Рішення

від 23.03.2023 по справі 906/105/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/105/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Антонова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олмакс Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРУД"

про стягнення 364809,14 грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "Олмакс Україна" звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРУД" 364809,14 грн, з яких: 278500,00 грн заборгованості за проданий товар, 9751,32 грн 3% річних та 76557,82 грн інфляційних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов Договору поставки №17/1 від 01.12.2020.

Ухвалою від 23.01.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 16.02.2023.

16.02.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, з додатками (а.с. 36-43).

У зв`язку з перебуванням судді Вельмакіної Т.М. на лікарняному, справа №906/105/23, призначена на 16.02.2023 об 11:00, в судове засідання не вносилась.

01.03.2023 до суду від позивача надійшли заперечення на відзив, з додатками (а.с. 45-51).

Ухвалою від 06.03.2023 призначено судове засідання на 23.03.2023.

В судове засідання 23.03.2023 представник позивача не з`явився. 20.03.2023 надіслав на електронну пошту суду заяву від 20.03.2023, згідно якої просив провести розгляд справи без його участі. Повідомив, що 18.01.2023 відповідач здійснив погашення заборгованості в сумі 10000,00 грн, внаслідок чого сума основного боргу склала 268500,00 грн (а.с. 53).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. З метою перевірки отримання відповідачем ухвали суду від 06.03.2023, суд здійснив пошуковий запит на сайт "Укрпошта" та отримав трекінг відправлень, з якого вбачається, що поштове відправлення №1000233344323 (ухвала суду від 06.03.2023) на час судового засідання вручено за довіреністю (а.с. 57-58).

Також, метою уточнення отримання відповіді на відзив відповідачем, суд здійснив пошуковий запит та отримав трекінг із сайту Укрпошта, згідно якого відправлення останнім отримано особисто 24.02.2023 (а.с. 55).

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що явка представника відповідача в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а матеріали справи містять відзив на позовну заяву , у якому висловлено позицію останнього, суд вважає, що не прибуття представника відповідача, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олмакс Україна" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРУД" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №17/1 (далі - Договір (а.с. 10-11)), за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти у свою власність та оплатити товар, асортимент, найменування та характеристики якого визначаються у видаткових накладних.

Позивач стверджує, що на виконання умов Договору передав відповідачу товар на загальну суму 415050,00 грн, що підтверджується видатковими, товарно-транспортними та податковими накладними.

Пояснив, що відповідач лише частково провів розрахунки, внаслідок чого станом на час звернення до суду заборгованість останнього склала 278500,00 грн.

Зазначив, що відповідно до вимог ст. 6 ГПК України звернувся до відповідача з претензією №1 від 09.12.2022, у якій вимагав сплату боргу у розмірі 278500,00 грн, однак остання залишена без відповіді та задоволення.

Зазначене стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Крім суми основного боргу, позивач заявив до стягнення з відповідача 9751,32 грн 3% річних та 76557,82 грн інфляційних.

Відповідач, у відзиві на позовну заяву (а.с. 36-37), підтвердив факт поставки товару за Договором, однак вказав, що однією з причин затримки виконання зобов`язань щодо оплати поставленого товару є ненадання продавцем своїх актуальних реквізитів банківського рахунку, зазначеного в договорі. Вказав, що після надання вірних реквізитів, згідно платіжної інструкції №58 від 18.01.2023 сплатив 10000,00 грн, внаслідок чого на момент відкриття провадження у справі неоплаченим залишився товар на суму 268500,00 грн. Вважає, що оскільки за умовами Договору момент переходу права власності на товар вважається дата після 100% оплати товару, товар в сумі 94800,00 грн досі є власністю позивача.

На думку відповідача, оскільки Договором строк оплати товару сторонами не визначався, а з вимогою щодо оплати позивач звернувся в претензії №1 від 09.12.2022, яку отримано 13.12.2022, прострочка оплати товару, згідно приписів ст. 116 ГПК України, виникла з 21.12.2022, тому розрахунок 3% річних та інфляційних є невірним.

Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 10000,00 грн, 9751,32 грн 3% річних та 76557,82 грн інфляційних.

Позивач у запереченнях на відзив (а.с. 45-46) пояснив, що твердження відповідача про неможливість оплати через відсутність нових реквізитів не відповідає дійсності, оскільки згідно офіційного повідомлення ПриватБанку, будь які кошти, які надходили на старі банківські реквізити до 01.02.2022, зараховувались банком на нові реквізити в автоматичному режимі на наступний день. Вказав, що саме в такий спосіб у 2021 році відповідач здійснив погашення заборгованості за поставлений товар на суму 136050,00грн. Вважає помилковим твердження відповідача, що неоплачений товар досі належить позивачу, оскільки за п. 1.1. Договору, перехід права власності відбувся в момент отримання товару, згідно належним чином оформлених видаткових накладних. Зауважив, що оскільки факт отримання товару відповідачем не заперечується, строк оплати, у відповідності до ст. 692 ЦК України, виник на наступний день після отримання товару покупцем, згідно видаткових накладних. Також позивач підтвердив додаткову сплату відповідачем 10000,00 грн, при цьому вказавши, що на розмір 3% річних та інфляційних втрат сплачена сума не впливає, оскільки була здійснена 18.01.2023, тобто після звернення з позовом до суду.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ст. 509 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору поставки №17/1 від 01.12.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За п. 1.1. Договору, позивач зобов`язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов`язався прийняти у власність та оплатити товар, асортимент, найменування та характеристики якого визначаються у видаткових накладних.

За п. 2.1. - 2.3. Договору, моментом переходу права власності на товар від продавця до покупця вважається дата після 100% оплати товару. Товар відвантажується покупцеві протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання замовлення та після отримання 30% передоплати за товар (п. 3.4. цього договору), що підтверджується видатковою накладною. Для купівлі та відгрузки товару покупець зобов`язаний надати продавцеві гарантійний лист та довіреність.

За п. 3.1. Договору, загальна вартість Договору складає вартість всіх партій продукції, поставлених під час дії даного Договору, що підтверджується первинними документами (видатковими накладними).

Наявними в матеріалах справи товарно-транспортними та видатковими накладними №92 від 19.07.2021 на суму 60800,00 грн, №114 від 11.08.2021 на суму 180550,00 грн, №126 від 07.06.2021 на суму 68500,00 грн та №125 від 06.09.2021 на суму 105200,00 грн підтверджено, що позивач, на виконання умов вищевказаного Договору передав відповідачу товар на загальну суму 415050,00 грн (а.с. 12-17). Отримання товару на вказану суму не заперечував відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 36-37).

За п. 3.2.-34 Договору, оплата вартості товару здійснюється покупцем в національній валюті України безготівково шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця вказаний у даному договорі. Оплата згідно цього Договору здійснюється покупцем шляхом перерахування 100% грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, зазначений у рахунку-фактурі (п. 3.3. Договору). Датою оплати вартості товару вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Оскільки Договором не встановлені строки оплати товару, то факт виконання позивачем свого зобов`язання щодо поставки товару, в силу ст. 692 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною нормою, що регулює порядок проведення розрахунків при виникненні між суб`єктами господарювання правовідносин купівлі-продажу (поставки), вказує на необхідність виконання відповідачем його обов`язку щодо оплати товару, після отримання останнього.

Так, відповідно до ч. 1,2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Судом встановлено, що відповідач свій обов`язок по оплаті отриманого товару виконав частково та з порушенням визначених Договором строків, сплативши 136550,00 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку (а.с. 18-24) внаслідок чого, станом на час звернення позивача до суду, сума основного боргу склала 278500,00 грн.

Матеріали справи містять, підписаний та скріплений печатками сторін, акт звірки взаєморозрахунків, яким погоджено, що станом на 01.10.2022 заборгованість відповідача складає 278500,00 грн (а.с. 25).

Надаючи правову оцінку вказаному акту, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.19. у справі № 910/1389/18, яка полягає в наступному. Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки м о ж е в в а ж а т и с я доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків в сукупності з такими первинними документами як видаткові та вищевказані товарно-транспортні накладні, підтверджує факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем станом на 01.10.2022 в сумі 27585000,00грн.

Після звернення до суду з даним позовом (10.01.2023), відповідач додатково сплатив суму основного боргу у розмірі 100000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №58 від 16.01.2023 та банківською випискою по рахунку (а.с. 39-40), внаслідок чого заборгованість останнього станом на час вирішення справи в суді склала 268500,00 грн. Зазначене також підтвердив позивач у заяві від 20.03.2023 (а.с. 53).

Пунктом 2 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що у даній справі відсутній предмет спору в частині стягнення 10000,00 грн основного боргу, тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Відповідно до ст.525,526 ЦК України,ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Враховуючи те, що доказів погашення основного боргу у розмірі 268500,00 грн станом на день розгляду справи відповідач не надав, позовні вимоги про стягнення на користь позивача зазначеної суми боргу є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 278500,00грн, позивач нарахував до стягнення з відповідача 9751,32 грн 3% річних, за період з 01.11.2021 по 31.12.2022 та 76557,82 грн інфляційних, за період з 01.11.2021 по 30.11.2022 (а.с. 7-8).

Перевіривши зазначені розрахунки, суд встановив, що здійснені позивачем нарахування інфляційних та 3% річних є вірними та підлягаютьзадоволенню.

Розрахунки судом перевірено за допомогою інформаційно-пошукової програми "Ліга: Закон".

Статтею 73 ГПК Українивизначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей76,77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно дост. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно дост. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд із цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином суд зазначає, що решта долучених до справи доказів та доводів сторін ретельно досліджена і наведених висновків суду не спростовує.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають задоволенню у сумі 354809,14 грн, з яких: 268500,00 грн заборгованості за проданий товар, 9751,32 грн 3% річних та 76557,82 грн інфляційних. Провадження у справі в частині стягнення 10000,00 грн основного боргу слід закрити у зв`язку з відсутністю предмета спору.

З урахуванням зазначеного та приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача. При цьому, суд враховує п. 1, 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", згідно якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Враховуючи наведене, підлягає поверненню позивачу за його клопотанням 150,00 грн судового збору, у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 10000,00 грн основного боргу.

Оскільки представники сторін в судове засідання не з`явились, резолютивна частина рішення не оголошувалась. При цьому, суд враховує постанови Верховного Суду від 05.09.2022 року у справі № 1519/2-5034/11 та №761/38266/14 від 30.09.2022.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 231, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Олмакс Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРУД" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРУД" (11775, Житомирська обл., Звягельський р-н, с. Сусли, вул.Суслівська, буд. 50, ід. код 13720486) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олмакс Україна" (11500, Житомирська обл., місто Коростень, вул. Білоковицьке шосе, буд. 12, ід. код 36105543):

- 268500,00 грн основного боргу;

- 9751,32 грн 3% річних;

- 76557,82 грн інфляційних.

- 5322,14 грн судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення 10000,00 грн основного боргу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 10.04.23

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

2,3 - сторонам (рек.).