Рішення

від 07.04.2023 по справі 910/9512/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.04.2023Справа № 910/9512/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного підприємства "Алма Транс" (вул. Вавілових, буд. 16/12, кв. 12, м. Київ, 04060)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фопіел" (пр. Бажана Миколи, буд.1-М, оф.17, м. Київ, 02068)

про стягнення 69 146,57 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Алма Транс" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОПІЕЛ" про стягнення 69 146,57 грн., а саме 59120,40 грн. основного боргу, 1039,87 грн. процентів річних та 8986,30 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору-заявки №-0028-0587 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом від 05.01.2022 року в частині своєчасної оплати наданих послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду 25.10.2022 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 14.10.2022 року надійшла заява б/н від 20.10.2022 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9512/22, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 28.10.2022 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: пр. Бажана Миколи, буд.1-М, оф.17, м. Київ, 02068, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, про відкриття провадження у справі № 910/9512/22 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення 04.11.2022 року поштового відправлення №0105493023922 відповідачу.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 28.10.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 19.11.2022 року включно.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Фопіел" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду відзиву на позовну заяв, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду на час розгляду справи не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 05.01.2022 року між Приватним підприємством «Алма Транс» (позивач у справі, перевізник за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фопіел» (відповідач у справі, замовник за Договором) укладено Договір-заявку №-0028-0587 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого перевізник приймає на себе зобов`язання перевезти вантаж (Waste paper/Макулатура), своїм або що належить третім особам автотранспортом, за маршрутом: 07400, Бровари, Україна - ... - DE-25348, Gluckstadt Germany - … , а замовник оплатити послуги перевізника.

Розділами 1 - 6 Договору сторони узгодили предмет договору, умови здійснення перевезення, відповідальність сторін, вартість послуг та послідовність розрахунків, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань сторін.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками замовника та перевізника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Згідно положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Згідно з частиною 3 статті 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Як визначено частиною 1 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Зокрема, як встановлено судом за матеріалами справи, згідно умов пункту 2 Договору-заявки сторонами було погоджено умови виконання зобов`язання, відповідно до яких відповідач доручив, а позивач взяв на себе зобов`язання здійснити автотранспортне перевезення вантажу по міжнародному сполученню:

- за маршрутом - Україна, Бровари, бульв. Незалежності, 30 - 25524, Німеччина/Germany, Gluckstadt, StadtStraЯe, 20,

- дата завантаження - 11.01.2022 року,

- дата розвантаження - 18.01.2022 року,

- митний пункт пропуску - Україна-Ягодин / Польща-Дорогуськ,

- вантажоотримувач - АР CONCEPT GmbH Co.KG (Німеччина, м. Глюкштадт, вул. Штадетрассе,20/Germany, Glueckstadt, Stadstrasse, 20,

- автомобіль - КА 6031 ВО\ НОМЕР_1 ,

- сума фрахту - 1 900 EUR по курсу НБУ на день завантаження,

- умови розрахунків - по оригіналам 14 банківських днів.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 зазначеної статті перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (AirWaybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956 року (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, відтак, оскільки обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

За висновками суду товарно-транспортна накладна є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов`язковим.

Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно наданої позивачем міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 11.01.2022 року, копія якої наявна в матеріалах справи, що відповідно до умов Договору Приватне підприємство «Алма Транс» 11.01.2022 року завантажило товар у м. Бровари, Україна, у автомобіль - НОМЕР_2 \ НОМЕР_1 , про що свідчать відмітка вантажовідправника в графі 22 СМR та відмітки в графі 4 та 16 СМR до перевезення транспортним засобом НОМЕР_2 / НОМЕР_1 .

В той же час судом встановлено відсутність у наданій суду СМR від 11.01.2022 року відмітки вантажоотримувача АР CONCEPT GmbH Co.KG (Німеччина, м. Глюкштадт, вул. Штадетрассе,20/Germany, Glueckstadt, Stadstrasse, 20) про отримання вантажу у графі 24 СМR, що, згідно пояснень позивача, зумовлено нездійсненням відповідної відмітки в екземплярі CMR від 11.01.2022 року, наданому позивачеві.

Також на підтвердження факту виконання своїх зобов`язань за спірним Договором - заявкою № -0028-0587 від 05.01.2022 року позивачем надано суду копію Акту надання послуг №42 від 17.01.2021 року на суму 59 120,40 грн., підписаного представником замовника та перевізника, а також засвідченого печатками сторін, згідно якого перевізником були виконані наступні роботи (надані такі послуги): Транспортні послуги міжнародних перевезень автомобілем DAF КА60-31ВО, н/пр НОМЕР_1 по маршруту: м. Бровари, Київська обл., Україна - 25348, Glueckstadt, STADTSTRASSE 20, Germany.

Водночас, у вказаному акті зазначено, що замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

При цьому, як вбачається із наявної у матеріалах справи копії CMR та акту надання послуг, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з організації міжнародних перевезень з боку вантажоотримувача та відповідача як замовника відсутні.

Факт надання позивачем послуг з перевезення за Договором-заявкою №-0028-0587 та CMR від 11.01.2022 року відповідачем не заперечувався.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд наголошує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У зазначеному аспекті суд враховує, що відповідачем під час розгляду даної справи не надано суду доказів, які заперечують факт виконання позивачем зобов`язань за договором - заявкою № -0028-0587 в частині передачі вантажу вантажоотримувачу та/або підписання акту надання послуг № 42 від 17.01.2022 року відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, за результатом оцінки судом наданих сторонами доказів та матеріалів справи в сукупності, наявні у справі справи матеріали розцінюються судом як належні, достатні та достовірні у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77, 79 ГПК України докази, на підставі яких можливо встановити факт виконання позивачем прийнятих на себе зобов`язань з організації послуг міжнародного перевезення та доставки вантажоодержувачу вантажу, обумовлених Договором, в зазначених в акті № 42 від 17.01.2022 року обсягах, з належною якістю і за вказаною ціною, та, відповідно, прийняття замовником (відповідачем) виконання цих послуг без будь - яких зауважень. кладення між сторонами оспорюваного Договору поруки від 07.04.2010 року, під час якого сторонами погоджено всі його істотні умови, у тому числі щодо визначення зобов`язання, яке забезпечується такою порукою.

За таких обставин, за висновком суду, відсутність підпису підприємства-вантажоодержувача на CMR від 11.01.2022 року у графі про отримання вантажу не спростовує факт отримання цього вантажу та факт належного виконання позивачем його зобов`язань за Договором-заявкою №-0028-0587.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Стаття 931 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 8, 10 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Згідно з абзацом 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Згідно зі статтею 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Як визначено умовами пункту 2.9 Договору та зазначалось судом раніше, вартість послуг з перевезення становить 1 900 Євро по курсу НБУ на день завантаження, що дорівнює 59 120,40 грн. (курс НБУ станом на 11.01.2022 року становить 31,116 грн. за 1 EUR (Євро)); за умовами пункту 2.10 Договору оплата транспортних послуг здійснюється замовником у строк - 14 банківських днів по оригіналам документів; пунктом 5.2 Договору встановлено, що оригінали документів направляються за адресою: Нова пошта - 02068, м. Київ, просп. Бажана Миколи, 1М, офіс 17, ТОВ «Фопіел».

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати наданих за Договором послуг матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем 25.01.2022 року було надіслано на адресу відповідача пакет документів, на підставі яких мала здійснюватися оплата, а саме: виставлений відповідачу рахунок №43 від 17.01.2022 року на оплату транспортних послуг по міжнародному перевезенню вантажу на суму 59 120,40 грн., акт №42 надання послуг від 17.01.2022 року, який містить посилання на дані маршруту та транспортного засобу, а також міжнародну товарно-транспортну накладну СМR від 11.01.2022 року.

Факт надсилання зазначених документів на визначену у Договорі адресу ТОВ «Фопіел», а саме: м. Київ, просп. Бажана Миколи, 1М, офіс 17, підтверджується наявною в матеріалах справи копією експрес - накладної «Нова пошта» № 20450507983590 від 25.01.2022 року.

При цьому згідно витягу з офіційного сайту ТОВ «Нова Пошта» щодо відстеження поштового відправлення, зазначені документи були отримані відповідачем 26.01.2022 року.

Після отримання відповідачем вказаного відправлення, підписаний замовником екземпляр акту №42 надання послуг від 17.01.2022 року повернуто на адресу позивача.

Отже, з урахуванням умов Договору-заявки №-0028-0587 щодо строків оплати, відповідач мав здійснити оплату наданих позивачем транспортних послуг у строк до 15.02.2022 року.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, вказані документи залишені без оплати.

Наразі, доказів наявності звернень відповідача до перевізника з підстав ненадання останнім усіх необхідних для здійснення оплати документів та/або надання неналежно оформлених документів, передбачених умовами замовлення, сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення з боку відповідача щодо розрахованої позивачем вартості послуг з перевезення у сумі 59 120,40 грн. та порядку її визначення позивачем по курсу НБУ на день завантаження товару, тобто по курсу НБУ станом на 11.01.2022 року, відсутні.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо перерахування коштів за надані ПП «Алма Транс» послуги з організації міжнародного перевезення вантажу на суму 59 120,40 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідачем не виконано, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 59 120,40 грн., яку позивач просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору-заявки №-0028-0587 від 05.01.2022 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Крім того, відповідно до письмових пояснень позивача у Рахунку на оплату № 43 від 17.01.2022 року та Акті надання послуг № 42 від 17.01.2022 року, що складені позивачем на підставі Договору-заявки №-0028-0587, помилково зазначено, що вони видані на підставі Договору №0028-0566 від 13.12.2021 року замість вірних реквізитів Договору-заявки №-0028-0587.

Проаналізувавши надані позивачем документи суд зазначає, що не зважаючи на вказані вище описки, зазначені документи є належними доказами виконання позивачем (перевізником) зобов`язань за Договором-заявкою №-0028-0587, оскільки послуги, зазначені у Рахунку на оплату покупцю № 43 від 17.01.2022 року та у Акті надання послуг № 42 від 17.01.2022 року відповідають предмету Договору-заявки №-0028-0587.

Так, у графі "Товари (роботи, послуги)" Рахунку на оплату покупцю № 43 від 17.01.2022 року та у графі "Найменування робіт, послуг" Акту надання послуг № 42 від 17.01.2022 року зазначено, що ці документи складаються у зв`язку із наданням транспортних послуг міжнародних перевезень автомобілем DAF КА 60-31 ВО, н/пр НОМЕР_1 по маршруту м. Бровари, Київська обл., Україна - 25348, Gluckstadt, Stadstrasse, 20, Germany, що співпадає з предметом Договору-заявки №-0028-0587. При цьому, співпадає не тільки маршрут, а й номери автомобіля, яким здійснювалося перевезення вантажів.

Крім того, вартість послуг, зазначена у Рахунку на оплату покупцю № 43 від 17.01.2022 року та у Акті надання послуг № 42 від 17.01.2022 року відповідає сумі, зазначеній у пункті 2.9 Договору-заявки №-0028-0587, та складає 1 900 Євро по курсу НБУ на день завантаження, що дорівнює 59 120,40 грн.

Водночас, докази існування між сторонами у справі будь-яких інших договорів щодо перевезення вантажів за маршрутом м. Бровари, Київська обл., Україна - 25348, Gluckstadt, Stadstrasse, 20, Germany, та на виконання яких між позивачем та відповідачем міг бути підписаний Акт надання послуг № 42 від 17.01.2022 року, в матеріалах справи відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 59 120,40 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати наданих послуг за Договором, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 1 039,87 грн. 3 % річних за період з 15.02.2022 року по 16.09.2022 року та 8 986,30 грн. за період березень 2022 року по серпень 2022 року, які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині 3% річних та інфляційних втрат, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Наразі, як встановлено судом, з урахуванням приписів статті 253 Цивільного кодексу України та умов пункту 2.10 договору, граничним строком виконання зобов`язання з оплати послуг з перевезення вантажу є 15.02.2022 року, в той час як позивачем початком періоду прострочення визначено цю ж дату - 15.02.2022 року, що не відповідає приписам чинного законодавства та умовам правочину.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення та з урахуванням дати початку періоду прострочення, становить 1 035,01 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 039,87 грн. процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 1 035,01 грн.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача 8 986,30 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фопіел" (пр. Бажана Миколи, буд.1-М, оф.17, м. Київ, 02068; код ЄДРПОУ 44117078) на користь Приватного підприємства "Алма Транс" (вул. Вавілових, буд. 16/12, кв. 12, м. Київ, 04060; код ЄДРПОУ 36593235) 59 120 (п`ятдесят дев`ять тисяч сто двадцять) грн. 40 коп. основного боргу, 1 035 (одну тисячу тридцять п`ять) грн. 01 коп. процентів річних, 8 986 (вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят шість) грн. 30 коп. інфляційних втрат та 2 480 (дві тисячі чотириста вісімдесят) грн. 75 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 07 квітня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон