Рішення

від 10.04.2023 по справі 910/11975/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.04.2023Справа № 910/11975/22Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участі секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Іноземного підприємства «Євроголд Індестріз Лтд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енкора»

про стягнення 175 233, 62 грн (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 17.03.2023).

Представники сторін в судове засідання 10.04.2023 не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Іноземне підприємство «Євроголд Індестріз Лтд» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енкора» про стягнення 175 223, 62 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем передбаченого договором обов`язку з оплати вартості отриманого товару за договором поставки від 20.05.2021 № 20/05.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 призначено судове засідання за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 20.02.2023.

20.02.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 70 128, 14 грн, пеню у розмірі 41 758, 70 грн, інфляційні втрати у розмірі 55 450, 65 грн, 3 % річних у розмірі 4133, 90 грн та штраф у розмірі 3752, 23 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі. Розгляд справи відкладено на 20.03.2023.

17.03.2023 до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 70 128, 14 грн, пеню у розмірі 41 758, 70 грн, інфляційні втрати у розмірі 55 460, 65 грн, 3 % річних у розмірі 4133, 90 грн та штраф у розмірі 3752, 23 грн. До заяви додано детальний розрахунок штрафних санкцій.

У судове засідання 20.03.2023 представники сторін не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 закрито підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті на 10.04.2023.

22.03.2023 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача, в якій позивач просив проводити розгляд справи за його відсутності.

Представники сторін в судове засідання 10.04.2023 не з`явились.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду була направлена судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження сторін, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись із вищевказаними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення сторін.

Відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим їм процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим їм процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, додаткові заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

Між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки від 20.05.2021 № 20/05, за яким постачальник зобов`язується постачати (передавати) покупцю продукцію згідно з специфікаціями, які є невід`ємною частиною даного Договору (надалі за текстом - «Товар») відповідно до замовлення покупця, а покупець зобов`язується приймати товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах, визначеним договором та специфікаціями та/або іншим додаткам (додатковими угодами) до договору (п. 1.1. Договору).

Пунктом 1 Додаткової Угоди від 20.05.2021 № 1 до Договору, сторони домовилися, що протягом строку (терміну) дії даної Додаткової Угоди порядок та умови оплати товару, що поставляється за Договором, визначається відповідними Специфікаціями, які є невід`ємними частинами Договору, але в будь-якому разі строк оплати за поставлений на підставі договору товар не може перевищувати 100 (сто) календарних днів з дня поставки відповідного товару (партії товару), що визначається видатковою накладною.

На виконання умов договору, позивачем на підставі видаткової накладної № 4608 від 26.11.2021 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 206 546, 87 грн. Дана видаткова накладна підписана сторонами без зауважень.

За умовами договору, кінцевий строк оплати за товар, що поставлений у вказаній видатковій накладній минув 07.03.2022. Однак, відповідач всупереч умовам Договору розрахувався не в повному обсязі. Борг зменшився шляхом повернення товарів в сумі 151 681, 70 грн згідно Повернення від клієнта № 81 від 16.06.2022 та часткового зарахування грошових коштів в сумі 50 812, 12 грн, отриманих за платіжним дорученням від 11.07.2022 № 886.

Неоплачена відповідачем заборгованість за видатковою накладною № 4608 від 26.11.2021 становить 4053, 05 грн, що також підтверджується даними відомостями розрахунків з клієнтами.

Крім того, згідно видаткової накладної № 4614 від 26.11.2021 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 168 676, 31 грн. Дана видаткова накладна підписана сторонами та скріплена печатками без зауважень.

За умовами договору, кінцевий строк оплати за товар, що поставлений у вказаній видатковій накладній минув 07.03.2022. Однак, відповідачем поставка товару за видатковою накладною № 4614 в повному обсязі не була оплачена.

Борг відповідача перед позивачем зменшився за рахунок повернення товару в розмірі 9141, 91 грн згідно Повернення від клієнта № 85 від 16.06.2022, зарахування грошових коштів в розмірі 88 549, 31 грн, отриманих за платіжним дорученням від 11.07.2022 № 886 (за платіжним дорученням від 11.07.2022 № 886 отримано всього коштів в розмірі 163 426, 22 грн, які зараховані в частині 24 064, 79 грн в рахунок остаточного погашення боргу за видатковою накладною від 10.11.2021 № 4360; в частині 50 812, 12 грн в рахунок часткового погашення боргу за видатковою накладною від 26.11.2021 № 4608; в частині 88 549, 31 грн, в рахунок часткового погашення боргу за видатковою накладною від 26.11.2021 № 4614); 4900, 00 грн отриманих за платіжним дорученням від 11.07.2022 № 893 та 10 грн отриманих за меморіальним ордером від 22.09.2022 № 2PL964609.

Неоплачена відповідачем заборгованість за видатковою накладною № 4614 від 26.11.2021 становить 66 075, 09 грн, що також підтверджується даними Відомостей розрахунків з клієнтами.

Загальна сума заборгованості за видатковими накладними № 4608 від 26.11.2021 та № 4614 від 26.11.2021 становить 70 128, 14 грн (66 075, 09 грн + 4053, 05 грн).

21.09.2022 позивачем була направлена відповідачу претензія про сплату заборгованості та штрафних санкцій вих. № 1333, яка задоволена не була, що і стало підставою для звернення до господарського суду з даним позовом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Факт отримання відповідачем поставленого позивачем товару підтверджується підписаними без зауважень видатковими накладними № 4608 від 26.11.2021 та № 4614 від 26.11.2021.

За приписами п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача поставити відповідачу обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов`язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановлений договором строк.

Враховуючи, що відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не подано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано, а також враховуючи, що строк оплати за поставлений товар настав, за відсутності доказів оплати, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 70 128, 14 грн визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 41 758, 70 грн пені та 3752, 23 грн штрафу.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з нормами ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 ЦК України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами п. 7.2. Договору, погодженого сторонами у редакції Протоколу розбіжностей від 26.05.2021 до Договору поставки від 20.05.2021 № 20/05, у разі несвоєчасної оплати товару, покупець за вимогою постачальника сплачує останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення та штраф у розмірі 1 % від вартості неоплаченого товару.

Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення терміну оплати товару пені та штрафу від суми несвоєчасно поставленого товару, спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 ГК України господарські санкції, зокрема, штраф, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Крім того, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Здійснивши перерахунок пені та штрафу суд встановив, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 38 204, 06 грн, а розмір штрафу становить 3752, 23 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 4133, 90 грн 3 % річних та 55 460, 65 грн інфляційних втрат.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем зобов`язань за Договором, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так, за приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Перевіривши розрахунок позивача по інфляційним втратам та періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної практики Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 55 450, 65 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 %, суд вважає його обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 4133, 90 грн.

Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

У п. 81 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 № 129/1033/13-ц, вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 74, 86, 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕНКОРА» (01013, місто Київ, вул. Промислова (Голосіївський р-н), будинок 1, ідентифікаційний код 42377118) на користь ІНОЗЕМНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЄВРОГОЛД ІНДЕСТРІЗ ЛТД» (10025, Житомирська обл., місто Житомир, ВУЛИЦЯ ПРОМИСЛОВА, будинок 1/154, ідентифікаційний код 32265502) заборгованість у розмірі 70 128 (сімдесят тисяч сто двадцять вісім) грн 14 коп., пеню у розмірі 38 204 (тридцять вісім тисяч двісті чотири) грн 06 коп., штраф у розмірі 3752 (три тисячі сімсот п`ятдесят дві) грн 23 коп., інфляційні втрати у розмірі 55 450 (п`ятдесят п`ять тисяч чотириста п`ятдесят) грн 65 коп., 3 % річних у розмірі 4133 (чотири тисячі сто тридцять три) грн 90 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2575 (дві тисячі п`ятсот сімдесят п`ять) грн 03 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Алєєва