Ухвала

від 05.04.2023 по справі 991/862/23

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ

Справа № 991/862/23

Провадження №11-сс/991/177/23

Слідчий суддя - ОСОБА_1

Головуючий: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

Головуючого ОСОБА_2 ,

Суддів ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

секретар судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

адвоката ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.02.2023 про арешт майна, у кримінальному провадженні № 42019000000002463 від 25.11.2019.

ВСТАНОВИЛА:

1. Зміст оскаржуваного судового рішення

і встановлені судом першої інстанції обставини

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.02.2023 було задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_9 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_7 , про арешт майна у кримінальному провадженні №42019000000002463 від 25.11.2019 та накладено арешт, серед іншого, на майно, що належить ОСОБА_8 та підозрюваній ОСОБА_10 на праві спільної сумісної власності, з обмеженням права розпорядження таким майном, а саме на:

1) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) земельну ділянку із кадастровим номером 3221887504:05:042:0007;

3) частку 2/3 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

4) транспортний засіб MAZDA 6, 2017 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , VIN (номер кузова): НОМЕР_2 .

Заборонено будь-яким реєстраторам органів державної реєстрації, приватним та державним нотаріусам, вчиняти будь-які дії, пов`язані із проведенням державної реєстрації (перереєстрації, поділу, виділу, тощо) права власності на зазначені об`єкти.

Слідчим суддею встановлено, що детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42019000000002463 від 25.11.2019 щодо вчинення керуючим санацією ДП «НКУ» ОСОБА_11 у співучасті із першим заступником генерального директора ДП «НКУ» ОСОБА_12 заступницею Міністра культури України ОСОБА_10 , бенефіціарними власниками (контролерами) ТОВ «Екосолар Інвест», ТОВ «Євросолар»,ТОВ «ВестПрайт» ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , директором ТОВ «Вест Прайт» ОСОБА_15 та іншими не встановленими особами, заволодіння частиною комплексу об`єктів нерухомого майна (14 будівель та споруд) ДП «НКУ» у процедурі санації державного підприємства за розробленим планом санації ДП «НКУ», шляхом їх продажу за результатами формального аукціону між пов`язаними особами, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України.

01.02.2023 ОСОБА_10 повідомлено про підозру у пособництві в заволодінні чужим майном, яке перебувало у її віданні, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, в особливо великих розмірах, вчиненому організованою групою, а саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.

Санкція зазначеної статті передбачає конфіскацію майна як вид покарання, у зв`язку з чим детектив прохав накласти арешт на майно підозрюваної, у тому числі на майно, що перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_10 та її чоловіка ОСОБА_8 .

Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_10 підозри, за переконанням слідчого судді, підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами, що дають вагомі підстави для підозри останньої у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Слідчий суддя дійшов висновку про існування підстав для накладення арешту на майно підозрюваної ОСОБА_10 , визначених ч. 5 ст. 170 КПК України, з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.

Органом досудового розслідування встановлено, що 22.08.2009 між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 було укладено шлюб. За час перебування у шлюбі ОСОБА_8 набув у власність наступне майно: 1) частка 2/3 квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; 2) земельна ділянка із кадастровим номером 3221887504:05:042:0007; 3) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, ОСОБА_8 належить на праві власності транспортний засіб MAZDA 6, 2017 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , VIN (номер кузова): НОМЕР_2 , набуття якого у власність також відбулося під час перебування ОСОБА_8 у шлюбі із ОСОБА_10 , а тому такий автомобіль також є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Слідчий суддя дійшов висновку про необхідність накладення арешту на об`єкти нерухомого та рухомого майна, шляхом заборони розпорядження таким майном, з метою запобігання можливості підозрюваної ОСОБА_10 приховати та відчужити належне їй, в тому числі на праві спільної сумісної власності, майно, з метою уникнення його можливої конфіскації як виду покарання, оскільки такі ризики не є вочевидь необґрунтованими.

Накладення арешту у цьому випадку є пропорційним та співмірним завданням кримінального провадження та переслідує легітимну мету.

2. Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

ОСОБА_8 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали слідчого судді від 02.02.2023, прохає скасувати оскаржувану ухвалу в частині накладення арешту на належне йому майно: частку 2/3 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; транспортний засіб MAZDA 6, 2017 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_2 ; заборони будь-яким реєстраторам органів державної реєстрації, приватним та державним нотаріусам, вчиняти будь-які дії, пов`язані із проведенням державної реєстрації (перереєстрації, поділу, виділу, тощо) права власності на зазначені об`єкти.

Апелянт вказує, що не має жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні №42019000000002463, а відтак накладення арешту на належне йому майно, у тому числі - частку у спільному майні, суперечить вимогам ч.5 ст.170 КПК України. Крім того, ОСОБА_8 є добросовісним набувачем такого майна, що також виключає можливість його арешту, відповідно до абз.2 ч.10 ст. 170 КПК України.

Також ОСОБА_8 зазначає, що слідчий суддя не мав права накладати арешт на належну йому частку 2/3 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки в даному випадку це майно належить ОСОБА_8 на праві спільної часткової власності і на нього не розповсюджуються положення Сімейного та Цивільного кодексів України які регламентують відносини спільної сумісної власності.

ОСОБА_8 посилається на позиції, викладені Верховним Судом у постанові від 29.07.2020 у справі №127/16354/17 та у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі №6-801цс16, в частині констатації Судом того, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Апелянт вказує, що 2/3 квартири АДРЕСА_3 та автомобіль MAZDA 6 хоча і придбані під час перебування у шлюбі з ОСОБА_10 , однак за кошти, які належали йому особисто, а відтак вказане майно не може бути арештоване, оскільки не належить ОСОБА_10 на праві спільної сумісної власності.

В оскаржуваній ухвалі відсутнє обґрунтування ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 КПК України. Зокрема, в частині належного ОСОБА_8 майна незрозумілим залишається яким чином ОСОБА_10 може вживати заходів для приховування, передачі третім особам майна, яке не належало та не належить їй на праві власності.

3. Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_6 апеляційну скаргу ОСОБА_8 підтримав та наполягав на її задоволенні.

Прокурор ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_8 .

Третя особа, щодо майна якої вирішувалося питання про арешт майна - ОСОБА_8 належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду (а.п. 155, 157, 160), в судове засідання не прибув, про поважні причини свого неприбуття не повідомив, а тому, з урахуванням думки присутніх учасників судового провадження, судовий розгляд відповідно до ч.4 ст.405 КПК України проведений за його відсутності.

4. Мотиви суду

Заслухавши доповідь головуючого, доводи та пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали апеляційного провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8 зазначає, що він не має статусу підозрюваного, обвинуваченого або засудженого у кримінальному проваджені №42019000000002463, у зв`язку з чим належне йому майно не могло бути арештоване з підстав, визначених п.3 ч.2 ст.170 КПК України. Крім того, він є добросовісним набувачем такого майна, що також виключає можливість його арешту, відповідно до абз.2 ч.10 ст. 170 КПК України.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. В той же час, відповідно до ч.2 ст.60 цього Кодексу вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності.

Аналогічні за змістом норми містяться у ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, законодавцем встановлено презумпцію спільності майна, придбаного подружжям під час шлюбу, а реєстрація прав на таке майно лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до матеріалів провадження, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 із 22.08.2009 перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.п. 23-25).

01.02.2023 ОСОБА_10 повідомлено про підозру у пособництві в заволодінні чужим майном, яке перебувало у її віданні, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, в особливо великих розмірах, вчиненому організованою групою, а саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України (а.п. 43-68).

Санкція ч.5 ст.191 КК України (кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_10 ) передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Таким чином, накладення арешту на майно підозрюваної ОСОБА_10 саме з підстав, визначених п.3 ч.2 ст.170 КПК України - з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, відповідає як матеріалам провадження, так і нормам кримінального процесуального законодавства.

Положеннями ст.62 Закону України №1404-VIII від 02.06.2016 «Про виконавче провадження», встановлений порядок виконання рішень про конфіскацію майна, а нормами ч.6 ст.48 Закону передбачено, що у разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Таким чином, визначення частки у спільній сумісній власності, що може бути стягнута на виконання вироку суду, яким передбачена конфіскація майна, не відноситься до повноважень слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна, а спори щодо приналежності майна не можуть вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Оскільки ОСОБА_8 майно, на яке ухвалою слідчого судді накладено арешт, набуто під час перебування у шлюбі з підозрюваною ОСОБА_10 , таке майно також належить і їй на праві спільної сумісної власності, а отже, відповідно до ч.5 ст.170 КПК України, на таке майно може бути накладений арешт, навіть, коли право власності на таке майно зареєстроване за чоловіком підозрюваної - ОСОБА_8 .

З аналогічних підстав колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на норми абз.2 ч.10 ст.170 КПК України, оскільки арешт накладено на майно не сторонньої особи - добросовісного набувача, а на майно, що перебуває у спільній сумісній власності підозрюваної.

Апелянт також вказує, що слідчий суддя не міг накласти арешт на 2/3 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки в даному випадку це майно належить ОСОБА_8 на праві спільної часткової власності і на нього не розповсюджуються положення Сімейного та Цивільного кодексів України які регламентують відносини спільної сумісної власності.

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими твердженнями апелянта.

Статтею 61 Сімейного кодексу України визначені об`єкти права спільної сумісної власності подружжя. Так, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст.61). Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (ч.2 ст.61). Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.3 ст.61).

Частиною 3 ст.65 Сімейного кодексу України, яка регулює право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідно до матеріалів провадження 2/3 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , набуті у власність ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26.12.2018 (а.п.122 - 125), тобто в період перебування у зареєстрованому шлюбі з підозрюваною ОСОБА_10 .

Приналежність ОСОБА_8 частки 2/3 у праві власності на вказану квартиру визначає характер правовідносин (відносин спільної часткової власності) з власником іншої частки відносно реалізації правомочностей права власності на такий об`єкта нерухомого майна в цілому.

Одночасно з цим, враховуючи встановлені обставини перебування апелянта у шлюбі з підозрюваною ОСОБА_10 , характер правочину, на підставі якого ОСОБА_8 набув права власності на частку у зазначеній квартирі, а також законодавчо встановлену презумпцію спільності майна, придбаного подружжям під час шлюбу, колегія суддів констатує, що на частку 2/3 у праві власності на вказану квартиру у майнових відносинах подружжя розповсюджується режим спільної сумісної власності. Отже, з такої частки може бути виділена частка, належна іншому з подружжя, зокрема з метою виконання рішень про конфіскацію майна.

Вказане твердження, зокрема підтверджується і змістом договору купівлі-продажу квартири від 26.12.2018, відповідно до п.11 якого, придбання нерухомого майна за цим договором вчиняється в інтересах сім`ї та за письмовою згодою подружжя, що цілком відповідає положенням ч.3 ст.61 Сімейного кодексу України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8 зазначає, що слідчим суддею під час ухвалення оскаржуваного рішення не було враховано, що ті об`єкти майна, про скасування арешту з яких ставиться питання в апеляційній скарзі, набуті ОСОБА_8 за грошові кошти, отримані від продажу нерухомого майна, витрати на придбання якого здійснені ним до укладання шлюбу, тож на таке нерухоме майно не розповсюджувався режим спільної сумісної власності, як і на майно, придбане внаслідок отримання коштів від його продажу.

Колегія суддів не може погодитись з таким твердженням, виходячи із наступного.

Обґрунтовуючи наведений довід апеляційної скарги, ОСОБА_8 посилався на документи, які підтверджували здійснення ним оплати за майнові права на двокімнатну квартиру будівельний номер АДРЕСА_4 (а.с.113 - 117.) Така оплата здійснена апелянтом у 2006 році, тобто до укладання шлюбу з підозрюваною ОСОБА_10 .

Одночасно з цим, відповідно до матеріалів провадження, 01.12.2016 на підставі договору купівлі-продажу квартири апелянтом було відчужено квартиру АДРЕСА_5 (а.с.118 - 119).

При цьому у п.1.3. договору від 01.12.2016 вказано, що зазначена квартира належить апелянту на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22.12.2011 у справі №2-11568/11, а право власності на вказану квартиру зареєстровано 06.08.2012, тобто вже під час перебування у шлюбі з ОСОБА_10 .

У пункті 4.4. договору купівлі-продажу квартири від 01.12.2016 зазначено про надання дружиною ОСОБА_8 - ОСОБА_10 згоди на його укладення (а.с. 118-121), що відповідає вимогам ч.3 ст. 65 Сімейного кодексу України у разі здійснення розпорядження майном, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, додані ОСОБА_8 до апеляційної скарги матеріали, якими апелянт обґрунтовував приналежність йому квартиру АДРЕСА_5 на праві особистої приватної власності, не дозволяють колегії суддів дійти висновку, що саме такий режим власності розповсюджувався на даний об`єкт нерухомого майна, а не режим спільної сумісної власності. При цьому, колегія суддів під час апеляційного провадження не може вирішувати спір про приналежність майна, оскільки, такий спір має вирішуватись в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи наведене та виходячи з положень ч.3 ст.61, та ч.3 ст.65 Сімейного кодексу України, грошові кошти, отримані 01.12.2016 внаслідок укладання правочину, вчиненого в інтересах сім`ї та з письмової згоди дружини - ОСОБА_10 , а саме продажу квартири АДРЕСА_5 , не належали ОСОБА_8 на праві особистої приватної власності, а відтак, будь-яке майно, придбане за такі кошти, також не могло належати йому на праві особистої приватної власності. Тобто, доводи апеляційної скарги щодо приналежності ОСОБА_8 майна, арешт якого він прохає скасувати, на праві особистої приватної власності, оскільки таке майно хоча і набуто під час перебування у шлюбі, однак за кошти, які належали йому особисто, спростовуються як матеріалами провадження, так і положеннями законодавства.

Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_8 на позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 29.07.2020 у справі №127/16354/17 та у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі №6-801цс16, оскільки такі позиції стосуються вирішення спору про відсутність у майна статусу спільної сумісної власності подружжя в порядку цивільного судочинства, тобто є нерелевантними до питань арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність ризиків, передбачених абз.2 ч.1 ст.170 КПК України.

Відповідно до абз.2 ч. 1 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Оскільки дружина ОСОБА_8 - ОСОБА_10 набула статусу підозрюваної у кримінальному провадженні № 42019000000002463 від 25.11.2019, а санкція кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, у вчиненні якого вона підозрюється, передбачає конфіскацію майна, досить ймовірним є існування ризиків того, що власником майна можуть здійснюватися заходи щодо приховування чи відчуження майна, що перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_8 та ОСОБА_10 . Оформлення права власності на ОСОБА_8 не може свідчити про те, що ним в інтересах дружини - ОСОБА_10 не можуть вживатися заходи, спрямовані на відчуження такого майна з метою приховати таке майно (його частку) від можливої конфіскації. А тому, накладення арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності підозрюваної ОСОБА_10 та її чоловіка, на даному етапі кримінального провадження є найбільш дієвим запобіжним заходом, що дозволить зберегти майно до моменту, коли відпадуть підстави для його арешту або буде вирішуватися його доля під час розгляду кримінального провадження по суті.

5. Висновки суду

Відповідно до вимог ст.407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_8 , колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 532 КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт - ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 02.02.2023 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4