Рішення від 07.04.2023 по справі 466/7462/19

Справа № 466/7462/19

Провадження № 2/466/99/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2023 року Шевченківський районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Баєвої О.І.

секретаря судового засідання Губач Х.Б.

за участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернат імені С.Крушельницької про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, -

у с т а н о в и в :

позивач звернувся до Шевченківського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4 інформацію, розміщену ОСОБА_2 у соціальній мережі Facebook під псевдонімом « ОСОБА_2 » у рубриці « ІНФОРМАЦІЯ_5»; зобов`язати ОСОБА_2 у десятиденний строк з дня набрання рішенням законної сили у соціальній мережі Facebook у рубриці « ІНФОРМАЦІЯ_1 » спростувати недостовірну та таку, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_4 інформацію, розміщену ОСОБА_2 у соціальній мережі Facebook під псевдонімом « ОСОБА_2 » у рубриці « ІНФОРМАЦІЯ_5»; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 50000 грн. завданої моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він є директором Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату імені С.Крушельницької.

Починаючи з 14.02.2019 року у соціальній мережі Facebook особа під псевдонімом « ОСОБА_2 » у рубриці « ІНФОРМАЦІЯ_5» почала розповсюджувати неправдиву інформацію про нього. Зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_2 « ОСОБА_2 » поширено наступний допис: «ІНФОРМАЦІЯ_6.».

16.03.2019 року тією ж особою поширено наступний допис: «ІНФОРМАЦІЯ_7?».

В подальшому дописи « ОСОБА_2 » продовжилися, а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_8».

Позивач зазначає, що вказані дописи порушують не лише його честь, гідність та ділову репутацію, а і Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату імені С.Крушельницької.

Позивач переконаний, що розповсюджувачем дописів є ОСОБА_2 , під псевдонімом « ОСОБА_2 » у зв`язку із тим, що у Львівському окружному адміністративному суді відбувся розгляд справи №463/6961/18 за позовною заявою ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_15 про визнання протиправним та скасування наказу у частині відрахування з ЛССМШ-І ім.С.Крушельницької №61 від 21.06.2018 року. Інформація про судові процеси, згадана у дописах, їх суть і учасників справи була відома обмеженому колу осіб, серед яких - ОСОБА_2 .

У зв`язку із порушенням його гідності, честі та ділової репутації просить стягнути з ОСОБА_2 50000 грн моральної шкоди.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги заперечив, просив відмовити у їх задоволенні. Відповідач покликається на те, що він не є особою із псевдонімом « ОСОБА_2 ». Покликання позивача про те, що лише обмеженому колу осіб було відомо про перебування справ у суді, відповідач вважає безпідставними, оскільки рішення по справі є у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Окрім того, 21.10.2016 року Агенцією інформатики та аналітики Галінфо було опубліковано статтю журналіста ОСОБА_16 під назвою ««ІНФОРМАЦІЯ_9». У вказаній статті порушено всі питання, які позивач виокремлює як неправдиву інформацію та/чи таку, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію. Відповідач вважає, що продублювати опубліковану у статті інформацію міг будь хто. Вважає себе неналежним відповідачем та просить стягнути з позивача понесені судові витрати.

До суду також поступила відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач ОСОБА_4 заперечує покликання ОСОБА_2 , зазначені у відзиві, а також заперечення відповідача на відповідь на відзив.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги позивача підтримав, просив задовольнити, покликаючись на аргументи, аналогічні викладеним у позовній заяві. Також звернув увагу суду на те, що ОСОБА_2 не спростував інформацію про те, що він не є особою із псевдонімом « ОСОБА_2 ». Всі надані ним докази свідчать про те, що саме ОСОБА_2 поширював дописи під псевдонімом « ОСОБА_2 ». У позивача ОСОБА_4 немає цілі покарати відповідача матеріально, він лише хоче відновити свої порушенні права.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги заперечив, просив відмовити у їх задоволенні, надавши пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Окремо зазначив, що вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 пред`явлено не до належного відповідача. На його думку відповідачем по справі мав би бути власник доменного імені « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у Facebook. Він вказаного аканту не створював, вся інформація, яка поширена у ньому є у вільному доступі в реєстрах та в інтернеті, а тому це міг зробити будь-хто. Пред`явлені до нього позовні вимоги вважає помстою за його дії щодо захисту інтересів його доньки, яку незаконно відрахували зі школи.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_4 заперечила, просила відмовити у їх задоволенні. Зазначила, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем по справі, він не є особою із псевдонімом « ОСОБА_2 ». Вважає, що довести факт того, що саме відповідач поширював інформацію має позивач.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши їх доказами суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 28 Конституції України регламентовано, що кожен має право на повагу до його гідності.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Частиною 2 зазначеної статті Закону передбачено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведеності їх правдивості.

У відповідності до п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року за №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Згідно з роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у п. 4 своєї постанови від 27 лютого 2009 року № 1, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

У відповідності до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ за № 1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Способи судового захисту гідності та честі передбачені ст. ст. 16, 277 Цивільного кодексу України.

У п. 19 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1, вказано, що таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у соціальній мережі Facebook особа під псевдонімом « ОСОБА_2 » у рубриці « ІНФОРМАЦІЯ_5» поширено допис: «ІНФОРМАЦІЯ_6.».

16.03.2019 року тією ж особою поширено допис: «ІНФОРМАЦІЯ_7?».

Вподальшому дописи « ОСОБА_2 » продовжилися, а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_10».

ОСОБА_4 вважає вказані дописи, вчинені «ІНФОРМАЦІЯ_5» такими, що порочать його честь, гідність та ділову репутацію, оскільки він, відповідно до наказу міністерства культури і туризму України від 09.09.2009 року №456/0/17-09 «Про призначення ОСОБА_4 » призначений на посаду директора Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату імені С.Крушельницької за контрактом з 09.09.2009 року.

ОСОБА_4 стверджуючи, що «ІНФОРМАЦІЯ_5» є ОСОБА_2 покликається на судові справи, дати засідань та рішень яких співпадають із датами поширення вищевказаних дописів, а також на те, що інформація, зазначена в рішеннях могла бути відома обмеженому колу осіб, та, зокрема, ОСОБА_2 .

В ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_2 представляв інтереси своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_15 у справі за позовом до Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату імені Соломії Крушельницької про визнання протиправним та скасування наказу в частині зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди. Рішення Львівського окружного адміністративного суду по вказаній справі ухвалено 19.02.2019 року. Вказане рішення було оскаржено учасниками справи. 07.05.2019 року Восьмим апеляційним адміністративним судом ухвалено постанову за наслідками розгляду вказаних апеляційних справ.

Також в провадженні Личаківського районного суду м.Львова перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_17 до Львівської середньої спеціалізованої музичної школи - інтернату імені Соломії Крушельницької про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд не вбачає ознак, відповідно до яких можливо чітко ідентифікувати ОСОБА_2 як « ОСОБА_2 ». Суд звертає увагу на те, що рішення по вищевказаних справах опубліковані у Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого не обмежено. Таким чином, суд приходить до висновку, що як сам ОСОБА_2 так і будь-яка інша особа мала вільний доступ до інформації, зазначеної в процесуальних документах. А тому вказані докази не є достатніми.

Окрім того, судом досліджено статтю журналіста ОСОБА_16 під назвою «« ІНФОРМАЦІЯ_11», опубліковану 21.10.2016 року Агенцією інформатики та аналітики Галінфо. Зі змісту вказаної статті вбачається, що така містить схожу інформацію тій, яку опубліковано у дописах « ОСОБА_2 ». Що також унеможливлює суд прийти до єдиного висновку про автора дописів, розміщених у соціальній мережі Facebook.

У відповідності до вимог ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються стронами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.1,4 ст.77 ЦПК України).

За таких обставин, оскільки позивачем подано до суду позов про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, яка була опублікована у соціальній мережі Facebook до відповідача як автора дописів, проте з наданих учасниками справи доказів, не можливо встановити, що саме ОСОБА_2 є дійсним автором таких дописів, та враховуючи, що реєстрація аканту у соціальній мережі Facebook є відкритою, здійснюється в онлайн-режимі та не потребує жодного підтвердження, ідентифікації та авторизації особи реєстранта, тобто будь-яка особа має можливість скористатися даними про іншу особу та здійснити від її імені реєстрацію акаунту, тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

У пункті 6.5. постанови Великої Палати Верховного Суду 12 листопада 2019 року у справі N 904/4494/18 (провадження N 12-110гс19) зроблено висновок, що "належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

У разі, якщо питання про залучення усіх належних відповідачів у справі про захист честі та гідності фізичної особи судом першої інстанції не вирішено суд відмовляє у позові з цих підстав. При цьому достовірність поширеної інформації, спростування якої є предметом позову, судом не перевіряється.

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд в постановах від 30 вересня 2019 року (справа N 742/1159/18) та від 18 грудня 2019 року (справа N 742/286/17).

В розпорядження суду надано експертний висновок за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі інтернет від 24.12.2019 року №302/2019-ЕВ, яким досліджено зміст веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_12), яким встановлено домене ім`я веб-сайту. Суд до уваги вказаний експертний висновок не бере, оскільки досліджувана веб-сторінка не є предметом спору між сторонами.

Щодо вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_4 на його користь 15980 грн судових витрат, суд приходить до наступного висновку.

На підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає, що оскільки в позові відмовлено, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, слід покласти на позивача.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. (ч.8 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правову допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

До заяви відповідачем ОСОБА_2 долучено Договір №2019/11/Х-Ф про надання правничої (праової) допомоги від 22.11.2019 року, Меморіальні ордери на загальну суму 7450 грн, акт приймання-передачі наданих послуг від 23.11.2022 року (Додаток №4 до Договору про надання правової допомоги №2019/11/Х-Ф від 22.11.2019 року), довідку про обсяг наданих послуг за Договором про надання правової допомоги №20190/11/Х-Ф від 22.11.2019 року, а також рахунок №1 від 23.11.2022 року на суму 550 грн.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц у постанові від 19.02.2020 року. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На думку суду, виокремлення адвокатом «вивчення та аналіз матеріалів справи, що становить інтерес клієнта» як самостійний вид адвокатських послуг є необґрунтованим та охоплюються діями адвоката «участь адвоката в суді першої інстанції, що включає відзив на позовну заяву, письмові пояснення на відповідь на відзив, клопотання та заяви, консультації».

Таким чином, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 12000 грн витрат на правову допомогу.

Щодо вимоги про стягнення 2000 грн витрат на проведення експертизи та 680 грн поштових витрат, суд не вважає такі обгрунтованими, оскільки здійснення вказаних витрат були правом ОСОБА_2 та не мали істотного значення для розгляду справи. Відтак, у задоволенні вказаної вимоги слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 13, 19, 42, 81, 141, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Львівської середнбої спеціалізованої музичної школи-інтернату імені С.Крушельницької про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 12000 грн (дванадцять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту до Львівського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 07.04.2023 року.

Позивач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця роботи: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат імені С.Крушельницької, ідентифікаційний код 02214231, місцезнаходження: м.Львів, вул.Зелена, 10.

Суддя О. І. Баєва