Постанова

від 11.04.2023 по справі 390/1648/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 390/1648/20

провадження № 61-12023 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Катеринівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Рабеко Микола Миколайович,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 20 грудня 2021 року у складі судді Терещенка Д. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дьомич Л. М., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Могутненської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області (далі - Могутненська СР), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі -

ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області), в якому просила суд:

- визнати незаконними дії Могутненської СР у частині видачі державного акта на право приватної власності на землю від 05 березня 2002 року

серії І-КР № 008505 на ім`я ОСОБА_4 та скасувати його;

- скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 травня 2015 року серії НАА № 738276, видане державним нотаріусом Кіровоградської районної державної нотаріального контори

Узловою-Айхіме С. Ю., яким посвідчено, що спадкоємцем майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його сини: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 ;

- скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 жовтня 2016 року серія НВХ № 412590, видане приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Озерною О. П.,

яким посвідчено, що спадкоємцем майна ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його син - ОСОБА_2 ;

- скасувати договір про поділ земельної ділянки від 14 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , предметом якого був поділ земельної ділянки, кадастровий номер № 3522584500:02:000:0520.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідно до акту прийому-передачі часток (паїв) та погодження земельних ділянок із суміжними землевласниками та землекористувачами в натурі від 10 січня 2001 року ОСОБА_4 , спадкоємцями якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , отримала

у власність земельну ділянку, площею 8,787 га (ділянка № НОМЕР_1 ),

а ОСОБА_5 , спадкоємцем якого є вона, отримав у власність земельну ділянку, площею 7,87 га (ділянка № НОМЕР_2 ).

У подальшому, рішенням Могутненської СР від 16 жовтня 2001 року № 123 ОСОБА_6 безпідставно надано право приватної власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 11,56 га, яке було посвідчено державним актом

серії І-КР № 008505 (№ 3522584500:02:000:0520) від 05 березня 2002 року. Тобто її земельна ділянка з 8,787 га була збільшена до 11,56 га

за рахунок суміжної земельної ділянка ОСОБА_5 .

Зазначила, що 11 жовтня 2004 року рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області їй продовжено строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . За нею визнано право на земельну частку (пай), як спадкоємця померлого

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 . Зобов`язано, у тому числі,

Могутненську СР, виділити їй земельну частку (пай), які перебувають

у віданні сільської ради.

05 серпня 2005 року вона отримала державний акт серії КР № 106919

на право приватної власності на земельну ділянку, площею 7,878 га (№ 519), кадастровий номер 3522584500:02:000:0519.

У липні 2020 року з рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі № 340/1814/20 за позовом ГУ Держгеокадастру

у Кіровоградській області до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Кіровоградській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії вона дізналася про те,

що до земельної ділянки ОСОБА_4 , площею 11,56 га, входить частина

її земельної ділянки, площею 2,78 га.

Вважала, що Могутненською СР внесено до державного акта на право приватної власності на землю серії І-КР № 008505, виданого

на ім`я ОСОБА_4 , неправдиві відомості про те, що земельна ділянка,

площею 2,78 га, надана за рахунок земель під будівлями, лісами та іншими угіддями. Ця земельна ділянка знаходиться в центрі поля та відноситься

до земель сільськогосподарського призначення.

Спадкоємці ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 користуються цією земельною ділянкою, площею 2,78 га, на підставі вищевкащаного державного акта на право приватної власності на землю та відповідних свідоцтв про право на спадщину. Тому державний акт на право приватної власності на землю від 05 березня 2002 року серії І-КР № 008505 та похідні від нього свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 травня

2015 року серії НАА № 738276, від 13 жовтня 2016 року серії НВХ № 412590, а також договір про поділ земельної ділянки від 14 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , предметом якого була земельна ділянка з кадастровим номером 522584500:02:000:0520, підлягають скасуванню.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 18 травня 2021 року клопотання ОСОБА_1 задоволено, замінено відповідача у справі - Могутненську СР, на належного відповідача - Катеринівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області (далі - Катеринівська СР).

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 20 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі

7 580,75 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі

7 580,75 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довела обставини безпідставного збільшення земельної ділянки ОСОБА_4

із 8,787 га до 11,56 га, не довела факт порушення своїх прав,

як землевласника земельної ділянки № НОМЕР_2 , оскаржуваним державним актом, який видано ОСОБА_4 , спадкоємцями якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на земельну ділянку № 520. Державний акт видано ОСОБА_4 05 березня 2002 року, а державний акт ОСОБА_1 видано 05 серпня 2005 року. Тобто ОСОБА_4 стала власником земельної ділянки, розміром 11,56 га,

з 05 березня 2002 року, а позивач отримала у власність земельну ділянку, розміром 7,878 га, 05 серпня 2005 року, на три роки пізніше.

Районний суд уважав обґрунтованими доводи позивача про те, що частина земельної ділянки, площею 2,78 га, відноситься до земель сільськогосподарського призначення, проте, це не може бути підставою

для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки не впливає

на визначення розміру переданої ОСОБА_4 у власність земельної ділянки згідно з державним актом серії І-КР №008505.

Державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_4 , не може бути скасовано судом із підстав помилки органу місцевого самоврядування (державного органу), допущених при його видачі. Виправлення вказаних помилок не може покладатися на власника земельної ділянки, оскільки держава в особі органу державної влади, який видав документ, що посвідчує право на землю особи, гарантує їй право власності на землю, а також гарантує набуття цього права та його реалізацію виключно відповідно до закону.

Крім того, позивачем не доведено накладення (суміщення) земельних ділянок, не надано на підтвердження вказаного доказів, окрім судових рішень в адміністративних справах, не заявлено клопотань

про витребування додаткових доказів та проведення експертиз із метою з`ясування порушення землекористування, порушення меж та накладення земельних ділянок ОСОБА_1 , площею 7,878 га, кадастровий номер 3522584500:02:000:0519, та ОСОБА_3 , площею 5,5385 га, кадастровий номер 3522584500:02:000:2436, яка утворилася внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3522584500:02:000:0520.

Суд першої інстанції врахував відповідні норми Конституції України,

ЗК України, ЦК України, прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо принципу належного урядування, релевантну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

Районний суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю, а тому питання позовної давності,

посилання на яку містилося у відзиві представника ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 - адвоката Рабеко М. М., не вирішувалося.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції застосував норми ЦПК України, Закону України

«Про адвокатуру та адвокатську діяльність», надав оцінку поданим представником відповідачів доказам на підтвердження наданих адвокатом правничих послуг та їх вартості (15 000,00 грн - гонорар, а також

161,50 грн - поштові витрати) й вказав про їх обґрунтованість.

При цьому суд першої інстанції не врахував заяву представника позивача,

у якій викладено заперечення проти вищевказаного розміру витрат

на правничу допомогу, оскільки викладене у ній спростовується матеріалами справи.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 20 грудня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено правильні висновки по суті вирішення спору, оскільки ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами факт порушення відповідачами її прав.

Позивачем під час розгляду справи не заявлялося клопотання

про призначення судової земельно-технічної експертизи на предмет визначення меж земельних ділянок, факту накладення (суміщення) земельних ділянок.

Судом апеляційної інстанції враховано судову практику Верховного Суду

у подібних справах.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про недоведеність відповідачами понесених ними витрат на правову допомогу,

так як відповідно до поданих відповідачами доказів гонорар адвоката Рабеко М. М. складав 15 000,00 грн, поштові витрати - 161,50 грн, а всього -15 161,50 грн. Указана сума сплачена ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ,

по 7 500,00 грн кожним, що підтверджується прибутковими касовими ордерами та квитанціями, що підтверджують поштові витрати на суму

161, 50 грн. Відповідний розмір судових витрат відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, принципу розумності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду

із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, застосування норм права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, запропоновано заявникові уточнити касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України

та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

У наданий судом строк ОСОБА_1 надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги

та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1

й не врахували обставини, встановлені судовими рішення: від 09 липня

2020 року в адміністративній справі № 340/1814/20, від 24 квітня 2018 року в адміністративній справі № П/811/768/18.

Цими судовими рішеннями встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 3522584500:02:000:0519, загальна площа 7,878 га, співпадає

із земельною ділянкою, кадастровий номер 3522584500:02:000:2436, площа співпадає на 35,2583 %. Крім того, помилки у розмірі земельної ділянки виникли під час оформлення права власності на земельні ділянки

в порядку спадкування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Зазначає, що про порушення свого права дізналася лише 10 вересня

2020 року, коли отримала всі необхідні документи від ГУ Держгеокадастру

у Кіровоградсткій області.

ОСОБА_4 мала у власності земельну ділянку, площею 8,787 га, розмір якої було безпідставно збільшено до 11,56 га за рахунок суміжної земельної ділянки ОСОБА_5 в державному акті на право приватної власності на землю від 05 березня 2002 року серії І-КР № 008505 (земельна ділянка, кадастровий номер 3522584500:02:000:0520), який видано на ім`я

ОСОБА_4 , внесено помилкові відомості про категорію землі.

Крім того, суди безпідставно стягнули з неї на користь відповідачів 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, так як указаний розмір таких витрат не підтверджено, а ОСОБА_2 не підписував

з адвокатом договір про правову допомогу, про що повідомив

її в телефонному режимі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив

на касаційну скаргу від представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвоката Рабеко М. М., у якому вказується, що доводи касаційної скарги

є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального

та процесуального права.

Доводи особи, яка подала заяву про розподіл судових витрат

У січні 2023 року, разом із відзивом на касаційну скаргу, представник

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвокат Рабеко М. М., подав до Верховного Суду заяву, в якій вказується, що відповідачі понесли витрати на правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн, та поштові витрати - 123,50 грн, яку направлено позивачу.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшла відповідь на відзив

від ОСОБА_1 , в якій викладено заперечення на відзив представника відповідачів й доводи на підтримку її касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю

від 05 березня 2002 року серії І-КР № 008505 ОСОБА_4 на підставі рішення сесії Могутненської СР від 16 жовтня 2001 року № 123 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 11,56 га, в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Могутненської СР, ділянка

№ НОМЕР_1 . Землю передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кількісна характеристика земель, переданих у приватну власність (гектарів) - всього земель 11,56, у тому числі сільськогосподарських угідь - 8,79, з них рілля - 8,79, під будівлями, лісами та іншими угіддями - 2,78, кадастровий номер 35225845:02:000:0520

(а. с. 13-14, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 20 травня

2015 року спадщину на вищевказану земельну ділянку, прийняли її сини: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , по 1/2 частці. Вказане свідоцтво видано

ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 1-181 (а. с. 15-16, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 .

Після його смерті 1/2 частку земельної ділянки, що знаходиться

на території Могутненська СР, належної спадкодавцю на підставі вищевказаного свідоцтва про право на спадщину за законом, кадастровий номер 3522584500:02:000:0520, площею 11,5641 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, прийняв його син - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину

за законом від 13 жовтня 2016 року, зареєстровано в реєстрі за № 481

(а. с. 17-18, т. 1).

Відповідно до договору про поділ земельної ділянки від 14 грудня

2016 року, який нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі

за № 667, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , маючи на меті припинити право спільної часткової власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 11,5641 га, кадастровий номер 3522584500:02:000:0520, місце розташування -Могутненська СР, цільове призначення - для товарного сільськогосподарського виробництва, форма власності - приватна, дійшли згоди про поділ земельної ділянки, що є у їх спільній частковій власності. Земельна ділянка, яка є предметом цього договору, належала сторонам,

на праві спільної часткової власності: 1/2 (одна друга) частка у праві спільної часткової власності на земельну ділянку належить ОСОБА_2

на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 жовтня

2016 року за реєстром № 481; 1/2 (одна друга) частка у праві спільної часткової власності належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право

на спадщину за законом від 20 травня 2015 року за реєстром № 1-182. Поділ земельної ділянки здійснюється на дві окремі земельні ділянки,

з присвоєнням кожній з них адреси та окремих кадастрових номерів

(а. с. 19-20, т. 1).

Земельна ділянка з кадастровим номером 3522584500:02:000:0520

перестала існувати як об`єкт права внаслідок її поділу, сформовано дві нові земельні ділянки: з кадастровим номером 3522584500:02:000:2436,

площею 5,5385 га, власник - ОСОБА_3 ; з кадастровим номером 3522584500:02:000:2437, площею 6,0256 га, власник - ОСОБА_2

(а. с. 156-160, 161-162, 236-237, т. 1).

Відповідно до рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 11 жовтня 2004 року ОСОБА_1 продовжено строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . Визнано за ОСОБА_1 , як спадкоємцем ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , право на земельну частку (пай) у землі, переданій в колективну власність колективного сільськогосподарського підприємства імені Петровського Кіровоградського району Кіровоградської області (далі - КСП). Зобов`язано Могутненську СР та Кіровоградську районну державну адміністрацію (далі - Кіровоградська РДА) виділити ОСОБА_1 земельну частку (пай) із земель, які перебувають у віданні Могутненської СР (а. с. 42-43, т. 1).

Згідно з розпорядженням голови Кіровоградської РДА від 23 грудня

2004 року № 791-р, ОСОБА_1 передано у власність на підставі вказаного судового рішення земельну ділянку сільськогосподарського призначення № НОМЕР_2 , загальною площею 7,878 га ріллі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до схеми поділу земель КСП на території Могутненської СР (а. с. 44, т. 1).

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку

серії КР № 106916, виданого 05 серпня 2005 року, ОСОБА_1

є власником земельної ділянки, площею 7,878 га, яка розташована

на території Могутненської СР, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3522584500:02:000:0519 (а. с. 45-46, т. 1).

Указане підтверджується витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 05 липня 2016 року (а. с. 47, т. 1), інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 червня 2021 року № 261791603

(а. с. 163-164, т. 1).

Відповідно до довідок Могутненської СР за номерами: 641, 974,

ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , на день смерті, згідно

з актом прийому-передачі земельних часток (паїв) та погодження меж земельних ділянок із суміжними землевласниками та землекористувачами в натурі, належала земельна ділянка (пай) під номером № НОМЕР_2 ,

площею 7,8780 га, з них: 5,10 га - земельна ділянка пай під № НОМЕР_3 , його власний пай, та (1/2 частки ) - 2,776 га земельної ділянки пай під № НОМЕР_4 , успадкований ним після смерті ОСОБА_7 , згідно із заповітом

від 07 лютого 1996 року № 02, посвідченого Могутненською СР

(а. с. 48, 49, 229, т. 1).

Заповітом від 07 лютого 1996 року, посвідченого секретарем

Могутненської СР за номером в реєстрі 02, ОСОБА_7 , все своє майно

та все що їй буде належати на день смерті і на що вона матиме право, заповіла ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а. с. 231, т. 1).

Відповідно до схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) та організації території КСП Могутненської СР - викепіровка

на земельну ділянку ОСОБА_5 № 519, площею 7,8780 га, виділену

при розпаюванні КСП та 1/2 успадкована згідно із заповітом

від ОСОБА_7 (а. с. 50, 230, т. 1).

В акті прийому-передачі земельних часток (паїв) та погодження меж земельних ділянок із суміжними землевласниками та землекористувачами в натурі від 10 січня 2001 року (а. с. 51-52, 232-233, т. 1), номер на плані 519, власник землі та землекористувач - ОСОБА_5 , загальна площа - 7,878, у тому числі рілля - 7,878; номер на плані 520, власник землі

та землекористувач - ОСОБА_4 , загальна площа - 8,787, у тому числі

рілля - 8,787. У графі найменування власників землі та землекористувачів біля прізвищ: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , містять відмітку 1/2.

ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів надано відзив

ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області у справі № 340/1814/20

(а. с. 115-117, т. 1).

Відповідно до копії рішення Могутненської СР від 16 жовтня 2001 року

№ 123 про передачу у приватну власність земельних часток (паїв) із земель колективної власності громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке вказано підставою видачі

ОСОБА_4 оспорюваного державного акта, вирішено передати у приватну власність земельні частки (паї) за рахунок земель колишнього КСП

для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянам-власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай), згідно зі схемою поділу земель та додатку № 1.

Згідно з додатком до вказаного рішення визначено список громадян Могутненської СР колишніх членів КСП, яким передається земельна частка (пай). Під номером 71 вказано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ділянка

на плані № 71, площа, що передається згідно зі схемою поділу земель колективної власності у фізичних гектарах, всього - 5,10, із них ріллі 5,10; під номером 72 вказано ОСОБА_4 , ділянка на плані № 72, площа,

що передається згідно зі схемою поділу земель колективної власності

у фізичних гектарах, всього - 5,55, із них ріллі 5,55 (а. с. 192, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового

або майнового права та інтересу.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається

і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається

та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності

є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права

чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні

ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391

ЦК України).

Ці положення конкретизовано у частині першій статті 153 ЗК України,

за якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах

їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані

з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права

або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані, зокрема,

не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок

та землекористувачів.

Згідно з пунктами «а», «б», «к» частини першої статті 12 ЗК України

до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, крім іншого, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно

до закону.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно зі статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Звернувшись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилася на те,

що рішенням Могутненської СР від 16 жовтня 2001 року № 123

ОСОБА_6 безпідставно надано право приватної власності на земельну ділянку, площею 11,56 га (державний акт від 05 березня 2002 року І-КР

№ 008505), оскільки внаслідок цього її земельна ділянка, розміром 8,787 га, була збільшена до 11,56 га за рахунок суміжної земельної ділянка ОСОБА_5 , спадкоємцем якого є вона.

При цьому рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 11 жовтня 2004 року, разом із іншим, за нею визнано право

на земельну частку (пай), як спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , а 05 серпня 2005 року вона отримала державний акт

серії КР № 106919 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 7,878 га.

Уважала, що до земельної ділянки, площею 11,56 га, входить частина

її земельної ділянки, площею 2,78 га, у зв`язку з чим виникло накладення земельних ділянок.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої інстанції,

з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи

у задоволенні позову ОСОБА_1 , правильно встановив характер спірних правовідносин, надав правову оцінку поданим сторонам доказам

й обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено вищенаведені обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

Указане є процесуальним обов`язком позивача (статті 12, 81 ЦПК України).

При цьому суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив про те, що у матеріалах справи відсутні докази

на підтвердження того, що право ОСОБА_1 порушено відповідачами, оскільки для таких висновків позивачем мають бути надані належні

та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме спірна земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа,

чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

У цій частині апеляційним судом ураховано відповідну судову практику Верховного Суду, чим виконано вимоги частини четвертої статті 263

ЦПК України, за якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів

на підтвердження факту безпідставного збільшення земельної ділянки ОСОБА_4 із 8,787 га до 11,56 га.

Районний суд обґрунтовано звернув увагу також на те, що державний акт

на право приватної власності на землю серії І-КР № 008505 видано

ОСОБА_4 05 березня 2002 року, а державний акт серії КР № 106916 видано позивачу 05 серпня 2005 року, тобто на три роки пізніше.

На підтвердження факту накладення земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 , із земельною ділянкою, яка належить ОСОБА_3

й утворилася унаслідок поділу земельної ділянки ОСОБА_4 (земельна ділянка з кадастровим номером 3522584500:02:000:0519 і земельна ділянка з кадастровим номером 3522584500:02:000:2436), позивач посилалася

на обставини, встановлені судовими рішення в адміністративних справах, зокрема: у справі № 340/8114/20 та у справі № П/811/768/18.

Аналогічні доводи викладено і в касаційній скарзі.

Проте, судами попередніх інстанцій надано відповідну правову оцінку обставинам, встановленим адміністративним судом при розгляді вказаних справ. Суд першої інстанції наголосив на тому, що спори, які розглядалися Кіровоградським окружним адміністративним судом й на які посилалася ОСОБА_1 , стосувалися технічної помилки щодо зазначення площі земельної ділянки ОСОБА_1 у Державному земельному кадастрі.

У вказаних рішеннях, разом з іншим, зазначено, що існує перетин земельної ділянки з кадастровим номером 3522584500:02:000:0519, із земельною ділянкою, кадастровий номер 3522584500:02:000:2436, площа співпадає

на 35,2583 % (помилка не критична) (а. с. 122-131, 224-227, т. 1).

При цьому інших доказів на підтвердження вказаних обставин

ОСОБА_1 не надано, під час розгляду справи вона не заявляла клопотань про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи.

У силу положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше

як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи

або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням

чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12

ЦПК України).

Крім того, суд першої інстанції, надаючи оцінку відповдним доводам позивача, зазначив, що помилки органу місцевого самоврядування (державного органу), допущені при видачі державного акта на право приватної власності на землю, не можуть бути підставою для його скасування. Доводи ОСОБА_1 у цій частині не впливають на зміну розміру земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_4 .

Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки

про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , так як останньою не надано доказів, які б підтвердили обставини, якими обґрунтовано заявлені позовні вимоги.

Колегія суддів звертає увагу заявника касаційної скарги, що, з урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права. При цьому у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю вимог.

У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги

на неврахування судами відповідних правових висновків Верховного Суду при вирішенні даного спору, оскільки вони не релевантні до цього спору.

Колегія суддів наголошує, що у кожній справі суд виходить із конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, зводяться до власної незгоди з ухваленими судами рішеннями й ґрунтуються

на припущеннях її заявника, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).

У силу положень частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу

У касаційній скарзі заявник указує про те, суди безпідставно стягнули з неї на користь відповідачів 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Разом із цим, обґрунтування заявником відсутності правових підстав

для відшкодування витрат на правничу допомогу зводяться, в основному, до цитування норм закону, а також до того, що сторонами не визначено розмір гонорару в договорі й ОСОБА_2 не підписував договір про правову допомогу з адвокатом, про що повідомив позивача в телефонному режимі.

Проте, у матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги, укладений між адвокатом Рабеко М. М. та Борщем С. В.,

Борщем І. Г., підписаний сторонами (а. с. 95, т. 1), а інші доводи

ОСОБА_1 є її власними припущеннями.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно застосував відповідні норми ЦПК України,

Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», надав вірну оцінку поданим представником відповідачів доказам на підтвердження наданих адвокатом правничих послуг та їх вартості.

При цьому у пунктах 150-151 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження

№ 12-14гс22) вказано, що клопотання про зменшення розміру витрат

на професійну правничу допомогу має бути належним чином мотивовано.

У заяві позивача, в якій викладено заперечення про розподілу витрат

на правничу допомогу, відсутнє правове мотивування про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, тому районний суд обґрунтовано її не врахував.

Таким чином, висновки судів у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону,

які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,

а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться

до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог

статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення

та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -

без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо заяви представника відповідачів про розподіл судових витрат, доданої до відзиву

У січні 2023 року, разом із відзивом на касаційну скаргу, представник

ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвокат Рабеко М. М., подав до Верховного Суду заяву про розподіл витрат на правничу допомогу, в якій зазначається,

що відповідачі понесли витрати на правничу допомогу у суді касаційної інстанції, тому просить стягнути на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2

з ОСОБА_1 по 3 000,00 грн кожному, та поштові витрати - по 61,75 грн кожному.

У відзиві на касаційну скаргу зазначено, що відзив та заяву про розподіл судових витрат направлено іншим учасникам справи засобами поштового зв`язку, на підтвердження чого надано відповідні поштові квитанції.

До заяви про розподіл судових витрат додано квитанцію до прибуткового касового ордера № 1/25 від 25 січня 2023 року про сплату ОСОБА_3 3 000,00 грн адвокату, квитанцію до прибуткового касового ордера № 2/25 від 25 січня 2023 року про сплату ОСОБА_2 3 000,00 грн адвокату, акт виконаних робіт від 25 січня 2023 року, підписаний адвокатом та клієнтами, в якому сторони дійшли згоди, що загальна сума гонорару складає

6 000,00 грн, гонорар буде сплачений кожним клієнтом по 3 000,00 грн

у визначені в акті строки.

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати

на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа,

а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю

або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру

і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість,

за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку,

що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно

до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства

є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін

до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат

на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу,

що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів

за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки

до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат,

які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів

у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови,

що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову

та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може,

за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах:

від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року

у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня

2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19),

від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження

№ 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі

№ 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року

у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня

2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду.

Відповідачі мають право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, довели наявність правових підстав для задоволення відповідної заяви.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих

по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу

і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку

до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги

є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання

(пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня

2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

У спірних правовідносинах питання гонорару та рахунків погоджено сторонами належним чином.

Таким чином, заявником надано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,

що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі

№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру

з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме

на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав

для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Разом із цим, ОСОБА_1 чи її представник не подавали до суду заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу, які відповідачі просять стягнути з неї.

При цьому у пунктах 150-151 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження

№ 12-14гс22) вказано, що клопотання про зменшення розміру витрат

на професійну правничу допомогу має бути належним чином мотивовано.

Верховний Суд, з урахуванням наведеного, вважає, що заява представника відповідачів про розподіл судових витрат підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 137, 141, 400, 401, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити

без задоволення.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 20 грудня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 06 жовтня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3 061 (три тисячі шістдесят одну) гривню 75 (сімдесят п`ять) копійок судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 061 (три тисячі шістдесят одну) гривню 75 (сімдесят п`ять) копійок судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць