Рішення

від 10.04.2023 по справі 160/466/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2023 року Справа № 160/466/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Кам`янської районної ради Дніпропетровської області про стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

05.01.2023 ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Кам`янської районної ради Дніпропетровської області (далі - відповідач), в якій позивач, з урахуванням уточнень від 25.01.2023, просить:

- стягнути з Кам`янської районної ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 43995432; місцезнаходження: 51925, Дніпропетровська область, Кам`янський район, місто Кам`янське, проспект Свободи, будинок 2/1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ), невиплачену частину нарахованої заробітної плати за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 включно в розмірі 32 351 грн 08 коп (тридцять дві тисячі триста п`ятдесят одна гривня вісім копійок).

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 30.06.2021 його було звільнено з посади начальника юридичного відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради на підставі розпорядження Голови Кам`янської районної ради Дніпропетровської області від 29.06.2021 №67-р «ос» «Про звільнення ОСОБА_1 » за п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією Верхньодніпровської районної ради, з яким його було ознайомлено під розписку 30.06.2021. До трудової книжки було внесено відповідний запис №10 від 30.06.2021 про звільнення. Пунктом 2 наказу від 29.06.2021 №67-р «ос» визначено здійснити повний розрахунок та виплатити вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати, а також відповідно до ст.24 Закону України «Про відпустки» здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористані 15 календарних днів відпустки за період роботи з 04.01.2021 по 30.06.2021. Згідно з довідкою відповідача від 06.07.2021 року № 235-вих «за період роботи з 01.01.2021 по 30.06.2021 включно на посаді начальника юридичного відділу Верхньодніпровської районної ради Дніпропетровської області заробітна плата склала 81162,36 грн». Однак, виплата здійснена лише один раз в сумі 39 293,08 грн., яка була зарахована на зарплатну картку 02.06.2021, що підтверджується квитанцією АТ «Ощадбанк». Позивач зазначає, що відповідач всупереч вимогам статей 97, 116 КЗпП України не здійснив повний розрахунок в день звільнення, виплачено лише частину заробітної плати із затримкою, у зв`язку із чим утворилась заборгованість. Крім того, його не було письмово повідомлено про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні). Позивач вказує, що 24.10.2022 направив до відповідача кур`єрським листом з описом вкладення заяву про надання довідки про заробітну плату (про нараховані та фактично виплачені суми при звільненні), однак жодної відповіді на момент подачі позову не отримав. З огляду на те, що відповідачем порушено вимоги закону в частині свого зобов`язання по виплаті заробітної плати в повному обсязі, частину заробітної плати за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 включно в розмірі 32 351,08грн. так і не отримано, що зумовило звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.01.2023 позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову.

25.01.2023 позивачем усунено недоліки позову, подано уточнену позовну заяву.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.01.2023 прийнято позовну заяву (уточнену) до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/466/23; розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.

Цією ж ухвалою було витребувано від Кам`янської районної ради Дніпропетровської області докази про нараховану, але невиплачену заробітну плату позивачу на день звільнення - 30.06.2021.

06.04.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем порушено строк звернення до суду. Відповідачем зазначено, що у своїй позовній заяві ОСОБА_1 посилається на норми КАС України та просить розглянути спір з питання звільнення з публічної служби. Звільнення позивача з публічної служби відбулось 30.06.2021, водночас із заявленими позовними вимогами він звернувся до суду лише 05.01.2023 та без надання жодних підтверджень поважності пропуску строку, тому просить застосувати строки позовної давності та постановити ухвалу про залишення позову без розгляду.

До відзиву відповідачем долучено витребувані докази та докази надіслання документів позивачу.

Також, 06.04.2023 відповідачем подано заяву про продовження строку на подання відзиву, в обґрунтування якої зазначено, що оскільки примірник позовної заяви отримано відповідачем після спливу вказаного в ухвалі суду від 30.01.2023 строку, тому просить продовжити строк на подання відзиву.

Розглянувши подану відповідачем заяву та наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає наступне.

Приписами частини першої статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Згідно з частиною п`ятою статті 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

За змістом пункту 1 частини першої статті 175 КАС України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою суду від 30.01.2023 встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов.

У зв`язку з недостатнім фінансуванням суду на здійснення витрат на закупівлю поштових марок та оплати послуг відправлення поштової кореспонденції, судом тимчасово припинено відправку поштової кореспонденції у паперовому вигляді (судові повістки, копії судових рішень, виконавчі листа та інші процесуальні документи).

Копія ухвали від 30.01.2023 надіслана відповідачу на офіційну електронну пошту «kamrrada2020@gmail.com», що зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як інформація для зв`язку Кам`янської районної ради Дніпропетровської області(код ЄДРПОУ 40151618), та доставлена 31.01.2023, про що свідчить звіт про успішне доставлення електронного листа до електронної скриньки. Скановані копії позовних матеріалів неодноразово направлялись судом на електронну пошту відповідачу. Однак, доказів їх отримання відповідачем матеріали справи не містять.

Положеннями статті 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану періодично продовжувався.

Указом Президента України від 06 лютого 2023 року № 58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, тобто до 20 травня 2023 року.

З огляду на викладене, враховуючи наведені представником відповідача доводи та встановлені обставини, виходячи із завдань адміністративного судочинства, а також з метою забезпечення реалізації процесуальних прав учасників справи в умовах воєнного стану, суд не вбачає правових підстав для відмови відповідачу у задоволенні заяви та вважає за необхідне визнати причини пропуску строку на подання відзиву поважними та прийняти відзив на позовну заяву.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на те, що з 04.04.2023 по 07.04.2023 суддя Бухтіярова М.М. перебувала у відпустці, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами та доказами, а повне судове рішення складено першого робочого дня.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, згідно із відомостями з паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_1 .

17.02.2016 позивача призначено на посаду начальника юридичного відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради; приведено до Присяги посадової особи місцевого самоврядування та присвоєно тринадцятий ранг шостої категорії посадової особи місцевого самоврядування (записи 5, 6, 7 трудової книжки серії НОМЕР_3 ).

03.01.2020 позивача було звільнено згідно з п. 3 ст.40 КЗпП Україні за систематичне невиконання без поважних причин своїх посадових обов`язків (підстава: розпорядження №5-ос від 03.01.2020, запис 8 трудової книжки).

Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, не погодившись зі звільненням, позивач звернувся до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 року по справі №160/1291/20 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Верхньодніпровської районної ради №5-ос від 03.01.2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради з 04 січня 2020 року. Стягнуто з Верхньодніпровської районної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 січня 2020 року по 17 грудня 2020 року у розмірі 164755,20 гривень (сто шістдесят чотири тисячі сімсот п`ятдесят п`ять гривень 20 копійок), з вирахуванням розміру обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду від 17.12.2020 року по справі №160/1291/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місць допущено до негайного виконання.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.04.2021 апеляційні скарги ОСОБА_1 та голови Верхньодніпровської районної ради Кравченка Артема Вадимовича залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Верхньодніпровської районної ради, голови Верхньодніпровської районної ради Кравченка Артема Вадимовича про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення сум - залишено без змін.

22.12.2020 Кам`янською районною радою прийнято рішення №11-02/VIII «Про початок реорганізації Верхньодніпровської районної ради, Криничанської районної ради та П`ятихатської районної ради шляхом приєднання до Кам`янської районної ради Дніпропетровської області».

25.01.2021 Головою Кам`янської районної ради прийнято розпорядження №06-р «ос» та 26.01.2021 внесено у трудову книжку серії НОМЕР_3 запис 9 про визнання недійсним запису 8 та поновлення позивача на посаді начальника юридичного відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 по справі №160/1291/20.

29.06.2021 Головою Кам`янської районної ради на виконання рішення районної ради від 22.12.2020 №11-02/VІІІ «Про початок реорганізації Верхньодніпровської районної ради, Криничанської районної ради та П`ятихатської районної ради шляхом приєднання до Кам`янської районної ради Дніпропетровської області», ураховуючи розпорядження голови районної ради від 25.01.2021 №01-р «Про попередження ОСОБА_1 », керуючись ст.ст.40, 44, 47 Кодексу законів про працю України, ст.43, ч.7 ст.55, ч.8 ст.59, п.6-2 розділу V Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» прийнято розпорядження від 29.06.2021 №67-р «ос» «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Відповідно до пункту 1 розпорядження від 29.06.2021 №67-р «ос» ОСОБА_1 , начальника юридичного відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради, звільнено за п.1 ст. 40 КЗпП України 30 червня 2021 року у зв`язку з реорганізацією Верхньодніпровської районної ради.

За змістом пункту 2 розпорядження від 29.06.2021 №67-р «ос» вказано здійснити повний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати; здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористані 15 (п`ятнадцять) календарних днів відпустки за період роботи з 04.01.2021 по 30.06.2021.

06.07.2021 ОСОБА_1 видано довідку від 06.07.2021 за №235-вих за підписом Голови районної ради Сергія Жилка та в.о. начальника фінансово-економічного відділу (головного бухгалтера) Дарії Кравченко, згідно з якою за період роботи з 01.01.2021 по 30.06.2021 включно на посаді начальника юридичного відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради Дніпропетровської області заробітна плата склала 81 162,36 грн. (а.с.13).

За відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, не погодившись зі звільненням 30.06.2021, позивач 30.07.2021 звернувся до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 у адміністративній справі №160/12991/21, яке набрало законної сили 09.01.2023, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Кам`янської районної ради Дніпропетровської області від 29.06.2021 року № 67-р«ос» «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника юридичного відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради. Стягнуто з Кам`янської районної ради Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення 30.06.2021 року по 27.01.2022 року в сумі 79626,88 грн.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання.

24.10.2022 позивач звернувся до Кам`янської районної ради Дніпропетровської області із заявою, в якій просив надати довідку про заробітну плату (доходи) із зазначенням, які суми були нараховані при звільненні 30.06.2021 року окремо по кожному виду виплати (заробітна плата, премії, допомога на оздоровлення, інші виплати) помісячно за кожен місяць за період з дня поновлення на роботі 26.01.2021 року по день звільнення 30.06.2021 року та загальної нарахованої суми; які суми і коли саме були фактично виплачені при звільненні 30.06.2021 року (а.с.15).

Заява від 24.10.2022 була надіслана позивачем засобами поштового зв`язку, що підтверджено фіскальним чеком від 24.10.2022 за поштовим відправленням №4900810776108 та отримана відповідачем 01.11.2022 (а.с.16-17).

Позивачем у позові зазначено, що йому за час роботи з 01.01.2021 по 30.06.2021 на картковий рахунок заробітна плата виплачувалась лише один раз в сумі 39293,08грн. 02.06.2021 згідно із банківською квитанцією Ощадбанку.

Вважаючи, що відповідачем всупереч вимогам статті 116 КЗпП України не здійснено виплату у день звільнення частини нарахованої заробітної плати за період з 01.01.2021 по 30.06.2021, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, а також загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування регулює та визначає Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 року №2493-III (далі - Закон №2493-III).

За приписами статті 1 Закону №2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до статті 3 цього Закону посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

За змістом частини першої, другої статті 7 Закону №2493-III правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», цим та іншими законами України.

Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія, зокрема, законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Статтею 9 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що посадова особа місцевого самоврядування має право, зокрема, на оплату праці залежно від посади, яку вона займає, рангу, який їй присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи; на соціальний і правовий захист; захищати свої законні права та інтереси в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та в судовому порядку.

Отже, питання щодо проходження служби в органах місцевого самоврядування, звільнення із неї, права та обов`язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», однак, зазначеним нормативно-правовим актом не визначено порядку проведення розрахунку заробітної плати, в тому числі при звільненні.

Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України в редакції на час спірних відносин).

Статтею 3 КЗпП України регламентовано, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції на час виникнення спірних відносин), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно із частиною першою статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що структура заробітної плати складається з основної, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів реалізації трудових правовідносин - відплатність праці, який відображено у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії» від 14 вересня 2006 року №137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечуватиме достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За змістом частини першої та другої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 17.12.2016 призначений на посаду начальника юридичного відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради; з 03.01.2020 - звільнений розпорядженням Голови районної ради згідно з п. 3 ст.40 КЗпП Україні за систематичне невиконання без поважних причин своїх посадових обов`язків; з 04.01.2020 - поновлений на посаді начальника юридичного відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 у справі №160/1291/20; з 30.06.2021 - звільнений розпорядженням Голови районної ради у зв`язку з реорганізацією Верхньодніпровської районної ради; та в подальшому поновлений на посаді начальника юридичного відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2022 у справі №160/12991/21.

У межах спірних правовідносинах питання полягає у невиплаті нарахованої заробітної плати за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 у розмірі 32351,08грн., з чим позивач пов`язує не своєчасність виплати заробітної плати за вказаний період та на час звільнення 30.06.2021.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати позицію суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує її обґрунтованість.

В якості доказу нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 позивач спирається на довідку від 06.07.2021 за №235-вих (а.с.13) за підписом Голови районної ради Сергія Жилка та в.о. начальника фінансово-економічного відділу (головного бухгалтера) Дарії Кравченко, зі змісту якої вбачається, що вона видана позивачу про те, що за період роботи з 01.01.2021 по 30.06.2021 включно на посаді начальника юридичного відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради Дніпропетровської області заробітна плата склала 81162,36 грн.

Отже, довідка від 06.07.2021 за №235-вих містить відомості про розмір заробітної плати за період роботи з 01.01.2021 по 30.06.2021, однак не містить жодних відомостей про те, що такі кошти не виплачені позивачу та з порушенням строку, а відтак не може бути належним, достатнім та допустимим доказом в розумінні статей 72, 73, 74 КАС України у спірних правовідносинах.

Посилання позивача на квитанцію Ощадбанку від 02.06.2022 (а.с.14) в якості доказу виплати відповідачем за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 частини нарахованої заробітної плати у сумі 39293,08грн. від 81162,36грн., не враховуються судом, оскільки з долученої до матеріалів справи квитанції Ощадбанку від 02.06.2022 не вбачається відомостей про те, що переказ у сумі 39293,08грн. є заробітною платою та перерахований відповідачем, тобто відсутні відомості щодо вчиненої операції, щодо відправника коштів, щодо призначення платежу, що у сукупності унеможливлює ідентифікацію проведеної операції з обставинами, про які стверджує позивач.

Крім того, квитанція Ощадбанку від 02.06.2022 не може бути належним, достатнім та допустимим доказом неповноти розрахунку при звільненні на 30.06.2021 з огляду на дату та часу проведеної операції (02.06.2021 11:26:11).

Разом з тим, судом враховано, що за змістом пункту 2 розпорядження від 29.06.2021 №67-р «ос» вказано здійснити повний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити йому вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати; здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористані 15 (п`ятнадцять) календарних днів відпустки за період роботи з 04.01.2021 по 30.06.2021, а не з 01.01.2021 як просить позивач.

Доказів вчинення відповідачем розрахунку з ОСОБА_1 станом на час звільнення 30.06.2021 відповідно до пункту 2 розпорядження від 29.06.2021 №67-р «ос» та на виконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України, не надано, матеріали справи не містять.

Ухвалою суду від 30.01.2023 були витребувані від відповідача докази про нараховану, але невиплачену заробітну плату ОСОБА_1 на день звільнення - 30.06.2021.

На виконання вимог ухвали Кам`янською районною радою Дніпропетровської області надано довідку від 05.04.2023 №2, за змістом якої ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) працював у Верхньодніпровській районній раді на посаді начальника юридичної відділу виконавчого апарату Верхньодніпровської районної ради і його заробітна плата нарахована, але не виплачена на день звільнення 30.06.2021 склала 32351,08грн.

Враховуючи, що довідка Кам`янської районної ради Дніпропетровської області від 05.04.2023 №2 підтверджує заборгованість перед позивачем у вигляді невиплаченої заробітної плати станом на день звільнення 30.06.2021 у розмірі 32351,08грн. та ця обставина не заперечується Кам`янською районною радою Дніпропетровської області, як роботодавцем, права позивача на виплату заробітної плати є такими, що порушені та підлягають захисту.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, з урахуванням частини другої статті 9 КАС України, є саме стягнення з Кам`янської районної ради Дніпропетровської області на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 32351,08грн. станом на день звільнення 30.06.2021 без утримання податків та обов`язкових платежів.

Посилання відповідача у відзиві на пропуск строку звернення до суду не враховуються судом, оскільки предметом спору у цій справі є заробітна плата, яка нарахована відповідачем як роботодавцем, але не виплачена позивачу на день його звільнення 30.06.2021.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі відносини врегулювані положеннями статті 233 КЗпП України (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року), якою установлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Разом з цим, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.

За таких обставин, строк звернення до суду із даним позовом позивачем не пропущено з огляду на його продовження на строк дії карантину, тому суд не знаходить правових підстав для перегляду висновку про відсутність порушень строків звернення до суду, викладеного в ухвалі від 30.01.2023.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності своїх дії (рішення) у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частиною першою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Кам`янської районної ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 43995432, місцезнаходження: 51925, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, пр. Свободи, буд. 2/1) про стягнення заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з Кам`янської районної ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 43995432, місцезнаходження: 51925, Дніпропетровська область, м.Кам`янське, пр.Свободи, буд. 2/1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) нарахованої, але не виплаченої на день звільнення 30.06.2021 заробітної плати у розмірі 32351,08грн. (тридцять дві тисячі триста п`ятдесят одна гривня 08 копійок) без утримання податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення суду складено 10.04.2023.

Суддя М.М. Бухтіярова