Постанова

від 11.04.2023 по справі 910/6107/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2023 р. Справа №910/6107/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

при секретарі судового засідання Нікітенко А.В.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явились

від відповідача: Вишнякова Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферма Кролікофф"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022

у справі №910/6107/22 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Есквайр Лімітед"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферма Кролікофф"

про стягнення 555 249,41 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Есквайр Лімітед" (далі - ТОВ "Есквайр Лімітед") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферма Кролікофф" (далі - ТОВ "Ферма Кролікофф") про стягнення 229 849,30 грн основного боргу, 34 195,67 грн пені, 23 005,92 грн інфляційних втрат, 38 743,73 грн 30% річних, 229 454,79 грн штрафу, 8 328,74 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, попередній (орієнтований) розмір яких складає 20 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки від 01.02.2022 №01022022 в частині оплати за поставлений згідно з видатковими накладними від 01.02.2022 №6, від 11.02.2022 №12, від 11.02.2022 №13, від 14.02.2022 №16, від 15.02.2022 №17, від 22.02.2022 №22, від 07.03.2022 №25 товар, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 229 849,30 грн. Крім того, за порушення умов договору позивач нарахував відповідачу 34 195,67 грн пені згідно з пунктом 6.1 договору, 38 743,73 грн 30% річних на підставі пункту 6.3 договору та 229 454,79 грн штрафу згідно з пунктом 6.7 договору, а також 23 005,92 грн інфляційних втрат, нарахованих відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Ферма Кролікофф" на користь ТОВ "Есквайр Лімітед" 229 849,30 грн основного боргу, 23 005,92 грн інфляційної складової, 38 743,73 грн 30% річних, 34 195,67 грн пені, 229 454,79 грн штрафу та 8 328,74 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Ферма Кролікофф" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки його не було належним чином повідомлено про розгляд справи №910/6107/22 та позбавлено права на заявлення клопотання про розгляд справи з повідомленням учасників справи, надання доказів та контраргументів.

Як зазначає відповідач, у серпні 2022 року ним було здійснено шість оплат на суму 70 000,00 грн, а у вересні - чотири оплати на суму 40 000,00 грн. При цьому судом першої інстанції не було надано належної оцінки умовам договору щодо порядку та строку оплати, та специфікацій до нього. Так, з урахуванням того, що пункт 3.2 договору та пункт 5 специфікації є такими, що суперечать один одному, то відповідно до статті 530 ЦК України позивач мав направити відповідачу претензію на оплату, однак позивач такого не зробив.

Відповідач вважає, що нарахування пені та 30% річних є неправомірними, оскільки за умовами договору сторони не визначились із розміром пені та річних, так як окремі його положення містять різні розміри. Щодо нарахування 30% штрафу згідно з пунктом 6.7 договору, то, враховуючи те, що сторонами не було погоджено строки оплати, таке нарахування, за твердженням апелянта, є також неправомірним.

Водночас відповідач просить суд апеляційної інстанції під час перегляду рішення суду першої інстанції в частині стягнення неустойки та інфляційних втрат врахувати неспівмірність стягнення штрафних санкцій з розміром боргу, який станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції складав 89 849,30 грн та врахувати майновий стан відповідача, який значно погіршився з початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, для порівняння за 1 півріччя 2021 року відповідачем реалізовано продукцію на суму 283 756,00 грн, а за 1 півріччя 2022 року відповідачем реалізовано продукцію на суму 142 342,00 грн.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2022 апеляційну скаргу ТОВ "Ферма Кролікофф" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6107/22. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Ферма Кролікофф" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 до надходження матеріалів справи №910/6107/22.

Матеріали справи №910/6107/22 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 14.11.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 апеляційну скаргу ТОВ "Ферма Кролікофф" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22 залишено без руху.

Скаржником у встановлений строк усунуто недоліки апеляційної скарги, встановлені в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022, шляхом подання відповідної заяви.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 задоволено клопотання ТОВ "Ферма Кролікофф" про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Ферма Кролікофф" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22 на час апеляційного провадження. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 22.12.2022. Розгляд апеляційної скарги призначено на 17.01.2023 о 12 год 40 хв.

Позивач своїм правом, визначеним статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.

26.12.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22.

Судове засідання, призначене на 17.01.2023, не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючого судді - Владимиренко С.В. з 03.01.2023 по 06.02.2023 у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 задоволено клопотання представника ТОВ "Ферма Кролікофф" - Вишнякової Наталії Василівни про проведення судового засідання в режимі відеоконфереції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EasyCon". Судове засідання по справі №910/6107/22 в режимі відеоконференції призначено на 28.02.2023 о 14 год 00 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 відкладено розгляд справи №910/6107/22 на 04.04.2023 на 12 год 00 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 задоволено заяву представника ТОВ "Ферма Кролікофф" - Вишнякової Наталії Василівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Судове засідання у справі №910/6107/22 в режимі відеоконференції призначено на 04.04.2023 о 12 год 00 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 розгляд справи №910/6107/22 відкладено на 11.04.2023 об 11 год 55 хв.

Позивач своїх представників в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений шляхом надсилання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 №910/6107/22 на його електронну адресу.

Згідно з частинами 3, 6, 8 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Доказів зміни електронної адреси позивачем суду не подано.

З 05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку, у зв`язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі у добровільному порядку. На що також звертає увагу учасників процесу Верховний Суд у своїх ухвалах від 12.10.2022 у справі №910/14311/21, від 12.10.2022 у справі №910/14469/21, від 12.10.2022 у справі №922/2017/17.

Крім того, Верховий Суд в ухвалі від 22.08.2022 у справі №916/2731/21 вказав, що відповідно до рішення Ради Суддів України від 05.08.2022 з метою підвищення рівня використання інструментів електронного судочинства під час відправлення правосуддя в умовах скрутного фінансового забезпечення судів рекомендовано судам, зокрема у випадках, коли адвокат, нотаріус, приватний виконавець, арбітражний керуючій, судовий експерт, державний орган, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального секторів економіки, який бере участь у справі, не має офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі - вимагати зареєструвати таку офіційну електронну адресу для подальшого направлення судом процесуальних документів в електронній формі; виклики та повідомлення, обмін процесуальними документами з учасниками судових проваджень у першу чергу здійснювати за допомогою електронної пошти та/або з використанням вказаних учасниками судових проваджень мобільних телефонів (в тому числі й з використанням месенджерів, які дозволяють отримати інформацію про доставку відповідного повідомлення, процесуального документа, та отримати інформацію про їх прочитання). Закликано усіх учасників судових проваджень, зокрема - з розумним інтервалом часу цікавитися провадженням у їх справах, добросовісно користуватися належними процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки; зареєструвати електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; зареєструватися в підсистемі "Електронний кабінет" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи; використовувати функціонал "Електронного кабінету" для ознайомлення з поданими документами в електронній формі.

Таким чином, позивач повідомлений судом апеляційної інстанції, при цьому явка обов`язковою не визнавалась, а тому справа №910/6107/22 розглядається за відсутності представника позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.04.2023 підтримав вимоги та доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

01.02.2022 між ТОВ "Есквайр Лімітед" (постачальник) та ТОВ "Ферма Кролікофф" (покупець) було укладено договір поставки №010222, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити на умовах цього договору товар - висівки пшеничні у кількості, зазначеній у протоколах узгодження ціни - специфікаціях до цього договору, які являються невід`ємною частиною.

Умовами договору сторони погодили, що відвантаження товару здійснюється з правилами ІНКОТЕРМС 2020 на умовах, які обумовлюються у протоколі узгодження ціни - специфікації (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 2.2 договору поставка товару здійснюється окремими партіями, згідно з протоколами узгодження ціни - специфікаціями, які оформлюються на кожну партію товару, протокол узгодження ціни - специфікація складається на кожну поставку товару по договору і є його невід`ємною частиною.

Кожна партія Товару повинна супроводжуватися наступними документами: рахунок-фактури; протокол узгодження ціни; специфікація; видаткова накладна; ТТН; податкова накладна, оформлена відповідно до чинного законодавства України.

У пункті 2.4 договору сторони узгодили, що строк поставки партії товару визначаються сторонами у відповідному протоколі узгодження ціни - специфікації.

Згідно з пунктом 3.1 договору вартість товару вказується у протоколі узгодження ціни - специфікації.

Порядок оплати - 100% передплата за партію товару здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, згідно з виставленим постачальником рахунком-фактурою або на умовах визначених сторонами в протоколах узгодження ціни - специфікаціях (пункт 3.2 договору).

Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за якістю відповідно до показників якості; за кількістю - відповідно до ваги, зазначених транспортних документах і фактично зданих у пункті призначення. Право власності на товар переходить до покупця з дати підписання видаткової накладної (пункти 5.1, 5.3 договору).

У розділі 6 договору сторони погодили відповідальність.

Згідно з пунктом 6.1 договору у разі порушення термінів оплати покупець оплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення в оплаті від загальної вартості поставленої партії товару.

Відповідно до пункту 6.3 договору у разі порушення термінів оплати, покупець сплачує штрафну санкцію у розмірі 30% річних за весь час невиконання зобов`язання.

Згідно з пунктами 6.6, 6.7 договору у разі порушення термінів оплати, передбачених договором, покупець оплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (на період нарахування) від вартості поставленого товару за кожен день прострочення строків оплати, 10% річних та суму інфляційних збитків. У разі не оплати покупцем вартості товару протягом 20 днів з моменту обумовленого терміну оплати, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 30% від вартості поставленого товару.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2022, а в частині оплати - до повного виконання зобов`язань за даним договором (пункт 10.1 договору).

Згідно з видатковими накладними від 01.02.2022 №6, від 11.02.2022 №12, від 11.02.2022 №13, від 14.02.2022 №16, від 15.02.2022 №17, від 22.02.2022 №22, від 07.03.2022 №25 позивач поставив, а відповідач прийняв товар (висівки пшеничні) на загальну суму 764 849,30 грн.

Позивач зазначає, що спір виник через порушення відповідачем умов договору щодо повної оплати за поставлений товар, внаслідок чого за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 229 849,30 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 229 849,30 грн основного боргу, оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем доведений суду належним чином. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 23 005,92 грн інфляційних втрат та 38 743,73 грн 30% річних, нарахованих позивачем на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, 34 195,67 грн пені та 229 454,79 грн штрафу, нарахованих позивачем згідно з умовами договору поставки від 01.02.2022 №010222.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар в обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.

Матеріалами справи підтверджено, що за спірним договором позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними на загальну суму 764 849,30 грн.

Вказані видаткові накладні підписано з боку відповідача без зауважень та заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом апеляційної інстанції встановлено і зазначене не спростовується відповідачем, останній має заборгованість перед позивачем з оплати поставленого позивачем товару.

Разом із тим, відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що весь час з дати порушення провадження у справі та до винесення спірного рішення регулярно сплачував кошти за поставлений товар і на дату винесення рішення сума боргу складала 89 849,30 грн, на підтвердження чого відповідач надав суду апеляційної інстанції акт звірки взаємних розрахунків за період з лютого 2022 року по жовтень 2022 року, банківські виписки по особовому рахунку, а також специфікації до договору поставки та просив долучити їх до матеріалів справи.

Справу №910/6107/22 було розглянуто судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання). З матеріалів справи №910/6107/22 вбачається, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 про відкриття провадження у справі №910/6107/22 надіслано відповідачу на адресу: 01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/7, офіс 409/1, за поштовим відправленням №0105492619678, яке повернуто до суду із зазначенням відділенням поштового зв`язку на довідці про причини повернення: "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до частин 1-4 статті 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов`язковою.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно з частиною 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні, або розписки про отримання копії судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №205/1129/19.

Положення ГПК України не дають підстав для висновку, що повернення до суду кореспонденції із зазначенням причин повернення "за закінченням терміну зберігання" або "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення", є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Повернення поштової кореспонденції з таких причин не свідчить ані про відмову сторони від одержання відправлення, ані про її відсутність за адресою, повідомленою суду. Подібний правовий висновок наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 12.12.2018 у справі №752/11896/17, від 12.02.2019 у справі №906/142/18, від 20.12.2022 у справі №914/3033/21.

При цьому у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2018 у справі "Созонов та інші проти України" зазначено, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. ЄСПЛ дійшов висновку, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

У рішенні від 04.12.1995 у справі "Bellet v. France" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Однак, матеріали цієї справи свідчать про те, що відповідач не був обізнаний про існування даного судового провадження та не приймав участі у розгляді справи у суді першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції долучає до матеріалів справи надані відповідачем акт звірки взаємних розрахунків за період з лютого 2022 року по жовтень 2022 року, банківські виписки по особовому рахунку, а також специфікації до договору поставки враховуючи приписи частини 3 статті 269 ГПК України.

Верховний Суд у своїй постанові від 21.12.2020 у справі №916/499/20 вказав, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Тоді як наданий відповідачем акт звірки взаєморозрахунків підписаний лише відповідачем, без підтвердження вказаних у ньому сум належними первинними документами, які за приписами частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, колегією суддів встановлено, що після звернення позивача з позовом до суду, відповідачем було сплачено суму заборгованості у розмірі 140 000,00 грн, що підтверджується долученими останнім до апеляційної скарги банківськими випискам по особовому рахунку, а саме: 14.07.2022 на суму 10 000,00 грн, 28.07.2022 на суму 20 000,00 грн, 03.08.2022 на суму 10 000,00 грн, 12.08.2022 на суму 20 000,00 грн, 16.08.2022 на суму 10 000,00 грн, 19.08.2022 на суму 10 000,00 грн, 23.08.2022 на суму 10 000,00 грн, 25.08.2022 на суму 10 000,00 грн, 09.09.2022 на суму 10 000,00 грн, 16.09.2022 на суму 10 000,00 грн, 20.09.2022 на суму 10 000,00 грн та 23.08.2022 на суму 10 000,00 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження в справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

У зв`язку з наведеними обставинами, колегія суддів дійшла висновку про закриття провадження у справі, в частині позову на суму 140 000,00 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі №911/3685/17.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 89 849,30 грн, оскільки вимоги позивача про стягнення заборгованості на момент ухвалення рішення відповідачем не погашено, також суд розцінює часткові оплати відповідача за договором поставки від 01.02.2022 №010222, як визнання ним основного боргу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі відповідачем не заперечується факт існування основної заборгованості в розмірі 89 849,30 грн за спірним договором на момент ухвалення оскаржуваного рішення.

Також, позивач за порушення виконання грошового зобов`язання просить стягнути з відповідача 229 454,79 грн штрафу на підставі пункту 6.7 договору, а також пеню у розмірі 34 195,67 грн, нараховану за період з 02.02.2022 по 10.07.2022 на підставі пункту 6.1 договору.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що у пункті 4 специфікацій до договору: від 01.02.2022 №1, від 10.02.2022 №2, від 11.02.2022 №3, від 14.02.2022 №4, від 15.02.2022 №5, від 21.02.2022 №6 та від 06.03.2022 №7, наданих відповідачем, сторони встановили умови оплати - 50% оплата по факту поставки товару до вивантаження, 50% протягом 5 календарних днів.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до пункту 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Положеннями пункту 4 статті 231 ГК України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 ГК України).

Відповідно до пункту 6.1 договору у разі порушення термінів оплати покупець оплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення в оплаті від загальної вартості поставленої партії товару.

У пункті 5 специфікацій сторони погодили, що у разі невиконання умов розрахунків, за виключенням пункту 11 Форс-мажор договору поставки від 01.02.2022 №010222, покупець зобов`язується відшкодувати постачальнику 0,5% від суми поставленого товару за кожен день порушення умов договору та специфікації.

Разом із тим, преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Колегією суддів враховано, що згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в сумі 34 195,67 грн за загальний період з 02.02.2022 по 10.07.2022, встановив, що він виконаний невірно, так як позивачем не враховано умов оплати товару встановлених сторонами у вищенаведених специфікаціях до договору поставки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів здійснивши перерахунок пені, дійшла висновку, що стягненню з відповідача підлягає 32 753,75 грн пені, нарахованої за загальний період з 02.02.2022 по 10.07.2022.

У пункті 6.7 договору сторони також погодили, що у разі не оплати покупцем вартості товару протягом 20 днів з моменту обумовленого терміну оплати, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 30% від вартості поставленого товару.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок штрафу, з урахуванням умов визначених в пункті 6.7 договору, специфікацій, поставок та здійснених відповідачем оплат, дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 114 507,69 грн штрафу.

Також, позивач просить стягнути з відповідача за період з 02.02.2022 по 10.07.2022 30% річних в сумі 38 743,73 грн та 23 077,30 грн інфляційних втрат за період з березня 2022 року по квітень 2022 року.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

У пункті 6.3 договору сторони погодили, що у разі порушення термінів оплати покупець сплачує штрафну санкцію у розмірі 30% річних за весь час не виконання зобов`язання.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 30% річних у розмірі 38 743,73 грн за загальний період з 02.02.2022 по 10.07.2022, апеляційний господарський суд встановив, що він виконаний невірно, оскільки позивачем не враховано умов оплати товару встановлених сторонами у специфікаціях до договору поставки.

Судом апеляційної інстанції здійснено власний розрахунок 30% річних за загальний період з 02.02.2022 по 10.07.2022, згідно з яким стягненню з відповідача підлягають 36 661,05 грн.

Враховуючи положення частини 2 статті 237 ГПК України згідно якого, суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, судом розглядаються позовні вимоги в межах заявлених позивачем вимог.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат судова колегія, встановила, що розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат за загальний період з березня 2022 по квітень 2022 року в розмірі 23 005,92 грн, враховуючи положення частини 2 статті 237 ГПК України.

Водночас за приписами частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із положеннями статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Таким чином, зменшення розміру пені, яка є забезпеченням зобов`язання, а не додатковим способом доходу, не призведе до погіршення майнового стану позивача.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Вказані правові наслідки містяться у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 зазначив, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі №916/2268/18, від 04.05.2018 року у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 16.10.2019 у справі №904/4285/18 від 18.02.2020 у справі №920/694/19.

При цьому чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судом апеляційної інстанції встановлено, що після звернення позивача з позовом до суду першої інстанції відповідачем здійснено оплату на суму 140 000,00 грн, що підтверджується відповідними банківськими випискам по особовому рахунку та свідчить про вжиття відповідачем заходів для належного виконання своїх зобов`язань.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що відповідач, незважаючи на скрутне фінансове становище, здійснювало добровільно часткові оплати на користь позивача, в матеріалах даної справи відсутні докази понесення позивачем збитків. Розмір штрафних санкцій та 30% річних є значним для відповідача, оскільки попит на продукцію та обсяг реалізації, у зв`язку з воєнною агресією російської федерації проти України, стрімко скоротився, проте продовжував здійснювати погашення заборгованості за спірним договором.

А тому, задля дотримання оптимального балансу інтересів сторін у спорі та запобіганню негативних наслідків, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливе зменшення розміру пені, штрафу та 30% річних на 50%.

Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19 зауважив, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи.

При цьому нарахування інфляційних втрат на суму боргу до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (подібні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №03/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

За таких обставин, враховуючи приписи частини 3 статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України та правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача в частині зменшення розміру інфляційних нарахувань.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі "Салов проти України" від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції у даній постанові надано вичерпні відповідні на доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, із застосування норм права, які регулюють спірні відносини.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ТОВ "Ферма Кролікофф", скасування рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22 в частині стягнення 1 441,92 грн пені, 114 947,10 грн штрафу та 2 082,68 грн 30% річних, з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову, а також про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 140 000,00 грн. Крім того суд дійшов висновку про зменшення розміру пені, штрафу та 30% річних на 50%.

Розподіляючи судовий збір судом враховується, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, зокрема, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, судовий збір за подачу позовної заяви покладається на відповідача, оскільки спір у даній справі виник у зв`язку з несвоєчасним та неповним виконанням ТОВ "Ферма Кролікофф" своїх зобов`язань перед позивачем з оплати за поставлений товар.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги ТОВ "Ферма Кролікофф" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 231, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферма Кролікофф" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферма Кролікофф" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Есквайр Лімітед" основного боргу в розмірі 140 000,00 грн скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, яким закрити провадження у справі.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферма Кролікофф" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Есквайр Лімітед" 1 441,92 грн пені, 114 947,10 грн штрафу та 2 082,68 грн 30% річних скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

4. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 у справі №910/6107/22 викласти у наступній редакції: "Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферма Кролікофф" (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/7, офіс 409/1, ідентифікаційний код 42656182) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Есквайр Лімітед" (50084, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, проспект 200 річчя Кривого Рогу, будинок 7А, ідентифікаційний код 44453279) 89 849 (вісімдесят дев`ять тисяч вісімсот сорок дев`ять) грн 30 коп основного боргу, 23 005 (двадцять три тисячі п`ять) грн 92 коп інфляційних втрат, 18 330 (вісімнадцять тисяч триста тридцять) грн 53 коп 30% річних, 16 376 (шістнадцять тисяч триста сімдесят шість) грн 88 коп пені, 57 253 (п`ятдесят сім тисяч двісті п`ятдесят три) грн 84 коп штрафу та 8 328 (вісім тисяч триста двадцять вісім) грн 74 коп витрат по сплаті судового збору. В решті позовних вимог відмовити.".

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Есквайр Лімітед" (50084, Дніпропетроська область, місто Кривий Ріг, проспект 200 річчя Кривого Рогу, будинок 7А, ідентифікаційний код 44453279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферма Кролікофф" (01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/7, офіс 409/1, ідентифікаційний код 42656182) 5 815 (п`ять тисяч вісімсот п`ятнадцять) грн 61 коп судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/6107/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.04.2023.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова