Рішення

від 30.03.2023 по справі 169/521/22

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 169/521/22

Провадження № 2/169/104/23

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2023 року смт Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого судді Тітівалова Р.К.,

з участю:

секретаря судового засідання Веремчук Л.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представника третіх осіб ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Турійської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Сільськогосподарський виробничий кооператив «Кульчинський», про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

в с т а н о в и в:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Турійської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилася спадщина, зокрема, на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , що належали йому на підставі договорів купівлі-продажу від 24 грудня 1992 року та від 28 грудня 1999 року. За життя ОСОБА_6 заповіту на вказане майно не складав. Позивач є спадкоємцем першої черги за законом після смерті останнього, яка у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті батька. Вказуючи, що нотаріус їй відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірне нерухоме майно в зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують державну реєстрацію та належність цього майна спадкодавцеві ОСОБА_6 , просила визнати за нею право власності на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 .

Відповідач відзив на позов до суду не подавав.

Треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 подали письмові пояснення щодо предмета спору, в яких вказали, що заперечують проти задоволення позову, посилаючись на те, що договори купівлі-продажу нерухомого майна, на підставі яких, на думку позивача, її батько набув право власності на вказане у них майно, не були нотаріально посвідчені, не створюють жодних юридичних наслідків та з їхнього змісту неможливо встановити, що батько позивача купив саме квартири АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 . Також зазначили, що проживають та зареєстровані разом із членами своєї сім`ї у квартирі АДРЕСА_1 з 1989 року по цей час на підставі рішення правління колгоспу імені Ілліча і профкому села Кульчин. Враховуючи, що правовстановлюючі документи на нерухоме майно, що є предметом цього позову, на ім`я спадкодавця ОСОБА_6 відсутні, то таке майно не входить до спадкової маси після його смерті та не може бути успадковане позивачем (а. с. 70-72).

22 грудня 2022 року позивач подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила визнати за нею право власності на житловий будинок, загальною площею 114.4 кв. м, житловою площею 79.0 кв. м, з господарськими спорудами (сарай Б-1, сарай Д-1) по АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 (а. с. 149).

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали з викладених у ньому підстав та просили його задовольнити.

Представник відповідача Турійської селищної ради у судове засідання не з`явився, хоча належним чином про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений, подав до суду письмову заяву, в якій вказав, що просить справу розглядати за його відсутності (а. с. 27).

Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їхній представник - адвокат Хомич А.В., у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову у зв`язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Представник третьої особи СВК «Кульчинський» Шадура Т.М. у судове засідання не з`явилася, 24 січня 2023 року подала до суду заяву, в якій вказала, що є одним із засновників кооперативу, про обставини, викладені у позовній заяві ОСОБА_1 щодо продажу ОСОБА_6 нерухомого майна по АДРЕСА_3 їй нічого невідомо, просить усі засідання проводити без участі представника СВК «Кульчинський», а при вирішенні справи по суті покладається на розсуд суду (а. с. 173).

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до положень статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10) і після його смерті відкрилася спадщина.

Позивач ОСОБА_1 є дочкою спадкодавця, що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб (а. с. 52-53).

03 березня 2020 року позивач ОСОБА_1 подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 (а. с. 47 на звороті).

Інші спадкоємці першої черги ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у встановлений законом строк відмовилися від прийняття спадщини після смерті батька, а ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 не прийняли спадщину та з заявами про її прийняття до нотаріуса не зверталися (а. с. 48, 49, 59, 60).

З огляду на вказане, позивач ОСОБА_1 , як дочка спадкодавця, є єдиною спадкоємницею за законом, яка в контексті положень статей 1269, 1270 ЦК України у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_6 .

Наведені обставини справи об`єктивно підтверджуються дослідженими судом матеріалами спадкової справи № 36/2020 до майна померлого ОСОБА_6 (а. с. 47-69), з яких також видно, що свідоцтва про право на спадщину на інше належне спадкодавцю майно (земельні ділянки) видані позивачу.

Постановою приватного нотаріуса від 05 вересня 2022 року позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_3 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на вищевказане спадкове нерухоме майно, які підтверджують його державну реєстрацію права власності та належність спадкодавцю ОСОБА_6 (а. с. 20).

Звертаючись із цим позовом до суду, позивач посилалася на те, що до складу спадщини, окрім іншого майна, увійшли квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , що належали її батькові ОСОБА_6 на підставі договорів купівлі-продажу від 24 грудня 1992 року та від 28 грудня 1999 року.

Право власності у встановленому законом порядку на зазначене нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано (а. с. 19).

Зі змісту договору купівлі-продажу від 24 грудня 1992 року, укладеного між Колективним господарством «Кульчинський» та ОСОБА_6 , видно, що останній купує трьохкімнатний житловий будинок садового типу, загальною площею 51.9 кв. м, житловою площею 36.1 кв. м, з надвірними будівлями в АДРЕСА_3 за ціною 50 % балансової вартості (16551.97 карбованців) - 8275.99 карбованців (а. с. 15-17).

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру від 22 грудня 1992 року № 1464 ОСОБА_6 сплатив за житловий будинок 8275.99 карбованців (а. с. 18).

28 грудня 1999 року між КСП «Кульчинське» та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу житлової квартири в двохквартирному будинку, загальною площею 52.4 кв. м, житловою площею 36.1 кв. м, за ціною 25 % балансової (залишкової) вартості (28718 гривень) - 7179.50 гривень (а. с. 12).

Відповідно до накладної № 1356 від 28 грудня 1999 року та довідки № 95 від 24 квітня 2001 року ОСОБА_6 за рахунок майнового паю провів оплату за житловий будинок на вказану вище в договорі суму (а. с. 13, 14).

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, на спірні правовідносини щодо набуття спадкодавцем права на зазначене у вказаних вище договорах купівлі-продажу нерухоме майно поширюється дія норм ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦК Української РСР 1963 року цивільні права та обов`язки виникають зокрема з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 227 ЦК Української РСР 1963 року договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до статті 47 ЦК Української РСР 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

У постановах Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі № 205/8493/16-ц (провадження № 61-40951св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 754/1466/15-ц (провадження № 61-11804св18), від 21 липня 2021 року у справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 754/1466/15-ц (провадження № 61-10683св20) містяться висновки, що статті 224, 227 ЦК Української РСР 1963 року передбачали, що договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання такої вимоги тягне недійсність договору.

Враховуючи викладене, договір купівлі-продажу від 24 грудня 1992 року, що укладений між колгоспом «Кульчинський» і ОСОБА_6 , та договір купівлі-продажу від 28 грудня 1999 року, що укладений між КСП «Кульчинське» і ОСОБА_6 , є недійсними, оскільки не були нотаріально посвідчені відповідно до вимог статті 227 ЦК Української РСР 1963 року.

Аналіз наведених обставин та доказів в їх сукупності дає обґрунтовані та достатні підстави для висновку, що нерухоме майно, на яке позивач просить визнати право власності в порядку спадкування, в контексті положень статті 1218 ЦК України не входить до складу спадщини, яка відкрилася після смерті її батька ОСОБА_6 , оскільки останній не набув у встановленому законом порядку жодних прав на таке майно.

Крім того, зі змісту вказаних вище договорів купівлі-продажу не видно, що їх предметом були квартири АДРЕСА_4 , оскільки предметом договору від 24 грудня 1992 року є цілий житловий будинок садибного типу, загальною площею 51.9 кв. м, житловою площею 36.1 кв. м, з надвірними будівлями в АДРЕСА_3 , а місцезнаходження квартири, загальною площею 52.4 кв. м, житловою площею 36.1 кв. м, що є предметом договору від 28 грудня 1999 року, не визначено (не вказано ні адресного номера, ні вулиці, ні населеного пункту).

У наданих позивачем документах про оплату вартості житла: квитанції до прибуткового касового ордеру від 22 грудня 1992 року № 1464, накладній та довідці від 24 квітня 2001 року № 95 (а. с. 13, 14, 18), не зазначено адреси нерухомості, за яку проводиться оплата.

Судом також досліджено матеріали інвентаризаційної справи № 1547 на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться по АДРЕСА_3 (а. с. 112-127).

Інвентаризаційну справу сформовано на підставі заяви голови СВК «Кульчинський» Турчинського А.М. від 13 червня 2001 року (а. с. 114) і в ній міститься свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 01 березня 2002 року, що видане на підставі рішення виконкому Кульчинської сільської ради Турійського району від 13 грудня 2001 року № 42 (а. с. 162), відповідно до якого житловий будинок з надвірними спорудами (сарай Б-1, сарай Д-1) по АДРЕСА_3 належить на праві власності СВК «Кульчинський» (а. с. 124), який є правонаступником КСП «Кульчинський» (а. с. 152 на звороті).

З огляду на вказане, на момент укладення договорів купівлі-продажу від 24 грудня 1992 року та від 28 грудня 1999 року право власності на нерухоме майно, що є предметом цього спору, не було оформлене у встановленому законом порядку і, відповідно, не могло й бути відчужене КСП «Кульчинський», зокрема, й ОСОБА_6 , в будь-який спосіб.

Також з матеріалів справи видно, що рішенням виконавчого комітету Кульчинської сільської ради № 20 від 21 травня 2001 року вирішено оформити право власності на житловий будинок по АДРЕСА_3 за ОСОБА_6 (а. с. 148).

Під час розгляду справи встановлено, що треті особи у цій справі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їхні діти з 1989 року проживають у квартирі АДРЕСА_5 (а. с. 131-135), яка була надана ОСОБА_3 , як члену колгоспу (а. с. 136), для проживання у зв`язку з одруженням на підставі рішення правління колгоспу імені Ілліча і профкому села Кульчин № 2 від 02 лютого 1989 року (а. с. 77).

У зв`язку з цим сільський голова своїм розпорядженням № 25 від 22 травня 2001 року зупинив дію вказаного рішення виконавчого комітету.

29 травня 2001 року рішенням № 18/4 виконавчий комітет Кульчинської сільської ради вирішив не видавати ОСОБА_6 рішення № 20 від 21 травня 2001 року до вирішення питання про проживання сім`ї ОСОБА_3 .

Цим же рішенням голові СВК «Кульчинський» рекомендовано вирішити питання про правильність продажу житлового будинку ОСОБА_6 та посвідчити договори купівлі-продажу нотаріально (а. с. 163).

Проте, ОСОБА_6 та голова СВК «Кульчинський» не звернулися до нотаріуса для укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна відповідно до вимог закону.

Натомість голова СВК «Кульчинський» оформив належним чином право власності на спірне нерухоме майно за СВК «Кульчинський», про що вказано вище у цьому рішенні, і після цього жодних дій щодо його відчуження ОСОБА_6 не вчиняв.

Більше того, ОСОБА_6 звертався до суду із позовом до СВК «Кульчинський», ОСОБА_4 , Кульчинської сільської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання за ним права власності на нерухоме майно, однак відмовився від позову, в зв`язку з чим ухвалою суду від 22 лютого 2005 року провадження у справі було закрито (а. с. 164).

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою вказаної статті процесуального закону передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Будь-яких належних та допустимих доказів, що свідчили б про належність спірного нерухомого майна спадкодавцеві ОСОБА_6 , стороною позивача суду не надано.

Натомість під час судового розгляду достовірно встановлено, що таке майно на сьогоднішній день на законних підставах належить СВК «Кульчинський».

Також, слід звернути увагу на те, що позивач, звертаючись із цим позовом до суду, в позовній заяві відповідачем визначила Турійську селищну раду.

СВК «Кульчинський», за яким зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, ухвалою суду від 22 грудня 2022 року (а. с. 154) залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Зміст статті 51 ЦПК України свідчить про те, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Під час підготовчого провадження представник позивача клопотань про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі в справі співвідповідача (власника спірного нерухомого майна) відповідно до вимог статті 51 ЦПК України не подавала і підтримала вимоги, заявлені до визначеного в позовній заяві відповідача.

Більше того, представник позивача у судовому засіданні 29 березня 2023 року пояснила, що Турійська селищна рада жодних прав позивача не порушила, однак, визначаючи її статус як відповідача у цій справі, представник виходила з того, що селищна рада могла б претендувати на спірне майно у разі неприйняття його позивачем у спадщину після смерті батька.

Такі доводи представника позивача на увагу не заслуговують, оскільки під час підготовчого провадження у цій справі після витребування судом інвентаризаційної справи на нерухоме майно, що є предметом спору, усім учасникам достовірно було відомо про те, що право власності на нього зареєстровано за СВК «Кульчинський».

Враховуючи вищевикладене, а також те, що нерухоме майно, яке є предметом спору, не увійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_12 , суд не уповноважений залучати співвідповідача чи замінювати неналежного відповідача з власної ініціативи без клопотання сторони позивача, а позовні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно стосуються безпосередньо прав та обов`язків особи, за якою це майно зареєстровано, то суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок по АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 .

За змістом частини п`ятої статті 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З метою реалізації принципу правової визначеності та досягнення максимальної зрозумілості і й обґрунтованості цього рішення суд вважає за необхідне викласти його саме в такій редакції з урахуванням усіх обставин, на які сторони посилалися, мотивуючи свої вимоги і заперечення, та які стали підставами для відмови в позові.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, статей 1216, 1217, 1261, 1268, 1269, 1270 ЦК України, статей 47, 224, 227 ЦК Української РСР 1963 року та керуючись статтями 81, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Турійської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Сільськогосподарський виробничий кооператив «Кульчинський», про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Представник позивача: ОСОБА_2 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_7 .

Відповідач: Турійська селищна рада, адреса місця знаходження: майдан Центральний, 1, селище міського типу Турійськ, Волинська область, код за ЄДРПОУ 04333052.

Представник відповідача: Безсмертний Олексій Миколайович, адреса місця знаходження: майдан Центральний, 1, селище міського типу Турійськ, Ковельський район, Волинська область.

Третя особа: ОСОБА_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: ОСОБА_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_8 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Представник третіх осіб: ОСОБА_5 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_9 .

Третя особа: Сільськогосподарський виробничий кооператив «Кульчинський», адреса місця знаходження: село Кульчин, Ковельський район, Волинська область, код в ЄДРПОУ 03736339.

Представник третьої особи: Шадура Тетяна Михайлівна, адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , паспорт серії НОМЕР_5 .

Головуючий

Повне рішення складено 07 квітня 2023 року.