Рішення

від 10.04.2023 по справі 910/13778/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.04.2023Справа № 910/13778/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/13778/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд-комплект"</a>;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп клінкер"</a>;

про стягнення 707 909,60 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд-комплект"</a> звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп клінкер"</a> грошові кошти в розмірі 707 909,60 грн, з яких 476 549,50 грн заборгованість, 95 309,90 грн штраф, 121 988,73 грн інфляційні втрати, 14 061,47 грн три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки товару № 1012 від 10.12.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2022 відкрито провадження у справі № 910/13778/22, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/13778/22 направлялася на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп клінкер"</a>: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 28, яку відповідач отримав 09.01.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд-комплект" (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віп клінкер" (далі - відповідач, постачальник) укладено договір поставки № 1012 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця будівельні матеріали (надалі "товар"), а покупець сплатити і прийняти товар в кількості, асортименті і у цінах, узгоджених з постачальником специфікаціях, які є додатком до даного договору та його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 2.1. - 2.3. договору, ціна товару, що поставляється за даним договором, визначається сторонами і вказується у специфікаціях. Доставка товару здійснюється на умова DDP за адресою: м. Київ вул. Святошинська, 34-А та включена у вартість товару. Покупець зобов`язується оплатити товар шляхом попередньої оплати протягом семи банківських днів з дати підписання відповідної специфікації до даного договору.

Згідно з п. 3.1. договору, постачальник зобов`язується поставити товар в строк не пізніше 01 жовтня 2021 року.

Пунктом 3.4. договору встановлено, що в разі, якщо постачальник не поставить товар до 01 жовтня 2021 року, поставка товару втрачає інтерес для покупця, і постачальник зобов`язується повернути покупцю в термін не пізніше 14 грудня 2021 року отриману попередню оплату в розмірі різниці між поставленим товаром та сумою отриманої попередньої оплати.

Як вбачається з п. 10.1. договору, цей договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Позивач зазначає, що товар, визначений у специфікації №1 до договору було оплачено ним 10.12.2020 згідно рахунку №327 від 10.12.2020 шляхом 100% попередньої оплати, у сумі 476 549,50 грн з ПДВ у строк, що встановлений п. 2.3. договору.

Оскільки, відповідач не здійснив поставку товару до 01 жовтня 2021 року відповідно до п. 3.1. договору, а після цього не дотримався п. 3.4. договору та не повернув суму попередньої оплати у розмірі 476 549,50 грн у строк до 14 грудня 2021 року, позивач вимушений звернутися до суду та просити стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 476 549,50 грн, які постачальник відповідно до п.3.4. договору зобов`язався повернути покупцю до 14 грудня 2021 року.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 1012 від 10.12.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що позивачем на підставі рахунку на оплату № 327 від 10.12.2020 здійснено 10.12.2022 попередню оплату вартості товару, визначеного специфікацією № 1 до договору, у розмірі 476 549,50 грн, що підтверджується випискою за особовим рахунком позивача.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статті 662 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Однак відповідач у строк, встановлений у п. 3.1. договору, поставку товару не здійснив. Доказів протилежного до суду не надано.

Таким чином на момент розгляду спору, відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження поставки ним товару позивачу на суму 476 549,50 грн, як і доказів, які свідчать про повернення ним позивачеві означеної суми грошових коштів у добровільному порядку.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором.

Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Суд зазначає, що у п. 3.4. договору сторони узгодили, що в разі, якщо постачальник не поставить товар до 01 жовтня 2021 року, поставка товару втрачає інтерес для покупця, і постачальник зобов`язується повернути покупцю в термін не пізніше 14 грудня 2021 року отриману попередню оплату в розмірі різниці між поставленим товаром та сумою отриманої попередньої оплати.

Тобто договором визначено строк повернення попередньої оплати у разі невиконання постачальником свого зобов`язання з поставки товару у визначений договором строк.

Отже, враховуючи те, що загальна сума грошового зобов`язання відповідача, яка складає 476 549,50 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про сплату вказаних грошових коштів на користь позивача, або належні докази поставки ним чи іншою особою за його замовленням позивачу погодженого сторонами товару, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд-комплект"</a> до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп клінкер"</a> про стягнення попередньої оплати у розмірі 476 549,50 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 121 988,73 грн інфляційних втрат та 14 061,47 грн трьох процентів річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами та враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 121 988,73 грн інфляційних втрат та 14 061,47 грн трьох процентів річних, відповідно за визначений позивачем період.

Також позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 95 309,90 грн штрафу.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.6. договору, в разі, якщо постачальник прострочить поставку товару, і до 17 грудня 2021 року не поверне покупцю в повному розмірі отриману попередню оплату, постачальник зобов`язується сплатити покупцю штраф за таке прострочення, у розмірі двадцять відсотків від суми попередньої оплати, яку постачальник не поверне покупцю у термін, зазначений в даному пункті.

Отже, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання з повернення попередньої оплати в строк, встановлений договором.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафу, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 95 309,90 грн штрафу підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Також позивач просить стягнути з відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується, що 21.11.2022 між позивачем (далі - замовник) та адвокатом Адвокатським об`єднанням "Бонум фактум" (далі - виконавець) укладено договір № 2111-03 про надання правничої допомоги, відповідно до п. 1.1. та 1.2. якого, виконавець бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити правничу допомогу у порядку та строки обумовлені сторонами. Виконавець відповідно до умов даного договору, в особі адвоката цього об`єднання надає замовнику правничу допомогу щодо захисту інтересів замовника під час підготовки та розгляду справи в Господарському суді м. Києва щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп клінкер"</a> (ідентифікаційний код юридичної особи - 38130845) заборгованості, штрафу, інфляційних втрат, трьох процентів річних та судових витрат за недотримання зобов`язань по договору поставки товару №1012 від 10.12.2020.

За змістом п. 3.1., 3.2. договору, замовник зобов`язується оплатити послуги виконавця за правничу допомогу, передбачену даним договором згідно додатків до даного договору, які є його невід`ємною частиною. Детальний розпис послуг, що мають бути надані згідно умов даного договору та їх ціну замовник і виконавець виклали у специфікації №l, яка є невід`ємною частиною даного договору.

Як вбачається зі специфікації № 1 від 21.11.2022 та акту наданих послуг № 1 від 31.01.2023, вартість наданих адвокатом послуг складає 5 000,00 грн.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 та ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За наведених обставин, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, враховуючи співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Враховуючи зібрані докази у справі та керуючись ст. 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віп клінкер"</a> (03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 28, ідентифікаційний код 38130845) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд-комплект"</a> (03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 34А, ідентифікаційний код 02025955) 476 549 (чотириста сімдесят шість тисяч п`ятсот сорок дев`ять) грн 50 коп. суми попередньої оплати, 95 309 (дев`яносто п`ять тисяч триста дев`ять) грн 90 коп. штрафу, 121 988 (сто двадцять одна тисяча дев`ятсот вісімдесят вісім) грн 73 коп. інфляційних втрат, 14 061 (чотирнадцять тисяч шістдесят одна) грн 47 коп. трьох процентів річних, 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 10 618 (десять тисяч шістсот вісімнадцять) грн 64 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко