Рішення

від 07.04.2023 по справі 916/2574/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" квітня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2574/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу №916/2574/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ВАТРА ЦЕНТРАЛЬНИЙ РЕГІОН» (49000, м. Дніпро, вул. Кості Гордієнко, 2; код ЄДРПОУ 42038749);

до відповідача: Акціонерного товариства «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, 3; код ЄДРПОУ 00206539);

про стягнення 176 175,68 грн.

1. Суть спору: ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ВАТРА ЦЕНТРАЛЬНИЙ РЕГІОН» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх.№2664/22 від 03.10.2022) до Акціонерного товариства «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД», в якій просить суд стягнути з останнього основну заборгованість у розмірі 131 030,64 грн., пеню у розмірі 12 011,74 грн., 3% річних у розмірі 3 909,38 грн., інфляційні втрати у розмірі 29 223,92 грн. та витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки товарів №32/ВГЕ від 11.08.2021 щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.10.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст.ст. 247-252 ГПК України.

Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З огляду на викладене, та приймаючи до уваги військовий стан в Україні, відсутність протягом тривалого часу електроенергії в приміщенні Господарського суду Одеської області, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд здійснив розгляд справи в межах розумного строку.

3. Аргументи учасників справи.

3.1. Доводи ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ВАТРА ЦЕНТРАЛЬНИЙ РЕГІОН».

Позивач повідомив, що 11 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ватра Центральний регіон» (Постачальник) та Акціонерним товариством «Одеський припортовий завод» (надалі-Відповідач/Покупець) був укладений Договір поставки товарів №32/ВГЕ.

На виконання умов Договору Постачальник передав Покупцю товар, що підтверджується видатковою накладною №Ц 001213 від 03.09.2021р. на суму 187 190.64 грн.

Однак в порушення умов Договору оплата за поставлений товар за вказаною видатковою накладною Відповідачем була проведена частково в сумі 56 160,00 грн. Строк оплати настав 30.09.2021р. Залишок заборгованості за Договором станом на 28.09.2022р. складає 131 030,64 грн.

За твердженням позивача, він неодноразово звертався до Відповідача з проханням сплатити заборгованість, проте останній заборгованість не сплатив.

14.11.2022 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій і інфляційних з підстав не надання відповідачем належного обґрунтування наявності/відсутності підстав для зменшення розміру неустойки, так і відповідні докази.

3.2. Доводи Акціонерного товариства «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД».

У відзиві на позовну заяву (вх.№23959/22) відповідач просить суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій і інфляційних у даній справі, виходячи з загальних засад цивільного і господарського законодавства, принципів справедливості і критеріїв такого відшкодування на 90%.При цьому, відповідач не заперечує факт наявності заборгованості за договором №32/ВГЕ від 11.08.2021.

В обґрунтування зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на скрутне фінансове становище, викликане негативними тенденціями, які склалися на світовому ринку азотних добрив та на ринку природного газу України, неповерненням з державного бюджету України надмірно сплаченого податку на прибуток, понесенням витрат підприємства на забезпечення екологічної безпеки, незалежно від того, триває процес виробництва чи його зупинено (становлять близько 90 млн. грн. на рік), та 18.09.2021 АТ "Одеський припортовий завод" остаточно зупинив виробництво аміаку та карбаміду, що є основним призначенням підприємства, та, як наслідок, відповідач не має змоги провести розрахунки за своїми зобов`язаннями, у тому числі за договором, укладеним з ТОВ Торговий дім Ватра Центральний регіон. Разом з тим, відповідач наголошує, що АТ «Одеський припортовий завод» є підприємством державного сектору економіки, 99,57% акцій якого належить державі Україна та наказом ФДМ України №767 від 08.06.2018 прийнято рішення про приватизацію державного пакету акцій.

За таких обставин, покладення на АТ «Одеський припортовий завод» додаткового фінансового тягаря, у вигляді запропонованих позивачем до стягнення 3% річних, інфляційних витрат та пені, ускладнить економічну ситуацію відповідача та призведе до зниження його привабливості, як об`єкта приватизації, і в подальшому може призвести до ускладнення процедури виходу із кризової ситуації, у разі стабілізації ринків природного газу та ринку мінеральних добрів.

4. Обставини справи, встановлені судом.

11 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ватра Центральний регіон» (Постачальник) та Акціонерним товариством «Одеський припортовий завод» (Покупець) було укладено Договір поставки товарів №32/ВГЕ, відповідно до п.1.1 якого Постачальник передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає і оплачує товари на умовах викладених цим Договором, кількість, асортимент і технічні умови якого зазначені у специфікації, згідно з Додатком №1, що складає невід`ємну частину цього Договору. Специфікація повинна містити найменування, одиницю виміру, кількість, загальну вартість.

Загальна сума даного договору на дату його складання становить 187 200 грн, в тому числі ПДВ 20% - 31200 грн (п. 3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору визначено, що оплата Товару або його партії за цим договором здійснюється: шляхом часткової передоплати в розмірі 30% від загальної вартості Товару на підставі рахунка- фактури на поточний рахунок Постачальника; - остаточної оплати у розмірі 70% від загальної суми рахунка-фактури на поточний рахунок Постачальника протягом 20 банківських днів з моменту постачання Товару Покупцеві, що підтверджується видатковою накладною, підписаною Сторонами договору. Остаточна оплата здійснюється Покупцем тільки після факту поставки усієї партії Товару, заявленої Постачальнику і попередньо частково оплаченої згідно рахунку- фактури.

Разом з Товаром у момент поставки Постачальник передає Покупцеві видаткову й транспортну накладні.

Відповідно до п.7.2 договору Покупець за порушення обов`язку, визначеного у п. 3.2. цього Договору, за вимогою Постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення встановленої Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Згідно з п. 10.1 договору, останній набуває чинності з моменту підписання його другою стороною і діє до 31.12.2021, а в частині взаєморозрахунків до виконання сторонами своїх зобов`язань у повному обсязі.

До договору поставки товарів №32/ВГЕ від 11.08.2021 між сторонами було укладено додаток №1 специфікацію поставки, відповідно до якої сторони погодили найменування, кількість та ціну товару, що постачається, на загальну суму - 187200 грн. з ПДВ.

На виконання умов даного договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 187 190,64 грн, що підтверджується відповідною видатковою накладною № Ц 001213 від 03.09.2021, підписаною уповноваженими представниками сторін та не заперечується відповідачем.

Також, позивачем на підставі поставленого відповідачу товару було оформлено податкові накладні №113 від 26.08.2021 та №25 від 03.09.2021.

Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату товару поставленого згідно з договором поставки у розмірі 56 160 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5784 від 26.08.2021, у зв`язку з чим в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 131 030,64 грн., що підтверджується обґрунтованим розрахунком позивача.

Отже, прострочена заборгованість відповідача за поставлений у вересні 2021 року товар, з урахуванням часткової оплати в розмірі 56 160 грн., становить 131 030,64 грн.

Вказані обставини і стали підставою для звернення Товариства до господарського суду з даним позовом.

5. Позиція суду.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 613 ЦК України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) відповідають змісту правовідносин за договором поставки.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом установлено, що вищевказаний договір поставки товарів містить умову про строк оплати товару, відповідно до якої оплата Товару або його партії за цим договором здійснюється: шляхом часткової передоплати в розмірі 30% від загальної вартості Товару на підставі рахунка- фактури на поточний рахунок Постачальника; - остаточної оплати у розмірі 70% від загальної суми рахунка-фактури на погонний рахунок Постачальника протягом 20 банківських днів з моменту постачання Товару Покупцеві, що підтверджується видатковою накладною, підписаною Сторонами договору (п. 3.2 договору).

Отже, відповідач повинен був оплатити поставлений за видатковою накладною № Ц 001213 від 03.09.2021 товар на суму 187 190,64 грн. до 30.09.2021 включно.

При цьому, як встановлено судом, відповідачем не заперечується факт отримання від позивача товару.

Натомість, відповідач здійснив часткову оплату товару поставленого згідно з договором поставки у розмірі 56 160 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5784 від 26.08.2021, у зв`язку з чим в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 131 030,64 грн.

Наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем за отриманий товар в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 131 030,64 грн.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач на підставі умов пункту 7.2 договору поставки нарахував відповідачеві 12011,74 грн. пені, а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 399,38 грн. 3% річних та 29 223,92 грн. втрат від інфляції.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Водночас, вимогами п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.7.2 договору, сторони погодили, що покупець за порушення обов`язку, визначеного у п.3.2 цього договору, за вимогою постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.1 ст.253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної дати або настання події, з якої пов`язано його початок.

Згідно ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

При перевірці здійсненого позивачем розрахунку пені в сумі 12011,74 грн за період з 01.10.2021 по 31.03.2022 судом встановлено його помилковість, з огляду на неправильне визначення початкової дати виникнення заборгованості у відповідача за отриманий товар, згідно видаткової накладної №Ц_001213 від 03.09.2021, у зв`язку із неврахування позивачем п.3.2 договору та положень ч.1 ст.253 та ч.5 ст. 254 ЦК України, оскільки 02 та 03 жовтня 2021 є вихідними днями.

З огляду на що, судом, за допомогою системи "Прецедент", здійснено власний розрахунок пені за період з 04.10.2021 по 31.03.2022 на суму заборгованості 131 030,64 грн, відповідно до якого сума пені складає 11 828,66 грн., в зв`язку з чим вимоги позивача щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При перевірці здійсненого позивачем розрахунку 3% річних в сумі 3909,38 грн, за період з 01.10.2021 по 28.09.2022, судом встановлено його методологічну помилковість з вищеописаних мотивів, з огляду на що, судом, за допомогою системи " Прецедент", здійснено власний розрахунок, за період з 04.10.2021 по 28.09.2022 на суму заборгованості 116 376 грн, відповідно до якого сума 3% річних складає 3 866,30 грн.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню у сумі 3 866,30 грн.

Також, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період жовтень 2021 - серпень 2022 в сумі 29223,92 грн, суд вважає його вірним, а вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій і інфляційних у справі на 90% суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок

винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21).

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19. від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20).

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Зменшення розміру штрафних санкцій на 90 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв`язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів (висновок Верховного Суду у справі № 918/116/19, який було підтверджено в постанові Верховного Суду від 21.01.2021 р. у справі № 927/704/19).

Разом із тим, у постанові від 21.01.2021 р. у справі № 927/704/19 Верховний Суд звертає увагу на необхідність подання доказів, що підтверджуватимуть об`єктивну неможливость своєчасного здійснення розрахунків, зокрема відсутності коштів на інших (поточних) рахунках підприємства, в тому числі неможливості залучення кредитних коштів; ведення належної претензійно-позовної діяльності щодо стягнення дебіторської заборгованості в примусовому порядку, тощо.

Укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені договором строки оплати товару.

Відповідач не надав належного обґрунтування наявності/відсутності підстав для зменшення розміру неустойки, так і відповідні докази.

Крім того, відповідач документально не підтвердив та не надав суду докази не змоги проведення розрахунків та тяжкого фінансового стану Підприємства, наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків.

При цьому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки ставка процентів річних (3%) передбачена законом (ч.2 ст.625 ЦК) та не є завищеною, а інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст.233 ГК та ст.551 ЦК, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 7.09.22 у справі №910/9911/21.

Отже, виходячи з вищевикладеного суд вважає, що прохання відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій і інфляційних, є необґрунтованим і недоведеним, у зв`язку з чим відсутні підстави для його зменшення.

Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Акціонерного товариства «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, 3; код ЄДРПОУ 00206539) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ВАТРА ЦЕНТРАЛЬНИЙ РЕГІОН» (49000, м. Дніпро, вул. Кості Гордієнко, 2; код ЄДРПОУ 42038749) 131 030 (сто тридцять одна тисяча тридцять) грн. 64 коп. основного боргу, 11 828 (одинадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) грн. 66 коп. пені, 3 866 (три тисячі вісімсот шістдесят шість) грн. 30 коп. 3% річних та 29 223 (двадцять дев`ять тисяч двісті двадцять три) грн. 92 коп. втрат від інфляції, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2 639 (дві тисячі шістсот тридцять дев`ять) грн. 24. коп.

3.В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 07 квітня 2023 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська