Постанова

від 30.03.2023 по справі 910/16971/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/16971/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранця О.М., Студенця В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Крапивної А.М.

та представників

прокуратури: Гавловська А.В., Діденко Ю.О.

Позивача: не з`явився

Відповідача : Литвин І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства «ЕС ЕНД ТІ Україна»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022

(головуючий - Тарасенко К.В., судді Іоннікова І.А., Разіна Т.І.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2022

(суддя - Паламар П.І.)

у справі №910/16971/21

за позовом керівника Дарницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах Міністерства оборони України

до Дочірнього підприємства «ЕС Енд ТІ Україна»

про стягнення попередньої оплати, неустойки, ціна позову 3 471 146,15 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Керівник Дарницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Дочірнього підприємства «ЕС Енд ТІ Україна» (далі - ДП «ЕС Енд ТІ Україна», відповідач) про стягнення попередньої оплати та неустойки.

2. Позов обґрунтовано тим, що відповідач порушив умови державного контракту на виконання дослідно-конструкторської роботи за державним оборонним замовлянням № 364/19/12 від 24.12.2019, оскільки, після одержання від позивача 2.221.487,59 грн попередньої оплати за виконання робіт І етапу, зобов`язання за договором не виконав, одержані ним кошти не повернув платнику, а також не надав документів звітності щодо використання цієї попередньої оплати. У зв?язку з чим прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача 2.221.487,59 грн попередньої оплати та 1.249.658,56 грн. неустойки, з якої 611.849,42 грн пеня, 237.941,44 грн штраф за прострочення виконання робіт, 399.867,70 грн пеня за прострочення звіту за отриману попередню оплату.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2.221.487,59 грн боргу та судовий збір. В іншій частині позову відмовлено.

4. Судове рішення мотивовано тим, що станом на момент розгляду справи відповідачем не надано суду доказів виконання робіт за І етапом виконання контракту, та не надано доказів повернення попередньої оплати сплаченої позивачем, а тому суди встановили наявність підстав для задоволення позову щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем попередньої оплати. Щодо вимог про стягнення неустойки суди встановили, що сторонами продовжувався строк виконання робіт за контрактом, отже, протягом заявленого прокурором періоду з 31.10.2020 - 28.04.2021 прострочення не було, отже позов в частині стягнення неустойки є необґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

5 Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення, та прийняти нове рішення про відмову у позові.

6. Скаржник, посилаючись на п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, від 27.06.2018 у справі № 925/182/17, від 19.01.2022 у справі № 909/240/19, щодо стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати за контрактом. При цьому, скаржник посилається на неправильне застосування судами положень ст. 622 Цивільного кодексу України та не застосування положень ст. 849 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

7. Крім того, скаржник посилається на неправильне застосування судами положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та неврахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 910/10462/20.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

8. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги відповідача, та водночас вказуючи на законність і обґрунтованість судових рішень у справі, просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

9. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 24.12.2019 між Міністерством оборони України (замовник) та ДП «ЕС Енд ТІ Україна» (виконавець) укладено державний контракт на виконання дослідно-конструкторської роботи за державним оборонним замовлянням № 364/19/12 (далі - контракт), згідно з умовами якого виконавець зобов`язався виконати дослідно-конструкторську роботу за етапами, в обсягах та у строки, що зазначені у календарному плані виконання робіт, згідно з додатком № 1 до контракту, а замовник - прийняти і оплатити виконані роботи на умовах контракту.

10. Відповідно до умов п.п. 8, 11 контракту вартість робіт І етапу визначається з урахуванням погодженої сторонами під час проведення переговорів щодо укладення контракту та зафіксованої у протоколі погодження орієнтовної ціни виконання І етапу робіт за державним оборонним замовленням, яка становить 3.399.163,46 грн.

11. У 2019 році здійснюється фінансування робіт І етапу роботи у розмірі 2.221.487,59 грн відповідно до бюджетних асигнувань.

12. Згідно п.п. 13, 14 контракту розрахунки проводяться за етапами роботи шляхом здійснення замовником оплати фактично виконаних та належним чином прийнятих етапів роботи, протягом 30 банківських днів після надання виконавцем в установленому порядку відповідних документів. За рішенням замовника розрахунки за етапи роботи можуть здійснюватися шляхом надання попередньої оплати у розмірі, що не перевищує 80% від орієнтовної вартості етапу роботи. Попередня оплата надається у відповідності до п. 27 постанови Кабінету Міністрів України № 464 від 27 квітня 2011 р. У разі здійснення попередньої оплати, її розмір не повинен перевищувати 80% вартості відповідного етапу роботи, а термін фінансової звітності повинен співпадати з терміном виконання відповідного етапу роботи, але не більш, як 18 місяців.

13. Виконання робіт за контрактом передбачено проводити етапами. Етапи роботи вводяться в дію окремими додатковими угодами, які укладаються після затвердження основних показників державного оборонного замовлення на відповідний рік. І етап роботи вводиться в дію з дати підписання контракту (п. 17 контракту).

14. Календарним планом виконання дослідно-конструкторської роботи (додаток № 1 до додаткової угоди №2 до державного контракту) визначено строк виконання робіт за І етапом протягом 24.12.2019-30.10.2020.

15. Згідно умов п. 22 контракту про готовність до здачі етапу роботи виконавець не пізніше ніж за 20 робочих днів до закінчення етапу роботи зобов`язаний у письмовій формі повідомити замовника та представництво замовника. Виконавець за 20 робочих днів до встановленого календарним планом строку виконання етапу роботи разом з повідомленням замовнику про готовність до здачі виконаного етапу роботи надає представництву замовника розрахунково-калькуляційні матеріали щодо договірної ціни виконаного етапу, складених на підставі фактичних та очікуваних витрат (у т.ч. за роботами, що виконані співвиконавцями). Очікувані витрати формуються виконавцем (та співвиконавцем) за період, який не перевищує 35 календарних днів.

16. Строк дії контракту відповідно до умов п. 54 контракту встановлений з моменту підписання сторонами до 31.12.2022. Строк дії контракту може бути продовжений сторонами.

17. Також встановлено, що після звернення прокурора з позовом до суду сторони уклали додаткову угоду № 3 від 22.12.2021, якою сторони змінили умови контракту. Зокрема, погодили виконання відповідачем робіт за І етапом протягом 24.12.2019-18.03.2022. Строк дії контракту продовжили до 31.12.2023 року.

18. Відповідно до наявної у матеріалах справи вимоги на оплату № 364/33 від 26.12.2019 підтверджується факт перерахування позивачем на користь відповідача суми попередньої оплати за І етапом робіт за контрактом у розмірі 2.221.487,59 грн

19. Відповідач роботи за І етапом контракту не виконав, що стало підставою для звернення прокурора з відповідним позовом.

Позиція Верховного Суду

20. Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення викладені у відзиві на касаційну скаргу Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

21. Відповідно до ч. 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Як вбачається зі змісту касаційної скарги доводи скаржника фактично стосуються частини вимог, яку задоволено судами, отже, з урахуванням положень ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, в іншій частині касаційним судом не переглядаються.

23. Згідно з п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

24. Частиною 1 ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

25. Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

26. Судами встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено державний контракт на виконання дослідно-конструкторської роботи за державним оборонним замовлянням, за умовами якого, відповідач зобов`язався виконати дослідно-конструкторську роботу за етапами, в обсягах та у строки, що зазначені у календарному плані виконання робіт, згідно з додатком № 1 до контракту, а позивач зобов`язався прийняти і оплатити виконані роботи на умовах контракту.

27. Відповідно до ст. 892 Цивільного кодексу України, за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов`язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов`язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.

28. Згідно із ст. 893 Цивільного кодексу України виконавець зобов`язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати. Плата за виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт та технологічних робіт, встановлена договором, може бути зменшена замовником залежно від фактично одержаних результатів порівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало від замовника, а можливість такого зменшення та його межі були передбачені домовленістю сторін.

29. Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондуються положення ст. 193 Господарського кодексу України, передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

30. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

31. Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України). Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

32. Судами встановлено, що сторонами продовжувався строк виконання робіт за І етапом і відповідно до додаткової угоди № 3 від 22.12.2021, визначено строк виконання робіт за І етапом протягом 24.12.2019-18.03.2022, строк дії контракту продовжили до 31.12.2023 року.

33. Позивачем на користь відповідача перераховано попередню оплату за І етапом робіт за контрактом у розмірі 2.221.487,59 грн. В свою чергу, відповідачем роботи за І етапом виконання контракту у встановлений строк не виконано.

34. Суди попередніх інстанцій, з урахуванням положень ст.ст. 73, 74, 76, 86 Господарського процесуального кодексу України встановили, що відповідачем не виконано роботи за І етапом контракту, у строки встановлені договором, тоді як позивачем було оплачено виконання вказаного етапу робіт, отже суди вказали, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 2.221.487,59 грн оплати І етапу робіт.

35. Звертаючись з касаційною скаргою скаржник посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, від 27.06.2018 у справі № 925/182/17, від 19.01.2022 у справі № 909/240/19, щодо стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати за контрактом. При цьому, скаржник посилається на неправильне застосування судами положень ст. 622 Цивільного кодексу України та не застосування положень ст. 849 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України..

36. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

37. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

38. Отже подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. При цьому, оцінку подібності правовідносин необхідно здійснювати насамперед зважаючи на зміст спірних правовідносин, а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

39. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження визначеної у п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

40. Як вказувалось скаржник посилається на неправильне застосування судами положень ст. 622 Цивільного кодексу України та не застосування положень ст. 849 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, та неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17, від 27.06.2018 у справі № 925/182/17, від 19.01.2022 у справі № 909/240/19, щодо стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати за контрактом.

41. Так, у справі № 910/12382/17 предметом спору є вимоги про стягнення з державного підприємства авансу, сплаченого на виконання робіт по етапу № 2 з виготовлення дослідного зразка № 2 модернізованої бойової машини піхоти БМП-1, та проведення попередніх випробувань, коригування робочої конструкторської документації за результатами попередніх випробувань, на підставі договору. Судами у позові відмовлено, з посиланням на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами невиконання обумовлених робіт по етапу № 2 з вини відповідача, що унеможливлює стягнення з нього авансу, враховуючи вимоги чинного законодавства. Касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій вказавши, що відповідач не припиняв виконання робіт з виготовлення зразка № 2 модернізованої бойової машини БМП-1, обумовлених договором та додатковими угодами до нього, що підтверджено матеріалами справи та не заперечується, зокрема, і позивачем, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності заявлених вимог про повернення відповідачем авансового платежу на підставі п.12 зазначеної додаткової угоди, у зв`язку з недоведеністю припинення виконання роботи з вини виконавця.

42. Щодо справи № 925/182/17. Предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення авансу, сплаченого на підставі умов договору. Суди задовольняючи позов виходили з того, що відповідачем відповідно до умов договору придбано матеріали для виконання робіт за договором, водночас, відповідачем, згідно умов договору фактично не виконано роботи та не передано позивачу, а тому у позивача наявні всі підстави для повернення йому, сплаченого за договором, авансу. Суд касаційної інстанції скасовуючи судові рішення у справі та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції зазначив про те, що суди попередніх інстанцій, застосовуючи положення ст. 849 Цивільного кодексу України, в даному випадку не надали належної правової оцінки наявності кожного із елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідача, що є обов`язковим з`ясуванням при стягненні збитків та не з`ясували наявності правових відносин між сторонами. Зокрема, щодо першої умови відповідальності - протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання, судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки доводам відповідача про несприятливі погодні умови, які заважають вчасно розпочати роботу, оскільки за інформацією проектної організації, зазначені роботи повинні виконувати при певному дотриманні температурного режиму. Щодо другої умови відповідальності - наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди) судами не було надано об`єктивної оцінки цільового використання авансового платежу відповідачем, розмір такого використання та чи є підстави згідно з умовами договору повертати позивачу зазначені кошти. При цьому необхідно враховувати, що при відсутності в договорі умови про те, що закінчення строку його дії тягне припинення зобов`язань сторін за цим договором договір вважається чинним до визначеного в ньому моменту закінчення виконання сторонами зобов`язань. При відсутності такої вказівки - момент закінчення зобов`язань визначається суттю самого зобов`язання.

43. У справі № 909/240/19 товариство звернулось до підприємця про стягнення сплаченого авансу та збитків, а також, про зобов`язання підприємця здійснити демонтаж частково змонтованої ігрової зони і звільнити приміщення третього поверху від демонтованих частин (складових та комплектуючих) дитячої ігрової зони. Судовими рішеннями у позові відмовлено. Касаційний суд погодився з судовими рішеннями у справі, оскільки судами встановлено, що передбачений договором аванс позивач перерахував відповідачу 26.06.2018, отже строк виконання підрядником робіт (107 календарних днів з моменту сплати замовником виробнику авансу, передбаченого в пп. 3.3.1 договору) завершився 11.10.2018. Сторони не змінювали (не продовжували) строк виконання передбачених договором робіт; позивач не надав доказів, що він, користуючись наданим йому як замовнику правом, упродовж погодженого строку виконання робіт перевіряв хід їх виконання, здійснював таку перевірку до 11.10.2018 та звертався до відповідача з відповідними зауваженнями щодо їх несвоєчасності. Згідно з ч. 2 ст. 849 ЦК України позивач мав право відмовитися від договору підряду до 11.10.2018, тобто до закінчення встановленого договором строку виконання робіт, а звернувся до відповідача із претензією про відмову від договору підряду лише 17.12.2018 - через два місяці після закінчення цього строку; 26.11.2018 позивач перерахував відповідачу другу частину авансового платежу, що в свою чергу, свідчить про відсутність у нього наміру відмовлятися від договору підряду, а тому суди обґрунтовано вказали про відсутність підстав для задоволення позову.

44. Як вказувалось, у справі, що зараз розглядається Судом, судами встановлено, що позивачем на виконання умов контракту перераховано відповідачу попередню оплату. Сторонами продовжувався строк виконання робіт за контрактом. Водночас, відповідач у встановлений контрактом строк виконання зобов`язань роботи щодо І етапу виконання контракту не виконав, при цьому, за твердженням відповідача з введенням 24.02.2022 в Україні військового стану виконання зобов`язань за контрактом для відповідача стало неможливим. Судами обґрунтовано відхилено, посилання відповідача на необхідність внесення сторонами змін до тактико-технічного завдання на виконання робіт за І етапом та відсутність його вини у простроченні виконання робіт, оскільки під час укладення додаткової угоди № 3 сторони спільним рішенням погодили зміни до контракту, під час укладення цієї угоди відповідач не висловив про необхідність внесення змін до контракту щодо тактико-технічного завдання на виконання робіт.

45. Крім того, апеляційним судом обґрунтовано відхилено клопотання відповідача про долучення додаткових доказів у справі, оскільки, вказані докази не були предметом розгляду у суді першої інстанції, у зв?язку з чим відповідачем порушено строки і порядок подання таких доказів, визначені положеннями Господарського процесуального кодексу України.

46. Проаналізувавши вищезазначені судові рішення у справах № 910/12382/17, № 925/182/17, № 909/240/19, касаційний суд вважає, що неврахування судами правових висновків у цих справах не може бути підставою для скасування судових рішень у даній справі, оскільки ці справи не є подібними до справи, що зараз розглядається Верховним Судом, зважаючи на змістовний критерій подібності правовідносин. А тому в даному випадку не застосування судами положень ст. 849 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України не призвело до прийняття неправильного рішення у справі.

47. Крім того, касаційний суд враховує, що справу № 925/182/17 Верховним Судом направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення справи, а отже й остаточного формування правового висновку у справі, при цьому, за результатами нового розгляду справи фактично - доказова база в ній може істотно змінитися, що, у свою чергу, вплине на правові висновки у справі, оскільки, новий розгляд справи став наслідком неповного дослідження судами обставин справи.

48. При цьому, касаційний суд також зазначає, що у справі, що зараз розглядається Судом не було встановлено неправильного застосування положень ст. 622 Цивільного кодексу України, зважаючи на встановлені судами обставини справи та надані сторонами докази на їх підтвердження. Так, судами оцінено наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суди обґрунтовано частково задовольнили позов.

49. Водночас колегія суддів враховує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

50. При цьому, касаційний суд вказує, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом.

51. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

52. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

53. Крім того, у касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судами положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та неврахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 910/10462/20.

54. За змістом ч. 1, 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

55. У справі № 910/10462/20, на яку посилається скаржник, з позовом звернувся прокурор в інтересах держави в особі Департаменту капітального будівництва Донецької облдержадміністрації до товариства про стягнення заборгованості за договором підряду. Судами позов задоволено. Суд касаційної інстанції скасовуючи судові рішення у справі направив справу на новий розгляд, вказуючи на те, що судам при новому розгляді справи необхідно встановити, наявність підстав для звернення прокурора з позовом у справі, крім того, щодо суті спору касаційний суд зазначив про необхідність з?ясування судами обставин щодо виконання підрядником обов`язку використання попередньої оплати у встановлені строки та, якщо такий обов?язок не виконано, то у якому розмірі; у випадку встановлення факту порушення зазначеного зобов`язання суд повинен з`ясувати причини такого порушення, зокрема, чи пов`язане воно із діями / бездіяльністю замовника.

56. Тоді як у справі, що зараз переглядається касаційним судом, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, з урахуванням положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши доводи прокурора, викладені у позові щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства оборони України у даній справі, встановив, що представництво прокурора в суді зумовлене порушенням інтересів держави, які полягають у забезпеченні належного стану матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України, забезпечення відповідальності за невиконання зобов`язань перед державними органами та ефективного використання бюджетних коштів, при цьому, судом першої інстанції перевірено необхідні обставини, що стали підставами для звернення прокурора з відповідним позовом до суду. Позивачем підтримано заявлений прокурором позов. Тоді як, відповідачем не було спростовано доводів прокурора визначених у позові, як і не надано доказів на підтвердження відсутності підстав та обставин на звернення з позовом прокурора у справі.

57. Згідно з ч. 1 ,3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд з огляду на положення частини першої статті 86 цього Кодексу оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

58. При цьому, Суд вважає за необхідне зазначити, що забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

59. Водночас, проаналізувавши доводи касаційної скарги, касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

60. Верховний Суд наголошує, що у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій надали оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких у силу приписів ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено ст.ст. 73-80, 86, 300 Господарського процесуального кодексу України.

61. При цьому, касаційним судом враховується, що відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

62. В даному випадку, скаржником судові рішення у справі оскаржуються лише з підстав передбачених положеннями п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, при цьому з підстав визначених п. 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України судові рішення у справі скаржником не оскаржуються.

63. Тоді як Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

64. Оскільки саме скаржником у касаційній скарзі, з огляду на принцип диспозитивності, визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

65. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що підстави касаційного оскарження, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, отже, колегія суддів дійшла висновку, що скарга є необґрунтованою, а тому, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

66. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

67. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст. 309 Господарського процесуального кодексу України).

68. Враховуючи викладене, постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2022 у справі №910/16971/21, необхідно залишити без змін.

Розподіл судових витрат

69. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «ЕС ЕНД ТІ Україна» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2022 у справі №910/16971/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

В.І. Студенець