924/637/20 щодо можливості звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, оскільки у справі, в якій подано касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність прокурором наявності підстав для звернення до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Любомльської міської ради.

Отже, аналіз висновків, зроблених судами попередніх інстанції у оскаржених судових рішеннях у справі, в якій подано касаційну скаргу, виходячи із встановлених ними ж обставин справи та підстав для відмови у позові, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду, тому підстав для врахування висновків, викладених у вказаних постановах, у наведеному випадку немає.

Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

4.8. Разом із тим скаржник у касаційній скарзі як на підставу для касаційного оскарження послався також на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: 1) ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору; 2) у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19).

Водночас, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (при визначенні поняття "єдиного майнового комплексу державного чи комунального підприємства"; віднесення та включення окремого індивідуального визначено нерухомого майна до складу "єдиного майнового комплексу державного чи комунального підприємства" у випадку відсутності відповідного державного чи комунального підприємства; надання в оренду окремого індивідуального визначено нерухомого майна за процедурою та особливостями, які застосовуються при передачі в оренду "єдиного майнового комплексу державного чи комунального підприємства"; надання в оренду земельної ділянки комунальної власності, на якій розташовано нерухоме майно, що на праві приватної власності належить іншій особі, та наявність судового спору щодо законності набуття права власності на це майно), скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, здійсненої ними оцінки наявних у справі доказів. При цьому скаржник не конкретизував (з посиланням на особливості фактичних обставин справи) змісту правовідносин, в яких висновок щодо застосування цих норм відсутній, яким чином ці норми мають бути застосовані до спірних правовідносин, не обґрунтував необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування цих норм для правильного вирішення спору у подібних правовідносинах. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, доводи скаржника зводяться до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить про непідтвердження прокурором підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та, як наслідок, виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.4. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову, в зв`язку з чим оскаржені у справі судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Волинської обласної прокуратури в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 і рішення Господарського суду Волинської області від 20.07.2022 у справі № 903/382/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак