Рішення

від 30.03.2023 по справі 141/628/22

ОРАТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 141/628/22

Провадження №2/141/27/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року смт Оратів

Оратівський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Климчука С.В.,

при секретарі судового засідання Рожковій Л.М.,

сторони в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу №141/628/22 за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Надія - М.В.» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним в частині зазначення строку дії внаслідок його підроблення, внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зобов`язання повернути земельну ділянку,

У С Т А Н О В И В:

22.12.2022 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Надія - М.В.» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним в частині зазначення строку дії внаслідок його підроблення, внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зобов`язання повернути земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,3716 га, розташованої на території Кошланівської сільської ради Оратівського району Вінницької області (на час набуття права власності) з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

15.10.2012 позивач уклала із відповідачем Фермерським господарством «Надія - М.В.» договір оренди землі № 135, за умовами якого вона передала орендарю вказану земельну ділянку в користування на умовах оренди на строк 5 (п`ять) років з дати його державної реєстрації. Вказаний договір оренди був зареєстрований в Реєстраційній службі Оратівського районного управління юстиції Вінницької області 25.09.2013, а тому строк дії договору оренди землі мав закінчитись 25.09.2018. Однак, позивачу стало відомо про підроблення вказаного договору оренди землі в частині визначення строку його дії із первинного узгодженого сторонами 5 (п`яти) років на 10 (десять) років.

Волевиявлення позивача ОСОБА_1 на визначення такого строку оренди землі не було, однак 25.09.2013 договір оренди землі від 15.10.2012 № 135 із зазначенням строку його дії на 10 (десять) років було зареєстровано Реєстраційною службою Оратівського районного управління юстиції Вінницької області за номером запису про інше речове право 2642819.

Таким чином, загальний строк дії договору оренди землі № 135 від 15.10.2012 з урахуванням його підроблення має закінчитися 25.09.2023, а не 25.09.2018, як вважала позивач. Вказані обставини істотно обмежують конституційне право власності на землю ОСОБА_1 .

Факт підроблення договору оренди землі № 135 від 15.10.2012 у пункті 8 «строк договору» шляхом зміни первісного запису «5 років» на виправлений «10 років» підтверджується Висновком експертного дослідження № ЕД-19-22/37014-ДД від 11.11.2022 Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Оскільки волевиявлення позивача на визначення строку дії договору оренди землі № 135 від 15.10.2012 терміном на 10 (десять) років було відсутнє, вказаний договір оренди не відповідає вимогам ч. 3 ст. 203 ЦК України, так як при його укладенні ОСОБА_1 погодила істотну умову договору щодо строку його дії лише на 5 (п`ять) років, а тому позивач просить суд визнати вказаний договір оренди земельної ділянки недійсним в частині зазначення строку дії договору внаслідок його підроблення, внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у частині строку дії договору та зобов`язати відповідача повернути належну їй земельну ділянку.

Ухвалою суду від 09.01.2023 відкрито провадження у справі №141/628/22 та призначено підготовче судове засідання на 07.02.2023.

03.02.2023 до суду надійшов відзив від 02.02.2023 представника відповідача адвоката Гончара О.І. на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначено, що у позовній заяві не зазначено, коли позивачу стало відомо про той факт, що строк дії договору оренди землі № 135 від 15.10.2012 не 5 (п`ять), а 10 (десять) років. Також представник відповідача зазначає, що у висновку експертного дослідження № ЕД-19-22/37104-ДД від 11.11.2022 немає заключення саме про підробку, а заключення експерта, зазначені у вказаному висновку, більше підходять до слів «уточнення», «уточнити». Окрім того, представник відповідача вказує, що спосіб захисту про визнання договору недійсним через недосягнення згоди щодо строку дії договору є неправильним. Відтак, ФГ «Надія - М.В.» вважає, що позоні вимоги є необгрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню.

У зв`язку з неявкою відповідача та його представника в підготовчому судовому засіданні, призначеному на 07.02.2023, оголошено перерву до 07.03.2023.

Ухвалою суду від 07.03.2023 закрито підготовче провадження у справі №141/628/22 та призначено справу №141/628/22 до судового розгляду по суті на 30.03.2023.

Позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про час, день та місце судового розгляду справи у встановленому законом порядку, в судове засідання, призначене на 30.03.2023 не з`явилась. При цьому, 30.03.2023 на адресу суду надійшла заява позивача про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити, також просить стягнути з відповідача усі документально підтверджені понесені стороною позивача судові витрати у справі, в тому числі сплачений судовий збір.

Відповідач Фермерське господарство «Надія - М.В.», будучи належним чином повідомленим про час, день та місце судового засідання, в судове засідання не з`явився, повноважного представника до суду не направив. При цьому, 27.03.2023 до суду надійшла заява представника відповідача ФГ «Надія - М.В.» адвоката Гончара О.І. від 27.03.2023, у якій останній просить розгляд справи здійснювати у відсутність відповідача та його представника, а також відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від сторін надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 211 ЦПК України, у зв`язку з чим в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши матеріали справи № 141/628/22, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ВН № 000322 від 11.12.2002 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,3716 га, яка розташована на території Кошланівської сільської ради, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

15 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 (орендодавцем) та Фермерським господарством «Надія - М.В.» в особі голови господарства Мартинюка Віктора Петровича, який діє на підставі статуту (орендар), укладено договір оренди землі № 135, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 3,3716 га, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Кошлани на території Кошланівської сільської ради Оратівського району Вінницької області.

У пункті 8 договору від 15.10.2012 зазначено, що договір укладено на 10 (дес`ять) років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою.

Як вбачається з акту приймання-передачі об`єкта оренди від 15.10.2012, укладеного між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем Мартинюк В.П. на підставі договору оренди земельної ділянки № 135 від 15 жовтня 2012 року, об`єкт, що орендується згідно договору, є такий, що відповідає цільовому використанню земель та перебуває в задовільному стані.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 317652518 від 14.12.2022, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,3716 га, кадастровий номер 0523182200:04:001:0224, яка розташована за адресою: Кошланівська сільська рада Оратівського району Вінницької області, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

25.09.2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Оратівського районного управління юстиції Вінницької області Колісник Т.М. на підставі договору оренди землі № 135, виданого 15.10.2012 ФГ «Надія - М.В.» внесено запис про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, номер запису про інше речове право: 2642819 орендарем Фермерським господарством «Надія - М.В.» об`єкту іншого речового права - земельної ділянки площею 3,3716 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та яка належить орендодавцю ОСОБА_1 . Строк дії: 25.09.2023.

Як вбачається з висновку експертного дослідження Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 11.11.2022 за №ЕД-19-22/37014-ДД, у договорі оренди землі № 135 від 15.10.2012 р. на першій сторінці у пункті 8 «Строк дії договору» мало місце зміна первинного змісту, а саме дописка цифри «10» та запису «дес» шляхом за маскування барвною речовиною білого кольору цифри «5» та літери «п» з наступним нанесенням поверх цифри «0» та літери «с». На першій сторінці договору оренди землі № 135 від 15.10.2012 р. у пункті 8 «Строк дії договору» первинний зміст рукописного (цифрового) запису - «5 (п`ять)».

Не зважаючи на той факт, що під час укладення договору оренди землі між сторонами було досягнуто згоди по усім істотним умовам договору, відповідач в односторонньому порядку вніс зміни до спірного договору, чим порушив право позивача на свободу укладення договору, при цьому, укладення спірного договору в частині строку його дії не відповідає внутрішній волі орендодавця, а державна реєстрація зазначеного правочину порушує права позивача на користування та розпорядження власністю, що й стало підставою звернення до суду.

Визначаючись щодо встановлених обставин та заявлених позовних вимог, суд керується наступним.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.

Згідно зі ст. 41 Конституції України та ст. 319 ЦК України право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Пунктом 1 статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно із частиною першою статті 628 ЦК України.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору відповідно до частини першої статті 638 ЦК України.

Згідно із статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» передбачена письмова форма договору оренди землі.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами згідно із частиною другою статті 207 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Також частиною першою статті 215 ЦК України, статтями 229-233 ЦК України передбачено недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі, що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Якщо ж встановлено, що сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України саме на момент вчинення правочину.

За положеннями статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

При цьому, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, які виникли між сторонами, а також враховуючи наявні у матеріалах справи докази, а саме висновок експертного дослідження Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № ЕД-19-22/37014-ДД від 11.11.2022, суд доходить висновку, що договір оренди землі № 135 від 15.10.2012 в частині строку його дії (пункт 8 договору) не відповідає вимогам частини третьої статті 203 ЦК України, оскільки позивач погодила істотні умови договору, а саме в частині строку його дії лише на 5 (п`ять) років (з урахуванням дати державної реєстрації права оренди земельної ділянки до 25.09.2018), а не 10 (десять) років, а тому договір оренди землі від 15.10.2012 в частині строку його дії не відповідає внутрішній волі позивача.

Окрім того, діями відповідача також було порушено пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України, що передбачає свободу договору. Зміни до п. 8 договору в частині строку його дії фактично були внесені в односторонньому порядку, а тому дії відповідача порушили право позивача на свободу договору.

Такий висновок суду повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 02.02.2022 по справі № 700/8/20 (провадження № 61-7590св21).

Згідно ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Приписами ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що оренда земельної ділянки, це речове право, що підлягає державній реєстрації.

Речові права по договору оренди землі № 135 від 15.10.2012 виникли з моменту державної реєстрації, а саме з 25.09.2013 року.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права на земельну ділянку, похідні від права власності, що припиняються після завершення строку дії відповідного договору, містяться в Державному реєстрі прав з дня державної реєстрації набуття речового права до дня закінчення строку дії договору, що обраховується відповідно до Цивільного кодексу України. Після закінчення строку дії договору державна реєстрація речового права припиняється за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав.

Відомості про речові права на земельну ділянку, похідні від права власності, що набуваються на підставі договору за умови його поновлення, містяться в Державному реєстрі прав з дня державної реєстрації набуття речового права.

У разі подання стороною договору заяви про виключення з Державного реєстру прав відомостей про поновлення договору державний реєстратор виключає такі відомості з Державного реєстру прав і після закінчення строку дії договору державна реєстрація речового права, похідного від права власності, припиняється за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав.

У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру прав відомостей про поновлення договору до закінчення строку дії договору, за умови його поновлення після закінчення строку дії договору, державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав.

Також частиною 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" унормовано, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Таким чином, з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи № 141/628/22 та зважаючи на відсутність волевиявлення позивача на визначення строку дії договору оренди № 135 від 15.10.2012 терміном на десять років, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання недійсним пункту 8 спірного договору оренди землі, що, в свою чергу, в контексті положень ст.ст. 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є правовою підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому, суд зауважує, що відповідачем ні у поданому відзиві від 02.02.2023, ні у інших адресованих суду заявах, не спростовано належними та допустимими доказами доводи позивача у частині того, що договір оренди землі № 135 від 15.10.2012 було укладено не на п`ять років, а на десять років.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Стаття 321 ЦК України встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків встановлених цим кодексом та іншими законами України.

Частиною 1 статті 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У пункті 33 постанові Пленуму ВСУ від 07.02.2014 р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК України), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Зокрема, у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Таким чином, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки (негаторний позов). У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17 (провадження № 61-35152св18), від 26 серпня 2020 року в справах № 624/679/16-ц (провадження № 61-1543св17), № 624/606/16-ц (провадження № 61-1467св17), № 624/605/16-ц (провадження № 61-15859св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 394/492/17 (провадження № 61-38150св18), від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16-ц (провадження № 61-17729св19) прийнятих після подання касаційної скарги.

Судом беззаперечно установлено, що відповідач на момент звернення позивачем до суду із даним позовом неправомірно, без будь-яких правових підстав продовжує використовувати земельну ділянку, належну ОСОБА_1 , оскільки з урахуванням дати державної реєстрації права оренди земельної ділянки (25.09.2013) дія договору оренди землі № 135 від 15.10.2012 припинилась 25.09.2018. Натомість, позивач не виражала своє волевиявлення на визначення строку дії договору оренди землі терміном на десять років, що в свою чергу, згідно частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання пункту 8 спірного договору оренди землі № 135 від 15.10.2012 недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 35 договору оренди № 135 від 15.10.2012 дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Отже, станом на час розгляду справи судом строк дії договору оренди землі № 135 від 15.10.2012 сплив, його дія припинилась.

Пунктом 21 договору оренди землі від 15.10.2012 передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Відповідно до ч.1 ст. 34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Отже, з урахуванням фактичних обставин справи № 141/628/22, ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, окрім іншого, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, а саме шляхом повернення земельної ділянки. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Вказане також спростовує заперечення представника відповідача, викладені у відзиві на позов, що позивачем обрано невірний спосіб захисту.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позивачем надано належні, достовірні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин щодо непогодження умов оспорюваного договору оренди землі № 135 від 15.10.2012 в частині строку його дії та позовних вимог про повернення земельної ділянки та внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, викладені у відзиві заперечення відповідача суд до уваги не приймає та відхиляє, оскільки вони не підтверджені жодними належними доказами, та, в свою чергу, спростовуються наведеними висновками суду та доказами, які містяться в матеріалах справи № 141/628/22.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно пункту 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10, вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 141 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн, що підтверджується квитанцією № 6311-5067-2421-3980 від 11.12.2022, та у розмірі 1984,80 грн, що підтверджується квитанцією № 7678-1243-1444-1769 від 27.12.2022. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, з Фермерського господарства «Надія - М.В.» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, які складаються із судового збору у загальному розмірі 2977,20 грн.

На підставі ст.ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.ст. 3, 15, 16, 202, 203, 207, 215-217, 316- 318, 321, 328, 391, 396, 626, 628, 638 ЦК України, ст.ст.78, 93, 125, 152 ЗК України, ст.ст.1, 13, 14, 15 Закону України «Про оренду землі», ст.ст.2-4, 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись ст.ст. 4, 12, 18, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

1.Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним пункт 8 договору оренди землі № 135 від 15 жовтня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Надія - М.В.», зареєстрований 25.09.2013 Реєстраційною службою Оратівського районного управління юстиції Вінницької області за номером запису про інше речове право 2642819, у частині строку дії договору - 10 (десять) років.

3. Внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно по земельній ділянці з кадастровим номером 0523182200:04:001:0224 у частині строку дії права оренди з 10 (десяти) років на 5 (п`ять) років.

4. Зобов`язати Фермерське господарство «Надія - М.В.» (вул. Центральна, 12, с. Заруддя Вінницького району Вінницької області, 22632, код ЄДРПОУ 13328972) повернути земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3716 га, кадастровий номер земельної ділянки 0523182200:04:001:0224, розташовану на території Кошланівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, власнику ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ), внаслідок закінчення передбаченого пунктом 8 строку дії договору оренди землі № 135 від 15.10.2012.

5. Стягнути з Фермерського господарства «Надія - М.В.» (вул. Центральна, 12, с. Заруддя Вінницького району Вінницької області, 22632, код ЄДРПОУ 13328972) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати по відшкодуванню судового збору в сумі 2977,20 грн (дві тисячі дев`ятсот сімдесят сім гривень 20 копійок).

6. Копію рішення направити сторонам у справі згідно ч.5 ст.272 ЦПК України.

Повний текст рішення суду оформлено та виготовлено 10.04.2023.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Фермерське господарство «Надія-М.В.» (вул. Центральна, 12, с. Заруддя Вінницького району Вінницької області, 22632, код ЄДРПОУ 13328972).

Суддя С.В.Климчук