Рішення

від 10.04.2023 по справі 910/13882/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.04.2023Справа № 910/13882/22

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Концерна «ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС» (03151, місто Київ, вулиця Молодогвардійська, будинок 28-А) до Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРДЕКО» (02094, місто Київ, проспект Юрія Гагаріна, будинок 15, офіс 1) про стягнення 474313,51 грн

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.12.2022 Концерн «ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС» (далі позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРДЕКО» (далі відповідач) стягнення 474313,51 грн та 14.12.2022 зазначену заяву передано судді Демидову В.О. у відповідності до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

В обґрунтування позовних вимог Концерн «ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС» вказує, що 10 грудня 2021 року між Концерном "Військторгсервіс" та ТОВ «ІНТЕРДЕКО» було укладено Договір публічного зберігання від 10.12.2021 року №03-03/115Д/2021.

Враховуючи ситуацію, яка склалася, Концерном «Військторгсервіс» було надано згоду на укладання договору реструктуризації від 20.06.2022 року № 02/06-2022 з Відповідачем на загальну суму заборгованості 159 265,86 грн.

Так, відповідно до п.1.2 умов Договору визначено, що сторони погодили, що Договір про реструктуризацію боргу у розмірі 159 265,86 грн. укладається строком на 6 місяців та оплата здійснюється відповідно до затвердженого між сторонами графіку платежів.

Відповідачем не було здійснено відповідно до затвердженого між сторонами графіку платежів жодної оплати, а відтак позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 474313,51 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

У встановлений судом строк від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву подати відповідь на відзив, відповідачу надано строк протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив (у разі подання такого) подати заперечення на відповідь на відзив.

24.03.2023 від представника позивача надійшли письмові пояснення в частині розрахунків.

Відповідача ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Частиною п`ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини четвертої статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 09.01.2023 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105493295159) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену у Єдиному держаному реєстрі.

Однак, конверт з ухвалою суду від 09.01.2023, яка направлялась на адресу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРДЕКО» (02094, місто Київ, проспект Юрія Гагаріна, будинок 15, офіс 1) була повернута до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

Відповідно до п. 99-2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 в чинній редакції (далі - Правила) рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштових конвертів з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» свідчить, що рішення (ухвали) не вручені з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Крім того, відповідно до частини другої ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами першою та другою ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина перша ст. 4 цього Закону).

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 09.01.2023 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Однак, відзиву на позов відповідачем не подано, будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог також не надано.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

10.12.2021 між Концерном «ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС» (надалі - зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРДЕКО» (надалі - поклажодавець) було укладено договір публічного зберігання № 03-03/115Д/2021 (надалі - договір).

Даний Договір є публічним, відповідно до ст. ст. 633, 641, 642 Цивільного кодексу України. Зберігач бере на себе зобов`язання надавати послуги зберігання, визначені цим Договором, кожному, хто уклав даний Договір, а його умови є однаковими для всіх Поклажодавців, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги, для чого Зберігач публікує цей Договір.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що всі умови Договору, викладені в цій Публічній оферті, є обов`язковими для Сторін.

Договір публічного зберігання укладається шляхом надання згоди Поклажодавцем на приєднання до запропонованого Договору в цілому, шляхом акцептуванням всіх істотних умов Договору (п. 2.4 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору зберігач зобов`язується на умовах, встановлених даним Договором, зберігати майно передане йому Поклажодавцем, і повернути майно у цілості на першу вимогу Поклажодавця.

Підтвердженням повного та безумовного акцептування публічної оферти є підписання Поклажодавцем Заяви про акцепт даного Договору публічного зберігання (далі - «Заяви»). Моментом акцепту публічної оферти вважається момент укладення цього Договору.

Укладаючи Договір, Поклажодавець автоматично погоджується з повним та безумовним прийняттям положень Договору, ціни Договору, та всіх додатків, що є невід`ємною складовою частиною Договору (п. 3.2-3.3 Договору).

Пунктом 3.4 Договору встановлено, що перелік майна вказується в Акті прийому - передачі майна на зберігання.

Розділом 5 Договору «Порядок розрахунків» встановлено наступне.

Надання замовлених Замовником Послуг здійснюється за попередньою оплатою (п. 5.1 Договору).

Поклажодавець, водночас з оформленням (підписанням) акцепту, сплачує 100% вартості послуг за наступний місяць надання послуг шляхом перерахування на поточний рахунок Зберігача грошових коштів у національній валюті України (п. 5.2 Договору).

Моментом оплати вважається час надходження коштів на рахунок Зберігача (п. 5.3 Договору).

У подальшому Поклажодавець здійснює оплату послуг зберігання в період з 20 по 25 число поточного місяця за наступний місяць надання послуг на підставі виставлених рахунків Зберігача (п. 5.4 Договору).

Якщо Поклажодавець після закінчення строку Договору публічного зберігання не забрав ТМЦ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час зберігання ТМЦ (п. 5.6 Договору).

У відповідності до п. 6.3 Договору, у випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Пунктом 6.7 Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну або неповну оплату за надані Зберігачем послуги, Поклажодавець сплачує на користь Зберігача суму заборгованості із урахуванням штрафу у розмірі 10% від суми щомісячного платежу за кожен випадок несвоєчасної або неповної оплати.

10.12.2021 відповідачем було акцептовано публічну оферту шляхом підписання Поклажодавцем Заяви про акцепт даного Договору публічного зберігання №03-03/115Д/2021.

За умовами вказаної заяви зберігання здійснюється за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, вартість послуги за 1 палетомісце в місяць з ПДВ складає 114,00 грн, кількість палетомісць 447, всього в місяць з ПДВ 50958,00 грн.

Відповідно до акту прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей до Договору публічного зберігання поклажодавець передав, а зберігач прийняв на зберігання товарно-матеріальні цінності, а саме меблі, кількість 400 палетомісць, сума 2 000 000,00 грн.

Додатковою угодою №1 до договору сторони погодили, що у зв`язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 через військову агресію Російської Федерації проти України воєнного стану із 05 години 00 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб та продовженням строку дії воєнного стану Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб, маючи намір продовжити співпрацю на засадах справедливості, добросовісності та розумності, домовились викласти Заяву про акцепт договору публічного зберігання від 10.12.2021 р. № 03-03/115Д/2021, на період з 01.03.2022 до 31.05.2022, в частині протоколу узгодження цін у наступній редакції:

зберігання здійснюється за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, вартість послуги за 1 палетомісце в місяць з ПДВ складає 57,00 грн, кількість палетомісць 447, всього в місяць з ПДВ 25 479,00 грн.

Додатковою угодою №2 до договору сторони погодили, що у зв`язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 через військову агресію Російської Федерації проти України воєнного стану із 05 години 00 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб та продовженням строку дії воєнного стану Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб, маючи намір продовжити співпрацю на засадах справедливості, добросовісності та розумності, домовились викласти Заяву про акцепт договору публічного зберігання від 10.12.2021 р. № 03-03/115Д/2021, на період з 01.06.2022 до 31.08.2022, в частині протоколу узгодження цін у наступній редакції:

зберігання здійснюється за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, вартість послуги за 1 палетомісце в місяць з ПДВ складає 57,00 грн, кількість палетомісць 447, всього в місяць з ПДВ 25 479,00 грн.

Додатковою угодою №3 від 30.09.2022 до договору сторони погодили, що зберігання здійснюється за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, вартість послуги за 1 палетомісце в місяць з ПДВ складає 114,00 грн, кількість палетомісць 338, всього в місяць з ПДВ 38532,00 грн.

Додатковою угодою №4 від 30.09.2022 до договору сторони погодили, що у зв`язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 через військову агресію Російської Федерації проти України воєнного стану із 05 години 00 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб та продовженням строку дії воєнного стану Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 отроком на 30 діб, маючи намір продовжити співпрацю на засадах справедливості, добросовісності та розумності, домовились викласти Заяву про акцепт договору публічного зберігання від 10.12.2021 р. № 03-03/115Д/2021, на період з 01.10.2022 до 31.12.2022, в частині протоколу узгодження цін у наступній редакції:

зберігання здійснюється за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, вартість послуги за 1 палетомісце в місяць з ПДВ складає 57,00 грн, кількість палетомісць 338, всього в місяць з ПДВ 19266,00 грн.

Надані позивачем послуги за договором публічного зберігання підтверджуються долученим останнім до матеріалів справи копіями актів надання послуг, які підписані з боку позивача та відповідача без зауважень та скріплені їх печатками.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати за надані послуги за договором публічного зберігання, між сторонами 20.06.2022 укладено Договір про реструктуризацію боргу.

За умовами вказаного договору Концерн «Військторгсервіс» в особі ТВО Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» Олійника Володимира Ігоревича, (надалі - Кредитор), з однієї сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРДЕКО» в особі директора Немцова Марка Олександровича (надалі - Боржник) з другої сторони, а разом - Сторони, уклали даний Договір за умовами якого сторонами проведено аналіз договірних відносин між ТОВ «ІНТЕРДЕКО» та Концерном, було встановлено, що за даними бухгалтерії Концерну «Військторгсервіс» у ТОВ «ІНТЕРДЕКО» перед Концерном станом на 20.06.2022 обліковується заборгованість в розмірі 159 265 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят п`ять) грн. 86 коп.

Пунктом 1.1 вказаного договору сторони дійшли спільної згоди укласти Договір про реструктуризацію боргу, який рахується за ТОВ «ІНТЕРДЕКО» перед Концерном "Військторгсервіс" у розмірі 159 265 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят п`ять) грн. 86 коп. відповідно до Договору про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг № 03-03/115Д/2021 від 10.12.2021 р. (Основний Договір).

Сторони погодили, що Договір про реструктуризацію боргу у розмірі 159 265 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят п`ять) грн. 86 коп. укладається строком на 6 (місяців) місяців та оплата здійснюється наступним чином:

26 544,31 - до 25.07.2022 року;

26 544,31 - до 25.08.2022 року;

26 544,31 - до 25.09.2022 року;

26 544,31 - до 25.10.2022 року;

26 544,31 - до 25.11.2022 року;

26 544,31 - до 25.12.2022 року.

Оплата здійснюється Боржником у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Кредитора, вказаний у даному Договорі (п. 1.2 Договору).

Пунктом 1.3-1.4 Договору сторони передбачили, що оплата за Договором про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг № 03-03/115Д/2021 від 10.12.2021 р. починаючи з липня 2022 року здійснюється в розмірі та строки передбачені Договором про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг з урахуванням додаткових угод.

За невиконання або неналежне виконання обов`язків за даним Договором сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством.

У відповідності до п. 1.7 Договору, сторони дійшли згоди, що у разі порушення Боржником терміну оплати реструктуризованого боргу відповідно до п.п. 1.2. даного Договору та/або у разі порушення термінів оплати поточних платежів за Договором про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг № 03-03/115Д/2021 від 10.12.2021 р. Боржник зобов`язаний сплати штраф у розмірі 100% несвоєчасно сплаченої суми.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором публічного зберігання та договору про реструктуризацію боргу.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Внаслідок укладення договору між сторонами, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки і за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання глави 66 Цивільного кодексу України, а тому посилання відповідача в частині укладення договору оренди є необґрунтованими.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частиною 1 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Частиною першою статті 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

За приписами частини 1 статті 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

Актами надання послуг долучених представником позивача до матеріалів справи за період з 31.01.2022 по 31.10.2022, які підписані з боку позивача та відповідача без зауважень та скріплені їх печатками підтверджується, що позивачем було надано послуги зберігання на загальну суму 159 265,86 грн.

Окрім того вищевказана сума зокрема підтверджується Договором про реструктуризацію боргу у розмірі 159 265 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят п`ять) грн. 86 коп.

Отже, на виконання умов договору позивачем за період з 31.01.2022 по 31.10.2022, надано відповідачу послуги зі зберігання матеріальних цінностей на загальну суму 159 265,86 грн, що підтверджується актами надання послуг.

Як вказує позивач у відповідача з урахуванням часткових оплат обліковується заборгованість по Договору надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 10.12.2021 року № 03-03/115Д/2021 у розмірі 114 948,00 грн.

Окрім того представник вказує, що починаючи з 21.06.2022 року, незважаючи на укладений договір реструктуризації боргу, ТОВ "ІНТЕРДЕКО" продовжував договірні відносини, та щомісячно йому нараховувалась плата за надані йому послуги. Умовами договору реструктуризації було прописано, що в разі якщо ТОВ "ІНТЕРДЕКО" не буде сплачувати щомісячно кошти за надані йому послуги за договором від 10.12.2021 року № 03-03/115Д/2021, останній буде сплачувати штраф у розмірі 100%.

Оскільки відповідачем 01.07.2022 та 31.07.2022 було сплачено грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн та 5500,00 грн відповідно, позивач нараховує суму штрафу у розмірі 100 % з урахуванням п. 1.7 Договору про реструктуризацію боргу з 31.08.2022 по 31.10.2022 та сума штрафу становить 114 948,00 грн.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

Суд розцінює часткові оплати відповідача, укладення Договору про реструктуризацію боргу, як визнання відповідачем основного боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, враховуючи зміст п. 5.4 Договору публічного зберігання, укладеного сторонами договору та ст. 530 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати витрат за зберігання майна є таким, що настав.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки договірні відносини в частині договору зберігання між позивачем та відповідачем продовжуються та останньому щомісячно нараховується плата за надані послуги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача заборгованості за отримані послуги зі зберігання за договором в сумі 114 948,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Тож, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за договором зберігання, а саме штраф у розмірі 114 948,00 грн (з урахуванням п. 1.7 Договору про реструктуризацію боргу), 3% річних у розмірі 537,00 грн та інфляційні збитки у розмірі 2407,13 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК).

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу надання послуг зберігання не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку штрафу та встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, а тому визнається обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі 114 948,00 грн.

Стосовно нарахованих позивачем за договором зберігання 3% річних у розмірі 537,00 грн за період з 26.08.2022 по 25.11.2022, з 26.09.2022 по 25.11.2022 та з 26.10.2022 по 25.11.2022, а також інфляційних збитків у розмірі 2407,13 грн. за вищевказаний період, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Пунктом 5.4 Договору зберігання встановлено, що у подальшому Поклажодавець здійснює оплату послуг зберігання в період з 20 по 25 число поточного місяця за наступний місяць надання послуг на підставі виставлених рахунків Зберігача.

Позивачем здійснено наступний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за надані послуги:

- за серпень на суму 25479,00 грн (акт наданих послуг №1679 від 31.08.2022) за період з 26.08.2022 по 25.11.2022;

- за вересень на суму 50958,00 грн (акт наданих послуг №1929 від 30.09.2022) за період з 26.09.2022 по 25.11.2022;

- за жовтень на суму 38532,00 грн (акт наданих послуг №2148 від 31.10.2022) за період з 26.10.2022 по 25.11.2022 (заявлено лише 3% річних).

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних, суд встановив, що останній виконано вірно, а відтак підлягають задоволенню у розмірі 537,00 грн.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацом другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки інфляційних втрат, суд встановив, що останній виконано вірно, а відтак підлягають задоволенню у розмірі 2407,13 грн.

Стосовно позовних вимог в частині нарахованої заборгованості за договором реструктуризації у розмірі 197 460,61 грн з яких: сума основної заборгованості - 97 721,55 грн, штраф у розмірі 100% - 97 721,55 грн, 3% річних у розмірі 266,00 грн та інфляційні збитки у розмірі 1485,51 грн, суд зазначає наступне.

За приписами статті 1053 Цивільного кодексу України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Згідно з ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до умов укладеного сторонами Договору, заборгованість мала погашатись частинами, з урахуванням строків узгоджених у відповідному графіку.

Однак, як встановлено судом, відповідачем заборгованість у встановлений строк погашена не була, як і не було сплачено поточні платежі за надання послуг зі зберігання.

Суд зауважує, що оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети та економічної доцільності. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Як вбачається з умов Договору про реструктуризацію боргу заборгованість відповідача складала 159 265 (сто п`ятдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят п`ять) грн. 86 коп. та повинна була погашатись частинами впродовж 6 місяців наступним чином:

26 544,31 - до 25.07.2022 року;

26 544,31 - до 25.08.2022 року;

26 544,31 - до 25.09.2022 року;

26 544,31 - до 25.10.2022 року;

26 544,31 - до 25.11.2022 року;

26 544,31 - до 25.12.2022 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 01.08.2022 було сплачено 26 544,31 грн., 31.08.2022 надійшла оплата у розмірі 20 000,00 грн. (щомісячна сплата по договору 26 544,31 грн) та 03.10.2022 надійшла оплата у розмірі 15000,00 грн. (щомісячна сплата по договору 26 544,31 грн).

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору реструктуризації позивачем було нараховано на основну заборгованість у розмірі 97721,55 грн штраф у розмірі 100%, що в загальному становить 195 443,10 грн.

Оскільки відповідачем було порушено умови договору реструктуризації суд дійшов висновку, що позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором реструктуризації в сумі 97721,55 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку штрафу та встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, а тому визнається обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача у розмірі 97721,55 грн.

Окрім того позивачем було нараховано 3% річних у розмірі 266,00 грн за період з 26.07.2022 по 25.11.2022 на суму боргу у розмірі 26544,00 грн, а також інфляційних збитків у розмірі 1485,51 грн. за період з серпня по листопад 2022 року.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що останні виконано вірно, а відтак підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме 3% річних у розмірі 266,00 грн та інфляційних збитків у розмірі 1485,51 грн.

Оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов`язання, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору зберігання та договору реструктуризації, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 430 034, 74 грн.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Пунктом 2 частини першої ст. 129 ГПК України передбачено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги часткове задоволення розміру позовних вимог, судовий збір, який підлягає покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 234, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРДЕКО» (02094, місто Київ, проспект Юрія Гагаріна, будинок 15, офіс 1, код ЄДРПОУ 43288595) на користь Концерна «ВІЙСЬКТОРГСЕРВІС» (03151, місто Київ, вулиця Молодогвардійська, будинок 28-А, код ЄДРПОУ 33689922) суму основної заборгованості за договором публічного зберігання у розмірі 114 948 (сто чотирнадцять тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн. 00 коп. штраф у розмірі 114 948 (сто чотирнадцять тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 537 (п`ятсот тридцять сім) грн. 00 коп, інфляційні збитки у розмірі 2407 (дві тисячі чотириста сім) грн. 13 коп, суму основної заборгованості за реструктуризації у розмірі 97 721 (дев`яносто сім тисяч сімсот двадцять одна) грн. 55 коп. штраф у розмірі 97 721 (дев`яносто сім тисяч сімсот двадцять одна) грн. 55 коп., 3% річних у розмірі 266 (двісті шістдесят шість) грн. 00 коп, інфляційні збитки у розмірі 1485 (одна тисяча чотириста вісімдесят п`ять) грн. 51 коп, та 6450 (шість тисяч чотириста п`тдесят) грн 52 коп. - судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 10.04.2023

Суддя Владислав ДЕМИДОВ