Рішення

від 11.04.2023 по справі 910/422/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.04.2023Справа № 910/422/23

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екс Алігатор»

про стягнення 312 442,94 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (надалі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екс Алігатор» (надалі - ТОВ «Екс Алігатор») про стягнення 312 442,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення умов договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №1051/305/1 від 04.03.2020 використовувалося приміщення не за цільовим призначенням, у зв`язку з чим позивачем недоотримано доходів (орендної плати) у розмірі 312 442,94 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.

09.02.2023 через канцелярію суду від ТОВ «Екс Алігатор» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що орендна плата за період з березеня 2020 року по жовтень 2021 року сплачена в повному обсязі відповідно до умов договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №1051/305/1 від 04.03.2020.

13.02.2023 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Екс Алігатор» надійшла заява про прийняття нових доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

04.03.2020 між Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), ТОВ «Екс Алігатор» (орендар) та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (балансоутримувач) укладено додаткову угоду №2 до договору №1051/305 від 11 вересня 2018 року про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, в якій сторони домовились внести зміни до договору від 11 вересня 2018 року №1051/305 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, виклавши його в новій редакції, що додається та присвоїти йому новий номер 1051/305/1 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 07.08.2018 №36/112 та розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.09.2018 №489 «Про продовження строку дії договорів оренди нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва, що передані до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації», протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 21.01.2020 №2/188 та розпорядження від 19.02.2020 №116 «Про внесення змін до розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 11 вересня 2018 року №489 «Про продовження строку дії договорів оренди нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва, що передань до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації» передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, який знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Драйзера Теодора, будинок 6, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1651399480000, для розміщення кафе, барів, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи 20,8 кв.м., для розміщення кафе, барів, що не здійснюють продаж товарів підакцизної групи 313,92 кв.м. та для розміщення суб`єктів господарювання, які здійснюють виробничу діяльність 126,90 кв.м.

Згідно із п. 2.1 Договору об`єктом оренди є: нежитлове приміщення, загальною площею 460,90 кв.м., у т.ч. на 1 поверсі 460,90 кв.м., згідно з викопіюванням з по поверхового плану, що складає невід`ємну частину цього договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280, і становить без ПДВ: 104 грн. 86 коп. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку станом на квітень 2018 року 48 330 грн. 18 коп. Якщо договір укладено на строк, що перевищує три роки, розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку переглядається кожні три роки і доводиться до орендаря листом за підписом уповноваженої особи орендодавця.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 3.5 Договору додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Згідно із п. 3.7 Договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.

Пунктом 4.2.2 Договору передбачено, що орендар зобов`язаний використовувати об`єкт відповідно до його призначення та умов цього договору.

Відповідно до п. 8.5 Договору у разі виявлення факту використання об`єкта не за цільовим призначенням договір може бути розірвано. Орендар зобов`язаний додатково сплатити різницю між орендною платою, розрахованою за фактичний вид використання об`єкта, встановлений перевіркою, та орендною платою, визначеною цим договором за весь період оренди, з дати останньої перевірки, проведеної згідно з п. 17.1 Положення.

Згідно із п. 9.1 Договору цей договір є укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 13 червня 2028 року. Відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, умови цього договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до моменту укладення цього договору, а саме з 15 червня 2018 року. У разі, якщо законом передбачене нотаріальне посвідчення і державна реєстрація, цей договір є укладеним з моменту державної реєстрації.

На виконання умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування нежитлове приміщення, що перебуває на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», загальною площею 460,90 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Драйзера Теодора, 6.

01.10.2021 між Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), ТОВ «Екс Алігатор» (орендар) та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (балансоутримувач) укладена додаткова угода №1 до Договору, відповідно до якої додаток №1 до договору «Розрахунок орендної плати по нежитловому приміщенню, за адресою: м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 6» викладено в новій редакції.

З 06.09.2021 по 04.11.2021 Північним офісом Держаудитслужби проведено ревізію фінансово-господарської діяльності КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» за період з 01.01.2018 по 30.06.2021, про що складено акт №11-30/528 від 11.11.2021 ревізії окремих питань фінансово господарської діяльності КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» за період з 01.01.2018 по 30.06.2021 (надалі - «Акт ревізії»).

Вказаною ревізією встановлено, що на площі 460,9 кв.м. об`єкту, який здається в оренду ТОВ «Екс Алігатор» на підставі Договору, в порушення умов його п. 4.2.2, орендарем приміщення використовується для розміщення кафе, барів, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи площею 334,0 кв.м. та розміщення суб`єктів господарювання, які здійснюють виробнику діяльність - 126,9 кв.м.

Відповідно до Акту ревізії у зв`язку з виявленням під час обстеження порушення орендарем - ТОВ «Екс Алігатор» цільового призначення використання об`єкта оренди згідно умов Договору КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» недоотримано доходів (орендної плати) на загальну суму 312 442,94 грн.

КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» звернулося до ТОВ «Екс Алігатор» із претензією №46-2647 від 29.11.2022, в якій просило протягом 20 (двадцяти) робочих днів з дати отримання претензії сплатити різницю між орендною платою, розрахованою за фактичний вид використання об`єкта, встановлений перевіркою, у розмірі 312 442,94 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із протиправною, на думку позивача, відмовою відповідачем сплатити різницю між орендною платою, розрахованою за фактичний вид використання об`єкта, встановлений перевіркою, та орендною платою, визначеною Договором, у розмірі 312 442,94 грн. на підставі Акта ревізії.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні регламентовано Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

Згідно з частиною 1 статті 1 цього Закону здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №868 «Про утворення Державної аудиторської служби України», яка набрала чинності 3 листопада 2015 року, утворено Державну аудиторську службу України як центральний орган виконавчої влади.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2016 року №43 (далі - Положення №43) Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює, серед іншого, контроль за: цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах під час складання планових бюджетних показників та відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів бюджетних зобов`язань відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі); дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; веденням бухгалтерського обліку, а також складенням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; усуненням виявлених недоліків і порушень (підпункт 4 пункту 4 Положення № 43).

Відповідно до пункту 2 Порядку проведення інспектування інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Проаналізувавши положення нормативно-правових актів, що регулюють діяльність Держаудитслужби, зокрема, Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», Положення №43 та Порядку №550, суд дійшов висновку про те, що акт ревізії Державної аудиторської служби України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав, а викладені в ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили.

Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на виконання сторонами своїх зобов`язань за договором і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема, в постановах від 16 жовтня 2018 року в справі №910/23357/17 та від 18 лютого 2020 року в справі №910/7984/16.

Акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді. Встановлені під час проведення контрольних заходів підрозділами аудиту факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/12793/17, від 21.05.2018 у справі №922/2310/17, від 07.12.2021 у справі №922/3816/19.

Із змісту Акту ревізії вбачається, що ревізію проведено в терміни з 06.09.2021 по 04.11.2021 (із зупиненням з 08.09.2021 по 24.09.2021 для проведення зустрічних звірок).

Судом досліджено вказаний акт та встановлено обставини, що є підставою для кротичної його оцінки.

По-перше, із змісту акту ревізії вбачається, що перевірка діяльності проводилась за період з 01.01.2018 по 30.06.2021, проте актом зафіксовано порушення станом на момент проведення перевірки, тобто 06.09.2021 по 04.11.2021.

Тобто, акт не може підтверджувати наявність порушень саме в період, за який така перевірка проводилась.

По-друге, жодних інших доказів того, що в період з 01.01.2018 по 30.06.2021 відповідач порушив умови Договору в частині цільового використання об`єкту оренди відсутні.

По-третє, актом обстеження нежилих приміщень від 29.09.2021, складеного представниками позивача, встановлено факт використання приміщення за призначенням відповідно до умов Договору.

Також, факт використання приміщень за цільовим призначенням відповідно до умов Договору було встановлено КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» в актах обстеження нежитлового приміщення від 24.09.2019, від 19.03.2020 та від 16.12.2021.

Тобто, самим позивачем було встановлено факт використання відповідачем орендованого на підставі Договору приміщення за цільовим призначенням до проведення перевірки Північним офісом Держаудитслужби, під час її проведення та після, що свідчить про суперечливість наданих позивачем доказів і неможливість достеменно встановити, чи мало місце використання ТОВ «Екс Алігатор» орендованого приміщення не за призначенням у період з 01.01.2018 по 30.06.2021.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами, за визначенням ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд відзначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту використання відповідачем орендованого на підставі Договору приміщення не за цільовим призначенням, що є підставою для виникнення у ТОВ «Екс Алігатор» зобов`язання додатково сплатити різницю між орендною платою, розрахованою за фактичний вид використання об`єкта, встановлений перевіркою, та орендною платою, визначеною Договором за весь період оренди, з дати останньої перевірки, проведеної згідно з п. 17.1 Положення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відтак, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Приписи ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов є не обґрунтованим, оскільки позивачем належними, достовірними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачем у справі.

Таким чином, позивач не довів перед судом відповідними засобами доказування наявності підстав для стягнення з відповідача 312 442,94 грн.

Суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У відзиві на позов відповідач просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 200,00 грн.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В обґрунтування заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу відповідач посилається на те, що факт надання правової допомоги підтверджується договором про надання правничої допомоги №19 від 23.11.2021, укладеним з Адвокатським об`єднанням «Шенлі», додатковою угодою №01 від 20.01.2023 до вказаного договору, детальним описом робіт (наданих послуг) у справі №910/422/23 та квитанцією до прибуткового касового ордеру №19/2 від 210.01.2023.

Судом досліджено вказані докази та встановлено, що Адвокатським об`єднанням «Шенлі» в суму 20 200,00 грн. враховано надання ТОВ «Екс Алігатор» наступної правової допомоги: підготовка і подання відзиву на позов по справі (що включає ознайомлення і фотографування матеріалів справи, їх аналіз, формування правової позиції, складання і подання відзиву, підготовка необхідних клопотань, копіювання письмових доказів); підготовка і подання адвокатського запиту про надання копії письмових доказів; підготовка і подання заперечень на відповідь на відзив.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не вбачає обґрунтованою, співмірною та розумною витрату суб`єктом професійної діяльності в сфері надання юридичних послуг (професійним адвокатом) для підготовки і подання заперечень на відповідь на відзив, враховуючи той факт, що відповіді на відзив позивачем подано не було.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим.

На переконання суду, в даному випадку, обґрунтованою є витрата відповідача на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн., що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правничої допомоги №19 від 23.11.2021.

Таким чином, витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн. відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» відмовити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (02217, м. Київ, вул. Закревського, будинок 15; ідентифікаційний код 39605452) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екс Алігатор» (02217, м. Київ, вул. Теодора Драйзера, будинок 6; ідентифікаційний код 32222595) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий