Постанова

від 29.03.2023 по справі 761/5280/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 761/5280/20 головуючий у суді І інстанції Макаренко І.О.

провадження № 22-ц/824/1526/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 березня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Лобоцької В.П.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудембір», треті особи: Державна служба України з питань праці, ОСОБА_3 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просила поновити її в ТОВ «Фудембір» на посаді продавця продовольчих товарів; стягнути з ТОВ «Фудембір» заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 113 820 грн. 01 коп.; стягнути з ТОВ «Фудембір» моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2019 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Фудембір». Починаючи з 01 грудня 2019 року виплата заробітної позивачу не здійснювалася. 02 грудня 2019 року позивач звернулася з поясненнями до керівництва підприємства, однак, їй в грубій, принизливій формі пояснили, що вона звільнена, при цьому, будь-яких наказів про звільнення, трудової книжки із відповідним записом їй не надали та повідомили, що звільнення буде оформлене за умови написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням. Позивач зазначає, що відмовилася від примусового звільнення за власним бажанням, оскільки трудової дисципліни ніколи не порушувала, виконувала трудові обов`язки належним чином та бажає працювати. 10 січня 2020 року позивач отримала лист від відповідача, в якому їй було запропоновано звернутися за наказом про звільнення та трудовою книжкою. 20 січня 2020 року позивач отримала наказ №14 від 25 листопада 2019 року про звільнення згідно ч. 2 ст. 41 КЗпП України за втрату довіри до матеріально-відповідальної особи. Цього ж дня отримано трудову книжку. На думку позивача, винності будь-яких її дій не було. В чому полягала втрата довіри до неї, як працівника, та обставини за яких це відбулося позивачу не повідомили. У зв`язку із затримкою заробітної плати позивач відчуває моральні страждання, оскільки ОСОБА_1 втратила нормальні життєві зв`язки, залишена без єдиного джерела існування, змушена економити на продуктах харчування, що негативно впливає на відносини з родиною, а тому вважає, що незаконними діями відповідача їй завдано моральну шкоду.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року у задоволенніпозову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що предметом позову є оспорювання підстави звільнення - за втрату довіри до матеріально-відповідальної особи. Як прямо зазначено в позовній заяві, будь-які пояснення підстав звільнення позивачу відмовились надати. В чому полягала втрата довіри до неї, як працівника, та обставини за яких це відбулося їй не зазначили. Винності якихось її дій не було не тільки доведено, але не викладено взагалі. З матеріалів судової справи вбачається, що роботодавцем не наведено жодних доказів в обґрунтування звільнення працівника за втрату довіри до матеріально-відповідальної особи. Однак, суд розглянув питання про порушення трудової дисципліни та невиконання позивачем посадових обов`язків, з якими вона була ознайомлена при прийнятті на роботу. При цьому, позивач вказує, що вона ніколи не порушувала трудової дисципліни та посадових обов`язків, з якими вона була ознайомлена при прийнятті на роботу, а звільнена була за втрату довіри до матеріально-відповідальної особи. Проте, суд першої інстанції, всупереч суті позовних вимог розглянув питання, що виходять за межі обставин, на яких наголошує позивач. З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву. Тобто, не надав жодних доказів навіть проведення якогось розслідування з приводу обставин, які б могли давати підстави для втрати довіри до позивача. Відповідно суду не надано ані актів розслідування, ані свідчень про обставини, що є предметом позову. На підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано листи, відповідно до яких вона зверталася до роботодавця з вимогою про надання пояснень щодо її звільнення, а також відео докази. Однак, суд зробив помилковий висновок про необґрунтованість позовних вимог. В сукупності перелічених вище обставин судом ухвалено помилкове рішення, яке підлягає скасуванню.

Від ТОВ «Фудембір» до суду апеляційної інстанції надійшов документ який має назву: «Відзив на апеляційну скаргу».

Разом з тим, зазначений документ не підписаний представником відповідача, а, відтак, апеляційний суд не може прийняти його до уваги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2019 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Фудембір» на посаді продавця продовольчих товарів, що підтверджується записами з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10 березня 2005 року.

Наказом № 14 від 25 листопада 2019 року позивача звільнено з роботи у зв`язку з втратою довіри до матеріально-відповідальної особи, згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Листом ТОВ «Фудембір» позивача було повідомлено про необхідність ознайомлення з наказом про звільнення, та одержати трудову книжку у ТОВ «Фудембір» за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2, літера «Б», режим роботи: з понеділка по п`ятницю з 09:00 год. до 18:00 год.

20 січня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлена з наказом.

Листом Головного управління Держпраці у Київській області від 08 січня 2020 року позивача повідомлено про розгляд її звернення щодо можливого порушення законодавства про працю керівництвом ТОВ «Фудембір», в якому вказано, що відповідно до договору про повну матеріальну відповідальність від 01 серпня 2019 на позивача покладено обов`язки щодо прийому, збереження та видачі товарно-матеріальних цінностей та коштів. 25 листопада 2019 року позивача звільнено з посади продавця продовольчих товарів ТОВ «Фудембір», згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України. Відповідно до розрахункової відомості ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за 25 відпрацьованих днів у розмірі 1008,16 грн. (з них ПДФО - 930,61 грн., військовий збір - 77,55 грн.), виплачено аванс - 1891,75 грн., до сплати - 2270,12 грн. Відповідно до платіжного доручення від 25.11.2019 № 1213 розрахункові кошти у розмірі 2270,12 грн. ОСОБА_1 перераховано на картковий рахунок 25 листопада 2019 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було звільнено не за порушення трудової дисципліни, а за невиконання своїх посадових обов`язків з якими вона була ознайомлена при прийнятті на роботу.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збережені роботи.

Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (стаття 139 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 КзПП України трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку роботодавця.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16 викладено правовий висновок про те, що з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала про те, що будь-яких пояснень підстав її звільнення надано не було. В чому полягала втрата довіри до позивача, як до працівника, та обставин за яких це відбулося їй не зазначили. Винності якихось її дій не було не тільки не доведено, але не викладено взагалі.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 листопада 2021 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва відкрито провадження у зазначеній справі та надано відповідачу строк для подачі відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

24 листопада 2021 року на поштову адресу ТОВ «Фудембір» та іншим учасникам справи направлено лист з ухвалою про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви, 30 листопада 2021 року надано цей лист представнику позивача для відправлення іншим учасникам справи.

Відповідно до наявної у матеріалах справи заяви 15 лютого 2022 року представник ТОВ «Фудембір» Тихонов О.А. ознайомлювався з матеріалами справи (а.с.59).

В подальшому, директором ТОВ «Фудембір» Артеменко Т.П. на адресу Шевченківського районного суду міста Києва направлено клопотання з проханням надіслати відповідачу копію позовної заяви з додатками на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , або на поштову адресу відповідачу.

Відповідно до довідки про доставку електронного листа від 18 липня 2022 року відповідачу були надіслані матеріали на зазначену ним електронну адресу.

Таким чином, відповідачу було відомо про відкриття провадження у вказаній справі, однак, останній не скористався своїм правом надати відзив у встановлений законом строк та довести в суді законність та обґрунтованість звільнення позивача.

Отже, відповідач не надав доказів щодо законності звільнення позивача та не спростував доводів, викладених нею у позовній заяві. Відповідачем зокрема не спростовано, що наказ про звільнення з підстав, передбачених ч. 2 ст. 41 КзПП є незаконним та необґрунтованим.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 41 КзПП є незаконним, а тому позовна вимога про поновлення позивача на посаді є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 113 820 грн. 01 коп., апеляційний суд приходить до висновку, що в цій частині позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 форми ОК-5 з Пенсійного фонду України, останніми повними місяцями роботи позивача були вересень та жовтень 2019 року, в яких позивач отримала зарплату в розмірі - 4 700 грн. за вересень (21 робочий день) та 4 700 грн. за жовтень (22 робочі дні).

Середньоденна заробітна плата позивача буде складати 218,60 грн. (4700+4700): 43.

Звертаючись до суду із заявою про збільшення позовних вимог, позивач просила стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 грудня 2019 року по 01 грудня 2021 року (501 робочий день).

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач має право на середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 грудня 2019 року по 01 грудня 2021 року, тобто, за 501 робочий день.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу буде складати 109 518 грн. 60 коп. (218,60 грн.*501), без врахування податків та інших обов`язкових платежів, які роботодавець зобов`язаний вирахувати під час виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з прийняттям постанови по суті вимог позивача.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 237-1 Кодексу законів про працю України передбачено підстави відшкодування роботодавцем моральної шкоди, яку він заподіяв працівнику.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено судам, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з`ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Моральна шкода обґрунтована тим, у зв`язку із затримкою заробітної плати позивач відчуває моральні страждання, втратила нормальні життєві зв`язки, залишена безпідставно без єдиного джерела існування, змушена економити на харчах, що негативно впливає на відносини в середині її родини. Завдана позивачу моральна шкода обумовлюється моральними та фізичними стражданнями, внаслідок порушення її законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням її прав, втратою у зв`язку з цим престижу та ділової репутації серед знайомих, друзів та родичів.

Разом з тим, ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів того, що діями відповідача їй було заподіяно моральну шкоду, а, відтак, в зазначеній частині позов задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви в частині задоволених позовних вимог, а саме за вимогу немайнового характеру щодо поновлення на роботі сплаті підлягав судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. та за вимогу майнового характеру щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулусплаті підлягав судовий збір у розмірі 1095 грн. 20 коп., що в загальному розмірі складає 1 932 грн. При подачі апеляційної скарги в цій частині сплаті підлягав судовий збір у розмірі 2 904 грн. (1 932*150%).

Оскільки апеляційний суд приходить до висновку щодо наявності підстав до часткового задоволення позову, а позивач звільнена від сплати судового збору цій частині, то з відповідача підлягає стягненню судовий збір в дохід держави у розмірі 4 836 грн. (1932+2 904).

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 липня 2022 року скасувати та прийняти постанову.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудембір», треті особи: Державна служба України з питань праці, ОСОБА_3 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , на посаді продавця продовольчих товарів в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фудембір», місце знаходження - вул. Ярославів Вал, 13/2, м. Київ, ідентифікаційний код - 39506805.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудембір», місце знаходження - вул. Ярославів Вал, 13/2, м. Київ, ідентифікаційний код - 39506805, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 109 518 (сто дев`ять тисяч п`ятсот вісімнадцять) гривень 60 копійок, без врахування податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудембір», місце знаходження - вул. Ярославів Вал, 13/2, м. Київ, ідентифікаційний код - 39506805, в дохід держави судовий збір у розмірі 4 836 (чотири вісімсот тридцять шість) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 31 березня 2023 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.