Справа № 345/3235/22
Провадження № 22-ц/4808/430/23
Головуючий у 1 інстанції Кулаєць Б. О.
Суддя-доповідач Девляшевський
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Девляшевського В.А.,
суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Івано-Франківського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про повернення допомоги по безробіттю та позовом Івано-Франківського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення допомоги по безробіттю, за апеляційними скаргами Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області в особі голови комісії з реорганізації Вікторії Максимів та Івано-Франківського обласного центру зайнятості на рішення Калуського міськрайонного суду, ухвалене головуючою суддею Кулаєць Б.О. 16 січня 2023 року,
в с т а н о в и в:
У жовтні 2022 року представник Івано-Франківського обласного центру зайнятості звернувся з позовом до ОСОБА_1 про повернення допомоги по безробіттю.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що відповідачка отримала статус безробітної та їй з 19.08.2021 призначено виплату допомоги по безробіттю. У заяві від 19.08.2021 про надання статусу безробітного ОСОБА_1 підтвердила власним підписом наступне: що вона через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, не отримує відповідно до законодавства допомогу, компенсацію та/або надбавку по догляду та ін.; з правами та обов`язками безробітного ознайомлена та несе відповідальність за достовірність поданих даних та відомостей. Однак згідно отриманої інформації від Управління соціального захисту населення Калуської міської ради від 09.05.2022 №01-17/1799/05 стало відомо, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Калуської міської ради, як одержувач державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд за дитиною з інвалідністю з підгрупою «А» - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На думку позивача, ОСОБА_1 , отримуючи допомогу по безробіттю, приховала той факт, що вона взагалі не може бути у статусі безробітної особи та отримувати допомогу по безробіттю, оскільки відноситься до зайнятого населення, бо є одержувачем державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд за дитиною з інвалідністю з підгрупою «А» та доглядає за хворою дитиною. При цьому відповідачка за період з 19.08.2021 по 31.10.2021 одночасно отримувала і допомогу по безробіттю і державну соціальну допомогу.
Зважаючи на вказане, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 допомогу по безробіттю за період з 19.08.2021 по 31.10.2021 в сумі 23022,59 грн на рахунок Івано-Франківського обласного центру зайнятості, а також судовий збір.
У жовтні 2022 року Івано-Франківський міський центр зайнятості звернувся з позовом до ОСОБА_1 про повернення допомоги по безробіттю, в якому просив стягнути з відповідачки на свою користь кошти в сумі 41531,84 грн, а також судовий збір.
Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 02.11.2021 звернулася у Івано-Франківський міський центр зайнятості з метою пошуку роботи/отримання статусу безробітної особи та виплати допомоги по безробіттю. 02.11.2021 останній поновлено статус безробітної. Вказав, що згідно з даними реєстру застрахованих осіб про отримання соціальних виплат встановлено, що ОСОБА_1 на момент звернення в Івано-Франківський міський центрі зайнятості перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Калуської міської ради та отримувала державну соціальну допомогу з надбавкою на догляд за дитиною з інвалідністю. Зазначив, що позивач провів перевірку даних, про що складений Акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення Івано-Франківського міського центру зайнятості від 02.06.2022 № 641 з підтверджуючими документами, наданими Управлінням соціального захисту населення Калуської міської ради.
На думку позивача, на момент звернення до Івано-Франківського міського центру зайнятості з метою пошуку роботи або отримання статусу безробітної особи та виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 відносилася до зайнятого населення, не мала права перебувати на обліку в Івано-Франківському міському центрі зайнятості, як безробітна та отримувати допомогу по безробіттю, а тому просив позов задовольнити.
Калуський міськрайонний суд своїм рішенням від 16 січня 2023 року в задоволенні позовів Івано-Франківського обласного центру зайнятості та Івано-Франківського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення допомоги по безробіттю відмовив.
Не погодившись із вказаним рішенням, Івано-Франківський обласний центр зайнятості подав апеляційну скаргу, оскільки вважає оскаржуване рішення таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Апелянт вказує, що відповідачка власним підписом засвідчила у заяві про надання статусу безробітної від 19.08.2021 про те, що вона не отримує відповідно до законодавства допомогу, компенсацію та/або надбавку по догляду за дитиною з інвалідністю. Зазначає, що не всі відомості про особу, які мають значення для надання статусу безробітного та визначення розміру та тривалості виплати допомоги по безробіттю є доступними у день звернення особи. Потрібні дані містить реєстр застрахованих осіб про отримання соціальних виплат. Однак інформація про отримання ОСОБА_1 грошової допомоги непрацюючій працездатній особі, яка здійснює догляд за дитиною з інвалідністю за вересень 2021 року надійшла на запит від 29.11.2021. Після поданого запиту отримано відповідь від Управління соціального захисту населення Калуської міської ради від 09.05.2022 про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні як одержувач державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд за дитиною з інвалідністю з підгрупою «А» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином вважає, що відповідачка за період з 19.08.2021 по 31.10.2021 одночасно отримувала і допомогу по безробіттю і державну соціальну допомогу, а тому повинна повернути допомогу по безробіттю за вказаний період в сумі 23022,59 грн на рахунок Івано-Франківського обласного центру зайнятості.
Просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Івано-Франківський міський центр зайнятості також подав апеляційну скаргу, оскільки не погоджується з оскаржуваним рішенням. На думку апелянта, місцевим судом не взято до уваги, що ОСОБА_1 02.11.2021 звернулася до Івано-Франківського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітної та призначення виплати по безробіттю, в якій особистим підписом підтвердила той факт, що вона не належить до зайнятого населення. Зазначає, що в ході опрацювання інформації з пам`ятки «реєстру застрахованих осіб про отримання соціальних виплат» встановлено, що ОСОБА_1 на момент звернення до позивача із заявою перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Калуської міської ради та отримувала державну соціальну допомогу з надбавкою на догляд за дитиною з інвалідністю. Вказане підтверджено Актом № 641 від 02.06.2022. На думку апелянта, незрозумілою є позиція місцевого суду щодо тлумачення «надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю», оскільки в позовних вимогах Івано-Франківського центру зайнятості не оспорюється те, що ОСОБА_1 отримувала державну соціальну допомогу з надбавкою на дитину з інвалідністю, констатовано порушення норм абз.2, 3 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про зайнятість населення» при зверненні до центру зайнятості. Також зазначає, що смерть дитини, за яку виплачується допомога, не є підставою для продовження виплати допомоги по безробіттю. Апелянт з посиланням на ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» зазначає, що ОСОБА_1 з моменту звернення до Івано-Франківського міського центру зайнятості відносилася до зайнятого населення, не мала права перебувати на обліку в Івано-Франківському міському центрі зайнятості як безробітна та отримувати допомогу по безробіттю. Вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на ст. 1215 ЦК України, оскільки нарахування та виплата коштів допомоги по безробіттю центром зайнятості ОСОБА_1 відбувалась на належній правовій підставі, однак останньою було приховано факт отримання іншого доходу.
Зважаючи на вказане, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги Івано-Франківського міського центру зайнятості задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляла, що відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В силу частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не доведено факту недобросовісності з боку відповідачки, а тому вважав, що відсутні підстави для висновку, що відповідач не мала права на отримання допомоги по безробіттю. При цьому зазначив, що відповідач повідомляла про отримання допомоги на дитину з інвалідністю, чого не спростували позивачі.
Колегія суддів з цим висновком суду першої інстанції погоджується.
За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду відповідає вищезазначеним вимогам закону, виходячи з такого.
Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд встановив, що з 19.08.2021 ОСОБА_1 перебувала на обліку в Калуській міськрайонній філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості як безробітна та отримувала допомогу по безробіттю (а.с. 7-11).
Згідно акта розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» №340 від 13.05.2022 було виявлено факт перебування ОСОБА_1 на обліку в Управлінні соціального захисту населення Калуської міської ради, як одержувача державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд за дитиною з інвалідністю з підгрупою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13, 14).
Після виявленого факту отримання доходів наказом директора Івано-Франківського обласного центру зайнятості №251 від 23.05.2022 зобов`язано вжити заходів щодо повернення ОСОБА_1 на рахунок центру отриманих коштів в сумі 23022,59 грн за період з 19.08.2021 по 31.10.2021(а.с.15, 16).
Відповідну претензію про добровільне повернення незаконно отриманої допомоги по безробіттю надіслано 24.05.2022 на адресу відповідачки (а.с. 17).
Окрім цього, 02.11.2021 ОСОБА_1 звернулась до Івано-Франківського міського центру зайнятості із заявою про надання (поновлення) статусу безробітного (а.с. 80-83).
Відповідно до акта розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття № 641 від 02.06.2022 ОСОБА_1 порушила обов`язок своєчасно повідомити Івано-Франківський міський центр зайнятості про перебування на обліку в Управлінні соціального захисту населення Калуської міської ради, як одержувач державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд за дитиною з інвалідністю з підгрупою «А» (а.с. 85).
Згідно з розрахунком дохід ОСОБА_1 за період з 02.11.2021 по 08.03.2022 становить 41531,84 грн (а.с. 86).
Вказану суму позивач просив ОСОБА_1 добровільно повернути на рахунок Івано-Франківського міського центру зайнятості (а.с. 87-89).
Як убачається із матеріалів справи, позивачі, покликаючись на те, що відповідач у результаті неповідомлення Калуської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості та Івано-Франківського міського центру зайнятості під час набуття статусу безробітної та призначення допомоги по безробіттю про отримування нею державної соціальної допомоги з надбавкою на догляд за дитиною з інвалідністю, неправомірно набула статусу безробітного та отримала допомогу по безробіттю за вказані вище періоди, просять стягнути з ОСОБА_1 цю суму в судовому порядку.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу зареєстрованого безробітного може набути одинока мати (батько), яка (який) здійснює догляд за дитиною з інвалідністю та один з батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновитель, опікун, піклувальник дитини з інвалідністю підгрупи А, які відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» мають право на призначення надбавки на догляд за дитиною.
У абз. 1 ст. 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» зазначено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.
Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються (крім заочної форми навчання), не проходять службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю. Надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років також призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, у відпустці без збереження заробітної плати, у разі якщо дитина з інвалідністю потребує домашнього догляду, і вони фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю. Одному з батьків,прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновителів, опікуну, піклувальнику надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю підгрупи А, а також одинокій матері (одинокому батьку)надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю призначається незалежно від факту роботи, навчання, служби.
Таким чином, до державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю віком до 18 років призначається надбавка на догляд за ними, вказана надбавка призначається одному з батьків. Одному з батьків надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю підгрупи А призначається незалежно від факту роботи.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 45 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг).
Згідно із частиною другою статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Тлумачення вказаної статті свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге,у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-91цс14, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18) та підтриманий сталою судовою практикою (постанова Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
З положень закону випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 677/876/21.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позивачами не було доведено факту недобросовісності з боку відповідача, а отже, немає підстав для висновку про відсутність у відповідачки права на отримання допомоги по безробіттю, оскільки необхідною умовою для відмови у виплаті допомоги по безробіттю є виключно недобросовісність з боку набувача. З огляду на принцип змагальності, саме позивач, який вимагає повернення коштів, повинен довести цю обставину.
Що стосується тверджень позивачів про приховання відповідачем від них інформації про отримання допомоги по догляду за дитиною з інвалідністю підгрупи А, то такі твердження, як правильно зазначив суд першої інстанції, не заслуговують на увагу, оскільки вказана інформація не є конфіденційною і позивачі не були позбавлені можливості перевірити її під час прийняття рішення про надання статусу безробітного і призначення допомоги по безробіттю.
Крім того, із аналізу практики Європейського Суду з прав людини можна дійти висновку, що принцип «належного урядування» також передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб (п.70 рішення у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року).
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що як убачається із обставин справи, ОСОБА_1 офіційно не працювала, була фактично безробітною, заробіток не отримувала, а кошти, які вона отримувала, здійснюючи догляд за дитиною з інвалідністю, не є заробітком, а є надбавкою на догляд. Адже подібні виплати за догляд певних категорій осіб призначаються фізичній особі, яка здійснює догляд без провадження підприємницької діяльності на професійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, не в якості заробітку, а в якості допомоги на утримання зазначеної категорії осіб. На вказане також правильно звернув увагу місцевий суд.
Аналогічна позиція висвітлена в ухвалі Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 683/1782/16-ц.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…».
Таким чином, судове рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційні скарги Івано-Франківського міського центру зайнятості Івано-Франківської області в особі голови комісії з реорганізації Вікторії Максимів та Івано-Франківського обласного центру зайнятості залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 16 січня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач В.А. Девляшевський
Судді: В.М. Луганська
Є.Є. Мальцева
Повний текст постанови складено 12 квітня 2023 року.
Суд | Івано-Франківський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 11.04.2023 |
Оприлюднено | 13.04.2023 |
Номер документу | 110161859 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Антоненко Наталія Олександрівна
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Антоненко Наталія Олександрівна
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Антоненко Наталія Олександрівна
Цивільне
Івано-Франківський апеляційний суд
Девляшевський В. А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні