Рішення

від 11.04.2023 по справі 910/9419/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.04.2023Справа № 910/9419/22Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного сільськогосподарське підприємство "Памила-Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробудпостач"

про зобов`язання повернути грошові кошти в розмірі 192750 грн. та стягнення 5782,50 грн.

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне сільськогосподарське підприємство "Памила-Агро" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробудпостач" про зобов`язання повернути грошові кошти в розмірі 192750 грн. за непоставлений товар на розрахунковий рахунок позивача та стягнення 5782,50 грн. неустойки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у задоволенні заяви Приватного сільськогосподарського підприємства "Памила-Агро" про повернення судового збору відмовлено.

Ухвала суду від 05.10.2022 направлена, зокрема, відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03013, м. Київ, вул. Промислова, 4.

Проте конверт із копією вищенаведеної ухвали повернуто на адресу суду підприємством поштового зв`язку без вручення відповідачу за закінченням терміну зберігання.

Положеннями статей 89, 93 ЦК України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку. Відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом вносяться до єдиного державного реєстру.

Таким чином, направлення ухвали суду здійснено за відповідною адресою місцезнаходження відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Таким чином, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.

За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, судом направлено ухвалу суду від 05.10.2022 також на зазначену в позові електронну адресу відповідача evrobudpostach@gmail.com, що доставлена до електронної скриньки 05.10.2022 року.

При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Таким чином, відповідач мав право та можливість ознайомитися з ухвалою суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

21.09.2021 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір поставки № ЄЧ0921-6, за умовами якого постачальник зобов`язаний передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах викладених в даному договорі, металопрокат (далі - товар), сортамент, кількість та ціна якого вказані у рахунках-фактурах, оформлених як додатки до даного договору, які є його невід`ємними частинами.

Відповідно до пункту 2.2 договору кількість кожної партії товару узгоджується сторонами в рахунках-фактурах до договору. З моменту прийняття та оплати покупцем рахунку-фактури партія товару вважається узгодженою між сторонами.

Згідно з пунктом 3.4 договору оплата всієї вартості товару, вказаного у рахунку, здійснюється шляхом 50% передплати та 50% оплати після отримання товару та реєстрації податкової накладної. У разі одержання від покупця передплати частково, постачальник має право на поставку товару на суму одержаних коштів. Оплата свідчить про згоду покупця із характеристиками товару, вказаними постачальником у рахунку-фактурі. Допускається передача рахунку- фактури факсимільним зв`язком.

У пункті 4.1 договору погоджено, що поставка товару здійснюється відповідно до міжнародних Правил тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року, з урахуванням особливостей, встановлених цим Договором.

Строк поставки товару - протягом 10 (десяти) робочих днів після 50% передоплати (пункт 4.2 договору).

Відповідно до пункту 4.4 договору датою поставки товару вважається дата отримання товару покупцем або третьою особою (перевізником) на складі постачальника, вказана в видатковій накладній.

Пунктом 10.1 договору передбачено, що останній вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2022, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами.

Із матеріалів справи слідує, що відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату від 21.09.2021 № 1579 на суму 385455,43 грн.

Даний рахунок оплачений позивачем у сумі 192750 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 23.09.2021 № 220.

Оскільки відповідач поставку товару не здійснив, позивач звернувся з листом від 19.10.2021 №19\10-ПСП щодо повернення перерахованих грошових коштів у сумі 192750 грн. за платіжним дорученням №220 від 23.09.2021 року.

У свою чергу, відповідач надав лист від 28.10.2021 № 2810-01, в якому повідомив про повернення позивачу грошових коштів у повному обсязі до 15.11.2021 року.

З огляду на те, що грошові кошти в сумі 192750 грн. відповідач так і не повернув, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред`явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Судом встановлено, що позивач на підставі рахунку на оплату від 21.09.2021 № 1579 на суму 385455,43 грн. здійснив 50 % попередньої оплати товару в розмірі 192750 грн., однак відповідач поставку товару не здійснив та грошові кошти на вимогу позивача не повернув.

При цьому, відповідачем у листі від 28.10.2021 № 2810-01 до позивача повідомлено, що повернення позивачу грошових коштів буде здійснено в повному обсязі до 15.11.2021 року.

Разом із цим, у прохальній частині позовної заяви позивач просив зобов`язати відповідача повернути грошові кошти в сумі 192750 грн.

У контексті наведеного судом ураховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 15.09.2021 у справі № 372/2583/18, від 10.11.2021 у справі № 766/4737/20, за якою некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Ураховуючи викладене, оскільки сума неповернутої відповідачем попередньої оплати складає 192750 грн., що підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про повернення цих коштів позивачу або поставки товару на вказану суму, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача даної суми попередньої оплати, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 5782,50 грн. неустойки за період з 23.09.2021 по 23.09.2022, що відповідно до наданого розрахунку є нарахованими на підставі статті 625 ЦК України трьома процентами річних.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Отже, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України три проценти річних підлягають нарахуванню за період після пред`явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів внаслідок прострочення ним грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.

Виходячи з частини 2 статті 530 ЦК України, відповідач мав повернути на вимогу позивача від 23.09.2021 сплачені позивачем в якості попередньої оплати грошові кошти не пізніше 30.09.2021, відтак прострочення з повернення грошових коштів наступило з 01.10.2021 року.

За арифметичним перерахунком суду нараховані за період з 01.10.2021 по 23.09.2022 три проценти річних підлягають стягненню в сумі 5671,60 грн.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного сільськогосподарське підприємство "Памила-Агро" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробудпостач" (03013, м. Київ, вул. Промислова, 4; ідентифікаційний код 43565620) на користь Приватного сільськогосподарське підприємство "Памила-Агро" (19301, Черкаська обл., Лисянський р-н, смт Лисянка, вул. Київська, 5; ідентифікаційний код 34794026) 192750 (сто дев`яносто дві тисячі сімсот п`ятдесят) грн. попередньої оплати, 5671 (п`ять тисяч шістсот сімдесят одну) грн. 60 коп. трьох процентів річних, а також 2976 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят шість) грн. 33 коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Полякова