Рішення

від 06.04.2023 по справі 149/1068/22

ХМІЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 149/1068/22

Провадження №2/149/13/23

Номер рядка звіту 79

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.04.2023 р. Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Робак М. В.,

при секретарі Поліщук Л. А.,

за участі позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Мазура О.В.

представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Зарічнюка О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти села Терешпіль Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди за незаконне звільнення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області з позовною заявою про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. Позов мотивований тим, що 05.11.2018 року позивач був прийнятий на посаду сторожа дитячого садка в с.Терешпіль Хмільницького району. Після початку вторгнення рф в Україну 24.02.2022 року, позивач продовжував виконувати трудові обов`язки та був на роботі вніч з 24 на 25 лютого та з 25 на 26 лютого 2022 року. Однак, через страх і побоювання за власне життя і здоров`я, був вимушений виїхати за межі України до Польщі. 27.02.2022 позивач дістався до кордону з Польщею, а 28.02.2022 вночі, оскільки являється інвалідом ІІ групи, безперешкодно перетнув кордон, про що 01.03.2022 повідомив по телефону відповідача, а потім підтвердив це 02.03.2022 в переписці з нею у месенджері. Однак, остання виявила своє незадоволення і заявила, що звільнить його, а позивач не заперечував щодо звільнення за власним бажанням. Але враховуючи, що він заяви на звільнення не писав, тому вважав, що продовжує числитись працівником садочка. 13.04.2022 року позивач повернувся в Україну, а 15.04.2022 написав директору дошкільного закладу, що має намір вийти на роботу, однак остання йому повідомила, що він звільнений. 20.04.2022 позивач отримав трудову книжку та копію наказу про своє звільнення, який датований 25.02.2022 року. Останнього було звільнено за прогули на підставі ч.4 ст.40 КЗпП. Про існування наказу про звільнення ОСОБА_1 вказує, що не знав, оскільки жодних пояснень у зв`язку з прогулами у нього не відбирались, тому останній вважає, що наказ було видано "заднім числом". Просить визнати незаконним та скасувати наказ КЗ "Заклад дошкільної освіти с.Терешпіль Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області"від 25.02.2022 року № 5 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа, поновити його на посаді сторожа з 26.02.2022 року, а також стягнути з КЗ "Заклад дошкільної освіти с.Терешпіль Війтівецької сільської ради Хмільницкього району Вінницької області" середній заробіток за час вимушеного прогулу.

13.06.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, де відповідач стверджує про законність виданого наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи саме на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП, оскільки останній без поважних причин був відсутній на робочому місці вніч з 24.02.2022 на 25.02.2022 р., що пітверджено відповідним актом. Рішення про звільнення приймалось на загальних зборах колективу садочку, оскільки профспілка не створена. З позивачем після його звільнення проведено остаточний розрахунок та кошти перераховано на його банківську картку. Першого березня директорка закладу спілкувалась з позивачем та повідомила його про звільнення саме за прогул, однак в трудовій книжці помилково записала підставу "за власним бажанням", яку було вподальшому виправлено. Вважає, що вимоги позивача є безпідставними та позов не підлягає задоволенню.

22.06.2022 на адресу суду надійшла відповідь на відзив у якій позивач вважає, що викладені у відзиві аргументи в частині необгрунтованості позовних вимог і необхідності відмови у їх задоволенні є безпідставними, оскільки вважає, що переписка від 04.03.2022 року з директором дошкільного закладу безперечно підтверджує факт того, що навіть 04.03.2022 року наказ про звільнення позивача не був виданим. Також відповідачем було порушено порядок застосуання дисциплінарного стягнення. Додатково зазначає, що позивач не був ознайомлений ні зі своєю посадовою інструкцією, ні з графіком роботи, що само по собі свідчить про визнання наказу про звільнення за прогул незаконним, оскільки позивачу належним чином не доведено до відома про його робочий час.

13.06.2022 на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди за незаконне звільнення в сумі 100000 грн.. Позов мотивований тим, що незаконним звільненням було грубо порушено його права та інтереси у зв`язку з чим було заподіяно значну моральну шкоду, що виявилось в погіршенні стану його здоров`я, в траті можливості ходити на роботу, необхідності вжиття значних заходів щодо поновлення своїх прав, тому просить позов задоволити.

04.07.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач зазначає, що КЗ "Заклад дошкільної освіти с.Терешпіль Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області" є структурованим підрозділом відділу освіти та соціально-гумамнітраної роботи Війтівецької сільради, який проводить фінансово-господарську діяльність КЗ "ЗДО с.Терешпіль Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області". Вся фінансова діяльність здійснюється виключно бухгалтерією відділу освіти та соціально-гуманітарної роботи Війтівецьої сільради, а тому в разі задоволення позову, вимоги КЗ"ЗДО с.Терешпіль Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області". А також ствердужє, що встановити розмір збитку заподіяної моральної шкоди можна лише судово-психологічною експертизою, а тому вважає, що розмір 100.000 грн завищенно, є необгрунтованим і не підлягає задоволенню.

13.07.2022 на адресу суду надійшла відповідь на відзив у якій позивач вважає, що оскільки відповідач зареєстрований в єдиному реєстрі підприємств, організацій та громадських формувань, є самостійною юридичною особою тому має нести відповідальність за вчинення незаконних дій по відношенню до позивача за незаконне звільнення. Також зазначає, що нормами чиного законодавства, не пердбачено обов`язковість проведення судової експертизи у справах про стягнення моральної шкоди. Розмір моральної шкоди може визначатись і на підставі інших доказів.

Ухвалою суду від 05.10.2022 цивільні спарви №149/1265/22 та № 149/1068/22 об`єднано в одне провадження та присвоєно №149/1068/22.

Ухвалою суду від 10.11.2022 задоволено заяву про відвід судді Войнаревича М.Г.

Ухвалою суду від 15.11.2022 суддею Робак М.В. прийнято цивільну справу до свого провадження та призначено судовий розгляд.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, посилаючись на обставини, що зазначені в позові. Зокрема, вказуючи, що позивач в період часу з 24 лютого по 27 лютого 2022 перебував на території с. Терешпіль, а у визначений час, а саме з 22.00 до 06.00 год наступної доби заступав на охорону дитячого садочка. Позивач був обізнаний зі своїми посадовими обов`язками та графіком роботи. У зв`язку з військовою агресією та побоюванням за своє життя він 27 лютого виїхав з села, а 28 лютого 2022 перетнув кордон з Польщею, про що свідчить відмітка у паспорті. 13 квітня 2022 він повернувся до України та мав намір виходити на роботу, оскільки йому не було відомо про звільнення. Переписуючись з директором садочка ОСОБА_2 у програмі «Вайбер» він погоджувався на його звільнення за власним бажанням, проте при цьому жодних заяв не писав. Про своє звільнення за прогул він дізнався, будучи вже в Україні. Приїхавши до відділу освіти щоб дізнатись причини звільнення саме за п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України начальником освіти в грубій формі йому було відмовлено у роз`ясненнях. Через хвилювання він змушений був звернутись за медичною допомогою та до органів поліції. Вважає, що незаконним звільненням йому було завдано моральної шкоди яку він оцінює у 100000 грн.

Представник відповідача директор дошкільного закладу Музика Н.А. та її представник заперечують щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, що ними викладені в відзиві на позовну заяву. При цьому директор ОСОБА_2 зазначила, що вніч з 24 на 25 лютого 2022 вона, приблизно о 02.00 год. разом з чоловіком прибула до садочка та виявила відсутність ОСОБА_3 на робочому місці. Почекавши сторожа до 05.00 год. ранку та неодноразово телефонувавши йому, вона, залишила чоловіка на території закладу, а сама пішла до будинку однієї з працівниць садочка ОСОБА_4 та попросила її прийти на роботу, засвідчивши відсутність сторожа. З початку робочого дня, а саме 25 лютого 2022 вона склала акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, який підписала вона, її чоловік ОСОБА_2 та вихователька ОСОБА_4 . Потім були скликані збори трудового колективу на яких вона повідомила про відсутність сторожа на робочому місці з 02.00 год 25.02.2022 . На той час їй зі слів односельців вже стало відомо, що ОСОБА_1 виїхав до Польщі. Зв`язку з останнім не було, зі слів її чоловіка, який по її проханню ходив до будинку ОСОБА_1 , останній був відсутній. На зборах було прийнято рішення звільнити ОСОБА_3 з роботи за прогул. Оскільки садочок необхідно було охороняти, тому сторожем влаштувався її чоловік. При цьому вона намагалась зв`язатись з ОСОБА_1 по телефону та вияснити причини його відсутності на робочому місці. Їй вдалось дозвонитись до нього в березні місяці 2022 року та він їй повідомив, що погоджується на звільнення за власним бажанням, тоді нею і було здійснено відповідний запис в трудовій книжці при наявності оскаржуваного наказу. Оскільки ОСОБА_1 їй так і не передав заяву про своє звільнення, про що свідчить їх переписка у «Вайбер» , тому вона у трудовій книжці переписала підстави його звільнення. Після приїзду ОСОБА_1 на територію України та його звернення до суду вона намагалась урегулювати спір, однак останній відмовився поновлюватись на роботі. Вважає, що оскаржуваний наказ нею був виданий на підставі вимог закону та саме внаслідок дій самого позивача, а тому будь-якої моральної шкоди завдано не було.

Судом за клопотанням сторін, було допитано ряд свідків.

Так ОСОБА_5 , яка являється матір`ю позивача, суду показала, що вранці 24 лютого 2022 зателефонував до неї ОСОБА_1 та повідомив про початок війни. В п`ятницю 25 лютого їй повідомив, що має намір їхати до Польщі де проживає його дружина та син. В суботу він прийшов до неї та віддав ключі від садочка щоб вона їх передала директору. В понеділок та вівторок вона ходила до садочка щоб віддати ключі, але нікого там не було. Тоді в середу вона пішла до однієї з працівниць садочка та віддала їй ключі. В період з 24 до 26 лютого 2022 до неї ніхто не приходив та не телефонував з приводу її сина. 28 лютого 2022 ОСОБА_1 пересік кордон з Польщею про що він її повідомив по телефону.

ОСОБА_6 , яка являється дружиною рідного брата позивача, суду повідомила, що вона проживає спільно з матір`ю ОСОБА_1 24 лютого 2022 позивач зателефонував матері та повідомив про початок війни. 24,25 та 26 лютого 2022 року позивач приходив до них додому, а 27 лютого вони підвозили його до автобуса, оскільки він виїжджав до Польщі. Повернувшись до України, він їй повідомив, що звільнений з роботи у зв`язку з його відсутністю на робочому місці.

Свідок ОСОБА_7 суду повідомив, що з 24 по 26 лютого 2022 перебував в с. Терешпіль де, здебільшого у вечірній час, бачився з позивачем, який йому повідомляв, що діти запрошують його до Польщі.

Свідок ОСОБА_4 повідомила, що вона працює вихователем в дитячому садочку с. Терешпіль. 25 лютого 2022 біля 05.00 год до неї додому прийшла ОСОБА_2 , яка повідомила, що з 02.00 год вона перебувала на території дошкільного закладу, однак ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці. Прийшовши до садочка вона переконалась у відсутності сторожа та повернулась додому. О 08.00 год, вона прийшла на роботу де було складено акт про відсутність сторожа на робочому місці. Директор ОСОБА_2 в її присутності попросила свого чоловіка, щоб той пішов до будинку ОСОБА_1 та дізнався, що сталося, проте, зі слів ОСОБА_8 , позивача вдома не було. В цей же день було скликано збори колективу де прийнято рішення про звільнення сторожа. З початку війни садочок працював у звичному режимі, проте без дітей. 25 лютого 2022 року сторожа також не було на роботі. Акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 24 на 25 лютого підписала на підставі інформації, отриманої від директора, оскільки безпосередньо переконалась у його відсутності в період часу з 05.00 до 06.00 год. 25.02.2022.

Свідок ОСОБА_9 суду показала, що вона працює кухарем в дитячому садочку. 25 лютого 2022 вона о 08.00 год вона прийшла на роботу та директор разом з ОСОБА_4 їй повідомили про відсутність сторожа на роботі. Тоді було скликано колективні збори та вирішено звільнити ОСОБА_1 . Ніхто з працівників закладу не встановлював місце знаходження сторожа. 25 лютого 2022 о 22.00 год вона близько години перебувала на території садочка, проте сторожа не було.

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що вранці 25 лютого 2022, перебуваючи на роботі, оскільки вона працює працівником вихователя, дізналась, що з 02.00 год сторожа не було на роботі. Через це було зібрано колективні збори де вирішили звільнити ОСОБА_1 з роботи. Ввечері 25.02.2022 року всі працівники зібрались у садочку та перебуваючи там протягом години встановили графік чергування, проте ОСОБА_1 на роботі не з`явився, про що також було складено відповідний акт. На початку березня 2022 мати позивача передала їй ключі від садочка, повідомивши, що ОСОБА_1 перебуває у Польщі.

Свідок ОСОБА_8 суду показав, що являється чоловіком представника відповідача та наразі з 4 березня 2022 працює сторожем у садочку, куди влаштувався після звільнення позивача, оскільки необхідно було здійснювати охорону майна. З 24 на 25 лютого 2022 він з дружиною прийшли до садочка, оглянули територію та виявили відсутність сторожа. На території садочка він перебував до 08.00 години. Близько 05.00 год. його дружина пішла до ОСОБА_4 , яка проживає недалеко від садочка. Повернулись вони удвох та ОСОБА_4 переконалась у відсутності сторожа. Вранці було складено відповідний акт про відсутність сторожа на робочому місці, який він також підписав. В цей же день по дорученню директора садочка, він ходив до будинку ОСОБА_1 , але його дома не було. 25 лютого о 22.00 год він з дружиною знову пішли до садочка де перебували до 06.00 год, але сторожа не було.

Судом, з наданих сторонами доказів встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно записів в трудовій книжці ОСОБА_3 05.11.2018 року прийнято на посаду сторожа дошкільного навчального закладу с. Терешпіль, а в подальшому 01.01.2021 переведено на посаду сторожа Терешпільського дошкільного навчального закладу (а.с. 16 зворот)

Згідно посадової інструкції сторожа від 12.05.2021,графік роботи ОСОБА_1 з 22.00 до 06.00 год. з понеділка по п"ятницю, яка ОСОБА_1 не підписана ( коп.на а.с. 54-57).

25.02.2022 року директором ДНЗ ОСОБА_2 було складено акт про відсутність працівника на робочому місці, а саме вніч з 24.02.2022 на 25.02.2022 з 02.00 год і до закінчення робочого дня (а.с. 49)

В цей же день, 25.02.2022 на загальних зборах трудового колективу КЗ "Заклад дошкільної освіти с Терешпіль Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області" було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа, про що складено відповідний протокол ( коп. на а.с. 51).

Наказом від 25.02.2022 року №5 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади сторожа ЗДО с.Терешпіль у зв"язку з прогулами ( коп. на а.с.13,62).

Згідно трудової книжки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади 25.02.2022 року за ч.4 ст.40 КЗпПУ, про що свідчить запис №19. Однак, згідно запису №17 на підставі наказу №5 від 25.02.2022 ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням за ст. 28 КЗпПУ, а під записом №18 міститься відмітка, що запис №17 вважати недійсним ( копія на а.с.14-18,117-119, 238-241).

25.02.2022 було складено акт про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин 25.03.2022 р (а.с. 50). Проте вказаний доказ судом не оцінюється, оскільки не відноситься до предмету доказування, оскільки підставою для прийняття оскаржуваного наказу є вищезазначений акт.

Згідно інформації отриманої від ФОП ОСОБА_11 ОСОБА_1 24.02.2022 перебував на прийомі у стоматолога (а.с. 189)

Як вбачається з копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон, ОСОБА_1 28.02.2022 пересік границю з Польщею, а 13.04.2022 - повернувся до України (а.с. 11-12), оскільки згідно висновку МСЕК від 14.05.2018 він є інвалідом 2 групи, захворювання ЦіП НС (коп. на 58-59).

Копіями з додатку месенджер встановлено,що 04.03.2022 ОСОБА_1 було запропоновано написати заяву про звільнення, а також повідомлено про його звільнення ( коп на 22,79-80, 121-122).

У відповідності до книги обліку руху трудових книжок ОСОБА_1 отримав трудову книжку 20.04.2022 (а.с.52-53)

21.04.2022 ОСОБА_1 звернувся до поліцій з приводу його незаконного звільнення та внаслідок чого було проведено відповідну перевірку за результатами якої рекомендовано особі звертатись до суду (а.с. 19-20,67-82)

Також 21.04.2022 ОСОБА_1 звертався за медичною допомогою, діагноз гіпертонічний криз ( коп. на а.с. 21,125)

З довідки №01-12/90 від 02.06.2022 вбачається, що ОСОБА_1 при його звільненні було виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку( коп.а.с. на 60).

Згідно довідки про доходи середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 366,47 грн ( коп. на а.с. 61).

Суд, заслухавши сторін та дослідивши докази, прийшов до такого.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Однією із гарантій забезпечення права гро мадян на працю є передбачений у устатті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно п.4 ч.1 ст. 40 КЗПП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до ст.29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства та колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

У відповідності до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб,

звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з

того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається

відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня,

так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого

дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до

медвитверезника, самовільне використання без погодження з

власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової

відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового

договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за

призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального

учбового закладу).

Статтею 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну (ст.142 КЗпП).

Відповідно до частини першої ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Також частиною першою ст.147-1 КЗпП України передбачено, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення ( ст. 149 ч.1 КЗпП України).

За змістом вимог частини першої та третьої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 133/1806/16-ц.

Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 , у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарні стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Роботодавцем при прийнятті рішення від 25.02.2022 року про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення позивача за прогули не була дотримана процедура передбачена ст. 149 КЗпП України та не витребувані від нього письмові пояснення, адже суду відповідачем не було надано такого доказу.

Втім, невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Як убачається з матеріалів справи, наказ про звільнення позивача ОСОБА_1 прийнято на підставі акту про відсутність працівника на робочому місці від 25.02.2022 та рішення загальних зборів трудового колективу від 25.02.2022 (а.с. 49, 51)

Відповідно до акта про порушення трудової дисципліни сторож комунального закладу ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці більше ніж три години (в акті зазначено, що факт відсутності сторожа на робочому місці підтверджують ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та представник відповідача ОСОБА_2 )

Однак, в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 вказала, що підписувала акт зі слів директора, оскільки в садочку вона перебувала лише близько години з 05.00 до 06.00 год.

Крім того акт про порушення трудової дисципліни, на підставі якого позивача звільнено з роботи було складено за участі ОСОБА_8 , який не уповноважений на перевірку та встановлення фактів, відображених в ньому, оскільки не є працівником відповідача.

Таким чином доказів, які б свідчили, що ОСОБА_13 порушив правила трудової дисципліни та був відсутній на робочому місці 25.02.2022 більше трьох годин матеріали справи не містять.

Суд також вважає, що 25.02.2022 на загальних зборах трудового колективу під час вирішення питання про звільнення позивача, директором ОСОБА_14 повідомлено інформацію, яка не відповідає фактичним обставинам, оскільки твердження директора про виїзд ОСОБА_1 за межі України ґрунтувались, як сама ж вона зазначила в судому засіданні, лише на розмовах односельчан, а також відсутністю мобільного зв`язку з працівником. Проте, допитані свідки, а саме ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 спростували дану інформацію, вказавши, що позивач в період часу з 24 до 27 лютого перебував на території села Терешпіль. Виїзд позивача з України саме 28 лютого 2022 року підтверджує відмітка у паспорті особи. Також директор на загальних зборах зазначала про неодноразові порушення сторожем трудової дисципліни, однак доказів цьому протягом розгляду справи не надала.

Разом з тим, директор КЗ не вчиняла жодних дій з приводу отримання від позивача пояснень та встановлення причин його відсутності на робочому місці у зазначений в акті час. Жоден із працівників дошкільного закладу до місця проживання ОСОБА_1 з метою встановлення причини його відсутності на робочому місці не навідувався, листи з метою отримання пояснень відсутності на робочому місці не направлялись, відповідні акти не складались. Тобто представник відповідача не вчиняла жодних дій з метою дотримання порядку звільнення особи, передбачених ст.ст. 147-1,149 КЗпП України.

Таким чином, відповідачем не спростовані доводи позивача та його представника щодо незаконності оскаржуваного наказу.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність належних доказів на підтвердження відсутності позивача на роботі більше трьох годин у період з 02.00 до 06.00 год. 25 лютого 2022 року, а тому відсутні підстави щодо звільнення позивача за п.4 ст. 40 КЗпП України.

За таких обставин, порушені права позивача щодо неправомірного звільнення з роботи підлягають судовому захисту шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді сторожа комунального закладу "Заклад дошкільної освіти села Терешпіль Війтівецької сільської ради Хмільницького району".

При цьому , посилання позивача та його представника на те, що ОСОБА_1 не ознайомлено з посадовою інструкцією, а тому останній не обізнаний про свої функціональні обов`язки сторожа, не заслуговує на увагу, оскільки позивач в судовому засіданні підтвердив доведення до його відома посадових обов`язків та виконання їх протягом тривалого часу, зокрема йому відомий графік його виходу на роботу та він його дотримувався.

Посилання позивача на переписку з директором у "Вайбері» як на доказ того, що оскаржуваний наказ насправді було видано значно пізніше ніж вказано у трудовій книжці ґрунтується лише на його припущеннях.

Також зміна запису звільнення в трудовій книжці позивача допускається п.2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" .

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з подальшими змінами та доп овненнями (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множеннясередньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два відпрацьовані місяці становила 366,47 грн, що підтверджується довідкою про доходи (а.с. 61)

Вимушений прогул позивача тривав з 28.02.2022 по 06.04.2023, що складає 271 робочий день

Отже, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка узв`язку з поновленням позивача на роботі підлягає виплаті на його користь, становить 99313,37 грн.

Зазначена сума визначена судом без урахування податків і зборів. Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків, що відповідає позиції ВС, викладеній у постанові у справі № 359/10023/16-ц.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого.

При визначенні розміру моральної шкоди завданої ОСОБА_1 незаконним звільненням, суд виходить з такого.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.

Таким чином, оскільки права позивача у сфері трудових відносин були порушені, то він має право на відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення його права, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди в розмірі 40000 грн.

Розподіл судових витрат провести згідно ст. 141 ЦПК України, з урахуванням п. 1.1, 1.2 ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір", відтак стягненню з відповідача на користь держави підлягає в загальному 3669,6 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 81,258,264,265,273,354,355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовільнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ комунального закладу "Заклад дошкільної освіти села Терешпіль Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області" від 25.02.2022 р №5 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа ЗДО с. Терешпіль".

Поновити ОСОБА_1 на посаді сторожа комунального закладу «Заклад дошкільної освіти села Терешпіль Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області .

Стягнути з комунального закладу «Заклад дошкільноїосвіти селаТерешпіль Війтівецькоїсільської радиХмільницького районуВінницької областіна користь ОСОБА_1 середнійзаробіток зачас вимушеногопрогулу з28лютого 2022року по06квітня 2023 рокув розмірі99313,37 (дев"яностодев"ятьтисяч тристатринадцять)грн.37(тридцятьсім)коп. без урахування податків і зборів.

Стягнути з комунального закладу «Заклад дошкільної освіти села Терешпіль Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. заподіяну внаслідок його незаконного звільнення.

Стягнути з комунального закладу «Заклад дошкільної освіти села Терешпіль Війтівецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області на користь держави 3969,6 (три тисячі дев"ятсот шістдесят дев"ять) грн 60 коп судового збору.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць, в розмірі місячного заробітку, допустити до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного тексту рішення 11.04.2023

Головуюча Марина РОБАК