Рішення

від 11.04.2023 по справі 910/14645/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.04.2023Справа № 910/14645/22

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС АЛЬЯНС 20"

03124, вул. Миколи Василенка, б. 7-А, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОКЕРАМІК"

04073, вул. Семена Скляренка, б. 9, м. Київ

про стягнення 25 060, 17 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНС АЛЬЯНС 20" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОКЕРАМІК" (далі-відповідач) про стягнення 25 060,17 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.09.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/15019/21 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

27.01.2023 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на скрутне фінансове становище.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

20.11.2020 р. між ТОВ «ТРАНС АЛЬЯНС 20» (далі по тексту - Експедитор, Кредитор, Позивач) та ТОВ «ТЕПЛОКЕРАМЇК» (далі по тексту - Клієнт, Боржник, Відповідач) було укладено Договір транспортного експедирування № 384-ТА (далі по тексту - Договір) щодо організації та виконання послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (далі по тексту - послуги) за плату на умовах викладених у Договорі та за обсягом і ціною, що вказується у актах приймання-передачі послуг.

Згідно з пунктом 1.1. Договору Експедитор зобов`язується за дорученням Клієнта та за його рахунок виконати або організувати виконання послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу, що визначені у п. 1.2. цього Договору, а Клієнт зобов`язується приймати належним чином надані Послуги та здійснювати їх оплату у порядку, передбаченому цим Договором.

За пунктом 2.4. Договору по завершенню надання Послуг Експедитор надсилає Клієнту в спосіб, визначений у цьому Договорі, акт приймання-передачі послуг, що в розумінні ст. 638 ЦК України є офертою. Підписання Клієнтом акту приймання- передачі послуг слугує підтвердженням прийняття Клієнтом істотних умов господарсько-правових взаємовідносин між Сторонами цього Договору за відповідним дорученням та прийняття наданих послуг без зауважень, що в розумінні ст. 638 ЦК України є акцептом.

За пунктом 2.7. Договору укладенням цього Договору Сторони підтверджують можливість використання системи електронного документообігу M.E.Doc.

Сторони фіксують факти здійснення господарських операцій за Договором шляхом ведення первинних документів в електронному вигляді. В зв`язку з чим, Сторони визнають всі первинні бухгалтерські документи за Договором в електронному вигляді (...), як оригінал.

Пунктом 2.8. Договору узгоджено, що за фактом організації та надання послуг, Сторони складають та підписують акт приймання-передачі послуг, який одночасно є Звітом Експедитора. Акт ініціюється Експедитором та надсилається Клієнту .

Звертаючись до суду із позовом, Позивач вказує, що на виконання умов Договору Експедитор надав Клієнту транспортно- експедиторські послуги на загальну суму 14 554,75 грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується наступними документами: рахунок на оплату № 8292 від 17.09.2021 р., акт надання послуг № 8257 від 17.09.2021 р. на суму 735,00 грн., рахунок на оплату № 8293 від 21.09.2021 р., акт надання послуг № 8258 від 21.09.2021 р. на суму 2 875,00 грн., рахунок на оплату № 8295 від 27.09.2021 р., акт надання послуг № 8260 від 27.09.2021 р. на суму 735,00 грн., рахунок на оплату № 8294 від 27.09.2021 р., акт надання послуг № 8259 від 27.09.2021 р. на суму 2 496,00 грн., рахунок на оплату № 8297 від 29.09.2021 р., акт надання послуг № 8262 від 29.09.2021 р. на суму 735,00 грн., рахунок на оплату № 8296 від 29.09.2021 р., акт надання послуг № 8261 від 29.09.2021 р. на суму 2289,50 грн., рахунок на оплату № 8314 від 01.10.2021 р., акт надання послуг № 8285 від 01.10.2021 р. на суму 4 689,25 грн.

Пунктом 3.2.7. Договору передбачено: згідно з цим договором Клієнт зобов`язується здійснювати своєчасні розрахунки за надані Послуги та компенсувати Експедитору документально підтверджені додаткові витрати, що були ним понесені при виконанні цього Договору.

Відповідно до п. 4.2. Договору Клієнт повинен здійснити оплату вартості Послуг у розмірі, що буде погоджений у відповідному акті приймання-передачі послуг у випадку надання послуг на умовах відстрочки платежу, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Експедитора протягом 2 (двох) банківських днів з моменту підписання Клієнтом Акту згідно п. 2.7. цього Договору та отримання від Експедитора рахунку-фактури.

Експедитор має право направити Клієнту рахунок-фактуру та/або Акт з використанням засобів факсимільного та/або електронного зв`язку. Направлені у такий спосіб рахунок-фактура та/або Акт мають силу оригіналу.

Так, Відповідачем були прийняті (акцептовані) рахунки на оплату за вище вказаними актами.

Згідно з пунктом 4.6. Договору датою оплати вважаться дата зарахування коштів на поточний рахунок Експедитора.

Проте у визначений Договором строк Відповідач не здійснив розрахунків з Позивачем. Таким чином, основна сума заборгованості в розмірі 14 554. 75 грн. сформувалась у зв`язку з неоплатою послуг згідно із зазначеними актами надання послуг.

Тобто, порушуючи умови договору. Відповідачем на користь Експедитора (Позивача) не було сплачено у повному обсязі вартість наданих послуг.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (ч.1 ст.926 Цивільного кодексу України).

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Судом встановлено, що акти надання послуг, що містяться в матеріалах справи, підписані з боку відповідача, що підтверджує виконання сторонами вимог Договору від 20.11.2020 №384-ТА. Суд також зауважує, що вказані акти, підписані зі сторони відповідача без заперечень на зауважень. Окрім того, з матеріалів справи встановлено, що відповідачем борг не заперечується.

Таким чином, суд приймає твердження позивача, що сума заборгованості відповідача перед Позивачем по Договору від 20.11.2020 №384-ТА станом на 21.12.2022 року становить 14 554,75 грн. Розмір такої заборгованості підтверджується відповідними Актами наданих послуг та відповідними рахунками, що не було сплачено відповідачем.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки, строк виконання відповідачем зобов`язання за Договором від 20.11.2020 №384-ТА настав до прийняття рішення по суті справи, заборгованість відповідача у сумі 14 554,75 грн підтверджена матеріалами справи, доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Також позивачем заявлено до стягнення із відповідача 4 168,01 грн. - інфляційних втрат, 531,43 грн. -3% річних.

Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 4 168,01 грн. - інфляційних втрат та 531,43 грн. -3% річних, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 5 805,98 грн. - пені.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 5.2.11. Договору передбачено: у випадку прострочення оплати Клієнтом рахунку Експедитора. Клієнт сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. шо діє в період, за який сплачується пеня. Пеня сплачується за весь період прострочення.

Належним чином дослідивши умови Договору, суд встановив, що п. 5.2.11 Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Верховний Суд, вирішуючи питання, чи змінює вжите в умові Договору формулювання у вигляді: - "Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язань", строк нарахування штрафних санкцій, наведений в частини 6 статті 232 ГК України, зробив висновок, що цю умову неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій.

Відтак, умову, передбачену у п. 5.2.11. укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, від якого Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступлення.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. (Постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі №910/13575/20)

За таких обставин, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача 5805,98 грн. пені частково у розмірі 1506,49 грн.

За наведених обставин вимога позивача про нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за період з 19.12.2022 і до моменту виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, заявлених позивачем у вигляді судового збору на суму 2481,00 грн. та витрат за надану правничу допомогу на суму 5000,00 грн., суд виходить з такого.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених витрат позивачем було подано копії Договору №33/22від 13.12.2022 про надання правової допомоги, Додатку №1 до Договору, ордер АІ №1319449 від 18.12.2022, рахунку на оплату №1 від 13.12.2022, платіжної інструкції №731 від16.12.2022, акту приймання-передачі наданих послуг від 18.12.2022 на суму 5000,00 грн.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Разом з цим, Об`єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Слід зазначити, що відповідно дог ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Відповідачем не подано до суду клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката та не підтверджено жодними засобами доказування неспівмірність розміру цих витрат.

Оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, то суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Дослідивши надані позивачем докази, враховуючи відсутність заперечень зі сторони відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, суд вважає, їх достатніми для підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 5000,00 грн.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОКЕРАМІК" (04073, вул. Семена Скляренка, б. 9, м. Київ; ідентифікаційний код 37161008) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС АЛЬЯНС 20" ( 03124, вул. Миколи Василенка, б. 7-А, м. Київ; ідентифікаційний код 43550881) 14 554,75 грн. - заборгованості, 4 168,01 грн. - інфляційних втрат, 531,43 - 3% річних, 1506,49 грн. - пені, 5 000,00 грн. - витрат на правову допомогу та 2 055,34 грн. - судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов