Рішення

від 16.12.2021 по справі 932/7505/21

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 932/7505/21

Провадження № 2/932/4351/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2021 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кудрявцевої Т.О.

при секретарі Скопа Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Орган опіки та піклування Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Адміністрації Чечелівського району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

15.09.2021 року до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська звернулася ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування своєї позовної заяви посилається на те, що 05.07.2008 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, від якого вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Приблизно з листопада 2009 року вона з відповідачем не проживають разом, не ведуть спільного господарства, а рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 14.03.2011 року їх шлюб було розірвано. Дитина перебуває на її утриманні та проживає разом з нею, батько дитини перестав надавати їй будь-яку матеріальну допомогу на утримання дитини, фактично усунувся від виконання своїх батьківських обов`язків і практично ніяким чином не цікавився своїм сином, інтересу до дитини не виявляє, у зв`язку з чим вона у листопаді 2010 року звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини. Проте на прохання відповідача та обіцянки виплачувати аліменти добровільно вона відмовилась від позовної заяви, відповідач лише декілька місяців сплачував аліменти на дитину добровільно, а потів став ухилятися від свого обов`язку. З 2011 року відповідач аліменти на сина не сплачує, з сином не спілкується, про дитину не піклується, не приймає участі у його вихованні, не проявляє зацікавленості в його подальшій долі, не турбується про його стан здоров`я, можливе лікування, тому вона просить позбавити його батьківських прав щодо сина.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2021 суддя Кудрявцева Т.О. визначена для розгляду справи.

Ухвалою суду від 01.10.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 02.12.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, в поданій до суду заяві просила розглянути справу без її участі, зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, з наданої суду заяви вбачається про визнання ним позову про позбавлення його батьківських прав, відсутності у нього заперечень проти та прохання розглянути справу у його відсутність.

Представник третьої особи - Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи - Адміністрації Чечелівського району Дніпровської міської ради в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Зважаючи на викладене, відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Згідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що 05.07.2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції,актовий запис№346.

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 09.12.2008 року Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис №1586.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 01.03.2011 року шлюб між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано.

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 21.10.2020 року Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), позивачка, яка мала прізвище ОСОБА_1 , 28.07.2020 року уклала шлюб з ОСОБА_5 , в зв`язку з чим змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».

Після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 син сторін - ОСОБА_3 залишився проживати з матер`ю - позивачкою у даній справі, з 2009 року відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків батька, з дитиною не спілкується взагалі, матеріально не допомагає, не цікавиться станом розвитку дитини, дитина повністю знаходиться на утриманні та вихованні позивачки.

Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 01.09.2021 року, складеного працівниками Органу опіки та піклування Адміністрації Чечелівського району Дніпровської міської ради, комісія прийшла до висновку, що умови проживання позивачки з дитиною за адресою: АДРЕСА_1 задовільні, умови перебування дитини належні.

В наданій до суду довідці сімейний лікар ДЦПМСД №3 ДМР ОСОБА_8 зазначає, що за весь період догляду за дитиною, у випадках хвороби чи консультацій, проходження планових обстежень, дитиною опікувалась мама чи бабуся з боку мами. Батько дитини на прийом до лікаря не приходив, в лікуванні і медичному обстеженні участі не приймав.

У відповідь на адвокатський запит, вчитель початкових класів ОСОБА_9 повідомила про те, що вихованням дитини ОСОБА_3 займалися мати та бабуся з дідусем; за час навчання дитини у початковій школі батько дитини школу не відвідував, успіхами дитини не цікавився, телефонного зв`язку з вчителем не підтримував.

У відповідь на адвокатський запит вчитель ОСОБА_10 повідомила про те, що вихованням дитини ОСОБА_3 займається мати, завжди спілкується з вчителями школи щодо успішності та поведінки сина. Батько дитини в школу не навідувався, зв`язку з класним керівником не підтримував.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно до ст. 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У відповідності до ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. На вказане посилається і у Пленумі Верховний Суд України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківський прав» від 30 березня 2007р.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і дитини (ст. 166 СК України). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява N 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).

Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

Ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява N 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, зокрема, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 з 2009 року ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини у разі потреби; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, що свідчить про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками.

Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

В наданій суду заяві відповідач визнав позов про позбавлення його батьківських прав та вказав про відсутність у нього заперечень проти позову, тому в силу ч.1 ст. 82 ЦПК України, вказані обставини, які визнаються відповідачем, не підлягають доказуванню.

Отже, суд дійшов зазначеного висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його дитини, зважаючи на те, що в ході розгляду справи встановлено вину в діях відповідача щодо невиконання покладеного на нього законом обов`язку щодо виховання дитини та його свідомого ухилення на протязі тривалого часу від виконання батьківських обов`язків щодо дитини, і докази того, що змінити його поведінку в кращу сторону у суда відсутні. Суд також вважає, що хоч позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, проте з огляду на встановлені в ході розгляду справи обставини вважає за необхідним задовольнити позов в цій частині, що буде відповідати інтересам дитини, яка тривалий час проживає з матір`ю, яка без згоди батька дитини не може забезпечити їй повноцінного лікування у разі потреби, придбання ліків та її належного виховання. Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

З урахуванням встановлених обставин суд і дійшов висновку про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя. ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11, встановив відсутність порушень національними судами російської федерації статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), а також зауважив, що, якщо батько значний проміжок часу не підтримує стосунки з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією. Існуючі сімейні зв`язки між дітьми та батьками, які насправді піклуються про них, захищаються Конвенцією.

Таким чином, суд вважає, що наявні усі підстави для задоволення позову та позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України та клопотання, судові витрати по сплаті судового збору слід віднести за рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 141, ст. 247, ст. 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Орган опіки та піклування Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Адміністрації Чечелівського району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Витрати по справі віднести за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Кудрявцева