Постанова

від 05.04.2023 по справі 911/3250/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2023 р. Справа№ 911/3250/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Вороньківської сільської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 21.06.2022

у справі № 911/3250/21 (суддя В.А. Ярема)

за позовом Бориспільської міської ради

до Бориспільської районної ради Київської області (відповідач - 1)

Вороньківської сільської ради (відповідач - 2)

про скасування рішення, скасування рішень державного реєстратора з одночасним припиненням права власності,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Бориспільська міська рада (далі - Міська рада) звернулася з позовом до Господарського суду Київської області до Бориспільської районної ради Київської області (далі - Районна рада) та Вороньківської сільської ради (далі - Сільська рада), в якому просила суд скасувати пункт 1 рішення Бориспільської районної ради Київської області сьомого скликання "Про деякі питання управління майном комунальної власності територіальних громад сіл Бориспільського району Київської області" від 10.09.2019 № 478-32-VII, а також скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.03.2021 індексні номери: 57295060, 57295475, 57295789, 57296193, 57296642, 57293845, 57292831, 57293383, 57294532, та від 24.03.2021 індексний номер 57254493, прийнятих державним реєстратором Власко Я.В. Виконавчого комітету Вороньківської сільської ради, з одночасним припиненням права власності Вороньківської сільської ради на вказані об`єкти нерухомого майна.

Позовна заява обґрунтована тим, що пункт 1 рішення Районної ради прийнято всупереч пункту 10 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон), оскільки районні ради зобов`язані передавати сільським, селищним та міським радам лише ті об`єкти спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їхній території та задовольняють колективні потреби лише цих громад, втім, спірне рішення прийнято відповідачем-1 за відсутності звернення, рішення або пропозиції села Старе Бориспільського району, правонаступником якого є Вороньківська сільська рада. Водночас, все передане вказаній раді нерухоме майно знаходиться на території міста Бориспіль; посилаючись на п. 32 ч. 1 ст. 43 вищевказаного Закону, позивач зауважив на порушенні відповідачем-1 права Міської ради на розгляд на пленарному засіданні, за пропозицією позивача, питання про передачу спірного нерухомого майна у комунальну власність останнього із прийняттям відповідного рішення за результатами такого розгляду. На думку Міської ради, спірне нерухоме майно мало бути передане до Бориспільської об`єднаної територіальної громади в особі позивача, а тому при прийнятті спірного рішення Районна рада вийшла за межі наданих їй повноважень, оскільки не мала жодного права на передачу нерухомого майна селу Старе Бориспільського району. У зв`язку з викладеним пункт 1 рішення Районної ради прийнятий всупереч приписам Закону, а тому підлягає скасуванню на підставі ст. 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Крім того, посилаючись на приписи ст. ст. 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", позивач вважає, що скасуванню підлягають також і рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно з одночасним припиненням права власності відповідача-2 на нього, оскільки такі прийняті на підставі спірного пункту Районної ради. Позивач зазначив, що у разі скасування судом спірного пункту рішення Міська рада буде мати можливість використати своє право на отримання у комунальну власність майна, яке перебуває на її території та, як наслідок, отримання прибутків від здачі відповідного майна в оренду та зарахування таких прибутків до місцевого бюджету і, відповідно, задоволення потреб населення.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.06.2022 у справі № 911/3250/21 позов задоволено повністю.

Скасовано пункт 1 рішення Бориспільської районної ради Київської області сьомого скликання "Про деякі питання управління майном комунальної власності територіальних громад сіл Бориспільського району Київської області" від 10.09.2019 №478-32-VII, також скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняті державним реєстратором виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Власко Я.В від 24.03.2021 та від 25.03.2021за індексними номерами: 57295060, 57295475, 57295789, 57296193, 57296642, 57293845, 57292831, 57293383, 57294532, 57254493. Вказаним рішенням також стягнуто з Районної ради та Сільської ради на користь Міської ради по 12 485,00 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, Господарський суд Київської області погодився з наведеними позивачем обставинами про те, що пункт 1 рішення Районної ради сьомого скликання "Про деякі питання управління майном комунальної власності територіальних громад сіл Бориспільського району Київської області" від 10.09.2019 №478-32-VII прийнято з порушенням абз. 3 п. 10 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону, оскільки був прийнятий за відсутності встановлених двох виняткових підстав обов`язкового відчуження районною радою об`єктів права спільної власності територіальних громад на користь конкретної місцевої територіальної громади: знаходження нерухомого майна на території села Старе та задоволення таким майном колективних потреб виключно населення села Старе, відтак оспорюване рішення в частині першого пункту є незаконним та таким, що порушує легітимний інтерес позивача, в особі якого виступає територіальна громада міста Бориспіль, безпосередньо в межах якого і знаходиться спірне майно. Враховуючи скасування п. 1 зазначеного рішення Районної ради, як правової підстави набуття територіальною громадою села Старе у комунальну власність спірного нерухомого майна, права на яке у порядку правонаступництва перереєстровано за відповідачем-2, суд першої інстанції, керуючись ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", дійшов висновку про задоволення вимог позивача про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права власності Сільської ради на вказані об`єкти нерухомого майна. Разом із тим, суд першої інстанції зауважив, що викладені позивачем доводи про порушення його права на розгляд поданої ним пропозиції про передачу у комунальну власність спірного нерухомого майна лежать поза межами предмету та підстав даного позову й впливають на встановлені судом вище обставини незаконності спірного рішення в частині першого пункту.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Вороньківська сільська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушенні норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що оскаржуваний пункт 1 рішення Районної ради було прийнято в межах, порядку та спосіб передбачений Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для його касування. У скарзі Сільська рада також вказала, що Господарським судом Київської області не було враховано та не надано оцінки змісту порушеного права Міської ради. На переконання скаржника, внаслідок прийняття вказаного рішення права чи законні інтереси Міської ради не були порушені, оскільки на час прийняття оскаржуваного рішення Районної ради позивач не входив до складу Бориспільського району, а тому не мав повноважень на розпорядження (управління) спільним майном територіальних громад сіл, селищ району. Окрім цього апелянт вказав, що своїм рішенням місцевий господарський суд втрутився в дискреційні повноваження Районної ради, як органу місцевого самоврядування.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2022 апеляційну скаргу Сільської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Чорногуза М.Г.

В апеляційній скарзі скаржником викладено клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, обґрунтоване відсутністю фінансових надходжень у значних обсягах, щоб покрити витрати по сплаті судового збору, спричинені запровадженням воєнного стану та продовженням дії адаптивного карантину на території України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2022 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/3250/21. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Вороньківської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 21.06.2022 у справі № 911/3250/21 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

05.01.2023 матеріали справи № 911/3250/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді після виходу з відпустки 09.01.2023.

09.01.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Бориспільської міської ради надійшло заперечення проти відкриття апеляційного провадження, обґрунтоване тим, що в судовому засіданні під час розгляду справи представник відповідача-2 не спростував та не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача, а при вирішенні спору поклався на думку суду.

11.01.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Бориспільської міської ради надійшло ідентичне за змістом заперечення проти відкриття апеляційного провадження.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/131/23 від 11.01.2023 у зв`язку із перебуванням судді Тищенко А.І., яка входить до складу колегії суддів у відпустці з 02.01.2023, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/3250/21.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2023 апеляційну скаргу у справі № 911/3250/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Чорногуза М.Г., Агрикової О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 відмовлено у задоволенні клопотання Вороньківської сільської ради про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу відповідача-2 на рішення Господарського суду Київської області від 21.06.2022 у справі № 911/3250/21 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

30.01.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 21.06.2022 у справі № 911/3250/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 15.03.2023; учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 27.02.2023.

07.02.2023 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду та 07.02.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Міської ради надійшли повторні (додаткові) заперечення проти відкриття апеляційного провадження у справі № 911/3250/21.

В обґрунтування вказаних заперечень Міська рада вказала, що апелянтом не надано належних доказів сплати судового збору, а тому вимоги ухвали апеляційного суду від 16.01.2023 не були виконані.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу Міської ради, що на момент подачі вказаних додаткових заперечень питання щодо відкриття апеляційного провадження вже було вирішено судом, оскільки апелянтом надано належні докази сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

Враховуючи зазначене, колегією суддів, розглянуто повторні (додаткові) заперечення проти відкриття апеляційного провадження Бориспільської міської ради та встановлено, що доводи позивача про відмову у відкритті апеляційного провадження не відповідають обставинам справи та поданим доказам, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), 27.02.2023 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги Міська рада зазначила, що спірний пункт рішення Районної ради був прийнятий всупереч приписів п. 10 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону та Положення про порядок відчуження майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, Бориспільського району", затвердженого рішенням Районної ради від 24 січня 2014 року № 365-26-VI (далі - Положення), оскільки був прийнятий Районною радою без відповідного звернення, пропозиції, рішення Старівської сільської ради про передачу їй нерухомого майна. Також Міська рада зазначила, що об`єкти нерухомості розташовані саме на території міста Бориспіль, а тому Районна рада не мала права на їх передачу територіальній громаді села Старе Бориспільського району. Порушене право позивача полягає у тому, що в разі скасування спірного пункту рішення відповідача 1, Міська рада зможе використати своє право на отримання у комунальну власність майно, що перебуває на її території та, як наслідок, отримання прибутків від здачі відповідного майна в оренду та зарахування таких прибутків до місцевого бюджету і, відповідно, задоволення потреб населення. Також апелянт вказав, що приймаючи рішення, суд першої інстанції не зобов`язував відповідача-1 вчиняти конкретні дії, що відносяться до його владних повноважень, а тому доводи скаржника про втручання суду в дискреційні повноваження Районної ради є безпідставними.

01.03.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Районної ради надійшли письмові пояснення, у яких відповідач-1 зазначив, що за умови скасування судом оспорюваного позивачем рішення від 10.09.2019, у відповідача-1 буде можливість виконати вимоги абзаців 1-3 п. 10 Розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону та передати сільським, селищним та міським радам об`єкти спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби цих територіальних громад. Також відповідач вказав, що спірне рішення є актом ненормативного характеру та вичерпує свою дію після його реалізації, а тому не може бути скасовано Районною радою.

10.03.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій Сільська рада просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції апелянт зазначив, що згідно з приписами п. 3 ч. 9 ст. 60 Закону сільські ради мають право мати об`єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

У той же час, у своїй відповіді на відзив Сільська рада звернула увагу, що відзив на апеляційну скаргу поданий не Міською радою, а Виконавчим комітетом Міської ради, який не є учасником даної справи, а тому поданий неналежною особою.

Колегією суддів розглянуто заперечення апелянта щодо надання відзиву на апеляційну скаргу особою, яка не є учасником справи та встановлено, що вищезазначені доводи відповідача-2 не відповідають обставинам справи та поданим доказам, оскільки у вступній частині відзиву на апеляційну скаргу зазначено позивачем саме Міську раду, що був підписаний міським головою - Володимиром Борисенком. Доводи апелянта про те, що вказана заява по суті спору виготовлена на бланку Виконавчого комітету Бориспільської міської ради не беруться колегією суддів до уваги, оскільки бланк, на якому виготовлений документ, не може слугувати визначальною ідентифікуючою ознакою суб`єкта подання та не є обов`язковим реквізитом документа. У зв`язку з викладеним вказані заперечення відповідача 2 щодо неподання відзиву на його апеляційну скаргу позивачем є необґрунтовані та відхилені судом.

15.03.2023 розгляд справи № 911/3250/21 не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г. у відпустках.

Після виходу головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г. з відпусток, ухвалою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Вороньківської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 21.06.2022 у справі № 911/3250/21 призначено до розгляду на 05.04.2023.

У судове засідання 05.04.2023 відповідач-1 явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомив, про день, місце та час був повідомлений ухвалою, копія якої направлена на електронну адресу Районної ради.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

З матеріалів справи вбачається, що суд повідомляв учасників судового процесу про розгляд апеляційної скарги на електронні адреси, зазначені представниками учасників.

Таким чином, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення учасників судового процесу про розгляд апеляційних скарг.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі № 761/14537/15-ц, провадження № 61-3069св21.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що треті особи не були позбавлені права та можливості ознайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 ГПК України, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті варто враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності відповідача-1, враховуючи відсутність клопотань від останнього про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності уповноважених представників Районної ради.

У судовому засіданні 05.04.2023 представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги з огляду на її безпідставність та необґрунтованість, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

Представники відповідача-2 підтримали доводи апеляційної скарги, просили вимоги скарги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

05.04.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 4 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, листом від 28.06.2021 Міська рада звернулася до Районної ради з проханням розглянути питання щодо безоплатної передачі з спільної власності територіальних громад сіл Бориспільского району у комунальну власність позивача нерухоме майно:

підвальне приміщення 4-х поверхового будинку побуту, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79-в;

приміщення першого поверху 4-х поверхового будинку побуту, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79-в;

приміщення другого поверху 4-х поверхового будинку побуту, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79-в;

приміщення третього поверху 4-х поверхового будинку побуту, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79-в;

риміщення четвертого поверху 4-х поверхового будинку побуту, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79-в;

будівлю, м. Бориспіль, вул. Лугова, 5;

будівлі та споруди паливного складу, м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 1;

прохідну вагову, м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 1;

кушнірний цех, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79;

нежитлову будівлю, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 79;

поліклінічне відділення Бориспільської центральної районної лікарні, м. Бориспіль, вул. Гоголя, будинок 2.

Проте листом від 15.07.2021 №03-14/209/1 Районна рада повідомила Міську раду про те, що її рішенням сьомого скликання "Про деякі питання управління майном комунальної власності територіальних громад сіл Бориспільського району Київської області" від 10.09.2019 №478-32-VII вищезазначене нерухоме майно передано з комунальної власності територіальних громад сіл Бориспільского району в комунальну власність територіальної громади села Старе Бориспільского району Київської області.

Як встановлено місцевим господарським судом, Міська рада листом від 16.09.2021 звернулася до відповідача-1 з проханням скасувати вказане рішення, як таке, що прийняте всупереч абзацу 3 пункту 10 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону.

Однак, як вбачається з матеріалів справи зазначена вимога залишена Районною радою без відповіді та задоволення.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, спір у даній справі пов`язаний із майновим інтересом територіальної громади міста Бориспіль в особі Міської ради на отримання у комунальну власність нерухоме майно із спільної власності територіальних громад сіл Бориспільського району, тобто на отримання місцевим бюджетом відповідних доходів з метою задоволення потреб населення міста Борисполя.

За ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 4 ст. 140 Конституції України та ч.ч. 1, 2 ст. 10 Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно з абз. 2 п. 10 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме прийняття спірного рішення) майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад (абз. 3 п. 10 розділу V "Прикінцевих та перехідних положень" Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За своїм змістом норма абз. 3 п. 10 розділу V "Прикінцевих та перехідних положень" Закону має імперативний характер, позаяк у співвідношенні з ч.8 ст. 60 цього Закону встановлює дві виняткові підстави обов`язкового відчуження районною чи обласною радою об`єктів права спільної власності територіальних громад на користь конкретної місцевої територіальної громади району чи області незалежно від наявності згоди інших територіальних громад району чи області на вилучення вказаних об`єктів, а саме:

1) окремі об`єкти права спільної власності територіальних громад знаходяться на території місцевої територіальної громади (сільської, селищної, міської, об`єднаної) (територіальний аспект);

2) зазначені об`єкти задовольняють колективні потреби виключно тієї територіальної громади, на території якої вони знаходяться (виключний інтерес).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2022 у справі № 926/3156/21 та від 15.02.2022 у справі № 904/4109/21.

Системний лінгвістично-логічний аналіз абз. 3 пункту 10 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону дозволяє стверджувати, що законодавець, застосовуючи для семантико-синтаксичного відношення у вказаній нормі права сурядний єднальний сполучник "і", який зумовлює одночасність учинення дій, виникнення станів чи вказівки на існування предметів/суб`єктів, передбачив обов`язок районної ради на передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів спільної власності територіальних громад у випадку одночасного існування двох вищезазначених підстав.

Тобто, зі змісту абз. 3 п. 10 розділу V "Прикінцевих та перехідних положень" Закону вбачається, що вищезазначена норма підлягає застосуванню за умови одночасного існування двох вказаних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, що об`єкти нерухомості розташовані в м. Бориспіль Київської області, відтак, спірним рішенням відповідач-1 передав у комунальну власність територіальної громади села Старе Бориспільського району будівлі та приміщення, що знаходяться безпосередньо на території міста Бориспіль, а не на території села Старе.

Зі змісту абз. 3 п. 10 розділу V "Прикінцевих та перехідних положень" Закону також випливає, що передача районною радою об`єктів права спільної власності територіальних громад на користь конкретної місцевої територіальної громади, окрім існування двох вищезазначених підстав (територіальної належності та задоволення колективних потреб громади), здійснюється також за наявності однієї передумови - подання відповідної пропозиції сільських, селищних, міських рад.

Як було встановлено судом першої інстанції, ані вступна частина (преамбула) спірного рішення, ані пункт 1 такого рішення не містять посилання на відповідні підстави для прийняття такого рішення, а саме: наявності пропозиції та/або звернення Старівської сільської ради до відповідача 1 про передачу у власність відповідної територіальної громади спірного нерухомого майна.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пункт 1 спірного рішення прийнято з порушенням абз. 3 п. 10 розділу V "Прикінцевих та перехідних положень" Закону, тобто за відсутності двох виняткових підстав обов`язкового відчуження Районною радою об`єктів права спільної власності територіальних громад на користь конкретної місцевої територіальної громади та відсутності подання відповідної пропозиції села Старе.

Докази протилежного відсутні в матеріалах справи та не були надані відповідачами.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК України порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому варто зауважити, що оскарження правового акта індивідуальної дії (яким є рішення Районної ради) лише з підстав невідповідності його актам цивільного законодавства та іншим нормам законодавства не є достатньою підставою для визнання цього акта незаконним та скасування в порядку господарського судочинства, з огляду на те, що передумовами та підставами для захисту права власності, у тому числі на нерухоме майно у судовому порядку, є, зокрема наявність підтвердженого належними доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) права на це майно.

Колегія суддів також вважає за необхідне зауважити, що у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Разом із тим, позивач вказав, що вказана територіальна громада має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо відсутності цивільних прав на таке майно в інших осіб, у тому числі територіальних громад, як наслідок, саме територіальна громада міста Бориспіль прагне до користування конкретними матеріальними благами шляхом отримання у комунальну власність розташованого в межах міста спірного майна для задоволення потреб жителів міста Бориспіль та поповнення місцевого бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам міст належить право комунальної власності, зокрема, на землю, нежитлові приміщення, нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності.

За змістом ч. 3 ст. 78 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб`єктами права власності на землю, зокрема, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності (ч. 1 ст. 80 ЗК України).

Частиною 1 ст. 83 ЗК України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (ч. 2 ст. 83 ЗК України).

З огляду на те, що спірні об`єкти нерухомості знаходяться в м. Бориспіль Київської області, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність у позивача порушеного права на момент прийняття відповідачем-1 спірного рішення з тих підстав, що Бориспіль змінив статус міста обласного значення, а Бориспільська міська рада була утворена лише 12.06.2020 внаслідок децентралізації у відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області».

Частиною 1 ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частини 1, 10 статті 59 Закону).

З огляду на встановлені судом обставини справи, враховуючи положення чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що п. 1 спірного рішення Районної ради прийнято з порушенням абз. 3 п. 10 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону, а тому вимоги позивача про скасування п. 1 рішення Бориспільської районної ради Київської області сьомого скликання "Про деякі питання управління майном комунальної власності територіальних громад сіл Бориспільського району Київської області" від 10.09.2019 №478-32-VII є обгрунтованими, адже таким рішенням порушуються права та законні інтереси Міської ради.

Суд апеляційної інстанції відхиляє як безпідставні доводи скаржника про відсутність у відповідача-1 можливості скасувати оспорюване позивачем рішення в частині пункту першого, зважаючи на наступне.

У рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Однак рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності та вимога про визнання рішення незаконним і його скасування може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникли в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №903/248/19.

Разом із цим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи апелянта про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування є необґрунтованими, виходячи з того, що згідно з ч. 2 ст. 124 Конституцій України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У своєму рішенні Господарський суд Київської області не зобов`язував Районну раду вчинити дії та/або утриматися від їх вчинення, а лише в силу приписів чинного законодавства перевірив прийняте рішення вказаного органу місцевого самоврядування на відповідність приписам чинного законодавства України.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів звертає увагу апелянта на приписи ч. 2 ст. 19 Основного Закону України, згідно з яким органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У той же час, у ч. 1. ст. 21 ЦК України прямо закріплено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Аналогічні положення містяться і в ч. 10 ст. 59 Закону.

Враховуючи викладене, доводи апелянта щодо втручання місцевого господарського суду в дискреційні повноваження Районної ради є безпідставними та необґрунтованими, оскільки скасування незаконного акта, прийнятого органом місцевого самоврядування, що порушує права чи інтереси, за захистом якого звернулася особа(фізична та/або юридична особа), є прямим обов`язком суду.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, 24.03.2021 та 25.03.2021 державним реєстратором виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Власко Я.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень що спірного нерухомого майна за індексними номерами: 57295060, 57295475, 57295789, 57296193, 57296642, 57293845, 57292831, 57293383, 57294532, 57254493. Вказані обставини підтверджуються інформацією з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копії яких містяться в матеріалах цієї справи.

Зі змісту вказаних довідок вбачається, що підставою для вказаної вище державної реєстрації у реєстрі зазначено документи стосовно реорганізації Старівської сільської ради, зокрема передавальні акти комісії з реорганізації та рішення Вороньківської сільської ради про прийняття майна із комунальної власності.

Рішенням Вороньківської сільської ради "Про початок реорганізації Головурівської сільської ради, Мирненської сільської ради, Процівської сільської ради, Сошниківської сільської ради та Старівської сільської ради" від 08.12.2020 №10-1-VIII розпочато процедуру реорганізації, зокрема, Старівської сільської ради шляхом приєднання її до Вороньківської сільської ради.

Згідно з п. 8 вказаного рішення є правонаступником всього майна, прав та обов`язків приєднаної ради, як наслідок належне Старівській сільській раді майно наразі зареєстровано за Вороньківською сільською радою. Копія зазначеного рішення міститься в матеріалах даної справи.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 8 Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" об`єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об`єднаною територіальною громадою. Юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі об`єднаної територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків всіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об`єднаною територіальною громадою.

Отже, як вірно було встановлено місцевим господарським судом, відповідачем-2 зареєстровано за собою право власності на спірне нерухоме майно в порядку правонаступництва внаслідок реорганізації Старівської сільської ради на підставі рішення від 08.12.2020 № 10-1-VІІІ.

Також судом першої інстанції встановлено, що учасниками даної справи не спростовано та не заперечувалось того, що зареєстроване відповідачем-2 в порядку правонаступництва спірне майно отримано правопопередником (Старівською сільською радою) першочергово у комунальну власність на підставі спірного рішення від 10.09.2019 №478-32-VII.

Згідно з абазцом 2 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній станом на момент звернення позивача до суду) у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (абазц 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Надаючи оцінку правовідносинам сторін у справі та встановленим обставинам, колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про задоволення вимог Міської ради про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятих державним реєстратором виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Власко Я.В., з одночасним припиненням права власності відповідача-2 на вказані об`єкти нерухомого майна у зв`язку із скасуванням п. 1 рішення Районної ради від 10.09.2019 №478-32-VII, як правової підстави набуття територіальною громадою села Старе Бориспільського району у комунальну власність вищезазначеного нерухомого майна, права на які у порядку правонаступництва перереєстровано за відповідачем-2.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом з тим, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими та невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача-2, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 21.06.2022 у справі № 911/3250/21 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Вороньківської сільської ради має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Вороньківської сільської ради на рішення Господарського суду Київської області від 21.06.2022 у справі №911/3250/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.06.2022 у справі №911/3250/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/3250/21 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 286-291 ГПКУкраїни.

Повний текст постанови складено 11.04.2023.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз