Постанова

від 05.04.2023 по справі 820/4497/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 820/4497/16

касаційне провадження № К/9901/25469/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2016 (суддя - Самойлова В.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2016 (головуючий суддя - Тацій Л.В., судді - Григоров А.М., Подобайло З.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Харківагроснаб" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб" (далі у тексті - Товариство, позивач, платник) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі у тексті - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 22.07.2016 №0001131403, №0001141403 та №0001151403.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Сеолан», ТОВ «Еккоплюс», ТОВ «Техпромбуд», ТОВ «Віндерра», ТОВ «Укр-Сантана», ТОВ «Регіон-Трейдінг». Зазначив, що висновки акту перевірки базуються на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними, а прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 20.09.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2016, позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 22.07.2016 №0001131403, №0001141403, №0001151403.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТОВ «Сеолан», ТОВ «Еккоплюс», ТОВ «Техпромбуд», ТОВ «Віндерра», ТОВ «Укр-Сантана», ТОВ «Регіон-Трейдінг», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з огляду на наявність недоліків у товарно-транспортних накладних; відсутності інформації щодо наявності у контрагентів позивача основних засобів, виробничих активів та трудових ресурсів; наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача.

Позивач заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20.01.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу Управління до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.04.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 05.04.2023.

Відповідачем 15.02.2022 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі у тексті - КАС України) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 та наказів Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529, від 24.12.2020 №755.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Головне управління ДФС у Харківській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП НОМЕР_1).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Управлінням проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 30.05.2016 № 262/20-30-14-03-08/25190036 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем положень:

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на прибуток всього на 1346661,00 грн, в тому числі за 2014 рік на 1305556,00 грн, за 2015 рік на 41105,00 грн;

пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього на 1617431,00 грн, в тому числі за серпень 2014 року на 498348,00 грн, за вересень 2014 року на 85819,00 грн, за грудень 2015 року на 1033264,00 грн;

пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до завищення від`ємного значення податку на додану вартість на суму 333062,00 грн, в тому числі за грудень 2015 року на 333062,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 30.05.2016 № 262/20-30-14-03-08/25190036 контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.07.2016:

№0001131403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1999439,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 1346661,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 652778,00 грн;

№0001141403, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 33306,20 грн;

№0001151403, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 2021788,75 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 1617431,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 404357,75 грн;

№0001151403, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2021788,75 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 1617431,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 404357,75 грн.

Фактичною підставою для прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, слугували висновки Управління, викладені в акті перевірки про те, що надані товарно-транспортні накладні оформлені з порушеннями, а саме: не містять даних про кількість місць завантаження, відсутня вага вантажу, відбитки печатки перевізників, не вказано номери посвідчення водіїв, в деяких товарно-транспортних накладних не зазначено перевізника. Також при проведенні перевірки відповідачем використано податкову інформацію, згідно якої контрагенти позивача не мали можливості здійснювати господарські операції з урахуванням часу, відсутності трудових ресурсів на підприємстві, транспортних засобів, основних фондів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, тощо, а також інформації про відсутність деяких контрагентів за місцезнаходженням.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано статтею 138 ПК України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пункт 138.8 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пункт 139.1 статті 139 ПК України).

За визначенням підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини за договорами поставки, предметом яких є постачання товарів, зокрема, будівельних матеріалів, сільськогосподарських запчастини, сільськогосподарського, іншого обладнання, тощо з постачальниками: ТОВ "Еккоплюс" (продавець) за договором від 01.11.2013 № 25; ТОВ "Сеолан" за договором від 28.03.2014 № 28/03; ТОВ "Техпромбуд" за договором від 01.08.2014 №7/14; ТОВ "Регіон-Трейдінг" за договором поставки від 30.11.2015 № 26; ТОВ "Укр-Сантана" за договором від 07.09.2015 № 28.

На підтвердження зазначених господарських взаємовідносин позивачем надано до суду накладні, видаткові і податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, банківські виписки, бухгалтерський рахунок 28 «Товари», оборотно-сальдову відомість за синтетичними рахунками, яка узагальнює обороти і залишки рахунків за звітний період, що підтверджують оприбуткування на підприємстві позивача придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Перевезення придбаних позивачем товарів здійснювалось позивачем власним транспортом або із залученням сторонніх транспортних організацій, зокрема: ТОВ "Геспера", ТОВ "Укр-Сантана", що підтверджується відповідними копіями договорів із вказаними контрагентами-перевізниками, актами та банківськими виписками.

У подальшому придбані будівельні матеріали використані позивачем при виконанні будівельних підрядних робіт за договорами від 24.11.2015 № 15/24.11 (замовник - ТОВ "Паркінг+") від 15.12.2015 №15.12/2015 (замовник - ТОВ "Паркінг+"), від 01.12.2015 № 66 (замовник - ТДВ "Спецбуд-3"), на підтвердження чого позивачем надано до суду акти приймання-передачі будівельних робіт КБ-2в.

Інші придбані товарно-матеріальні цінності були використані позивачем у власній господарській діяльності шляхом подальшої реалізації придбаних товарів дрібними партіями за видатковими накладними іншим суб`єктам господарювання (покупцям), зокрема: ТОВ "ВКП Форсаж", ТОВ "Меаком-Юг", ТОВ "ТК Агротрейд", ТОВ "Технічні інженерні системи", ТОВ "ТБ Схід-Запчастина", ТОВ "Юніаква", ТОВ "МКА Аудит-Форум", ТОВ "ТК Профіт-Трейд", ТОВ "Лідер ПС", ТОВ "Сервіс-Комплектація", ТОВ "ТК Агротехмаркет", ТОВ "НВП Агросервіс", ТОВ "Валківський Агротехсервіс", ТОВ "Транспортно-експедиційна компанія", ТОВ "Агрокомсервіс", ТОВ "Донснаб-Запчастина", ТОВ "ТПК Донснаб-Захід", ТОВ "Прилуцький Хлібодар", ТОВ "ТТК Бізнес-Клас", ПП "Витава", ТОВ фірма "Авантехтранс", ТОВ "Колос", ТОВ ІВФ "Спецтехстрой", ПрАТ "Прилуцький хлібозавод", ТОВ "Нове Життя", СТОВ "Україна", ФГ "Лотос", ТОВ "АВМ-Агро", СТОВ "Кам`янське", ТОВ "Агромеханік", ПСП "Степанич", ПП "Юран", ТОВ фірма "Сат Агро", ТОВ "Оптагро", ПП "Аста", ФГ "Соната", ПрАТ "Агропромислова група", ПСП "Олександрівське", ТОВ "Бізнес-Формула", ТОВ "Агроремсервіс-2005", ТОВ "Альфа-Запчастини", ТОВ "Аторк", Фізичним особам-підприємцям: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , що підтверджується відповідними видатковими накладними, довіреностями на видачу товарно-матеріальних цінностей, за якими уповноваженим особам контрагентів - покупців позивача передавались придбані товари.

Також позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з підрядником - ТОВ "Віндерра" за договором підряду від 07.09.2015 № 63/2, предметом якого є виконання робіт з роторного буріння свердловин та вирубування бетону з арматурного каркасу залізобетонних паль. Наведені роботи були додатковими роботами, необхідність яких була виявлена позивачем під час виконання підрядних робіт (заглиблення залізобетонних паль) за договором від 01.09.2015 №63 із замовником ТзДВ "Полтаватрансбуд".

На підтвердження виконання зазначених робіт позивачем надано до суду податкову накладну, довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ2-в, підсумкову відомість ресурсів, локальний кошторис, платіжні доручення

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на даних бази контролюючих органів щодо контрагентів позивача.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентами позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, зокрема у товарно-транспортних накладних, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Верховний Суд не може погодитися з твердженням контролюючого органу про відсутність у контрагента позивача основних засобів, складських приміщень, виробничих активів, матеріальних ресурсів, управлінського або технічного персоналу, оскільки наведені доводи були досліджені судами попередніх інстанцій, надано їм відповідну оцінку.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 52, 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Головного управління ДФС у Харківській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області (ЄДРПОУ ВП НОМЕР_1).

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова