Рішення

від 11.04.2023 по справі 910/14717/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.04.2023Справа № 910/14717/22

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу

За позовом Приватного підприємства "МОНОЛІТ ГРУП"

вул. Промислова 2, м. Суми, Сумська область, 40007

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМГ-БУД"

вул. Вікентія Хвойки, буд.21, офіс 320, м. Київ, 04080

про стягнення 117 280,55 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "МОНОЛІТ ГРУП" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМГ-БУД" (далі-відповідач) про стягнення 117 280,55 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.12.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/14717/22 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Частиною 2 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Згідно з ч. 7 зазначеної статті учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі №910/23064/17.

Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштове відправлення №0105493283835 повернуто до суду з посиланням на закінчення встановленого терміну зберігання.

Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/14717/22, однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

02.02.2023 позивачем подано клопотання про долучення доказів по справі.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Між Приватним підприємством «МОНОЛІТ ГРУП» (далі за текстом - «Постачальник» та/або «позивач») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТМГ-БУД» (далі за текстом - «Покупець» / «відповідач») протягом 2021-2022 років виникли господарські відносини з купівлі-продажу (поставки) товару.

Так, протягом вказаного періоду Постачальник здійснив наступні поставки Товару (цегла різних марок) на адресу Покупця:

по видатковій накладній № 584 від 24.12.2021 поставлено Товар на суму 41 759,88 грн. (рахунок на оплату по замовленню № 530 від 23.12.2021).

по видатковій накладній № 1 від 10.01.2022 поставлено Товар на суму 40 320,00 грн. (рахунок на оплату по замовленню № 537 від 30.12.2021).

по видатковій накладній № 80 від 21.02.2022 поставлено Товар на суму 46 080,00 грн. (рахунок на оплату по замовленню № 47 від 21.02.2022).

по видатковій накладній № 81 від 23.02.2022 поставлено Товар на суму 48 000,00 грн. (рахунок на оплату по замовленню № 50 від 23.02.2022).

Отже, протягом 2021-2022 років Постачальник здійснив поставку Товару Покупцю на загальну суму 176 159,98 грн.

Покупець Товар отримав, зауважень щодо кількості та якості Товару не заявляв.

В рахунок оплати поставленого Товару Покупець здійснив оплату товару 13.01.2022 на загальну суму 82 051,20 грн., що підтверджується банківською випискою.

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку із тим, що Покупець, порушуючи умови Договору, не оплатив отриману продукцію в повному обсязі, внаслідок чого, на день подачу позову у останнього утворилась заборгованість по оплаті поставленої продукції в розмірі 94 108,78 грн.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору Позивач здійснив поставку товару загалом на суму 176 159,98 грн. за видатковими накладними, перелік яких наведений у позовній заяві.

Натомість, Відповідач порушив взяті на себе зобов`язання передбачені Договором та у строк передбачений умовами укладеного між Сторонами Договором не здійснив оплату поставленого Товару. У зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 94 108,78 грн.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з оплати поставленого товару на загальну суму 94 108,78 грн. відповідачем не виконано.

Доказів оплати поставленого товару на загальну суму 94 108,78 грн. матеріали справи не містять. Вказане відповідачем не заперечується. Таким чином, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 94 108,78 грн. документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 2 316,62 грн. та інфляційних втрат у розмірі 20 855,15 грн за період з січня 2022 по листопад 2022 року.

Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 2 316,62 грн. та інфляційних втрат у розмірі 20 855,15 грн., а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, заявлених позивачем у вигляді судового збору на суму 2481,00 грн. та витрат за надану правничу допомогу на суму 4500,00 грн., суд виходить з такого.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як випливає з матеріалів справи, між Приватним підприємством "МОНОЛІТ ГРУП" (клієнт) та ФОП Садиков В.В. було укладено договір про надання правової допомоги №22/08-01 від 01.08.2022, відповідно до якого виконавець бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

У відповідності до пунктів 4.1, 4.2 вказаного договору ціна договору складається з вартості юридичних послуг, що зазначаються в додатках та додаткових угодах до цього договору.

Додатком №08 від 15.12.2022 сторони визначили, що вартість представництва та судового захисту у відносинах з ТОВ «ТМГ-БУД» є фіксованою та становить 4500,00 грн.

Згідно із актом надання послуг №08 від 19.12.2022, загальна вартість наданих послуг за договором про надання правової допомоги №22/08-01 від 01.08.2022 становить 4500,00 грн.

З урахуванням наведеного, позивачем подано до матеріалів справи достатньо доказів на підтвердження факту надання Адвокатом Садиковим В.В. професійної правничої допомоги Приватному підприємству "МОНОЛІТ ГРУП" на суму 4500,00 грн.

Однак, відповідачем не надано суду доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, то суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати на правову допомогу у сумі 4500,00 грн., а також витрати зі сплати судового збору у сумі 2 481,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМГ-БУД" (вул. Вікентія Хвойки, буд.21, офіс 320, м. Київ, 04080; ідентифікаційний код 41347695) на користь Приватного підприємства "МОНОЛІТ ГРУП" (вул. Промислова 2, м. Суми, Сумська область, 40007; ідентифікаційний код 40353886) 94 108,78 грн. - основного боргу, 20 855,15 грн. - інфляційних втрат, 2 316,62 грн. - 3% річних, 4 500,00 грн. - витрат на правову допомогу та 2 481,00 грн.- судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов