Рішення

від 29.03.2023 по справі 914/3201/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2023 Справа № 914/3201/22

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АТУМ-ЕНЕРГО»

до відповідача: Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс»

про: стягнення 534 770,97 грн.,

представники

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ

15.12.2022р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АТУМ-ЕНЕРГО» до відповідача: Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» про стягнення 534 770,97 грн.

20.12.2022р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив: вищевказану позовну заяву залишити без руху; надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 10 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

02.01.2023р. на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№65/23.

03.01.2023р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 25.01.2023р.; явку учасників справи у судове засідання визнати обов`язковою; викликати представників сторін у підготовче засідання.

Хід справи викладено в ухвалах і відображено в протоколах суду.

24.01.2023р. на адресу суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог до 228 241,41 грн., котру зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№283/23.

24.01.2023р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, котре зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№1635/23.

08.02.2023р. на електронну адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, котре зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№3300/23.

08.02.2023р. Господарський суд Львівської області постановив протокольну ухвалу, якою, ухвалив: прийняти до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, відмовити у задоволенні клопотання позивача щодо розгляду справи у порядку спрощеного провадження, підготовче засідання відкласти на 22.02.2023р.

22.02.2023р. на електронну адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення, котрі зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№4653/23.

Суть спору та правова позиція учасників справи:

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки №00282 від 24.03.2021р., внаслідок чого, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, виникла заборгованість у сумі 228 241,41 грн.

Відповідно, на переконання позивача, спір виник в зв`язку з тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договором, в частині повної оплати поставленого товару, зазначив, що станом на момент подання заяви про зменшення позовних вимог, неоплачено товар на загальну суму 120 000,00 грн., тому вказана сума коштів, за твердженням позивача, підлягає до стягнення з відповідача в зазначеному розмірі. Крім того, відповідно до заяви про зменшення позовних вимог, на підставі пункту 17 договору, позивач просить стягнути з відповідача 29 103,18 грн. пені, а також 70 749,51 грн. інфляційних втрат, 8 388,72 грн.- 3% річних.

Також, позивач у позовній заяві просить відшкодувати судові витрати, в тому числі витрати на професійну правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

Відповідач подав письмові пояснення щодо позовних вимог, в яких покликаючись на приписи ч.6 ст.232 ГК України та ст.258 ЦК України, вважає, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконане, відповідно позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Крім того, відповідач довів до відома суду, що його заборгованість перед позивачем складає 80 000,00 грн., в підтвердження чого, зокрема, надав відповідні платіжні документи, в тому числі за період 01.01.2023р.-21.02.2023р.

Також, відповідач звертає увагу суду на те, що сторонами не погоджено порядок зарахування коштів, що надходять у випадку погашення заборгованості за договором.

За результатами дослідження наданих учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне.

24.03.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТУМ-ЕНЕРГО» (Постачальником за Договором, далі по тексту - позивач) та Львівським комунальним підприємством «Львівелектротранс» - (Замовником за Договором, далі по тексту - відповідач) був укладений Договір поставки товарів №00282 від 24.03.2021 р. - (далі по тексту - Договір).

Відповідно до п.1 Договору, Постачальник зобов`язується передати Замовнику, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити Кабель АСБ (далі по тексту - Товар) у кількості, асортименті і цінах зазначених у специфікації (Додаток №1 до Договору поставки товару), що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.7 Договору, постачання товару здійснюється партіями по відповідних письмових заявках Замовника за підписом його керівника, які надсилаються постачальнику засобами зв`язку (поштою, ел.поштою, факсимільним зв`язком), що зазначені у реквізитах сторін.

Відповідно до п.10 Договору, підтвердженням поставки товару Замовникові є підпис на накладній уповноваженої на отримання товару від імені Замовника особи та довіреність Замовника на отримання товару.

В Додатку №1 до Договору поставки товару №00282 від 24.03.2021р. Сторони узгодили асортимент, кількість та вартість товару.

Відповідно до видаткової накладної №315 від 30.09.2021року ТзОВ «АТУМ-ЕНЕРГО» здійснило поставку Товару по Договору №00282 від 24.03.2021 р., про що свідчить підписана уповноваженими представниками Сторін видаткова накладна №315 від 30.09.2021р.

Загальна вартість поставленого Товару склала 393 300,00 грн. в тому числі ПДВ в розмірі 65 550,00 грн., шо підтверджується видатковою накладною №315 від 30.09.2021р.

Свої зобов`язаннн з поставки Товару на адресу відповідача позивач виконав у визначеному обсязі.

В п.5 Договору зазначено, шо Замовник зобов`язується провести післяплату протягом 15-21 банківських днів.

Оплата проводиться Замовником на підставі рахунку Постачальника шляхом перерахування коштів на його банківський рахунок згідно реквізитів Сторін.

Останній строк належної оплати Товару сплинув 29.10.2021р., свої зобов' язання з оплати Товару, як зазначає позивач, Львівське комунальне підприємство «Львівелектротранс» не виконало.

Згідно п.17 Договору передбачена відповідальність Замовника за несвоєчасну оплату товару, а саме Замовник сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожний день прострочення виконання зобов`язань, яка нараховується до повної суми боргу, та сплачує суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції.

Відтак, Товар було прийнято у повному обсязі, претензії щодо кількості та якості товару з моменту його поставки матеріали справи не містять, а отже у відповідача виник обов`язок щодо оплати поставленого товару.

Однак, станом на момент подання заяви про зменшення позовних вимог, позивач зазначає, що неоплаченим залишився товар на загальну суму 120 000,00 грн. Крім того, відповідно до заяви про зменшення позовних вимог, на підставі пункту 17 договору, позивач просить стягнути з відповідача 29 103,18 грн. пені, а також 70 749,51 грн. інфляційних втрат, 8 388,72 грн.- 3% річних.

Проте, відповідач стверджує, що його заборгованість перед позивачем складає 80 000,00 грн., в підтвердження чого, зокрема, надав відповідні платіжні доручення, платіжні інструкції, картки рахунку 631, в тому числі за період 01.01.2023р.-21.02.2023р.

Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частинами першою і другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний сплатити товар після його прийняття або після прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися, як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, що на підставі видаткової накладної, копію якої надано позивачем та відповідачем, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 393 300,00 грн.

Натомість, відповідач за отриманий товар розрахувався частково, в результаті чого, заборгованість за поставлений товар склала 80 000,00 грн., так як позивачем не враховано здійснені проплати відповідачем відповідно до наданої відповідачем платіжної інструкції №384 від 20.01.2023р. на суму 20 000,00 грн. та платіжної інструкції №525 від 31.01.2023р. на суму 20 000,00 грн.

Як встановлено судом, після подачі позивачем позову, відповідач здійснив часткове погашення боргу в загальному розмірі 40 000,00 грн.

У зв`язку з чим, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача суми 40 000,00 грн. основного боргу підлягає закриттю за відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Отже, оскільки позивачем було належним чином виконано умови договору в частині поставки відповідачу товару, а відповідачем не було повністю оплачено такий товар, про що він і не заперечує, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 80 000,00 грн. основної заборгованості є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню в зазначеній сумі.

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача належить сума основного боргу, яка з урахуванням усіх здійснених відповідачем оплат на час розгляду справи складає 80 000,00 грн.

Крім суми основної заборгованості, позивач просить відповідно до заяви про зменшення позовних вимог, на підставі пункту 17 договору, стягнути з відповідача 29 103,18 грн. пені, а також 70 749,51 грн. інфляційних втрат, 8 388,72 грн.- 3% річних.

Суд перевірив детально розрахунок нарахованих сум, в межах визначених позивачем періодів, зокрема, з врахуванням здійснених часткових проплат (щодо кожної із сум заборгованості у відповідний період з врахуванням дат здійснених проплат), та дійшов висновку, що такі нараховано невірно, так як за розрахунком суду стягненню з відповідача підлягає 22 196,27 грн. пені, 17 590,00 грн. інфляційних втрат, 5 933,93 грн. - 3% річних.

З матеріалів справи слідує, що позивачем кожний платіж віднесений ним на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї дати, що виникла раніше, однак вказаного не враховано при здійсненому розрахунку сум, що підлягають стягненню.

Відтак, решта обрахованих сум пені, інфляційних втрат та 3% річних заявлено позивачем необгрунтовано до стягнення з відповідача, відповідно у стягненні таких належить відмовити за безпідставністю.

Разом з тим, зважуючи на письмові заперечення відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо нарахування пені, то відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 1.9 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» передбачено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Частиною 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися, як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30.03.2020р. доповнено Розділ IX Прикінцеві положення ГК України п.7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Так, Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) 11.03.2020р. оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. на усій території України установлено карантин з 12.03.2020р.

Станом на 01.05.2022р. (кінцеву дату нарахування пені) на усій території України продовжував діяти карантин, пов`язаний із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

В зв`язку наведеним, строк нарахування пені, встановлений ст. 232 ГК України, продовжено на строк дії карантину.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з п. 1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Щодо строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, суд бере до уваги, що дійсно відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Однак, п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, строк позовної давності продовжено на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020р. № 215, від 25.03.2020р. №239, від 04.05.2020р. №343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020р. по 22.05.2020р. на всій території України встановлено карантин. В подальшому період карантину продовжувався, зокрема постановою №1423 від 23.12.2022р. до 30.04.2023р.

За таких обставин, позивач не пропустив строк позовної давності.

Нарахування пені за порушення відповідачем зобов`язань зі сплати за спірні періоди, зокрема, останній з яких по 01.05.2022 відповідно до розрахунку, викладеного у заяві про зменшення позовних вимог є правомірним.

У зв`язку з відсутністю доказів в матеріалах справи про існування між сторонами інших договірних правовідносин, з матеріалів справи слідує, що позивачем кожний платіж віднесений ним на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї дати, що виникла раніше.

Вказане цілком відповідає позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який у постанові від 12 квітня 2018 року по справі № 910/5475/17, де зазначено, що у випадку, коли в графі платіжного доручення призначення платежу відсутні, зокрема, посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, у разі наявності заборгованості, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Аналогічна позиція міститься також в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 911/2630/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 910/12934/18, від 18 квітня 2018 року у справі № 904/12527/16.

Як зазначено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі №911/2630/18: можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту призначення платежу платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж: кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може. Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту Призначення платежу чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості, тощо.

Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки. Порушення відповідачем свого зобов`язання, в частині проведення повної та своєчасної оплати за поставлений товар, надає позивачеві право на нарахування відповідачеві пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ст. 86 ГПК України).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної та повної плати за товар. Відповідач у свою чергу доказів на спростовування такої обставини не подав, власного контрозрахунку не надав, доказів сплати заборгованості в повному розмірі також. Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково у заявленому та встановленому вище розмірі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №921 від 08.12.2022р. про сплату судового збору в розмірі 8 021,56 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, сплачений позивачем судовий збір за подання до суду позову, який підлягає розподілу (із врахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог), розмір якого становить 3 423,62 грн. слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнути з відповідача на користь позивача 1 885,80 судового збору.

При цьому, суд звертає увагу позивача, що, відповідно до п.п.1,5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Проте, враховуючи відсутність клопотання позивача про повернення сплаченої за подання позову в частині вимог, які було зменшено з врахуванням прийнятої судом заяви, суми судового збору та про повернення сплаченої за подання позову в частині вимог, провадження щодо яких підлягає закриттю, суми судового збору, підстави для повернення такого судового збору у загальному розмірі 5 797,94 грн., станом на момент ухвалення рішення у цій справі, відсутні.

Що стосується судових витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.

Позивач надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та просив стягнути з відповідача 20 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини 1, 2 ч. 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (п. 4 ст. 126 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 20 000,00 грн., позивачем додано до матеріалів справи: угоду про надання правової допомоги №б/н від 07.12.2022р. з додатком, що підтверджує понесення (оплату) позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги сумі 20 000, 00 грн. Також, надано ордер, виписаний на ім`я ОСОБА_1 .

З змістом вказаної угоди, розрахунок між сторонами проводиться на підставі акту виконаних робіт або попередньо.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, в якому позивач не визначив види робіт, а тільки їх вартість є не співрозмірним категорії спору, наданому об`єму адвокатських послуг, що слідує із матеріалів справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18, від 08.04.2020р. у справі №922/2685/19, від 30.11.2020р. у справі №922/2869/19.

Велика Палата Верховного Суду в п.21 додаткової постанови від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, приймаючи до уваги, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, зокрема, нескладність даної господарської справи, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив значний час, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є не співрозмірним з урахуванням обставин справи та її розумною необхідністю, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати на послуги адвоката в розмірі 7 000, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс» (місцезнаходження: Україна, 79013, Львівська обл., місто Львів, вул.Сахарова А. академіка, будинок 2, ідентифікаційний код - 03328406) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТУМ-ЕНЕРГО» (місцезнаходження: Україна, 04159, місто Київ, ВУЛИЦЯ СІМ`Ї КУЛЬЖЕНКІВ, будинок 35; ідентифікаційний код - 43602269) 80 000,00 грн. заборгованості, 22 196,27 грн. пені, 17 590,00 грн. інфляційних втрат, 5 933,93 грн. - 3% річних, 7 000,00 грн. витрат на професійну правову допомогу та 1 885,80 грн. судового збору.

3.Закрити провадження в частині вимог про стягнення суми 40 000,00 грн. основного боргу за відсутністю предмета спору.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 10.04.2023 р.

Суддя Король М.Р.