Рішення

від 11.04.2023 по справі 607/3545/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.04.2023 Справа №607/3545/23

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Вийванка О. М.

за участю секретаря судового засідання Медвідь О. А.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_3 , про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації і свідоцтва про право власності на житло,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до відповідачів Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації і свідоцтва про право власності на житло.

В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що він перебуває на військовій службі і має право як військовослужбовець на забезпечення житловим приміщенням (у тому числі першочергово). Однак, скористатися житловими пільгами він може лише за умови, що ним не було використано право на безоплатну приватизацію житла. Право на безоплатну приватизацію житла він не використовував та не подавав жодної заяви про приватизацію.

Однак, в процесі збирання документів на приватизацію дізнався, що він право на приватизацію житла уже використав на підставі заяви його батька ОСОБА_2 від 05.07.2000 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 , який подав вказану заяву без згоди та погодження його та його матері, і відповідно органу опіки та піклування. При цьому, позивач зазначає, що на час приватизації державного житлового фонду, участь у приватизації займаного державного (комунального) житла приймають наймач та члени його сім`ї, тобто всі зареєстровані у цьому житловому приміщенні особи, що проживають у ньому. Відмова від участі у приватизації житла осіб зареєстрованих у житловому приміщенні не передбачалась, крім виключних випадків. Відповідно, згоду на участь у приватизації надавали всі повнолітні члени сім`ї. Мати позивача, яка не брала участі у процесі приватизації квартири у 2000 році, не надавала згоди на приватизацією вказаного житла, також у разі не отримання згоди на приватизацію від його матері, як законного представника, потрібно було отримати згоду органу опіки та піклування, що не було зроблено батьком. Також слід зазначити, що він на момент приватизації проживав та навчався в м. Києві.

Отже, дії його батька під час приватизації зазначеної квартири призвели до порушення його прав самостійно реалізувати його право на отримання повноцінного житла. Також у разі визнання недійсною приватизацію та скасування свідоцтва на право власності на вказане житло в частині його майнових інтересів, не призведе до порушення прав на житло інших осіб, які приватизували квартиру за власним волевиявленням та на законних підставах, а також не призведе до порушення інтересів держави в особі органів, на які покладено функцію здійснення приватизації. При цьому, у відповідача будуть усі підстави для приватизації спірного житла без його участі.

У зв`язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та визнати недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації адміністрації Тернопільської міської ради № 32170 від 10 липня 2000 року про передачу в спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 та свідоцтва про право власності на житло, яке видане 10 липня 2000 року Міським бюро технічної інвентаризації стосовно права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Представник Товариство з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» та відповідач ОСОБА_2 не подали відзиву на позов.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав та мотивів зазначених у позові.

Представник Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації у судове засідання не з`явився, однак подав заяву, в якій покладається на думку суду та просить розглядати справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, однак подав заяву про визнання позову повністю та не заперечив проти його задоволення, в подальшому просив розглядати справу без його участі.

При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі.

Перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов до наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Судом встановленофактичні обставинисправи тазміст спірнихправовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , 1989 року народження, на час приватизації, тобто липень 2000 року, був малолітній, прописаний, проживав та навчався в місті Києві. Будь-якої згоди на приватизацію, зміни місця прописки, позивач не давав, також такої згоди не було отримано, від матері позивача та органу опіки та піклування. Прописку позивача у квартирі АДРЕСА_1 , було зроблено відповідачем через сімейні обставини. Вказані обставини визнаються відповідачем ОСОБА_2 і підтвердженні у підготовчому судовому засіданні.

Згідно із довідки про склад сім`ї наймача ізольованої квартири та займані ним, №17 від 05.07.2000, видана ТОВ «Житлово-комунальна контора», у квартирі АДРЕСА_1 , мешкають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» - ОСОБА_2 , 1965 року народження, ОСОБА_2 , 1989 року народження.

05 липня 2000 року, ОСОБА_3 подав керівнику органу приватизації Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації, заяву про оформлення передачі в спільну сумісну власність квартири, що займають та передбачити розподіл долі власної між членами сім`ї у такому співвідношенні: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Відповідно до розпорядження органу приватизації Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації № 32170 від 10 липня 2000 року, задоволено прохання ОСОБА_2 та передано квартиру АДРЕСА_1 , в спільну сумісну власність.

Згідно із свідоцтва про право власності на житло, яке видане 11 липня 2000 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації, квартира АДРЕСА_1 , дійсно належить за правом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та члену його сім`ї ОСОБА_2 .

Судом встановлено та підтвердженні відповідачами ОСОБА_2 та Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації, що ОСОБА_2 мав право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , без участі позивача ОСОБА_2 . При цьому, відповідач ОСОБА_2 після подання заяви від 05.07.2000, не отримував у Тернопільському міському бюро технічної інвентаризації свідоцтва про право власності на житло, яке видане 11 липня 2000 року. Позивач також не отримував свідоцтва про право власності на житло, яке видане 11 липня 2000 року.

ОСОБА_2 на даний час перебуває на військовій службі на посаді командира 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України і зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи № 12745295 від 13.10.2021.

Під час оформлення документів для постановкина квартирнийобліку 2022 році позивач дізнався, що використав своє право на приватизацію житла і за ним зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2статті 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід визнати недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації № 32170 від 10 липня 2000 року та свідоцтво про право власності на житло, яке видане 10 липня 2000 року, Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації, оскільки були порушенні його права при приватизації, на яку він не давав згоди.

Суд погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч. 2ст. 3 Конституції Україниправа і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, забезпечення прав є головним обов`язком держави.

Відповідно до вимогстатті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Як вбачається з рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянки щодо офіційного тлумачення положення пункту 5статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"(справа про безоплатну приватизацію житла N 1-38/2010 від 10 червня 2010 року),приватизаціядержавного житлового фонду не є обов`язком громадян України, а є їх правом, яке повинне реалізовуватися ними на власний розсуд, на умовах, у порядку та спосіб, встановлених законом.

Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутися до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк передбачений чинним законодавством. Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 грудня 2013 року у справі N 6-121цс13.

Приватизація спірної квартири відбувалася у липні 2000 року, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» №2482-XIIвід 19.06.1992 року (далі Закон № 2482-XII від 19.06.1992 року) танаказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян»(далі - Наказ № 56; із змінами, внесеними згідно знаказом Держжитлокомунгоспу від 05 серпня 1994 року №72; наразі данийнаказ втратив чинність 16.12.2009).

У відповідності до ч. 1ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Згідно з пунктом 5 Наказу № 56 передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.

У відповідності до ч. ч. 3, 5 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до частини 5статті 8 цього Законуоформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Отже, виходячи з норм законодавства, яке регламентувало час спірних відносин, приватизацію державного житлового фонду, вбачається, що право особи на безоплатну приватизацію є правом абсолютним, тобто таким, що залежить лише від її волі і не може бути заперечене жодною посадовою чи службовою особою. Тому актом здійснення цього права слід вважати подання заяви про приватизацію. Відповідно, така заява має трактуватися як підстава для набуття права власності на житло. При цьому участь у приватизації займаного державного (комунального) житла приймають наймач та члени його сім`ї, тобто всі зареєстровані у цьому житловому приміщенні особи, що проживають у ньому. Відмова від участі у приватизації житла осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні не передбачалась. Питання згоди малолітніх або неповнолітніх членів сім`ї, які проживали в житлі, яке приватизується, законодавством не визначено.

Судом встановлено, що на час приватизації позивач був малолітнім, оскільки досяг 11 років, прописаний, проживав та навчався в місті Києві. Будь-якої згоди на приватизацію, зміни місця прописки, позивач не давав, також такої згоди не було отримано, від матері позивача та органу опіки та піклування і було зроблено, виключно батьком позивача, без згоди матері.

Відповідно дост. 13 ЦК УРСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, за неповнолітніх, які не досягли п`ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди.

Набуття позивачем у спільну сумісну приватну власність квартири АДРЕСА_1 , в порядку приватизації житла, від імені якого діяв, на той час його батько ОСОБА_2 , без згоди та дозволу матері та органу опіки та піклування, виходить за межі дрібної побутової угоди.

ПреамбулоюЗакону України"Проприватизацію державногожитлового фонду" зазначено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні збереженні існуючого житла.

Проведеною приватизацією квартири АДРЕСА_1 , вказана мета не досягнута, а навпаки приватизаціястворила перешкоди в здійснені права на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі. Рішення про передачу житла у приватну власність було прийнято не позивачем, без врахування його дійсних інтересів.

Відповідно до ч. 1ст. 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1ст. 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Чинним законодавством України, зокремаст. 203 ЦК України, визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

При цьому, ч. 2ст. 328 ЦК Українирегламентовано, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається зіст. 393 ЦК Україниправовий акт органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

У відповідності достатті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно частини 1статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановленихЖитловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що приватизаціяжитлового фонду не є обов`язком позивача, а правом, волевиявлення позивача не було здійснено під час приватизації квартири і вказаний правочин не відповідає його дійсній волі, і здійснено без його участі, порушує його право на отримання повноцінного житла, як військовослужбовцем, відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також те, що відповідач ОСОБА_2 має право на приватизацію квартири без участі позивача чи інших осіб, і визнання недійсним та скасування розпорядження та свідоцтва не призведе до порушення прав на житло інших осіб та інтересів держави в особі органів, на які покладено функцію здійснення приватизації, суд дійшов висновку, що слід визнати недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації № 32170 від 10 липня 2000 року та свідоцтво про право власності на житло, яке видане 10 липня 2000 року, Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації стосовно права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1)напрофесійнуправничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судовівитрати,пов`язанізрозглядом справи,покладаються: 1)уразізадоволення позову-навідповідача; 2)уразівідмови впозові-напозивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, суд вважає, що з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме, судовий збір в розмірі 1073,60 грн, в рівних частках.

На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_2 до Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_3 , про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації і свідоцтва про право власності на житло.

Визнати недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації № 32170 від 10 липня 2000 року про передачу в спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житло, яке видане 10 липня 2000 року, Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації стосовно права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1073,60 грн (тисячу сімдесят три гривні 60 копійок) сплаченого судового збору, в рівних частках.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_2 .

відповідачу ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_3 .

відповідачу Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації, унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 33680424, місцезнаходження вул. За Рудкою, буд. 35, м. Тернопіль.

Повний текстрішення суду складено та підписано 11 квітня 2023 року.

Головуючий суддяО. М. Вийванко