Рішення

від 07.04.2023 по справі 916/387/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/387/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/387/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (вул. Ярославів Вал, № 13/2, літера «Б», м. Київ, 01054, код ЄДРПОУ 33880354)

до відповідача: Приватного підприємства «Стелс-Ойл» (вул. Радянська, № 44, смт. Зеленівка, Херсонська обл., 73481, код ЄДРПОУ 36671742)

про стягнення 185 250,50 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та аргументів учасників справи.

30.01.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом, у якому просить стягнути з Приватного підприємства «Стелс-Ойл» на свою користь суму заборгованості в розмірі 185250,50 грн, з яких: 39530,77 грн - прострочена заборгованість за лізинговими платежами, 12758,66 грн - проценти в розмірі подвійної облікової ставки, 5010,68 грн - інфляційні втрати, 12758,66 - пеня, 9612,00 грн - штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна, 105579,73 грн - неустойка за неповернення об`єкта лізингу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на не виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати лізингових платежів за договором №210422-3/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 22.04.2021 у строк, встановлений графіком сплати лізингових платежів.

Так, позивач зазначає, що між ТОВ «Бест Лізинг» та ПП «Стелс-Ойл» було укладено договір фінансового лізингу № 210422-3/ФЛ-Ю-А від 22.04.2021, відповідно до умов якого позивач передає лізингоодержувачу в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в специфікації до договору лізингу, а лізингоодержувач зобов`язується прийняти майно (предмет лізингу) та своєчасно сплачувати періодичні лізингові платежі у порядку та строки передбачені договором лізингу.

Сплата лізингових платежів здійснюється відповідно до п. 2.2. загальних умов договору лізингу та графіку сплати лізингових платежів, які включають платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу та винагороду (комісію) позивачу за отриманий у лізинг предмет лізингу.

Окрім того, лізингоодержувач сплачує лізингові платежі відповідно до п.2.1.7, згідно з яким число сплати - це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається згідно п.2.1.7.1 загальних умов договору.

Позивач вказує, що належним чином виконав свої зобов`язання та передав в користування лізингоодержувачу предмет лізингу на підставі підписаного сторонами 29.04.2021 акту прийому-передачі майна, у зв`язку з чим відповідно до п.2.1.7.1 загальних умов договору лізингу лізингоодержувач зобов`язаний був сплачувати чергові лізингові платежі 19 числа кожного місяця в розмірі, визначеному в графіку сплати лізингових платежів.

Як наголошує позивач, повідомленням від 16.06.2022 за № 1714 ТОВ «Бест Лізинг» відповідно до п.6.6.1 та п.10.10 загальних умов договору, повідомило лізингоодержувача про розірвання (відмову від) договору укладеного між ПП «Стелс-Ойл» та ТОВ «Бест Лізинг».

За ствердженням позивача, всупереч прийнятих обов`язків, відповідач зобов`язання за договором лізингу щодо сплати лізингових платежів виконує не в повному обсязі, внаслідок чого за ним виникла заборгованість в розмірі 39 530,77 гри., а саме; з 19.04.2022 (12 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 19 796,2 грн; з 19.05.2022 (13 період лізингу) виникла заборгованість в розмірі 19 734,57 грн.

Окрім того, відповідно до п. 7.1.1 загальних умов договору позивачем нарахована до стягнення пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати, а також на підставі ст. 625 ЦК України нараховано інфляційні втрати та проценти річних в розмірі подвійної облікової ставки.

Поряд з цим позивач вказує, що згідно п. 5.2.1. загальних умов договору лізингу лізингоодержувач зобов`язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення звіту у формі, встановленою в додатку «довідка» до договору. Проте, за ствердженнями позивача, відповідач, порушуючи умови договору лізингу, не здійснив таке інформування.

Згідно п. 7.1.3. загальних умов договору лізингоодержувач за порушення п. 5.2. загальних умов договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен та будь-який випадок зазначеного порушення. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості предмету лізингу) протягом строку дії договору.

Позивач наголошує, що пунктом 2.1.5 загальних умов договору визначено, що остаточна загальної вартості предмету лізингу - вартість предмету лізингу, вказана в акті або в останньому по даті акті коригування вартості предмету лізингу, направленому лізингодавцем.

Так, остаточна загальна вартість предмету лізингу згідно акту прийому-передачі майна від 29.04.2021 становить 480 600,00 грн, тому позивачем нараховано штраф за неподання звітності за 1-й та 2-й квартал, що складає 1% від вартості майна і дорівнює 9612,00 грн, що також заявлено до стягнення.

Додатково позивач наголошує, що відповідно до п. 7.1.2 загальних умов договору та ч.4 ст.21 Закону України «Про фінансовий лізинг», якщо лізингоодержувач та/або інші особи, яким об`єкт лізингу може бути надано лізингоодержувачем у тимчасове користування, не повернули об`єкт лізингу або повернули його невчасно, зокрема у випадках вилучення об`єкта лізингу у відповідності до даного договору або чинного законодавства України, лізингоодержувач сплачує на вибір лізингодавця: неустойку у розмірі подвійної суми лізингового платежу, який необхідно було сплатити лізингоодержувачу в останньому періоді лізингу, який передує періоду невиконання лізингоодержувачем обов`язку по поверненню об`єкту лізингу, в розрахунку за кожен день такого невиконання - за весь час невиконання.

Відповідно до повідомлення від 16.06.2022 за № 1714, направленого лізингоодержувачу, обов`язок повернути об`єкт лізингу був до 24.06.2022, а тому, на переконання позивача, останній період лізингу, який передує невиконанню відповідачем обов`язку по поверненню об`єкту лізингу є дванадцятий період лізингових платежів у розмірі.

В свою чергу, загальний строк невиконання відповідачем обов`язку по поверненню об`єкту лізингу становить 234 дні (за період з 25.05.2022 по 12.01.2023) проте, позивач заявляє період для стягнення неустойки частково з 25.10.2022 по 12.01.2023, що становить 105579,73 грн.

Відповідач надав відзив на позов (вх. №5522/23 від 21.02.2023), де зазначив, що позовні вимоги визнаються ним частково щодо стягнення 39530,77 грн простроченої заборгованості за лізинговими платежами, а в іншій частині відповідач не визнає вимоги з огляду на наступне.

За ствердженням відповідача, лізингові платежі здійснювалися ним у відповідності з зазначеним графіком сплати лізингових платежів, своєчасно та у повному обсязі, до моменту військової агресії Російської Федерації проти України.

При цьому, відповідач визнає, що з 19.04.2022 припинив виконувати грошові зобов`язання за договором зі сплати лізингових платежів, що сталося внаслідок окупації м. Херсона, захоплення військовими Російської Федерації виробничих територій відповідача, повного розкрадання та знищення його матеріально-технічних та фінансових ресурсів.

Як пояснив відповідач, згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, всю територію Херсонської міської територіальної громади віднесено до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України протягом часу з 01.03.2022 по 11.11.2022, а з 11.11.2022 - до території, на якій ведуться бойові дії.

Під час окупації на території Херсонської міської територіальної громади органи влади та правоохоронні органи здійснювали свою діяльність дистанційно, з території інших міст України, не працювала жодна банківська установа, повністю був відсутній інтернет, стаціонарний та мобільний зв`язок, а майно відповідача було повністю розграбоване або знищене.

З 05.03.2022 матеріально-технічні цінності, які належать відповідачу, повністю вийшли з його володіння, можливість розпоряджатися грошовими коштами паралізована через відсутність жодної банківської установи на території м. Херсона, відсутність інтернету та будь-яких інших засобів зв`язку, повної втрати фінансової та статутної документації відповідача та за таких обставин припинилося виконання всіх господарських договорів, зокрема і договору № 210422-3/ФЛ-Ю-А від 22.04.2021.

На думку відповідача, зазначені обставини (військова агресія Російської Федерації проти України), що призвели до неможливості виконання договору, є обставинами непереборної сили (форс-мажору) і на підставі ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України звільняють відповідача від відповідальності, яку просить застосувати позивач, оскільки згідно статті 8 загальних умов договору сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання зобов`язання або невиконання своїх обов`язків за договором, якщо вказані затримки чи невиконання виникли внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

При цьому, відповідач зауважує, що за першої можливості останній повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин за договором № 210422-3/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 22.04.2021 та таке повідомлення було зроблено 14.03.2022 електронною поштою з поштової скриньки директора відповідача Олексія Білого на поштові скриньки представників позивача. У інший спосіб зробити таке повідомлення, за ствердженням відповідача, було неможливо оскілки відділення Укрпошти вже не працювали у м. Херсоні, будівля Головпоштамту була зруйнована ракетними обстрілами.

Окрім того, через протиправні дії російських військових відповідач у періоди звітності вже був позбавлений власних приміщень, офісної техніки, господарської документації, а вся Херсонська область перебувала без інтернету та українського зв`язку, без національних поштових операторів, зокрема, Укрпошти та Нової пошти, тому виконати зобов`язання щодо інформування позивача про стан та адресу базування предмету лізингу шляхом направлення звіту було неможливо. Виїхати з окупованої Херсонської області також було неможливо через захоплення автошляхів російськими військами і відсутності будь-яких «зелених коридорів».

Додатково відповідач наголошує, що зі змісту ст. 17 ЗУ «Про фінансовий лізинг» та умов договору випливає, що необхідною умовою припинення договору лізингу шляхом односторонньої відмови від нього лізингодавця та застосування наслідків такого припинення є обізнаність лізингоодержувача у волевиявленні лізингодавця на відмову від договору.

Проте, як вказує відповідач, він не отримував повідомлення позивача від 16 червня 2022 року за № 1714 і не міг отримати через відсутність доступу до електронної пошти. На той час у м. Херсоні був відсутній інтернет, а його відновлення розпочалося лише у січні 2023 року. Крім того, до 11.11.2022 переміщення предмета лізингу з м. Херсона до м. Києва було неможливе через окупацію Херсонської області і захоплення російськими військовими всіх доріг і відсутності «зелених коридорів».

За таких обставин, коли невиконання відповідачем своїх зобов`язань зі сплаи лізингових платежів, подання відомостей про стан та місцезнаходження майна, повернення об`єкта лізингу було викликано обставинами непереборної сили, на думку відповідача, не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення процентів річних, інфляційних втрат, пені, штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна та неустойки за неповернення об`єкта лізингу, оскільки за своєї правовою природою ці вимоги є заходами відповідальності за порушення зобов`язань, від якої відповідача, на його переконання. Має бути звільнено в силу положень ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України.

Водночас, відповідач просить суд відстрочити на шість місяців виконання судового рішення у цій справі у частині стягнення на користь позивача 39 530,77 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів, оскільки виконання рішення у даний час є неможливим у зв`язку з тим, що на даний час відповідач, як суб`єкт господарювання, існує лише у Єдиному державному реєстрі - всі його товарно-матеріальні цінності розграбовані або знищені, матеріально-технічної бази не існує, стан банківських рахунків невідомий, жодного працівника немає, господарські зв`язки повністю втрачені, за його юридичною адресою здійснювати господарську діяльність у будь-якій формі, навіть офісній, неможливо через цілодобові обстріли з лівого берегу Дніпра.

ТОВ «Бест Лізинг» у письмових поясненнях (вх. № 9060/23 від 21.03.2023), заперечуючи проти доводів відповідача, зазначило, що лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилається ПП «Стелс-Оіл» не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин, у зв`язку з чим не може вважатися сертифікатом відповідно до вимог Закону та Регламенту. При цьому, документом, передбаченим діючим законодавством, який підтверджує настання форс-мажорних обставин у договірних відносинах є сертифікат ТПП.

Разом з тим, як додає позивач, відповідачем не було дотримано умов визначених п.8.2 договору щодо повідомлення про настання обставин непереборної сили, які унеможливлюють здійснення виплат за договором, оскільки копія листа «Про форс-мажор», долучена відповідачем до відзиву, не містить дати відправки та адресатів. Крім того, відповідачем не надано належних доказів (опис вкладення, фіскальний чек, тощо), щодо направлення вищезазначеного листа ТОВ «Бест Лізинг», відповідно до умов п.8 договору.

З огляду на вищевикладене, позивач вважає, що відповідачем не доведено наявність форс-мажорних обставин в розумінні вимог укладеного між сторонами правочину та не надано відповідних документів на підтвердження обставин, викладених у відзиві.

Щодо відстрочення на 6 .місяців виконання судового рішення у цій справі у частині стягнення з відповідача на користь позивача 39 530,77 грн простроченої заборгованості за лізинговими платежами, позивач вважає дану вимогу необґрунтованою, оскільки, на думку позивача, відсутність грошових коштів не є виключною обставиною та має негативний вплив на фінансовий стан не лише заявника, а й стягувача у справі та здійснювану ним господарську діяльність, а відповідачем, в порушення приписів ст. 74 ГПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування виняткових обставин, які є підставами для відстрочення виконання рішення суду.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2023 позовна заява вх.№405/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.02.202 було прийнято позовну заяву (вх.№ 405/23 від 30.01.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/387/23. Справу № 916/387/23 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи те, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою місцезнаходження ПП «Стелс-Ойл» є вул. Радянська, № 44, смт. Зеленівка, Херсонська обл., 73481, господарським судом з метою додаткового повідомлення відповідача про судове провадження розміщено оголошення на офіційному сайті Судової влади України - https://od.arbitr.gov.ua/sud5017/gromadyanam/call/1381140/.

Окрім того, господарським судом з метою додаткового повідомлення ПП «Стелс-Ойл» про судове провадження було направлено відповідну ухвалу суду від 02.02.2023 на електронну адресу відповідача, зазначену позивачем в позовній заяві.

21.02.2023 на адресу Господарського суду Одеської області від ПП «Стелс-Ойл» надійшов відзив на позов (вх. № 5522/23), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

21.03.2023 засобами поштового зв`язку до суду надійшли письмові пояснення (відповідь на відзив) (вх. № 9060/23), які судом були долучені до матеріалів справи разом із наявними доказами.

Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення учасників справи про розгляд справи № 916/387/23.

Судом здійснено розгляд справи у строки з урахуванням обставин, які склались у зв`язку з здійсненням військової агресії проти України, місцезнаходження відповідача (місто Херсон), стадії розгляду справи, обставин пов`язаних з активними бойовими діями в зазначеному місті, часткової окупації, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, складності справи, поведінки заявника та відповідача, а також забезпечення безпеки відвідувачів, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

07.04.2023 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

22.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (лізингодавець) та Приватним підприємством «Стелс-Ойл» (лізингоодержувач) укладено договір №210422-3/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу, відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 5.1-5.6, якого об`єктом лізингу є автомобіль Renault Duster, загальною вартістю 480600,00 грн, з яких 80100,00 ПДВ 20%; строк лізингу: 30 місяців; максимальний термін передачі, з врахуванням положень Додатку «Загальні умови» - 31.05.2021; місце передачі: м. Херсон, Миколаївське шосе, буд. 54; мінімальний строк для дострокового придбання (з дати передачі) - 12 місяців; адреса базування (зберігання): Херсонська обл., смт. Надніпрянське; гранична дата сплати авансового лізингового платежу: 06.05.2021.

Додатком до договору №210422-3/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 22.04.2021 сторони узгодили загальні умови договору , які не обмежують та доповнюють договір.

Так, п.1.1 додатку до договору передбачено, що лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в Додатку «Специфікація», а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу, до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно умов цього договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством). Найменування фінансової операції: фінансовий лізинг.

Строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу зазначених в Додатку «Графік сплати лізингових платежів» до договору (надалі - «графік») та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, але в будь-якому випадку не може бути меншим одного року (п.1.2 додатку до договору).

Предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом строку лізингу та строку дії даного договору. В разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача згідно умов цього договору. Предмет лізингу по закінченню строку лізингу лізингоодержувачем не повертається (п.1.3 додатку до договору).

Відповідно до пп. 2.1.5, 2.1.6 загальних умов, остаточною загальною вартістю предмета лізингу є вартість, вказана в акті або останньому по даті акті коригування вартості предмета лізингу, направленому лізингодавцем лізингоодержувачу. Акт - акт приймання-передачі предмета лізингу в лізинг.

Пунктом 2.1.7 загальних умов визначено, що число сплати - це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається згідно п. 2.1.7.1 загальних умов договору. Відповідно до п. 2.1.7.1 загальних умов договору лізингу, числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання Акту. (Наприклад: дата підписання сторонами акту - 25 липня 2017 року. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 14 серпня 2017 року. Наступні чергові лізингові платежі - кожного 14 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується в останній робочий день відповідного календарного місяця.

Період лізингу, у відповідності до п. 2.1.8 загальних умов, це період строку лізингу, який дорівнює 1 (одному) місяцю. Перший період лізингу починається з дати підписання акту.

Пунктами 2.2 та 2.3 додатку до договору передбачено, що усі платежі за договором лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати у число сплати, в національній валюті України (гривні) відповідно до графіку та загальних умов, а також інших положень цього договору та/або чинного законодавства шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу (з врахуванням коригування, вказаного в п.2.5, 2.6 загальних умов); винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 2.7. - 2.9., 3.5 загальних умов (далі - винагорода). Авансовий платіж, визначений у графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору), з урахуванням пункту 2.6 загальних умов, лізингоодержувач зобов`язаний сплатити протягом трьох банківських днів з моменту відправлення рахунку лізингодавцем, але не пізніше ніж в дату, зазначену сторонами в пункті 5.6 цього договору та в сумі, Авансового лізингового платежу, визначеному у графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору) незалежно від отримання рахунку.

Якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день лізингоодержувач зобов`язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому ін.) дню (п.2.4 додатку до договору).

Пунктом 2.7 додатку до договору передбачено, що у разі якщо, лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України сторони погодили, що лізингодавець має право нарахувати, а лізингоодержувач зобов`язується сплачувати проценти річних, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості.

Приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання акту. Підписання лізингоодержувачем акту підтверджує в т.ч. належну якість, комплектність, справність предмета лізингу і відповідність предмета лізингу вимогам лізингоодержувача та умовам договору. З моменту підписання сторонами акту до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням предметом лізингу (в тому числі ризики, випадкового знищення чи пошкодження предмета лізингу, ризики, пов`язані з відшкодуванням збитків та шкоди, завданої третім особам внаслідок користування предметом лізингу). З моменту підписання акту, лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує у повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну внаслідок експлуатації предмета лізингу, несе відповідальність за порушення правил дорожнього руху, правил зупинки, паркування та стоянки за участю предмета лізингу (в т.ч. зафіксованих у автоматичному режимі, а також за допомогою фото-відеофіксації). Ризик невідповідності предмета лізингу цілям використання цього предмета лізингу несе лізингоодержувач. Лізингодавець залишає у себе один комплект ключів від предмета лізингу та зберігає його протягом всього строку дії договору (якщо предмета лізингу - транспортний засіб) (пункт 3.4 загальних умов).

Лізингоодержувач зобов`язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленою додатком «Довідка» до договору. В разі настання з предметом лізингу подій, які мають ознаки страхового випадку, лізингоодержувач зобов`язаний негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 24 годин з моменту настання таких подій, письмово та засобами електронного зв`язку інформувати про це лізингодавця шляхом направлення йому звіту у формі, встановленій додатком «Довідка» до договору (пункт 5.2.1 Загальних умов).

Підписуючи цей договір, лізингоодержувач підтверджує, що лізингодавець попередив його про те, що з метою забезпечення прав та законних інтересів сторін цього договору, фінансуючої установи, страховика (страховиків) які будуть здійснювати страхування майнових інтересів за ризиками, пов`язаними з предметом лізингу - на предмет лізингу може бути встановлено та використовуватися (як протягом усього строку лізингу, так і протягом окремих частин строку лізингу) пристрої спостереження за рухомими об`єктами системи стільникового зв`язку GSM-900/1800 (в т.ч. з радіомодулем з GPS-приймачем тощо) в т.ч. за типом навігаційної системи GPS+LBS - надалі обладнання. З метою встановлення (монтажу), експлуатації, ремонту, заміни, зняття (демонтажу) обладнання з предмета лізингу, лізингодавець має право залучати третіх осіб (обираючи їх на свій розсуд, без погодження з лізингоодержувачем або іншими особами). Підписанням цього договору лізингоодержувач надає на це лізингодавцю свою безвідкличну згоду та дозвіл. Лізингоодержувач підтверджує, що не має та не матиме у майбутньому до лізингодавця будь-яких претензій, вимог, заперечень, зауважень тощо з будь-яких питань, пов`язаних з встановленням, використанням, технічним обслуговуванням та демонтажем обладнання на предметі лізингу. По закінчені строку лізингу (якщо інший строк не буде додатково зазначений лізингодавцем) обладнання підлягає поверненню лізингоодержувачем лізингодавцю (пункт 5.3 загальних умов).

Пунктом 6.6.1. загальних умов договору передбачено, що лізингодавець надсилає лізингоодержувачу повідомлення про відмову від договору (його розірвання) та вилучення предмета лізингу із зазначенням строку та місця його передачі лізингодавцю в межах України. Якщо інше не встановлено у такому повідомленні, місцем виконання договору (зобов`язань по договору) щодо повернення лізингоодержувачем предмета лізингу є місцезнаходження лізингодавця. Лізингоодержувач зобов`язаний за свій рахунок, протягом строку встановленому в повідомленні про вилучення предмета лізингу, повернути предмет лізингу лізингодавцю. Незалежно від цього лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання (знаходження, експлуатації, ремонту тощо) предмета лізингу без будь-яких погоджень або дозволів лізингоодержувача або будь-яких інших осіб, з покладенням на лізингоодержувача понесених при цьому витрат.

Згідно з пунктом 6.6.2. загальних умов договору лізингу, лізингоодержувач зобов`язаний повернути предмет лізингу, з усіма його складовими частинами, обладнанням, документами та іншими складовими, отриманими згідно акту, в стані, в якому він передавався лізингоодержувачу в лізинг, з урахуванням нормального зносу, який повинен був виникнути під час строку лізингу, у придатному для експлуатації стані. При поверненні предмета лізингу лізингоодержувач зобов`язаний, зокрема, підписати акт повернення предмета лізингу.

Лізингоодержувач несе наступну відповідальність за порушення обов`язку з своєчасної сплати платежів, передбачених даним договором та/або чинним законодавством України - сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України, припиняється через дванадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися (пункти 7.1.1 загальних умов).

Якщо лізингоодержувач та/або інші особи, яким предмет лізингу може бути надано лізингоодержувачем у тимчасове користування, не повернули предмет лізингу або повернули його невчасно, зокрема у випадках вилучення предмета лізингу у відповідності до даного договору або чинного законодавства України, лізингоодержувач сплачує на вибір лізингодавця: неустойку (штраф) у розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України (при цьому сторони домовились, що при нарахуванні суми неустойки лізингодавець застосовує середньоденну лізингову плату за користуванням предметом лізингу, яка розраховується шляхом складання сум загальних лізингових платежів, зазначених у стовбці «загальний лізинговий платіж в т.ч. ПДВ 20% грн» графіку, за строк лізингу, який минув на момент нарахування неустойки, та ділення цієї суми на відповідну кількість днів користування предметом лізингу); або

Лізингоодержувач сплачує лізингодавцю договірну санкцію (неустойку) у розмірі 1 відсоток остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен день прострочення повернення предмета лізингу (пункт 7.1.2 Загальних умов).

За ненадання при інспектуванні для огляду або при повернені (вилучені) предмета лізингу технічної документації, отриманої лізингоодержувачем разом з предметом лізингу, порушення умов пунктів 2.15., 2.16., 3.6., 4.1.2., 4.1.7., 5.2., 10.2. загальних умов - сплачує договірну санкцію (штраф) у розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості об`єкта лізингу, за кожен та будь-який випадок із зазначених порушень. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості предмета лізингу) протягом строку дії договору, та для зручності сторін визначається як 1 (один) відсоток від розміру остаточної загальної вартості предмета лізингу (пункт 7.1.3 загальних умов).

Сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання зобов`язання або невиконання своїх обов`язків за договором, якщо вказані затримки чи невиконання виникли внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). До обставин непереборної сили належать: війна, страйки, пожежі, вибухи, повені чи інші стихійні лиха, які безпосередньо впливають на виконання сторонами їх обов`язків за договором Сторони зобов`язані письмово не пізніше 10 (десяти) діб з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України. Якщо обставини, вказані в п.8.1 загальних умов, продовжують діяти протягом 30 (тридцяти) днів з дати їх виникнення, то сторони проводять переговори з метою визначення заходів, яких слід вжити (п.8.1. - 8.3 загальних умов).

Даний договір набирає чинності (вважається укладеним) після його підписання сторонами (в т.ч. обов`язкового підписання сторонами додатків «Загальні умови договору», «Специфікація», «Довідка», «Страхування», «Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності на об`єкт лізингу», «Графік сплати лізингових платежів», «Технічний асістанс», «Поняття нормального зносу» до договору) (п.10.1 додатку до договору).

У разі прийняття лізингодавцем рішення про направлення повідомлення, вимоги чи іншої кореспонденції іншій стороні засобами електронної пошті (e-mail повідомлення) та/або іншими каналами телекомунікацій, в т.ч. з використанням додатків (sms, Viber, WhatsApp, Telegram) в порядку ст.10, 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», сторони домовились, що вказані повідомлення, вимоги чи інша кореспонденція вважаються такими, що надані/надіслані в письмовій формі та доставлені/одержані лізингоодержувачем, якщо: а) документи направлено з електронної пошти лізингодавця (що вказана в цьому договорі та/або електронну адресу office@bestleasing.com.ua) на електронну пошту лізингоодержувача (або його уповноваженої/контактної особи) що вказана в цьому договорі та/або взяту з заяви-анкети на одержання послуг фінансового лізингу електронну пошту та/або в офіційних письмових документах (в т.ч. бланку), підписаних лізингоодержувачем власноруч (або електронним цифровим (кваліфікованим електронним підписом лізингоодержувача); б) документ підписано електронним цифровим підписом лізингодавця (відсканований власноручний підпис на відсканованому документі, що міститься у вкладенні e-mail повідомлення та/або електронний підпис уповноваженої особи лізингодавця під текстом/супровідним листом e-mail повідомлення лізингодавця) та/або електронним цифровим підписом (кваліфікованим електронним) підписом лізингодавця на документі, що міститься у вкладенні e-mail повідомлення.

Кожна із сторін зобов`язана надіслати іншій стороні повідомлення про одержання електронного повідомлення/вкладення документу якщо підтвердження не наддається (не надалося), програмним забезпеченням поштових клієнтів/сервісів, інших каналів телекомунікацій (засобів зв`язку). При цьому сторони попередньо домовились, що повідомлення, вимоги та кореспонденція направлена та підписана відповідно до п.п. а) та б) другого абзацу п.10.12 загальних умов договору вважається в будь-якому випадку одержаною лізингоодержувачем з моменту: їх відправки поштовим сервером/сервісом лізингодавця, збільшеного в часі на 30 хвилин, достатнім доказом чого є скріншот або роздруківка з поштового серверу/сервісу уповноваженого працівника лізингодавця та/або поштового серверу/сервісу лізингодавця) та/або авинтефікації лізингоодержувача в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті лізингодавця, збільшеного на 30 хвилин, якщо інше не передбачено умовами користувача особистим кабінетом на офіційному веб-сайті лізингодавця). Звіт, передбачений п. 5.2.1. загальних умов направляється цінним листом з описом вкладення і, відповідно, достатнім доказом направлення звіту є розрахунковий документ (касовий чек) та опис вкладення… (пункт 10.12 загальних умов).

У специфікації визначено, що предметом лізингу є автомобіль Renault Duster life 1 598 см3, 1,6 л 115 к.с., МТ5 4х2, 2021 року випуску вартістю 480600 грн з ПДВ.

Окрім того, до вказаного договору сторонами оформлені, підписані та скріплені печатками підприємств додатки:

- «Графік сплати лізингових платежів», де визначені розміри авансового та чергових платежів, розмір відшкодування (компенсації) частини вартості об`єкта лізингу, розмір винагороди (комісії) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу, загальний лізинговий платіж;

- «Страхування», де визначені умови страхування об`єкта лізингу;

- «Технічний асістанс», де визначені умови надання асістанських послуг стосовно об`єкта лізингу

- «Довідка про технічний стан предмета лізингу та фактичну адресу базування (зберігання)» (типова форма) , «Акт звіряння взаєморозрахунків та переходу права власності на об`єкт лізингу» (зразок), «Поняття нормального зносу».

На підтвердження виконання зобов`язань за договором позивачем надано акт прийому-передачі предмета лізингу в користування від 29.04.2021, відповідно до якого лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у користування предмет лізингу, а саме: новий Renault, моделі Duster, 2021 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .

З урахуванням графіку сплати лізингових платежів, погодженого сторонами, та п.5.6. договору, авансовий платіж у розмірі 99 624,00 грн має бути внесений до 06.05.2021, а щомісячні платежі у розмірі, визначеному графіком, враховуючи, що предмет лізингу передано 29.04.2021 та зважаючи на порядок, визначений п.2.1.7 умов, встановлення дати сплати лізингового платежу, кожного 19 числа місяця, починаючи з 19.05.2021, за виключенням випадку, коли строк оплати припадає на неробочий день (у відповідному випадку на підставі п.2.4 умов, оплата здійснюється у останній робочий день, що передує такому дню).

Зі змісту позову вбачається, що прийняті відповідачем зобов`язання щодо сплати лізингових платежів, виконані не у повному обсязі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 39530,77 грн щодо оплати чергових лізингових платежів за графіком, а саме:

- № 12 у розмірі 19796,20 грн (строк оплати до 19.04.2022);

- № 13 у розмірі 19734,57 грн (строк оплати до 19.05.2022).

14.06.2022 ТОВ «Бест Лізинг» складено вимогу № 1697 до ПП «Стелс-Ойл» про порушення умов договору в частині направлення щоквартального звіту про стан та адресу базування предмету лізингу та нарахування у зв`язку з цим штрафу в розмірі 14418,00 грн, яку надіслано 14.06.2022 на зазначену відповідачем у договорі адресу електронної пошти ПП «Стелс-Ойл».

Окрім того, як вбачається із матеріалів справи, листом за вих. № 1714 від 16.06.2022, з огляду на прострочення ПП «Стелс-Ойл» сплати лізингових платежів більш ніж на 30 днів, позивач керуючись ч. 2 ст. 7, пп. 3, 4 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг», п. 6.6.1 загальних умов договору, ТОВ «Бест Лізинг» повідомило відповідача про розірвання (відмову від) договору, укладеного між ПП «Стелс-Ойл» та ТОВ «Бест Лізинг».

Даним повідомленням позивач вимагав в строк до 24.06.2022 включно повернути ТОВ «Бест Лізинг» за адресою: 03038, м. Київ, вул. Лінійна, 17, отримане за договором майно - предмет лізингу, а саме: автомобіль Renault Duster Life Універсал 5 дверей, 1,6 115 к.с. 5-ст механічна, 2021 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_1 з усіма приналежностями (в т.ч. свідоцтво про державну реєстрацію предмета лізингу, комплект ключів, комплект державних реєстраційних номерів, сервісна книжка, інструкція по експлуатації), а також підписати акт повернення предмета лізингу та видати зареєстровану в ЄРПН податкову накладну.

Вказане повідомлення 16.06.2022 позивач також надіслав на зазначену відповідачем у договорі адресу електронної пошти ПП «Стелс-Ойл».

В матеріалах справи міститься заява директора ПП «Стелс-Ойл» від 18.01.2023 на ім`я начальника ВП № 1 Херсонського РУП про скоєння в період з 05.03.2022 по 11.11.2022 злочинних діянь щодо його підприємств військовослужбовцями російської армії під час окупації, де відповідач, серед іншого зазначив, що 02.04.2022 у м. Херсон, Бериславське шосе, 10, близько 15-00, він знаходився в автомобілі Рено Дастер, держ. номер НОМЕР_3 , та його зупинили невідомі озброєні люди у формі армії РФ, які наказали залишити автомобіль та забирають його на потреби армії. Після чого поїхали автомобілем у невідомому мені напрямку, про що відповідач подав заяву про крадіжку за телефоном 102.

За даним повідомленням директора ПП «Стелс-Ойл» 19.01.2023 відділом поліції № 1 Херсонського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області зареєстроване кримінальне провадження за № 12023231030000129.

З матеріалів поданого відзиву вбачається лист-повідомлення ПП «Стелс-Ойл», в якому відповідач зазначив, що враховуючи військову агресію Російської Федерації проти України, що сталі підставою введення Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 воєнного стану на всій території України з 24 лютого 2022 року, та офіційні засвідчення Торгово-промисловою палатою України цих обставин форс-мажорними з 24 лютого 2022 року, а також на виконання вимог чинного законодавства України, положень укладених договорів з його клієнтами та постачальниками щодо обов`язковості повідомлення про початок таких обставин, відповідач юридично зобов`язаний повідомити про наявність обставин непереборної сили, які можуть зумовити неможливість виконання ПП «Стелс-Ойл» прийнятих на себе зобов`язань у встановлений термін. При цьому, відповідач зазначив, що продовжує виконання прийнятих на себе зобов`язань наскільки це можливо за даних обставин.

Також, до відзиву долучено скріншот листа директора відповідача на наступну електронну адресу t.saletska@bestleasing.com.ua, office@bestleasing.com.ua, датоване 14.03.2022, проте вкладення та зміст до даного листа не відображено та встановити неможливо.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 3 статті 14 ЦК України встановлено, що виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно із частиною 1 статті 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 ЦК України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а саме: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст. 785 ЦК України передбачено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

У той же час, частина 2 статті 806 ЦК України передбачає, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У відповідності зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Нормами ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За змістом ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч.4 ст.231 ГК України).

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч.2 ст.233 ГК України).

Частиною 1 статті 292 ГК України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що фінансовий лізинг - це вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов`язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об`єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.

У частини 2 статті 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» зазначено, що відносини, що виникають між лізингодавцем та продавцем (постачальником) у зв`язку з набуттям лізингодавцем у власність об`єкта фінансового лізингу для подальшої передачі цього об`єкта лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Положеннями ч. 2 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингоодержувач зобов`язаний: у разі якщо об`єкт фінансового лізингу відповідає встановленим договором фінансового лізингу умовам та специфікаціям, прийняти такий об`єкт, володіти та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору фінансового лізингу; відповідно до умов договору фінансового лізингу своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання та експлуатації об`єкта фінансового лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі; надавати лізингодавцю доступ до об`єкта фінансового лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання, експлуатації та утримання у порядку та на умовах, передбачених договором фінансового лізингу.

Згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Частиною 4 статті 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо сплати лізингових платежів відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення, за час прострочення, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу. Невиконання лізингоодержувачем обов`язку щодо повернення об`єкта фінансового лізингу відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної суми лізингового платежу, який необхідно було сплатити в останньому періоді, що передує періоду невиконання зазначеного обов`язку, в розрахунку за кожний день такого невиконання, за час невиконання, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Укладений сторонами договір фінансового лізингу є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст. 175 ГК України.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із передачею майна у фінансовий лізинг, окрім загальних норм, здійснюється також спеціальними нормами, якими врегульовані відносини лізингу.

Отже, укладений між сторонами договір 210422-3/ФЛ-Ю-А від 22.04.2022 за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, правовідносини за яким регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг» (далі Закон), ГК України та ЦК України.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку сплачувати лізингові платежі за договором та подавати звіти про стан та адресу базування предмета лізингу щоквартально, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором за порушення взятих на себе зобов`язань.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Про змішаний характер договору йде мова і в п. 10.10. загальних умов договору.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність Лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Як встановлено судом, позивач належним чином виконав свої зобов`язання та передав у користування відповідачу предмет лізингу на підставі підписаного сторонами 29.04.2021 акту прийому-передачі предмета лізингу в користування.

Крім того, з аналізу приписів законодавства та умов договору судом встановлено, що відповідач зобов`язаний був сплачувати чергові лізингові платежі 19-го числа кожного місяця, так як акт прийому-передачі предмета лізингу в користування сторонами було підписано 29.04.2021.

У відзиві відповідач не заперечував щодо наявності простроченої заборгованості за лізинговими платежами в сумі 39530,77 грн та визнав позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Окрім того, за приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відтак, з огляду на вищевикладені норми та законодавства та обставини, судом встановлено, що відповідач у розумінні статті 530 ЦК України порушив грошове зобов`язання, встановлене договором. Отже, у зв`язку з несплатою відповідачем лізингових платежів позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення 39530,77 грн, які слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення з відповідача відсотків річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Оскільки відповідачем не спростовано тверджень позивача щодо невиконання зобов`язань в частині внесення лізингових платежів періодів №12-13, у строк, встановлений договором, відповідач є таким, що допустив порушення відповідних зобов`язань.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.

Враховуючи вищенаведене, порушення відповідачем термінів сплати лізингових платежів та положення п. 2.7. загальних умов договору, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано проценти річних. При цьому, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми процентів річних, судом встановлено, що такий розрахунок було здійснено позивачем вірно, з огляду на що підлягають стягненню з відповідача проценти річних в розмірі 12758,66 грн.

Стосовно інфляційних нарахувань, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, суд вказує, що такі нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

З огляду на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд вважає його правильним та обґрунтованим, у зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню 5010,68 грн інфляційних втрат.

Доводи відповідача щодо звільнення його від відповідальності на підставі ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Приписи статті 625 ЦК України є спеціальною правовою нормою щодо ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України, яка регулює питання відповідальності за порушення саме грошових зобов`язань. Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, яка є імперативною правовою нормою, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних, відповідно до статті 625 ЦК України, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), а також у постанові Верховного суду від 26 травня 2022 р. у справі № 902/186/21.

Щодо стягнення з відповідача пені, штрафу за неподання відомостей про стан місцезнаходження майна та неустойки за неповернення об`єкта лізингу, суд зазначає наступне.

Пеня є договірним способом забезпечення зобов`язання, а тому наявність у договорі фінансового лізингу пункту 7.1.1, що передбачає застосування пені, при встановленому судом факті прострочення оплати, є підставою для задоволення позову, в частині стягнення пені у розмірі 12758,66 грн. При цьому, сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених договором та/або чинним законодавством України, припиняється через дванадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися. Розмір цих нарахувань підтверджується поданим розрахунком.

Як стверджує позивач, у встановлені договором строки відповідач не здійснив інформування лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу за результатами 1-го та 2-го кварталів 2022 року, чим двічі порушив відповідне зобов`язання.

Відповідач не заперечував доводів позивача щодо обставин неподання звітності в порядку підпункту 5.2.1. п. 5.2. загальних умов договору та під час розгляду даної справи відповідачем не надано доказів інформування позивача про стан та адресу базування предмета лізингу у першому та другому кварталі 2022 року.

Оскільки сторонами за взаємною згодою п.7.1.3 умов передбачена відповідальність за порушення відповідного зобов`язання у вигляді сплати штрафу у розмірі 1% від остаточної загальної вартості предмета лізингу, що складає 480600,00 грн, за кожен випадок порушення, позивач правомірно вимагає від відповідача сплати штрафу у розмірі 9612,00 грн за два випадки порушення (480600*1%*2).

Перевіривши запропонований позивачем розрахунок штрафу, суд вважає його правильним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 9612,00 грн штрафу підлягають задоволенню.

Окрім того, як було зазначено, 16.06.2022 ТОВ «Бест Лізинг» складено повідомлення до ПП «Стелс-Ойл» про порушення умов договору в частині наявної заборгованості (не сплачено лізингові платежі) більше 30 днів, в якому позивач повідомив про розірвання договору (відмову від договору) та вимагав в строк до 24.06.2022 повернути отримане за договором майно, яке 16.06.2022 надіслано на зазначену у договору адресу електронної пошти ПП «Стелс-Ойл».

Докази, які б свідчили про повернення відповідачем предмета лізингу позивачу. В матеріалах справі відсутні. Щодо неможливості фактичного повернення майна на вимогу позивача підтверджено і відповідачем у відзиві на позов.

Перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок неустойки за неповернення предмету лізингу, судом встановлено, що вказані нарахування проведено позивачем у відповідності до умов укладеного між сторонами договору лізингу та вимог чинного законодавства, зокрема ч. 2 ст. 785 ЦК України, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за неповрнення об`єкту лізингу в розмірі 105579,73 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Щодо доводів відповідача суд зазначає, що вплив обставин непереборної сили на свої договірні зобов`язання сторони узгодили в п. п. 8.1. 8.3. загальних умов договору.

Так, сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання зобов`язання або невиконання своїх обов`язків за договором, якщо вказані затримки чи невиконання виникли внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). До обставин непереборної сили належать: війна, страйки, пожежі, вибухи, повені чи інші стихійні лиха, які безпосередньо впливають на виконання сторонами їх обов`язків за договором.

Сторони зобов`язані письмово, не пізніше 10 діб з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України.

Якщо обставини, вказані в пункті 8.1. загальних умов, продовжують діяти протягом 30 днів з дати їх виникнення, то сторони проводять переговори з метою визначення заходів, яких слід вжити. У випадку, якщо на протязі наступних 10 днів сторони не зможуть домовитися, лізингодавець може прийняти рішення про вилучення предмета лізингу, а лізингоодержувач зобов`язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю на протязі 15 (п`ятнадцяти) днів з моменту прийняття такого рішення, при цьому усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

З листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що Торгово-промислова палата України (далі ТПП України) на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.97 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Статтею 617 ЦУ України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

Поряд з цим, невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі N 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40 (3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

У законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, в той час як на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист.

У загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Статуту ТПП України.

Проте, в ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус. Навпаки, зі змісту вказаних статей вбачається, що ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують факт настання форс-мажорних обставин саме за зверненням суб`єкта господарської діяльності.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, зазначивши, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).

При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).

Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Суд не вбачає можливості дослідити причинно-наслідковий зв`язок між військовою агресією Російської Федерації проти України та неможливістю виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань.

Вказаний лист ТПП України не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов`язання для всіх без виключення суб`єктів господарювання. Слід зазначити, що в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов`язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов`язань.

Таким чином, використання загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання повинен супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином.

Крім цього, господарський суд бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості такого звернення не повідомив.

У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий ТПП України чи уповноваженими регіональними ТПП, що засвідчує наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за Договором. Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України автоматично не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність, адже протилежного відповідачем не доведено належними та допустимими доказами.

Щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідачу необхідно було звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати).

Окрім того, суд не приймає до уваги повідомлення відповідача «про форс-мажор», оскільки невідомо кому воно адресоване та до кого звертався відповідач, а з наданого скріншоту електронної пошти не можливо встановити, що саме дане повідомлення було направлено позивачу.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор) (п. 50 постанови Верховного Суду від 31.08.2022 по справі № 910/15264/21.

Положення укладеного сторонами договору лізингу прямо не передбачають юридичні наслідки того, що лізингоодержувач не повідомив лізингодавця в строки, визначені договором, про факт настання таких обставин (із посиланням на відповідний документ торгово-промислової палати України чи без нього). Тому неповідомлення лізингодавця про виникнення форс-мажорних обставин само по собі не позбавляє лізингоодержувача права покликатись на форс-мажорні обставини, але враховується судом поряд з іншими обставинами справи.

Відтак, твердження відповідача про те, що він має правові підстави для звільнення від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань та не сплачувати позивачу заборгованість через виникнення форс-мажорних обставин, є необґрунтованим, а тому суд його доводи в цій частині відхиляє.

Проте, розглядаючи питання про стягнення суми штрафу, неустойки та пені суд не може залишити поза увагою те, що розмір штрафних санкцій складає 127 950,39 грн в умовах наявності боргу за основним зобов`язанням 39 530,77 грн.

В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені, штрафу та неустойки, які підлягають стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:

- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);

- якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).

Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, необхідно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач належно виконував покладені на нього обов`язки щодо сплати лізингових платежів до обставин, пов`язаних з початком збройної агресії Російської федерацій проти України та після повномасштабного вторгнення вживав заходи, спрямовані на встановлення зв`язку з контрагентами за договорами, зокрема і з позивачем у справі.

Масштабні військові дії, які вчиняються Російською Федерацією з 24.02.2022, спрямовані на знищення державності України, спричинили загибель людей, пошкодження та знищення житла, іншого майна, інфраструктури населених пунктів, зумовили проведення загальної мобілізації, а отже і величезні зміни в економіці, правовому регулюванні, зайнятості населення, житті громадянського суспільства України.

Суд враховує той факт, що підприємство відповідача з 24.02.2022 опинилось на території, де велись активні бойові дії, а потім м. Херсон та Херсонська область були повністю окуповані, внаслідок чого майно підприємства залишилась на окупованій території, що ускладнило роботу підприємства та яке вочевидь зазначало значних пошкоджень та збитків. В подальшому, загальновідомим є факт, що після звільнення м. Херсона та частини Херсонської області, вказана територія знаходиться в зоні проведення бойових дій та зазнає систематичних ракетних ударів та обстрілів, наслідком чого є чисельні пошкодження та знищення інфраструктурних об`єктів та підприємств.

Отже, і на час розгляду справи має місце ведення активних бойових дій на території Херсонської області та міста Херсона, де знаходиться підприємство відповідача.

Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомість фактів військової агресії, знаходження, зокрема, відповідача тривалий час на окупованій території, ракетні обстріли підтверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування України, безліччю публікацій у національних та міжнародних засобах масової інформації, а також не заперечується агресором.

Таким чином, наведені факти є загальновідомими обставинами, а отже в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування. При цьому, ці обставини відомі обом сторонам.

Суд враховує, що метою штрафних санкцій в першу чергу є стимулювання боржника до виконання своїх обов`язків за договором, при цьому розмір таких санкцій не є джерелом збагачення кредитора. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. В умовах воєнного стану неустойка не може становити непомірний тягар для осіб, місце розташування яких та місце ведення їх бізнесу є окуповані території або території, які знаходяться в зоні бойових дій. Суд, в даному випадку, вважає несправедливим отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, притримуючись принципу «справедливого балансу інтересів сторін», беручи до уваги невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, поведінку боржника, пов`язану із своєчасним виконанням зобов`язань до початку військової агресії, ведення активних бойових дій на території Херсонської області, що вочевидь призвело до численних руйнувань промислових та цивільних об`єктів, що значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємств, суд з власної ініціативи на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення позивачем до 20%.

Таким чином, беручи до уваги, що місцезнаходженням відповідача є Херсонська область, яка на момент порушення ним своїх зобов`язань за спірним договором була тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України, дотримуючись принципу «справедливого балансу інтересів сторін», враховуючи невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, суд вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем, до 25590,08 грн, з яких: 2 551,72 грн - пеня, 1922,40 грн - штраф за неподання звіту про стан та адресу базування об`єкта лізингу та 21115,95 грн - неустойка за неповернення об`єкта лізингу.

Також, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.

Одночасно суд враховує, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім пені та штафів, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку частини 2 статті 625 ЦК України.

Окрім того, відповідач просив суд відстрочити виконання рішення суду на 6 місяців.

Обґрунтовуючи вказане клопотання відповідач, посилається на введення в України воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації, окупацію Херсонської області, що призвело до фактичної неможливості ведення господарської діяльності та погіршення фінансового становища.

Відповідно до ч.1 ст.239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Приписами ч.1-5 ст.331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Відстрочення - це відкладання чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом, при цьому застосування такого заходу спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Виходячи з наведеного, відстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке ним реалізується протягом року від дня ухвалення рішення, але виключно за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Таким чином, зазначена норма не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких суд може відстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при застосуванні відстрочення є їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення, що має бути підтверджено відповідними засобами доказування, зокрема, до заяви повинні бути додані як докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення у даний час, так і докази на підтвердження реальної можливості виконання рішення суду у строк, який буде встановлений за наслідками відстрочення.

Необхідною умовою задоволення заяви, зокрема, про відстрочення виконання рішення суду, є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.

Відповідно до вимог статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно положень ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Приймаючи до уваги наведені відповідачем обставини судом істотно зменшено розмір штрафних санкцій, що заявлені до стягнення позивачем, при цьому, враховуючи, наявність порушеного права позивача, не надання відповідачем доказів, які свідчать про його фінансовий стан, зокрема безпосередньо відсутність грошових коштів на рахунках, що унеможливлює виконання рішення суду у встановлені законом строки, беручи до уваги незначний розмір суми, яка підлягає стягненню, з метою дотримання балансу інтересів сторін, принципів розумності та справедливості, суд не вбачає підстав для відстрочення виконання судового рішення.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» зі стягненням з Приватного підприємства «Стелс-Ойл» суми простроченої заборгованості за лізинговими платежами у розмірі 39530,77 грн, суми процентів річних в розмірі 12758,66 грн, інфляційних втрат в розмірі 5010,68 грн, пені в розмірі 2551,73 грн, штрафу в розмірі 1922,40 грн та неустойки за неповернення предмета лізингу в розмірі 21115,95 грн.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

6. Розподіл судових витрат.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Як наслідок, судовий збір стягується з відповідача на користь позивача в сумі 2778,76 грн.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2500,00 грн.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, згідно зі ст. 126 ГПК України, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надані до суду копії Договору про надання правової допомоги №03/01-23 від 03.01.2023 з додатком від 12.01.2023; акту №12/01-2 від 12.01.2023; платіжного доручення №10310 від 16.01.2023 на суму 2500 грн.; ордеру серія АІ №1331151 від 09.01.2023, виданого Адвокатським об`єднанням «ЛЕКС-ЮЕЙ»; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС №9644/10 від 18.12.2020 на ім`я адвоката Купельського О.М.

Так, Між Адвокатським об`єднанням «ЛЕКС-ЮЕЙ» (далі - адвокатське об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (далі - клієнт) 03.01.2023 укладено договір про надання правничої допомоги №03/01-23, згідно п.п. 1.1 - 1.3 якого, адвокатське об`єднання за даним договором зобов`язується надати клієнту правничу допомогу по захисту прав та інтересів клієнта щодо аналізу правової основи господарських операцій, підготовки позову про стягнення заборгованості з боржників клієнта, за договорами визначеними в додаткових угодах до даного договору. За даним договором клієнту надаються послуги правової допомоги. Адвокатське об`єднання надає клієнту акт наданих послуг, який одночасно є звітом про надані послуги.

Згідно п.п. 3.1, 3.2 договору від 03.01.2023, вартість послуг адвокатського об`єднання (гонорар) за згодою сторін визначається додатком до даного договору, за кожного боржника клієнта окремо, відповідно до п. 1.1 даного договору. Вартість послуг, зазначену в пункті 3.1 даного договору, клієнт сплачує протягом п`яти днів з моменту отримання рахунку. Рахунок на оплату надсилається на електронну пошту клієнта а оригінал передається одночасно з актом надання послуг.

Відповідно до п.п. 7.1, .7.2 договору від 03.01.2023, цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк цього договору починає свій перебіг у момент його підписання та діє до 31.12.2023.

У Додатку від 12.01.2023 до договору № 03/01-23 від 03.01.2023 сторонами договору визначена вартість послуг адвокатського об`єднання.

До матеріалів справи додано підписаний Адвокатським об`єднанням «ЛЕКС-ЮЕЙ» та ТОВ «Бест Лізинг» акт №12/01-2 від 12.01.2023, відповідно до якого вартість наданих правничих послуг становить 2500,00 грн.

Платіжним дорученням №10310 від 16.01.2023 ТОВ «Бест Лізинг» сплачено на користь Адвокатського об`єднання «ЛЕКС- ЮЕЙ» 2500,00 грн. на підставі акту №12/01-2 від 12.01.2023.

Дослідивши подані документи, враховуючи обсяг наданих послуг та витрачений адвокатом час, суд вважає понесені позивачем витрати на правничу допомогу у сумі 2500,00 грн. обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними та допустимими доказами.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу у сумі 2500,00 грн. підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача.

Керуючись ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 236, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Стелс-Ойл» (вул. Радянська, № 44, смт. Зеленівка, Херсонська обл., 73481, код ЄДРПОУ 36671742) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (вул. Ярославів Вал, № 13/2, літера «Б», м. Київ, 01054, код ЄДРПОУ 33880354) прострочену заборгованість за лізинговими платежами в розмірі 39 530 (тридцять дев`ять тисяч п`ятсот тридцять) грн 77 коп, проценти річних в розмірі 12 758 (дванадцять тисяч сімсот п`ятдесят вісім) грн 66 коп, інфляційні втрати в сумі 5 010 (п`ять тисяч десять) грн 68 коп, пеню в розмірі 2 551 (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят одна) грн 73 коп, штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна в сумі 1 922 (одна тисяча дев`ятсот двадцять дві) грн 40 коп, неустойку за неповернення об`єкта лізингу в розмірі 21 115 (двадцять одна тисяча сто п`ятнадцять) грн 95 коп, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2778 (дві тисячі сімсот сімдесят вісім) грн 76 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 07 квітня 2023 р.

Суддя О.В. Цісельський