Рішення

від 04.04.2023 по справі 476/586/22

ЄЛАНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 476/586/22

Провадження № 2/476/44/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.04.2023 року с.м.т. Єланець

Єланецький районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Чернякової Н.В.

за участю секретаря Козаченко Л.М.

позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення земельної ділянки у зв`язку з закінченням строку договору оренди та стягнення орендної плати

В С Т А Н О В И В :

12.12.2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про повернення земельної ділянки у зв`язку з закінченням строку договору оренди та стягнення орендної плати.

Свої вимоги мотивує тим, що вона є власницею земельної ділянки площею 6,6317 га, кадастровий номер 4823083000:01:000:0485, яка розташована на території Нововасилівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області. 10.11.2015 року між нею та відповідачем укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, строком на 7 років. Право оренди на вказану земельну ділянку зареєстровано 10.11.2015 року. Термін дії вказаного договору закінчився 10.11.2022 року. Ще до закінчення терміну оренди земельної ділянки, не маючи наміру в подальшому продовжувати договір оренди земельної ділянки 21.07.2022 року вона звернулася до відповідача з заявою не обробляти її земельну ділянку у зв`язку з тим, що вона не бажає продовжувати строк дії договору оренди, а виявила бажання обробляти її самостійно. Проте, відповідач, діючи всупереч вимогам закону, відмовився в усній формі повертати спірну земельну ділянку в її користування та в жовтні 2022 року самовільно засіяв її зерновою культурою.

Посилаючись на викладене, просила суд зобов`язати відповідача повернути їй земельну ділянку площею 6,6317 га, кадастровий номер 4823083000:01:000:0485, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у зв`язку з закінченням договору оренди, привівши її у придатний для використання стан, стягнути з відповідача на її користь плату за оренду земельної ділянки за поточний рік у розмірі 28000 грн. та сплачений судовий збір.

Ухвалою судді Єланецького районного суду Миколаївської області від 09.01.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву, вважає, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався і діє на даний час. 24 березня 2022 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану». Пункт 27 розділу Х перехідних положень Земельного кодексу України викладено в такій редакції: вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: приватної власності. Що стосується вимог про стягнення з відповідача орендної плати в розмірі 28000 грн., то вважає, що в їх задоволенні слід відмовити, оскільки 20.12.2022 року відповідач сплатив позивачці орендну плату за 2022 рік, перерахувавши кошти на її банківський рахунок. Також просила стягнути з позивачки на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14762,00 грн.

Вислухавши позивачку, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, суд приходить до наступного висновку.

Так, за Конституцією України, ст.ст. 4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 ЦК України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, позивачка ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки загальною площею 6,6317 га, кадастровий номер 4823083000:01:000:0485, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Нововасилівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області (а. с. 11-12).

10.11.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір оренди належної позивачці земельної ділянки загальною площею 6,6317 га, кадастровий номер 4823083000:01:000:0485 (а. с. 16-19).

Згідно п.п. 1, 2, 8 вказаного договору у строкове платне користування строком на 7 років передалася земельна ділянка площею 6,6317 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Нововасилівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

Пунктом 42 вказаного договору передбачено, що він набирає чинності після підписання сторонами.

За актом приймання-передачі земельної ділянки в користування на умовах оренди від 10.11.2015 року вищевказана земельна ділянка передана відповідачу ОСОБА_3 (а.с. 20).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, на підставі договору оренди землі № б/н від 10.11.2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , державним реєстратором реєстраційної служби Єланецького районного управління юстиції Миколаївської області Шапошніковим В.Б. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25985484 від 10.11.2025 року, згідно якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про реєстрацію іншого речового права: права оренди земельної ділянки загальною площею 6,6317 га, кадастровий номер 4823083000:01:000:0485 та строком дії до 10.11.2022 року (а.с. 14-15).

Як вбачається із листа-повідомлення від 21 липня 2022 року позивачка звернулася до відповідача, якого просила повернути їй вищевказану земельну ділянку, оскільки строк дії договору закінчується 10.11.2022 року (а.с. 21).

Оскільки вирішити питання про повернення земельної ділянки не видається можливим, нині захист прав позивачки можливий лише у судовому порядку. Також позивачка просила стягнути з відповідача на її користь плату за оренду земельної ділянки за поточний рік у розмірі 28000 грн.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 3 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою-другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 78 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Частиною першою статті 792 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

Як вбачається зі змісту пункту 8 Розділу «Строк дії договору» вищевказаного договору оренди земельної ділянки, його було укладено на строк 7 років. Цим же пунктом договору оренди земельної ділянки передбачено наступне: якщо протягом 60 денного строку до закінчення договору жодна із сторін не заявила про його припинення договір вважається продовжений на той же строк, на тих же умовах.

Судом встановлено, що відповідач набув право оренди земельної ділянки з моменту державної реєстрації договору оренди, який був укладений у 2015 році, а саме з 10.11.2015 року сторони погодилися, що строк договору оренди закінчився 10.11.2022 року.

Між тим, представник відповідача, посилаючись на положення підпункту 1 пункту 27 розділу Х «Перехідних положень» Земельного кодексу України, вважає поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зокрема договори оренди строк користування земельними ділянками щодо них закінчився після введення воєнного стану, щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення приватної власності.

Згідно п. 9 ч. 3 Пояснювальної записки до проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», для попередження негативних наслідків змін у забезпеченні аграрного сектору економіки трудовими ресурсами, зокрема, внаслідок мобілізації, внутрішнього переміщення громадян України та їх виїзду за кордон тощо, 4 передбачається надати можливість користувачам земель сільськогосподарського призначення тимчасово строком до одного року передавати свої права землекористування іншим аграрним виробникам, які забезпечені необхідними матеріально-технічними, фінансовими та трудовими ресурсами. В умовах недоступності Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, пропонується визначити, що передача прав землекористування не потребує реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Районним військовим адміністраціям передбачається надати повноваження щодо здійснення реєстрації договорів про передачу прав землекористування шляхом ведення відповідних реєстраційних книг.

Таким чином, законодавець з метою продовольчої безпеки в умовах воєнного стану обмежив права сторін на волевиявлення щодо укладення договорів оренди.

Твердження позивачки про те, що в подальшому були внесені зміни до зазначених вище Перехідних положень Земельного Кодексу, тому було скасовано поновлення договору оренди між сторонами, суд мотивує наступним.

Відповідно до п. 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, яка набула чинності з 19 листопада 2022 року: під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель», щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування; приватної власності.

З рішення Конституційного суду України від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 вбачається, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, оскільки закінчення строку користування земельною ділянкою, відбулося після введення в Україні воєнного стану та під час його дії і до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель», тому договір поновив свою дію на один рік у відповідність до положень вказаних матеріальних норм.

Щодо доводів позивачки, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» скасував таке поновлення то суд зазначає, що дійсно після набуття чинності Законом таке поновлення скасовано, але щодо земельних ділянок строк користування якими сплив після набуття ним чинності.

З огляду на викладене суд вважає, що в судовому засіданні вимога позивачки про повернення земельної ділянки не знайшла своє підтвердження, а тому вказана вимога задоволенню не підлягає.

Крім того, вимога позивачки про стягнення з відповідача на її користь плати за оренду земельної ділянки за поточний рік у розмірі 28000 грн. також не підлягає задоволенню, оскільки як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні 20.12.2022 року відповідач сплатив позивачці орендну плату у вказаному розмірі, перерахувавши вказану суму на її банківський рахунок. В судовому засіданні позивачка не заперечувала проти отримання орендної плати у вказаному розмірі за поточний рік. До того ж, у відповіді на відзив позивачка зазначала, що оскільки дія договору закінчилася 10.11.2022 року, відповідач прострочив виплату орендної плати на 40 днів і згідно п. 14 договору оренди земельної ділянки, вважає, що останній має сплатити їй пеню у розмірі 0,01% за кожен день прострочення. Між тим, позивачка не заявила цих вимог при подачі позовної заяви, в ході розгляду справи не уточнювала та не змінювала своїх позовних вимог в частині стягнення з відповідача на її користь пені за прострочення сплати орендної плати, не вказала розмір пені, який підлягає стягненню, не надала відповідного розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Оскільки позивачка не заявила належним чином вимоги про стягнення пені, тому вони не можуть бути розглянуті по суті в межах розгляду даної справи, що не позбавляє її права звернутися окремо з позовом про стягнення з відповідача пені.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищенаведені обставини, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову про повернення земельної ділянки у зв`язку з закінченням строку договору оренди та стягнення орендної плати необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, так як позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору слід віднести на рахунок позивача.

Таким чином, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати у справі, понесені відповідачем, відповідно до ст. 141 КПК України, покладаються на позивачку.

Також в ході розгляду справи представником відповідача заявлено вимогу про стягнення з позивачки на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14762,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, по в`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи(частина 4 статті 137 ЦПК України).

У разі задоволення позову судові витрати, в тому числі і витрати на правничу допомогу, покладаються на відповідача (пункт 2 частини 2 статті 141 ЦПК України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, в тому числі і витрат на правничу допомогу, суд, зокрема, враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову (частина 3 статті 141 ЦПК України).

На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу надано договір про надання професійної правничої допомоги від 24.01.2023 року, детальний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, квитанції про сплату винагороди (гонорару) від 02.02.2023 року, 22.03.2023 року, 24.03.2023 року із яких слідує, що відповідачем сплачено 10500 грн. в рахунок витрат на правничу допомогу.

В ході розгляду справи позивачка заперечувала щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14762,00 грн., зазначала, що вказаний розмір є завищеним і не співмірним складності справи. До того ж, вона є пенсіонеркою за віком і єдиний дохід її є пенсія.

Враховуючи заперечення позивачки щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, її матеріальний стан, вік, суд вважає, що з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню 5250 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що становить половину від суми сплаченого гонорару відповідачем за договором від 24.01.2023 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення земельної ділянки у зв`язку з закінченням строку договору оренди та стягнення орендної плати відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 5250 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят) грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Єланецький районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення буде виготовлено 07.04.2023 року.

Суддя Н.В. Чернякова