Рішення від 12.04.2023 по справі 638/1110/23

Справа № 638/1110/23

Провадження № 2/638/2195/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Семіряд І.В.,

за участю секретаря Межирицької В.Ю.,

за участю

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

13.02.2023 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначено, що сторони з 30.01.2010 перебувають у шлюбі. Спільне життя з відповідачем не склалось, через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження характерів та поглядів на сімейне життя. Позивач та відповідач спільного не проживають, шлюбні відносини фактично припинені. Від шлюбу з відповідачем є двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сторони не дійшли згоди про мсце проживання дитини, на момент подання позову ОСОБА_5 , після фактичного припинення шлюбних відносин сторін проживає та перебуває на утримання позивача, однак згоди з цього питання у сторін немає. Позивач та малолітня дитина ОСОБА_5 проживають у АДРЕСА_1 , де мешкає позивач, дитина забезпечена житлом, харчуванням, доглядом, відвідує школу, має повноцінне виховання. Позивач забезпечений житлом та має дохід, не зловживає спиртними напоями, веде нормальний спосіб життя, займається підтриманням здоров`я, у зв`язку з чим може стати гідним прикладом для сина. У зв`язку з чим позивач просить розірвати шлюб та визнати місце проживання дитини ОСОБА_6 з батьком.

15.02.2023 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

15.03.2023 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова підготовче засідання у справі закрито та призначено судове засідання, зобов`язано третю особу надати висновок щодо предмету спору, а саме щодо визначення місця проживання дитини.

Департаментом служб у справах дітей 11.04.2023 складено висновок щодо визначення місця проживання дитини, у якому зазначено, що Департамент служб, як представник органу опіки та піклування, вважає доцільним визначити місце проживання ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_1 .

Позивач у судовому засіданні підтримав позов, просив розірвати шлюб та визначити місце проживання ОСОБА_5 разом з ним.

Відповідач у судовому засіданні не заперечувала проти розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 разом з батьком.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином, просили суд проводити розгляд справи у відсутності представника та врахувати висновок при ухваленні рішення.

Суд, вислухавши позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи приходить до наступного:

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

В судовому засіданні встановлено та з матеріалів справи вбачається те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб 30.01.2010 Пересічанській селищній раді Дергачівського району Харківської області, актовий запис №4.

Сторони, від шлюбу, мають дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно ч.2 ст.104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до приписів ст.112 СК України, при розгляді справ про розірвання шлюбу, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя неможливе. Фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені, спільне господарство не ведеться, почуття любові, поваги та взаєморозуміння між подружжям втрачені, тому примирення сторін неможливе, так як останні посилаються на неможливість поновлення шлюбних відносин. Сторони майнового спору не мають.

Згідно ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до статті 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

При реєстрації шлюбу прізвище змінювалось відповідачем, після розірвання шлюбу відповідач висловила бажання надалі іменуватись прізвищем « ОСОБА_10 ».

Таким чином, оцінюючи наведені докази, суд приходить до висновку про можливість розірвати шлюб між сторонами.

Щодо стосується позовних вимог за позовом про визначення місця проживання дитини ОСОБА_6 з батьком.

Як встановлено в судовому засіданні сторони мають двох дітей: ОСОБА_6 , який проживає з батьком та ОСОБА_11 , який проживає з матір`ю, що у судовому засіданні підтверджено як позивачем так і відповідачем.

Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства»).

Згідно із ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору.

Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Департаментом служб у справах дітей 11.04.2023 складено висновок № 142 щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_6 , у якому зазначено, що Департамент служб, як орган опіки та піклування, вважає доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 з батьком.

Суд погоджується з наданим висновком Департаменту служб у справах дітей, оскільки він достатньо обґрунтований та не суперечить інтересам дитини. При складанні висновку органом опіки було перевірено та враховано, що фактично ОСОБА_5 мешкає з батьком, у якого відсутні для цього протипоказання. Батько дитини офіційно не працевлаштований. ОСОБА_5 перебуває під наглядом лікарів- фахівців КНП «Міська дитяча поліклініка №4». Дитина навчається у Харківському університетському ліцеї ХМР та є учнем 6Б класу. Малолітній ОСОБА_5 надав письмові пояснення органу опіки де зазначив, що мешкає з батьком. Мати дитини не заперечує проти того щоб ОСОБА_5 мешкав з батьком.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Як свідчать матеріали справи, позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, малолітній ОСОБА_5 проживає з батьком.

Згідно з міжнародними та національними правовими нормами до прав дитини належить, зокрема, право на врахування її думки щодо питань, які стосуються її життя.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Відповідно до положень ст. 12 ч. І Конвенції ООН від 20 листопада 1989 р. «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року ), держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

У судовому засіданні було опитано ОСОБА_6 , який зазначив, що на даний час проживає з батьком, з яким у нього гарні стосунки, батько його виховує, утримує, забезпечує всім чим потрібно. На теперішній час він навчається в школі, 6Б класі, батько йому допомагає з виконанням завдань. З батьком живе з вересня 2022 року. З матір`ю також гарні стосунки, мати з ним спілкується та допомагає, у нього є рідний брат з яким він підтримує дружні стосунки. Зазначив, що хоче жити з батьком.

Сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків. Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з того, що на теперішній час малолітній ОСОБА_5 мешкає з батьком, який забезпечує розвиток дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що є благополучним, окрім того судом враховано думку ОСОБА_5 , який висловив бажання проживати з батьком.

У судовому засіданні сторони не наполягали на стягнення судових витрат.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При таких обставинах суд вважає необхідним при вирішенні питання про розподіл судових витрат по справі, не застосовувати приписи ст. 141 ЦПК України, якими передбачено відшкодування в повному обсязі відповідачем позивачу понесених судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13, 81, 141, 247, 263-265, 280 ЦПК України, ст.ст. 75,76,104, 105, 110-114, 161, 171 СК України, ст.ст. 9, 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 30.01.2010 Пересічанській селищній раді Дергачівського району Харківської області, актовий запис №4- розірвати.

Після розірвання шлюбу відповідачу залишити прізвище « ОСОБА_10 ».

Рішення суду про розірвання шлюбу, після набрання ним законної сили, надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки у актовому записі про шлюб.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання або перебування.

До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківського апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_2 .

СУДДЯ: І.В. СЕМІРЯД